КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Проблеми гарантій права на соціальне забезпечення
У попередніх параграфах розкриті фактори і засоби, за наявності яких особа може безперешкодно реалізувати належні їй права у сфері соціального забезпечення. Обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру не дають можливості нормально функціонувати механізму забезпечення права на соціальне забезпечення. У цій ситуації належні (викладені на папері) гарантії самі стають перешкодою в реалізації цього права і потребують додаткового механізму гарантування цих гарантій. Через це в літературі широко обговорюються проблеми гарантування належних людині прав і свобод. Перш за все, на забезпечення права на соціальне забезпечення в перехідний період несприятливо впливають так звані загальносоціальні гарантії, до яких відносять ідеологічні, політичні, економічні, соціальні, організаційні. Усі розуміють, що марксистсько-ленінська концепція соціального забезпечення повинна бути замінена іншою, яку сприйняла б більшість населення. У світі сформована не одна така концепція, але жодну з них не можна в чистому вигляді переносити на український ґрунт. Різні політичні сили почали моделювати власні ідеологічні концепції здійснення реформування соціального забезпечення, але вони поки що знаходяться в зародковому стані. Люди старшого покоління переважно схиляються до соціал-демократичної концепції соціального забезпечення, за якої державі відводиться основна роль у регулюванні відносин у сфері соціального забезпечення. Для молодого ж покоління більш приваблива неоліберальна концепція, при якій особа здійснює різні платежі у фонди, з котрих пізніше отримуватиме належні їй соціальні виплати при мінімальному втручанні держави в ці процеси. Відсутність офіційної концепції стримує проведення ефективних перетворень у соціальній сфері, призводить до прийняття суперечливих рішень та шарахання при здійсненні соціальної політики. Перехідний період характеризується значною політичною нестабільністю: йде процес формування великих партій, здатних брати владу в свої руки і керувати державою; проводяться не завжди вдалі політичні реформи; наявна недостатня політична воля щодо неухильного дотримання чинних нормативних актів (діяти у правовому полі); відсутній незалежний і потужний профспілковий рух, спрямований на захист і відстоювання соціальних завоювань працюючих; маніпулювання волевиявленням виборців: непоодинокий непрофесіоналізм працівників виконавчих структур; позачергові вибори та постійна зміна соціальних орієнтирів владних структур. У цих умовах важко не тільки приймати економічно обґрунтовані соціальні нормативні акти, а й забезпечувати їх реалізацію. Ще гірша ситуація з економічними гарантіями. Розрив економічних зв’язків, випуск неконкурентної продукції, хаотична приватизація, демонтаж радянської економічної інфраструктури, інфляція, податковий тиск, корупція, відсутність єдиних правил гри, протистояння олігархічних кланів, зупинення підприємств, спорожнілі джерела фінансування соціальних програм тощо суттєво погіршили гарантованість соціальних виплат та надання соціальних послуг. В умовах економічної нестабільності проблематично знаходити кошти на збільшення зарплати, соціальних виплат, підтримання наявної соціальної інфраструктури. Політичні й економічні негаразди суттєво вплинули на рівень забезпечення права на соціальне забезпечення. У перехідний період відбулось реальне зниження розмірів пенсій, допомог, якості надання соціальних послуг. Різні форми безробіття почали переслідувати працездатне населення. У пошуках роботи люди потягнулись за кордон. На вулицях з’явились безпритульні діти. Швидкими темпами йшло майнове розшарування населення. Підприємства почали відмовлятись від “соціалки”, практично припинилось надання безплатного житла. Неконтрольоване чиновництво почало “вибивати” для себе невиправдані соціальні пільги, високі зарплати, пенсії. Ці та інші соціальні проблеми також не сприяють гарантованості права на соціальне забезпечення. Не краща ситуація із спеціальними (юридичними) гарантіями. Закладені в Конституції України гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина носять декларативний характер. Від принципів побудови правової держави відійшли, а надбання соціалістичної (радянської) держави у сфері соціального забезпечення не зуміли розумно використати в програмі побудови проголошеної соціальної держави. Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через поточне законодавство, яким передбачено надання окремих видів соціального забезпечення. Норми Конституції окреслюють рамки соціальної політики країни, пріоритети в ній, визначають основні завдання соціальної функції держави, установлюють обов’язки державних органів по відношенню до людини у сфері соціального забезпечення та соціального захисту населення. У поточному законодавстві можуть зводитись нанівець закладені в Конституції України окремі гарантії забезпечення права людини на соціальне забезпечення. Так, конституційне положення про те, що соціальні виплати, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, спотворене тим, що парламент його встановлює довільно (нормативно) без урахування його реальної вартості. До речі, прожитковий мінімум повинен не встановлюватися, а визначатися незалежним від уряду органом, а Верховна Рада України може законодавчо встановити його рівень забезпечення. У даний час прожитковий мінімум із гарантії перетворився в її протилежність при визначенні обсягів надання конкретних видів соціального забезпечення. У перехідний період закріплене в юридичних нормах право особи на той чи інший вид соціального забезпечення не може здійснюватися в повному обсязі, не забезпечується судовим та позасудовим захистом, у багатьох випадках є декларованим і виступає орієнтиром для виконавчої влади. На думку автора, на вказане право обмежено поширюються вимоги ч.2 і ч. 3 ст. 22 Конституції України. З метою реалізації принципів рівності та справедливості при проведенні реформування соціального забезпечення можуть скасовуватись окремі його види, змінюватись у бік зменшення обсяги їх виплати чи надання. У результаті економічної ситуації можливе звуження змісту та обсягу існуючих прав у сфері соціального забезпечення. Про неконституційність таких норм навряд чи можна вести мову. Виходячи з концепції єдиної природи прав і свобод людини та громадянина, Конституційний Суд України у питаннях збереження пільг чиновникам, як правило, посилається на ст.22 Конституції України. Така точка зору є не тільки хибною, а й шкідливою, оскільки перешкоджає усуненню перекосів у соціальному забезпеченні, утвердженню принципів справедливості і рівності в цій сфері. Наступною проблемою в системі гарантування права на соціальне забезпечення є дослідження юридичної природи Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки на його базі визначається механізм фінансування соціальних витрат на наступний рік, а в деяких випадках і в поточному році. Практика його прийняття показує, що ним вносяться суттєві корективи при застосуванні чинного законодавства, які часто погіршують права людини у сфері соціального забезпечення. Такі корективи, зокрема, стосуються: 1) зупинення дії певних положень і норм соціальних законів; 2) установлення пільг і компенсацій та їх розміру залежно від наявності права на податкову соціальну пільгу; 3) переліку видів доплат, що враховуються при обчисленні пенсії; 4) встановлення рівня забезпеченості прожиткового мінімуму та розміру щорічної разової допомоги інвалідам війни; 5) зміни мінімального розміру пенсії по інвалідності; 6) обмеження розміру максимальних пенсій; 7) припинення виплати дострокових пенсій працюючим пенсіонерам; 8) надання дозволу Кабінету Міністрів України встановлювати, як правило, у бік зменшення розміри соціальних виплат, що визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати; 9) виключення застосування тендерних процедур при придбанні засобів реабілітації. Крім того, у повному обсязі не фінансуються витрати на реалізацію передбачених нормативними актами соціальних програм. Все це суттєво знижує рівень гарантованості прав у сфері соціального забезпечення та створює умови для прийняття популістських законів із наступним їх невиконанням через нестачу коштів. Право на соціальне забезпечення є обов’язком держави шляхом активних дій наявними ресурсами його забезпечувати. Мало проголосити ті чи інші соціальні права, але необхідно мати достатні джерела їх фінансування. Брати на себе обов’язки із соціального забезпечення держава може на певний період (бюджетний рік), тобто такі зобов’язання щорічно переглядаються. Відповідні норми Конституції України на практиці не є нормами прямої дії (ч. 3 ст. 8). Без виділення необхідних коштів соціальні права людини не забезпечуються. І на це не слід закривати очі. Потрібно від декларативного соціального права переходити до реального з урахуванням фінансових можливостей держави. У перехідний період справедливим буде гарантування державою соціальних виплат у межах виділених на бюджетний рік коштів. Важливим засобом гарантування прав людини є судовий захист. Суди “пачками” приймають відповідні рішення, але в країні виникають труднощі з їх виконанням через відсутність коштів і механізму реалізації окремих статей того чи іншого нормативного акта. Це призводить інколи до домовленостей між різними гілками влади, що виходить за межі правового поля. Законодавець повинен чітко визначати рамки судового захисту права на соціальне забезпечення, а Конституційному Суду України доцільно щодо цього питання змінити раніше зайняту позицію. На мій погляд, захист судами права людини на соціальний захист повинен обмежитись обсягом виділених на бюджетний рік коштів. В Україні діє заявочний спосіб реалізації права на соціальне забезпечення, за яким особа має сама подати у соціальну установу заяву з проханням надати певну соціальну послугу, пільгу чи виплатити грошову суму. За своєю ініціативою орган соціального забезпечення таких дій не здійснює. Заявочний спосіб вимагає глибокого і комплексного знання кожним соціального законодавства, а це не під силу навіть професійному працівнику, що знає законодавство в межах своїх повноважень. Крім того, в Україні не налагоджене інформування заінтересованих осіб про наявність у них певних прав і порядок їх реалізації. Інколи порядок реалізації настільки складний, що особа відмовляється від його втілення в життя. Тому доцільно налагодити щорічне письмове інформування зацікавлених осіб про їх суб’єктивні права, а також практикувати надання матеріальних засобів у більших розмірах без звернення особи з відповідною заявою (про перерахунок пенсії, переведення на інші види соціальної допомоги, забезпечення засобами реабілітації тощо). Це сприятиме більш ефективному забезпеченню реалізації наявних у людей прав. Бажано встановити матеріальну відповідальність органів соціального забезпечення перед людьми за неналежне виконання покладених на них обов’язків. Реорганізація системи управління соціальною сферою, передача функцій з одного відомства до іншого, створення нових центральних органів і фондів з державного соціального страхування, управлінські експерименти в цій сфері також внесли свої корективи в гарантування права на соціальне забезпечення. У перехідний період відбувається зміна суспільних відносин, а значить, державою здійснюється активна правотворча діяльність. Приймається безліч нормативних актів різної юридичної сили. Їх призначення – правове забезпечення здійснюваних перетворень у соціальній сфері. Правові засоби у своїй сукупності становлять юридичні гарантії права на соціальне забезпечення. За роки незалежності значно оновлена правова база соціального забезпечення з урахуванням вимог міжнародних стандартів. Держава намагається своєчасно реагувати на соціальні негаразди. Проте через відсутність продуманої, науково обґрунтованої програми нормотворчої діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади в цій сфері починають накопичуватись певні проблеми, які негативно впливають на гарантування реалізації людиною її права на соціальне забезпечення. Зросла кількість правових актів, які регламентують одні і ті ж суспільні відносини (наприклад, у допомоговому праві). Розширюється практика призупинення надання окремих видів соціального забезпечення. Розміри деяких соціальних виплат, передбачених законами, не відповідають реально виплачуваним, тобто змінені іншими законами. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування, наприклад, регламентується законами, які перевантажені статтями організаційного характеру, що утруднює користування цими правовими актами, оскільки норми, які стосуються управління та компетенції страхових фондів, цікаві лише професіоналам. Отже, для зручності користування їх доцільно зосередити в окремому законі. Недостатньо якісно здійснюється і підготовка законопроектів, що призведе в майбутньому до внесення в них численних змін. Під впливом виборчих процесів приймаються фінансово незабезпечені закони. У багатьох випадках порядок отримання соціального забезпечення ускладнений, і людині важко подолати бюрократичні перепони. Цей перелік не є вичерпний і вказує на потребу подальшого вдосконалення юридичних гарантій забезпечення реалізації та охорони права на соціальне забезпечення.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 648; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |