Визначення можливості здійснювати самостійні дії смертельно пораненою людиною

Досвід показує, що смертельно поранена людина нерідко здійснює навіть складні і тривалі за часом як усвідомлені, так і умовно-рефлекторні самостійні дії. Після смертельного ушкодження людина може наносити собі нові ушкодження, іноді навіть смертельні, від яких і гине. При такому поєднанні ушкоджень, природно, виникає питання, чи могла людина, на­приклад, з простріленою головою зробити собі постріл у серце, чи навпаки.

При оцінці можливості цілеспрямованих дій смертельно пораненими необхідно звертати увагу на можливість збереження свідомості та мож­ливість робити самостійні дії. Найчастіше такі питання виникають при уш­кодженнях головного мозку і серця. Слід мати на увазі, що навіть дуже серйозні ушкодження голови можуть не призводити до втрати свідомості, і поранені з такими ушкодженнями можуть здійснювати самостійні дії.

Є такі ділянки мозку, поранення яких протікає безсимптомно. До них належать, наприклад, лобні частки. Порушення ж інших відділів мозку вик­лючає можливість самостійних дій, особливо ділянок, де закладені центри руху кінцівок, повний перерив шийної частини спинного або продовгуватого мозку. Схожі питання нерідко виникають також при пораненні серця. По­ширене уявлення, що поранення серця обов'язково викликає смерть. Але це далеко не так. Не всяке поранення серця закінчується смертю. Кульові й осколкові поранення, які не проникають через серце, можуть закінчуватися одужанням, і людина до глибокої старості може прожити з кулею чи оскол­ком у товщі серця, не відчуваючи серйозних хворобливих розладів. При проникаючих пораненнях серця можливість самостійних дій може деякий час зберігатися. Це залежить від місця ушкодження і ступеня вираженості крово­течі.

При пораненнях деяких відділів серця чи при дуже масивних його руйнуваннях може настати і моментальна смерть від рефлекторної зупинки серця чи від шоку.

При ушкодженні органів черевної порожнини, здатність до само­стійних дій залежить перш за все від розміру ушкодження органів і ступеня вираженості кровотечі. Така здатність зберігається інколи при значних по­раненнях органів грудної і черевної порожнин, що свідчить про високу при­стосованість людського організму до травм і його надзвичайно великі ком­пенсаторні можливості.

Таким чином, смертельно поранена людина може в ряді випадків здійснювати самостійні активні дії. І якщо таке питання ставиться перед експертами, то в кожному конкретному випадку необхідна ретельна оцінка всіх виявлених на тілі ушкоджень.

■

9. Методи дослідження вогнепальних ушкоджень

Усі особливості вогнепальних ушкоджень на тілі й одязі перш за все ретельно досліджуються візуально, а потім за допомогою безпосередньої мікроскопії. Звертається увага на їх точну локалізацію (з обов'язковим вимірюванням від підошовних поверхонь ступень), форму, розміри, дефект «мінус-тканина», характер країв, наявність чи відсутність слідів додаткових факторів пострілу. Але не завжди ці дослідження дозволяють вирішити пи­тання, які стоять перед експертизою. Велике значення мають додаткові ме­тоди дослідження: гістологічний, хімічний, рентгенографічний, фотографіч­ний, контактно-дифузійний, спектрографічний та ін.

За допомогою гістологічного дослідження добре виявляються пояски здирання і забруднення, сліди кіптяви, порошинок, наявність сторонніх час­тинок у рановому каналі, тобто цей метод розширює можливості судово-медичної експертизи при вирішенні питань про дистанцію і напрям пострілу, характер вхідного і вихіднрго отворів.

Хімічне дослідження застосовується для виявлення кіптяви, пороши­нок, часточок металів. Велике поширення має проба з дифеніламіном і сірчаною кислотою, яка може бути застосована за будь-яких умов.

Рентгенографічний метод дозволяє виявити кіптяву і порошинки, що особливо важливо при дослідженні гниттєвозмінних трупів. Рентгено­графічно можна отримати зображення і ранового каналу.

Спектрографічний метод дає можливість встановити хімічну структуру металів, які входять до складу обідка забруднення, чи навколо вхідного отвору. В процесі дослідження об'єкт спалюється в полум'ї вольтової дуги, а спектр фотографується. Отримані дані аналізуються. Метали якісно і кіль­кісно визначаються в дуже незначній кількості. Цей метод не отримав знач­ного поширення, оскільки не всі лабораторії споряджені відповідною апара­турою і, крім того, цей метод повністю руйнує об'єкт дослідження, що нега­тивно відбивається на подальших дослідженнях.

Фотографування в інфрачервоних променях (за допомогою електрон­но-оптичного перетворювача) дозволяє виявити кіптяву на темних тканинах, яку не видно візуально і яка не виявляється при звичайному фотографуванні.

Контактно-дифузійний метод (чи метод кольорових відбитків) широко впроваджений у практику. Він дозволяє визначити наявність часточок мета­лу навколо вхідних отворів на шкірі й одязі. Метод простий, його застосу­вання не вимагає складної дорогої апаратури, а тому можливий в умовах будь-якої фізико-технічної лабораторії.

Детально можливості додаткових методів дослідження при судово-медичній експертизі вогнепальних ушкоджень викладені в методичній роз­робці С.П.Дідківської і А.І.Марчука «Використання фізико-технічних ме­тодів дослідження в судово-медичній практиці». — Київ: НДіРВВ Київської вищої школи МВС СРСР, 1987.

ТЕМА: РОЗЛАД ЗДОРОВ'Я І СМЕРТЬ ВІД ГОСТРОГО КИСНЕВОГО ГОЛОДУВАННЯ (ГІПОКСІЯ, МЕХАНІЧНА АСФІКСІЯ, ЗАДУШЕННЯ)

Дата добавления: 2014-12-29