Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав

Глава 15 ЦК до нематеріальних благ як об’єктів цивільних прав відносить: а) результати інтелектуальної та творчої діяльності, б) інформацію та в) особисті немайнові блага.

Зокрема, ст.199 ЦК зазначає, що до об'єктів цивільних прав належать а) результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Зокрема, продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення.

Загальні положення про охорону інтелектуальної власності пе­редбачені ст.ст.23, 24 Конституції. Відносини щодо цих об'єктів та­кож регулюються спеціальними законодавчими актами, які визна­чають умови виникнення, використання, передачі, захисту цих прав (закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права"; від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі" та інші).

На перший погляд видається, що в ЦК результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності розглядаються як вид нематеріальних благ (ст.199 міститься в гл.15 ЦК, яка називається "Нематеріальні блага").

Проте правова природа цього виду об'єктів цивільних прав, без­сумнівно, є складнішою, ніж об'єктів матеріальних прав, про що свідчить позначення їх (знов-таки в ЦК) як інтелектуальної влас­ності і вміщення книги четвертої ЦК "Право інтелектуальної влас­ності" після книги "Право власності та інші речові права". У зв'яз­ку з цим більш правильною видається оцінка результатів інтелек­туальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об'єкта, який включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський го­норар тощо).

При цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом результати інтелектуальної, творчої діяльності лише тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне вті­лення (рукопис, картина, книга, креслення) або іншим чином ви­ражаються в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тоб­то стають доступними для сприйняття іншими особами. Водночас не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяль­ності і речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картину переходить до покуп­ця, у той час як авторське право зберігається за художником, ма­лярем, що створив цю картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об'єк­тів цивільних прав результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами ци­вільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — з моменту кваліфікації їх як ре­зультатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповід­ними компетентними органами.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої ЦК та інших законів, що регулюють відповідні цивільні відносини.

Державна таємниця — це таємна інформація, що містить відо­мості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх від­носин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

Комерційна таємниця — це відомості, пов'язані з виробниц­твом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою ді­яльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої мо­же призвести до економічних втрат. Право на комерційну інфор­мацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також в інші цивільно-правові договори (до­говори на виконання науково-дослідницьких робіт, договір підря­ду тощо). В усіх договорах, які передбачають передачу в користу­вання відомостей, що становлять комерційну таємницю, на корис­тувача може бути покладений обов'язок не повідомляти таких відо­мостей іншим особам без згоди того, хто надав інформацію. Нап­риклад, щодо виконання договору підряду така умова передбачена у ст.862 ЦК.

Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, дос­туп до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, яким розголошення цих відомостей заборонене. Збере­ження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний харак­тер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавс­тва, що регламентує окремі сфери діяльності.

Професійна таємниця — це відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їх службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо пе­редбачених законом. Наприклад, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податківці, лікарі, страхові агенти тощо.

Близьким до поняття "таємниця" є поняття "конфіденційна ін­формація", тобто, такі відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні або юридичні особи, які мо­жуть поширювати ці відомості на свій розсуд і на встановлених ни­ми умовах. Умовою надання захисту такій інформації є застосуван­ня тими, хто користується нею, необхідних заходів для забезпечен­ня її конфіденційності. При дотриманні цієї вимоги під поняття конфіденційної інформації можуть підпадати будь-які знання, дос­від, навички спеціалістів тощо, які використовуються у різних га­лузях людської діяльності: виробництво, торгівля, управлінські послуги тощо. Той, хто користується правом на таку інформацію, на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей, що її склада­ють. Із цього загального правила законом можуть бути встановлені винятки. Наприклад, може бути передбачений перелік відомостей, які не можуть вважатися конфіденційною інформацією, або перед­бачені випадки, коли порядок користування конфіденційною ін­формацією визначає не той, хто нею користується, а безпосередньо норма закону.

Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана ін­шими особами у таких випадках:

1) отримання інформації законним шляхом;

2) отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, на таке використання. Відносини між тим, хто набуває право (ліцензіар), і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформляють­ся ліцензійним договором.

Згідно з ч.2 ст.200 ЦК суб'єкт відносин у сфері інформації мо­же вимагати усунення порушень його права та відшкодування май­нової й моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст.ст.22, 23 ЦК).

Особисті немайнові блага — це блага, що позбавлені майново­го змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, виз­нані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавс­твом. Будучи приналежними певному суб'єкту цивільних відносин і таким чином потрапляючи у сферу цивільно-правового регулю­вання, вони стають об'єктом цивільних прав.

Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юри­дичні особи. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Юридичній особі немайнові права можуть належати лише в силу припису закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивільно­го законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тоб­то вона за своєю сутністю є соціальним утворенням, яке не може існувати поза сферою правового регулювання, де й визначається її цивільно-правовий статус.

За своєю сутністю більшість немайнових благ є природною властивістю фізичної особи. Однак, будучи закріпленими в право­вих нормах, вони набувають також правового значення об'єкта ци­вільних прав, виступаючи таким чином у подвійному значенні: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт ци­вільних прав.

У ЦК особистим немайновим благам як об'єкту цивільних прав присвячена ст.201. Згідно з цією статтею до немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством, належать: здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація; ім'я (найменування); авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та ін­ші. Більшість із них є такими, що можуть належати лише фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості), проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав особи юридичної (найменуван­ня, ділова репутація). Такий підхід логічно пов'язаний з положення­ми ст.ст.26, 94 ЦК, згідно з якими фізична особа може мати усі осо­бисті немайнові права, встановлені Конституцією і ЦК, а юридична особа — лише ті особисті немайнові права, які можуть їй належати, тобто є такими, що не суперечать сутності юридичної особи.

До цього слід додати, що перелік особистих немайнових благ. наведений у ст.201 ЦК, не є вичерпним. Об'єктами цивільних прав є також немайнові блага, належні фізичній особі, вказані у книзі другій ЦК та інших актах законодавства, і немайнові блага, які мо­жуть належати юридичній особі згідно зі ст.94 ЦК.

Оскільки у ст.201 ЦК йдеться про особисті немайнові блага, які охороняються цивільним законодавством, постає питання, чи мо­жуть відносини щодо таких благ регулюватися цивільним законо­давством, чи вони є лише об'єктом правової охорони?

Комплексний аналіз ст.201 і книги другої ЦК свідчить, що осо­бисті немайнові блага є об'єктом цивільних прав, а відносини, що складаються у зв'язку з використанням особистих немайнових благ, є об'єктом цивільно-правового регулювання.

Водночас цивільно-правовий захист у цій сфері застосовується більш широко, ніж цивільно-правове регулювання. Якщо цивіль­но-правове регулювання відносин щодо особистих немайнових благ може мати місце лише у випадках, передбачених законом, то охорона особистих немайнових прав цивільним законодавством (навіть не врегульованих ним) можлива у будь-якому випадку за наявності таких умов:

1) характер порушеного права (блага) є таким, що стосовно ньо­го можуть виникати цивільні відносини;

2) характер порушення є таким, що можливе використання спе­ціальних (наприклад, ст.296) або загальних (ст.16 ЦК) засобів ци­вільно-правового захисту.

Для захисту немайнових благ одночасно можуть бути викорис­тані як спеціальні, так і загальні способи захисту. Із загальних най­частіше використовуються відшкодування завданих збитків та ком­пенсація моральної шкоди (ст.ст.22, 23 ЦК).

Особисті немайнові блага поділяються на три групи:

— особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особи (право на ім'я);

— особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення особис­тої недоторканності фізичної особи (право на життя, право на здо­ров'я, право на захист особистого зображення, захист честі і гідності);

— особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення недо­торканності особистого життя громадян (право на недоторканність житла, особистої документації, на таємницю особистого життя тощо).

Висновок по четвертому питанню:

Немайнові блага посідають належне місце у системі об’єктів цивільних прав. Проблемним є віднесення саме до них результатів творчої та інтелектуальної діяльності, що пояснюється комплексністю останніх. Спробуємо надалі надати основні ознаки не визначеним нами об’єктам цивільних прав.

Дата добавления: 2015-05-10