Д.локк і його критика теорії природжених ідей декарта

Першим завдання систематичного дослідження походження, достовірності і об'єму людського знання поставив перед собою англійський філософ Джон Локк (1632-1704). У своєму головному філософському творі "Досвід про людський розум". Локк задався метою усебічно обгрунтувати положення про досвідчене походження всякого людського знання. Почав він з критики теорії "природжених ідей" (разделяв шийся раціоналістами, Декартом і Лейбніцом). Локк категорично відкидає можливість існування такого роду ідей. Прибічники теорії "природжених ідей" зазвичай посилалися на загальну згоду людей з тих або інших питань. Але ті або інші ідеї, на думку Локка, схвалюються людьми не через свою природженість, а внаслідок своєї корисності. Так, наприклад, ідея Бога і богопочитания не є природженою, оскільки у світі існують атеїсти, що заперечують буття Бога, а також цілі народи, у яких не можна знайти понять ні про Бога, ні про релігію. Поява ж і поширення цих ідей пояснюється зовсім не їх природженістю, а впливом виховання, освіти, здорового глузду і постійного інтересу до імені Бога.

Відповідаючи на питання про джерело виникнення ідей, англійський філософ ясно формулює початковий принцип емпіризму: "На досвіді грунтується усе наше знання, від нього, врешті-решт, відбувається наше спостереження, спрямоване або на зовнішні предмети, або на внутрішні дії нашої душі, що сприймаються і рефлектовані нами самими, доставляють нашому розуму увесь матеріал мислення". Свідомість, психіка, душа - це "чиста дошка" (лат. tabula rasa), на яку досвід через чуттєве сприйняття наносить знаки. Локк розрізняє два види досвіду: зовнішній досвід, що складається з сукупності визначень об'єктивного матеріального світу, і внутрішній досвід, що утворюється із спостережень розуму над своєю внутрішньою діяльністю. Матеріальний світ впливає на органи чуття людини і викликає відчуття. На цій основі в чоло столітті і виникають прості ідеї, що мають реальний (тобто об'єктивне) зміст, згідний самим речам. Внутрішній досвід або рефлексія - це діяльність нашого розуму, коли він займається переробкою придбаних ідей ("хоча це джерело не є почуття..,.. проте він дуже схожий з ним і може бути досить точно названий внутрішнім почуттям"). Обгрунтовувавши головне положення емпіризму, Д. Локк неодноразово підкреслював, що діяльність розуму, яка стає предметом рефлексії, протікає тільки на основі чуттєвих даних, що виникають у людини раніше ідей рефлексії. Душа не може мислити перш, ніж почуття забезпечать її ідеями для мислення. Проте при отриманні ідей рефлексії наш розум не пасивний, а активний. Він здійснює деякі власні дії, за допомогою яких, з простих ідей як маті ріала і основи для іншого, будуються інші, складні ідеї. В той же час, Д. Локк чітко вказує, що розум не може вийти за межі тих первинних ідей, які формуються на основі відчуттів. Зовнішній досвід є основою, базою усього після дуючого знання.

Під субстанцією (тим, що лежить в основі чого або) Локк розумів субстрат, носій відомої якості або сукупності якостей. Він визнає наявність тілесної і мислячої субстанції. Але не встановлює між ними однозначного відношення. Вони як би рядоположены, хоча і не стикаються один з одним.

Найдостовірніший рід пізнання, по Локку, - інтуїція. Інтуїтивне пізнання є ясне і виразне сприйняття відповідності або невідповідності двох ідей через їх безпосереднє порівняння.

Дата добавления: 2015-05-22