КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Юридична практика
Механiзм правового реґулювання
Реґулювання суспiльних вiдносин, як уже зазначалося, – це основна соцiальна функцiя права. Звiдси й значення, якого набуває механiзм, за допомогою котрого досягаються цiлi права, тобто механiзм правового реґулювання. Механізм правового реґулювання – це сукупнiсть юридичних засобiв, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспiльнi вiдносини. Механiзм правового реґулювання включає такi стадiї: - стадiю формування та загальної дiї юридичних норм, яка пропонує тiсний зв’язок права з державою, залежнiсть його вiд держави, а точнiше, єднiсть i взаємозв’язок права та держави за вiдносної їх самостiйностi; - стадiю виникнення в конкретних суб’єктiв права суб’єктивних прав та обов’язкiв. У життi часто цiй стадiї передує стадiя застосування права, без якої правовiдносини виникнути не можуть. Ця стадія має мiсце, по-перше, у випадку виникнення суперечки мiж суб’єктами правовiдносин i неспроможності її розв’язання самостiйно; по-друге, у випадку порушення правових норм, здійснення правопорушення; по-третє, коли правовідносини мають настiльки важливе значення, що виникає необхiднiсть контролю з боку держави за законнiстю й доцільністю дiй їх суб’єктiв (нотарiальне оформлення, реєстрацiя статутiв органiзацiй тощо); - стадiю реалiзацiї прав та обов’язкiв, виявлення їх у фактичнiй поведiнцi, дiяльностi суб’єктiв права. Зазначеним стадiям процесу правового реґулювання вiдповiдають такі елементи: юридичнi норми; акти застосування права, що приймаються державними, судовими й іншими органами; правовiдносини; акти реалiзацiї прав та обов’язкiв (тобто поведінка суб’єктів правовідносин щодо додержання заборон, виконання обов’язкiв, використання права).
(Див. докладніше: Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. – М.: Отечество, 2001. – С. 341 – 343.)
Питання та завдання для самоконтролю
1. Що являє собою механізм правового реґулювання як категорія юридичної науки? 2. Назвіть стадії механізму правового реґулювання. Юридична практика – це дiяльнiсть компетентних суб’єктiв щодо прийняття (тлумачення, застосування тощо) юридичних приписів, що виступає в єдностi з накопиченим правовим досвiдом. Юридична практика в теорії права неодноразово ставала предметом досліджень як юридична діяльність (І.Я. Дюрягін, Ю.І. Гревцов, В.П. Казімірчук), як нерозривна єдність правової діяльності та сформованого на її основі правового досвіду (В.К. Бабаєв, В.М. Карташов, В.І. Леушин, В.П. Реутов). Остання точка зору уявляється найбільш правильною, такою, що відповідає дійсності. Вона дає змогу розглянути юридичну практику як складне явище, у якому слід виділити такі елементи: - юридичну діяльність (динамічна сторона), елементами змісту якої виступають її об’єкти та суб’єкти, юридичні дії та їх результати, а також методи та засоби їх здійснення; - правовий досвід (статична сторона), що як елемент включає правоположення, тобто досить усталені, вироблені в ході багаторічної практики розпорядження загального характеру, якi акумулюють соціально корисні та стабільні сторони конкретної юридичної діяльності. Різноманіття динамічної та статичної сторін юридичної практики є об’єктивною підставою для виділення окремих її видів, а саме: - правотворчої, правозастосовної, iнтеґрацiйної (залежно від характеру, способу перетворення суспільних відносин); - законодавчої, виконавчої, судової (залежно від суб’єктів); - реґулятивної, охоронної (залежно від функціональної ролі права).
Юридична практика будується на основі норм права, є складовою частиною правової культури суспільства, інтеґрує правову систему, а також породжує вiдповiднi юридичні наслідки. Розглядаючи динамічну сторону юридичної практики, а саме правову діяльність, слід підкреслити, що незважаючи на виконану велику роботу з усунення проблем чинного законодавства, реалізації норм права, захисту прав і свобод громадян, існує певне коло невирішених на сьогодні питань. Передусім це стосується судової практики. В умовах незалежної Української держави судова влада має реальні можливості впливати на інші гілки влади (зокрема приймаючи рішення, які б зобов’язували останні діяти винятково на підставі закону й не виходити за межі своєї компетенції) та виступати ефективним підґрунтям правового реґулювання, протидії свавіллю, беззаконню, без чого неможлива розбудова правової Української держави. Практичним кроком на цьому шляху може (й повинне) стати визнання судових актів як продовження законодавчих. Рішення, що приймаються судовими органами, мають обов’язковий, примусовий характер, і в цьому сенсі вони мало чим відрізняються від норм права. Більш того, суди України сьогодні діють в умовах прогалин, колізій чинного законодавства, що сприяє підвищенню їх ролі. Тобто в такій ситуації суд об’єктивно змушений заповнювати юридичний вакуум шляхом створення правових норм. Підставою такого висновку є правові засади, закріплені в чинному українському законодавстві. По-перше, це норми, згідно з якими закріплено юридичне значення судових актів Конституційного Суду України та юридичні наслідки рішень, що ним приймаються, щодо визнання актів або їх окремих положень неконституційними. Останні в такому випадку втрачають юридичну силу. По-друге, після ратифікації Верховною Радою України Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в державі стали обов’язковими для виконання його рішення, якими визнано порушення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, а також щодо справедливої сатисфакції та дружнього вреґулювання у справах проти України.
Тобто прецеденти Європейського суду з прав людини стали для нашого національного права одним із дієвих засобів ефективного вирішення питань реального захисту прав і свобод українських громадян. Про практичне значення судових прецедентів для діяльності українських судів свідчить і те, що матеріали судової практики часто публікуються у вітчизняній юридичній періодиці, в інтернет-виданнях і є для суддів своєрідним орієнтиром у ході вирішення аналогічних справ. Тим самим підтверджується правильність поглядів тих правознавців, які доводять, що і в континентальній (романо-германській) правовій сім’ї судовий прецедент може виступати ефективним засобом успішного вирішення завдань, що стоять перед молодими суверенними державами. Саме ця парадигма повинна визначати його роль і місце (як і інших джерел права) у житті сучасного українського суспільства. Таке вирішення питання, особливо з переходом від імперативного до диспозитивного реґулювання, сприятиме також зміні розуміння єства права не як винятково засобу примушення, а навпаки, засобу забезпечення консенсусу, згоди в українському суспільстві, накопичення правового досвіду. На жаль, сьогодні в Україні можна спостерігати суттєві розбіжності між правовою діяльністю та правовим досвідом, котрий існує в суспільстві. Цьому сприяють декілька чинників. Зокрема, зміни законодавства, що відбуваються на наших очах, а також інститутів і механізму правового реґулювання в цілому настільки стрімкі й суперечливі, що приводять часто до таких неоднозначних (іноді, на жаль, до однозначно шкідливих) результатів, що необхідно, по-перше, уважно аналізувати наслідки схвалюваних правових рішень, а по-друге, знайти місце України в загальносвітовому процесі правового розвитку й відповідні цьому місцю орієнтації та цілі правового реформаторства в державі. Усе це не може не відбиватися на правових поглядах, ставленні до права, правових вчинках українського суспільства. (Див. докладніше: Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 619 – 633.)
Питання та завдання для самоконтролю
1. Дайте визначення поняття "юридична практика". 2. Якими є ознаки та структура юридичної практики? 3. Які ви знаєте види юридичної практики?
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 726; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |