Метод сімейного права є дозвільно-імперативним

Особливості методу сімейно-правового регулювання:

Ø юридична рівність учасників сімейних правовідносин (відно­сини моделюються як такі, що виникають між юридично рівними сторонами, між якими не виникає стосунків влади та підкори);

Ø автономія волі учасників сімейних правовідносин (воля одно­го з учасників сімейних правовідносин не залежить від волі ін­шого, кожний самостійно на власний розсуд обирає відповідний варіант своєї поведінки; крім цього, держава не нав'язує їм свою волю, а лише охороняє та захищає їх законні права та інтереси, наприклад, подружжя за шлюбним договором мають право вста­новити договірний режим майна, що придбано у шлюбі, а якщо вони не досягли взаємної згоди щодо майна, то буде діяти закон­ний режим спільної власності подружжя, що враховує інтереси кожного з них);

диспозитивний розвиток у сімейно-правовому регулюванні (обумовлюється соціально-економічними змінами в суспільстві і є однією з новел нового сімейного законодавства. Диспозитив-ність - це можливість вибору одного з варіантів поведінки з де­кількох, визначених законом, наприклад, суб'єктам аліментних зобов'язань надана можливість укладати договір про розмір, по­рядок та умови виплати аліментів або використовувати судовий порядок стягнення аліментів);

індивідуальне ситуаційне регулювання (надає можливість правозастосовним органам приймати рішення з урахуванням конкретних життєвих обставин; більшість норм сімейного права потребує конкретизації при їх застосуванні, а саме: негідна пове­дінка чоловіка (жінки), відмова від виконання батьківських обов'язків, зловживання батьківськими правами, жорстке став­лення до дітей, матеріальний стан, неприязні стосунки між роди­чами, нетривале перебування у шлюбі та ін.).

Приписи щодо виконання встановлених дій (суд постанов­ляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви - ст. 109 СК України; неповнолітні бать­ки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини - ст. 156 СК України; батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття - ст. 180 СК України та ін.).

Правила-роз'яснення (ст. 26 СК України пояснює, які особи не можуть перебувати у шлюбі між собою; ст. 31 СК України роз'яснює, з якого моменту особи вважаються зарученими; у ст. 108 СК України визначено визнання розірвання шлюбу фік­тивним та ін.).

Принципи та функції сімейного права

Принципи сімейного права – це закріплені чинним сімейним законодавством основні засади, керівні положення, ідеї, відпо­відно до яких нормами сімейного права регулюються особисті та майнові відносини.

Принципи сімейного права визначаються цілями правового регулювання сімейних відносин в Україні (ст. 1 СК України):

Ø зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу кон­кретних осіб;

Ø утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім 'ї;

Ø побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на по­чуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

Ø забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можли­вістю духовного та фізичного розвитку.

Принципи сімейного права:

Ø Добровільності шлюбного союзу чоловіка та жінки (ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України). Вступ до шлюбу та вибір подружжя залежить виключно від волі громадян, при цьо­му не потрібні наявність згоди або дозволу з боку інших осіб. Добровільність передбачає вільне волевиявлення чоловіка та жінки, яке майбутні подружжя виражають двічі: при поданні за­яви до ДОРАЦСу та під час реєстрації шлюбу. Для підтверджен­ня дійсності волевиявлення реєстрація шлюбу відбувається у присутності двох сторін, які вступають до шлюбу (ст. 34 СК Ук­раїни). Порушення волевиявлення під час вступу до шлюбу є підставою для визнання його недійсним.

Ø Рівності подружжя в сім'ї. Положення цього принципу по­ходять від конституційних положень про рівність прав та свобод чоловіка та жінки, про свободу вибору місця перебування та проживання, роду занять та обов'язків батьків стосовно своїх не­повнолітніх дітей - статті 21, 24, 51 Конституції України, ст. 7 СК України. Даний принцип ґрунтується на особистому, довір­чому характері сімейних відносин.

Ø Визнання шлюбу, укладеного тільки у ДОРАЦСу. Правове регулювання шлюбних відносин в Україні здійснюється держа­вою, її заінтересованість у цьому визначається тим, що шлюб є основою сім'ї. Відповідно до чинного законодавства визнається тільки шлюб, який укладений в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу (вінчання) та фактичні шлюбні відносини не мають правового

значення та не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя (п. З ст. 21 СК України).

Ø Вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною зго­
дою - заснований на диспозитивному способі регулювання сі­
мейних відносин та виражається у наданні членам сім'ї можли­
вості вибору моделі побудови внутрішньосімейних відносин.
Конкретизація цього принципу міститься у нормах СК України
(статті 54, 141, 142, 157, 160 СК України), відповідно до яких,
питання материнства, батьківства, виховання, освіти дітей та ін­
ші питання життя сім'ї вирішуються подружжям спільно на під­
ставі принципу рівності подружжя. Ніхто з них не має переваг і
не має права нав'язувати свою волю.

Ø Пріоритет сімейного виховання дітей, турбота про їх влаш­тування та розвиток, забезпечення пріоритетним захистом їх прав та інтересів. Цей принцип деталізується у нормах СК Ук­раїни, що регулюють правовий стан дитини у сім'ї. Норми цього інституту є новими для сімейного законодавства України. В них визначається, що діти є самостійними носіями сімейних прав. Наприклад, держава передбачає гарантії охорони прав та захис­ту цих прав; визначається коло осіб, які зобов'язуються захища­ти права та інтереси дітей, підстави та способи захисту (ст. 152, п. 2 ст. 167, статті 171, 174 СК України та ін.

Ø Забезпечення пріоритетним захистом прав та інтересів не­працездатних членів сім'ї (ст. 51 Конституції України). В СК України містяться норми, що спрямовані на забезпечення реалі­зації даного принципу: ст. 75 СК України «Право одного з по­дружжя на утримання», ст. 76 СК України «Право на утримання після розірвання шлюбу», ст. 180 СК України «Обов'язок бать­ків утримувати дитину», ст. 199 СК України «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчан­ня», ст. 202 СК України «Підстави виникнення обов'язку повно­літніх дочки, сина утримувати батьків» та ін. Тобто держава та суспільство беруть під свій контроль інтереси членів сім'ї, які са­мі не можуть забезпечити задоволення існуючих потреб (ст. 5 СК України).

Ø Одношлюбність (моногамія). Неможливо юридично уклас­
ти шлюб між особами, одна з яких вже перебуває в іншому
зареєстрованому шлюбі (ст. 25 СК України). Реєстрація з осо-

бою, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, можлива лише за наявності документів про припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, про смерть одного з подруж­жя, рішення суду про визнання шлюбу недійсним).

Ø Свобода припинення шлюбу під контролем держави. Цей принцип безпосередньо пов'язаний з принципом добровільнос­ті шлюбного союзу. Тобто, якщо не існувало свободи розірван­ня шлюбу, то не існувало б свободи шлюбу. Розірвання можли­ве як за взаємною згодою подружжя (п. 1 ст. 105 СК України), так і за відсутністю згоди одного з них (п. З ст. 105, ст. 107 СК України) або з інших підстав, передбачених чинним законо­давством.

Ø Рівність громадян незалежно від статі, раси, національнос­ті, походження, майнового стану, посади, місця проживання, ре­лігійних та інших переконань, переконань, приналежності до гро­мадських об'єднань, а також інших обставин. Сімейний кодекс не припускає ніяких форм обмежень прав громадян при вступі до шлюбу та у сімейних відносинах за ознаками соціальної, расо­вої, національної, мовної або релігійної приналежності (ст. 7 СК України), що узгоджується з найважливішим конституційним принципом (статті 21, 24 Конституції України).

10
Джерела сімейного права

Джерела права - це зовнішні (писані) форми виразу право-творчої діяльності держави, якими законодавець виражає свою волю, що є обов'язковою для виконання.

За юридичною силою джерела сімейного права поділяються на дві групи:

Ø закони:

- Конституція України;

- Сімейний кодекс України;

- Цивільний кодекс України;

- місцеві законі;

- закони суб'єктів України.

Ø підзаконні нормативні акти:

- укази та розпорядження Президента України;

- постанови та розпорядження Уряду України;

- підзаконні нормативні акти суб'єктів України.

Конституція України - Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу щодо всіх інших сімейно-правових ак­тів. Відповідно до ст. 8, Конституція України має пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші право­ві акти, що приймаються в Україні, не повинні суперечити Кон­ституції України. Конституція України та сімейне законодав­ство перебувають у спільному веденні України та її суб'єктів. Це дозволяє забезпечити, поряд з існуванням загальних положень сімейного законодавства, врахування національних особливос­тей, місцевих умов та традицій.

Провідним джерелом сімейного права, що найбільш чітко та змістовно регламентує сімейні відносини, є Сімейний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Сімейний кодекс України складається з семи розділів, які міс­тять двадцять дві глави і двісті дев'яносто дві статті (розділи шостий та сьомий не мають глав):

Дата добавления: 2015-05-10