Коментар до статті 211. Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку

1. Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, -

карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єкт злочину збігається з об'єктом злочину, передбаченого ст. 210.

2. Для нормативно-правових актів, про які йдеться у ст. 211, характерним є те, що вони мають формально визначений характер і містять приписи, обов'язкові для виконання необмеженим і персонально невизначеним колом юридичних та фізичних осіб. Це діючі постійно або протягом певного проміжку часу різноманітні постанови, правила, положення, накази, порядки, роз'яснення, інструкції, інструктивні листи тощо,

Розпорядчі акти поширюють свою дію на конкретно визначених у них суб'єктів і мають одноразове застосування (наприклад. прийняття головою райдержадміністрації одноособове розпорядження про виділення юридичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності безпроцентного кредиту за рахунок перевищення дохідної частини районного бюджету).

За своїм змістом нормативно-правові та розпорядчі акти як предмет цього злочину характеризуються тим, що вони змінюють доходи або видатки бюджетів всупереч встановленому законом порядку. До таких актів, наприклад, належать ті, які: змінюють ставки або строки сплати до бюджетів або державних цільових фондів податків, зборів, інших обов'язкових платежів; передбачають списання заборгованості зі сплати обов'язкових платежів, у т.ч. неподаткового характеру; запроваджують.нові види обов'язкових платежів, не передбачені законодавством; надають пільги щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів або позбавляють таких пільг;

передбачають використання коштів одних статей видатків бюджету на фінансування інших або використання коштів одних бюджетів на фінансування видатків інших бюджетів; передбачають скорочення визначених бюджетом видатків на фінансування його захищених статей; передбачають застосування фінансовихсанкцій тощо.

3. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише шляхом дій у формі видання всупереч встановленому законом порядку нормативно-правового або розпорядчого акта, який змінює доходи або видатки бюджету. Визначення структури, обсягу доходів і видатків державного і місцевого бюджетів є виключною прерогативою відповідно ВР та органів місцевого самоврядування.

Під виданням нормативно-правових або розпорядчих актів слід розуміти як одноособове складання, прийняття і підписання таких документів службовими особами, так і затвердження ними актів, прийнятих (схвалених) відповідними колегіальними органами.

Злочин вважається закінченим з моменту видання службовою особою відповідного акта. Та обставина, набрав чи ні цей акт законної сили, не впливає на визнання злочину закінченим.

Якщо видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які незаконно змінюють доходи або видатки бюджету, поєднується з фактичним використанням бюджетних коштів всупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, чи з недотриманням вимог щодо пропорційного скорочення або пропорційного фінансування видатків бюджетів, вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 210 і 211. У разі, коли шляхом видання актів, вказаних у ст. 211, вчинюються порушення бюджетного законодавства, описані у диспозиції ст. 210, вчинене з урахуванням правил про конкуренцію загальної і спеціальної норми потрібно кваліфікувати лише за ст. 211.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це відповідна службова особа

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 211) є вчинення, його: 1) в особливо великих розмірах; 2) повторно.

1. Кримінально-правова характеристика злочину передбаченого ст.. 209 КК.

Ст.209 Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
1. Вчинення фінансових операцій чи укладання угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, - караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом та з конфіскацією майна.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п”ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом та з конфіскацією майна.
Примітка 1. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених статтями 207;212; КК України) або, яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.
2. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на 01.12.2005р.
Закон України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 11.07.03. № 1125-IV введено в дію нову редакцію статті 112 КПК України, якою досудове слідство у кримінальних справах про злочини, передбачені статтею 209 КК України, залишені в основній підслідності слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, безпеки та податкової міліції.
Об'єкт злочину.
Загальним об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні та економічні відносини, які забезпечують кримінально-правовий захист економічних інтересів суспільства й держави.
Родовим об'єктом злочину є економіка країни як сукупність суспільних відносин, що визначають умови й порядок здійснення господарської (підприємницької) діяльності (у тому числі фінансової) суб”єктами господарювання.
Установлений законодавством України, підзаконними та міжнародними нормативними актами порядок здійснення господарської (підприємницької) діяльності передбачає отримання прибутків тільки в рамках правового поля.
Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку брудних грошей порядок здійснення господарської (підприємницької) діяльності без залучення коштів, отриманих шляхом скоєння злочину та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань.
У диспозиції статті 209 КК України визначено предмет злочину – кошти та інше майно, отримані внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, тобто до предмета цього злочину належать:
1) кошти у національній або іноземній валюті, готівкою або безготівкові;
2) інше майно, яким є будь-які (крім коштів) матеріальні об’єкти, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (споруди, земельні ділянки, транспортні засоби, ювелірні вироби, твори мистецтва та ін.).
Для кваліфікації за статтею 209 не має значення місце вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, тобто місцем одержання брудних доходів може бути територія як України, так і іноземної держави.
Об’єктивна сторона складу злочину може мати одну з чотирьох форм, які не виключають одна одну і прямо передбачені у диспозиції статті 209 КК України.
До першої форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 209 КК України, належить вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів– це здійснення банківської операції, операції небанківської фінансової установи, операції з цінними паперами.
Найбільш поширеними фінансовими операціями, які здійснюються з метою легалізації злочинних доходів, є відкриття від імені юридичної чи фізичної особи рахунка в банку, переказ коштів або внесення готівкових коштів на рахунок та зняття їх, продаж або придбання валюти, акцій, облігацій або інших цінних паперів. Моментом, коли злочин є закінченим, шляхом здійснення фінансових операцій слід вважати виконання всіх етапів такої операції, внаслідок яких встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки відносно грошових коштів або іншого майна, здобутих злочинним шляхом.
До другої форми об’єктивної сторони злочину закон відносить – укладення угоди, яку у контексті статті 209 КК України необхідно розуміти як вчинення відмінної від фінансової операції дії громадян і організацій, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Угода може бути як односторонньою (заповіт, довіреність) так і дво- або багатосторонньою (купівля-продаж, позика, доручення, комісія про спільну діяльність).
При здійсненні угоди з використанням доходів, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів моментом, з якого злочин вважається закінченим, є момент, коли здійснювана угода, відповідно до чинного законодавства, вважається укладеною.
До третьої форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 209 КК України, закон відносить вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення.
Приховування чи маскування – це активна поведінка винної особи, яка може полягати у зміні зовнішнього статусу майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підроблені документів, які засвідчують право власності або опосередковують рух майна тощо.
До четвертої форми об'єктивної сторони злочину закон відносить набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.
Під набуттям майна розуміється отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження тим чи іншим оплатним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на інші предмети, прийняття як сплата за надані послуги або виконану роботу). Володіння „брудним” майном означає фактичне перебування такого майна в особи, яка має можливість впливати на нього. Використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, означає їх внесок, вкладання (інвестування) у фонди підприємств, установ чи організацій, що мають самостійний баланс.
Суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі, не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом.
Специфіка злочину, передбаченого статтею 209 КК України полягає у здійсненні винною особою фінансових операцій, цивільно-правових угод, а також набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом. Відповідно, суб”єктом легалізації (відмивання) коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, може вважатися не будь-яка осудна фізична особа, а лише така, що набула цивільної дієздатності у новому обсязі, не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом.
Суб'єктами легалізації (відмивання) коштів чи іншого майна, здобутих злочинним шляхом, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що беруть участь у створенні фінансових установ, фондів чи інших бірж, інвестиційних фондів, клірингових палат, трастових компаній, дилерських і брокерських контор, інших комерційних організацій і установ. Суб”єкти злочину здійснюють отримання, виплату, передачу, перевезення, пересилання, обмін, зберігання фінансових коштів, а також установ, документально посвідчуючи чи реєструючи право на майно тощо.
Суб'єктивне ставлення особи, до скоєного злочину, передбаченого статтею 209 КК України, характеризується наявністю прямого умислу.
Стаття 24 КК передбачає під прямим умислом усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбачення наслідків і бажання їх настання.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони ст.209 КК України є наявність спеціальної мети – наявність прагнення особи надати офіційного (законного) походження доходам, отриманих злочинним шляхом, що фактично випливає з поняття легалізації.
Відсутність спеціальної мети (прагнення надати офіційного статусу доходам злочинного походження) при легалізації (відмиванні) коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, повинна виключати наявність складу злочину за ст. 209 КК.
Стаття 209 КК України має на меті боротьбу з ділками тіньової економіки, які використовують розгалужену злочинну мережу, фіктивні фірми, банківські установи, займаються торгівлею зброї, гральним та порнобізнесом, отримують неконтрольовані державою надприбутки, внаслідок чого підривається економічна безпека країни, а також відбувається проникнення криміналітету до різних гілок влади.

1. Поняття фінансового моніторингу. Суб’єкти фінансового моніторингу.

Особливості правового статусу банків та небанківських фінансових установ як фінансових посередників обумовлюють виконання банками певних обов'язків як агентів держави при здійсненні контролю за дотриманням клієнтами законодавства. Зокрема, банки та небанківські фінансові установи допомагають уповноваженим державним органам при здійсненні контролю за дотриманням податкового законодавства, валютного законодавства. Одним із таких напрямків є запобігання відмиванню так званих “брудних” грошей, тобто, грошей, здобутих злочинним шляхом. Для цього у всьому світі створено систему фінансового моніторингу, який полягає у здійсненні контролю за операціями, що здійснюються фізичними та юридичними особами через фінансових посередників — банки та небанківські фінансові установи.

Серед міжнародних документів, які передбачають запровадження системи фінансового моніторингу, необхідно виділити Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР). Зазначеним документом передбачено заходи, яких повинні вжити держави для недопущення та протидії відмиванню грошей, одержаних злочинним шляхом. Особливо підкреслюється роль фінансових установ у цьому процесі. При цьому обов'язок вживати відповідних заходів покладається не тільки на банки, а й на небанківські фінансові установи.

У законодавстві Європейського Союзу також містяться документи, присвячені регламентації відносин у сфері запобігання та протидії відмиванню грошей. В першу чергу, це Директива Ради від 19 червня 1991 р. № 91/308/ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей з наступними змінами та доповненнями. До кола суб'єктів, на яких покладаються обов'язки з фінансового моніторингу згідно з цією Директивою, відносяться, зокрема, кредитні та фінансові установи. У Директиві визначено, що держави-члени забезпечують, що установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, повинні здійснювати ідентифікацію своїх клієнтів із метою додаткових доказів при вступі в ділові стосунки, особливо при відкритті рахунків чи вкладних рахунків, чи при пропозиції послуг зберігання заощаджень.

Правові засади фінансового моніторингу визначені у Законі України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” № 249-ГУ від 28.11.2002 р.

Законом передбачено проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг — діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Відповідно система фінансового моніторингу складається з двох рівнів — первинного та державного.

Банки та інші фінансові установи є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

- центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі — Уповноважений орган).

Правовий статус Державного комітету з фінансового моніторингу

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу є Державний комітет з фінансового моніторингу, який діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 24 грудня 2004 р. 1527/2004. Держфінмоніторинг України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Держфінмоніторингу України, зокрема, є:

- участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

- створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб'єктів первинного фінансового моніторингу, а також центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за такими суб'єктами, та координує заходи, що проводяться в цій сфері, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які призначаються відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, сприяє виявленню в фінансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом, забезпечує ведення в установленому законодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу.

1. Фінансові операції які підлягають фінансовому моніторингу.

Законом України “Про запобігання протидії легалізації (відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом” (далі Законом), визначено ознаки, за наявності яких фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу. Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, та має одну або більше ознак, визначених статтею 11:

- переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;

- купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

- зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню;

- переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

- зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

- зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

- відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

- переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;

- обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

- проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред’явника, не розміщеними в депозитаріях;

- придбання особою цінних паперів за готівку;

- виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;

- виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

- розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбард.

1. Способи легалізації безготівкових коштів.

1. Закупівля і продаж імпортних товарів (прийом використо-вується в країнах із нестабільною грошовою одиницею. Його сутність полягає в тому, що підприємець, який має "брудні" доходи, укладає договори з іноземною компанією про закупівлю у неї партії товару за явно завищеною ціною. Отримавши дозвіл національного банку на закупівлю товарів, суб'єкт дістає можливість конвертувати місцеву валюту в національному банку з наступним її перерахуванням у західні банківські центри з розподілом між співучасниками суми грошей, отриманої за рахунок завищення ціни ("відмиті" гроші).

2. Структурування безготівкових коштів (спосіб маскування і легалізації великих сум, отриманих у результаті широкомасштабних шахрайських фінансових операцій). Сутність цього способу полягає у штучному роздрібненні суми шляхом її перерахування під виглядом оплати послуги на рахунки певної кількості фірм, керівники яких перебувають у змові.

3. Використання фіктивних і офшорних компаній. Це різновид попереднього способу, коли використовуються банківські рахунки фіктивних компаній або таких, що знаходяться в країнах із дуже м'яким фінансовим контролем (країни Карибського басейну і Балтії, Ліхтенштейн, Кіпр)*;

4. Використання фондових бірж (спосіб полягає у придбанні за допомогою біржових брокерів цінних паперів – акцій, облігацій, векселів із наступним їхнім продажем, у тому числі з використанням фіктивних фірм).

1. Порушення кримінальної справи у злочині передбаченому ст.. 209 КК. Стадії порушення кримінальної справи.

Своєрідність вихідного етапу розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, полягає в тому, що порушити кримінальну справу за ст. 209 КК можна лише за наявності достатніх фактичних даних, які вказують на високу ступінь імовірності злочинного походження тих доходів, котрі виступають предметом відмивання, тобто тільки після винесення постанови про порушення кримінальної справи за предикатним злочином.

Сформульоване положення є відправним і зумовлює характер діяльності уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи і спрямоване на виявлення ознак легалізації, тобто певних фактичних даних про хоча б одне з діянь, передбачених диспозицією ст. 209 КК, а саме:

- вчинення будь-яких правочинів з майном, що одержане внаслідок раніше вчиненого злочину;

- здійснення будь-якої фінансової операції з коштами, що мають злочинне джерело походження;

- вчинення будь-яких дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів або майна, одержаних злочинним шляхом, чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення;

- набуття, володіння або використання майна або коштів, одержаних злочинним шляхом.

Отже, кримінальну справу за ознаками легалізації може бути порушено на підставі: заяв та повідомлень громадян чи засобів масової інформації; інформації, що надійшла від Держфінмоніторингу України, аудиту, податкових та контрольно-ревізійних органів; інформації, наданої оперативно-розшуковими органами; доказів, зібраних у ході розслідування предикатного злочину.

Дослідча перевірка також потребує проведення якісного документування обставин учинення легалізації (відмивання) злочинних доходів. З цією метою оперативним підрозділам відповідного правоохоронного органу (згідно з положеннями ст. 112 КПК злочини, передбачені ст. 209 КК, віднесено до підслідності слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та податкової міліції) треба вжити таких заходів:

- витребувати з державних органів, які здійснювали реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, всі засновницькі та статутні документи;

- витребувати з податкових органів усі відомості, що стосуються діяльності конкретної юридичної або фізичної особи та сплати ними необхідних податків;

- витребувати з банківських установ, у яких відкрито рахунки підприємства, що перевіряється, дані про рух грошових коштів по рахунках за конкретний період, а по зовнішньоекономічних контрактах - також копії укладених підприємством і наданих банку правочинів, на підставі яких перераховувалися кошти;

- призначити і провести комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства, перевірку додержання вимог чинного законодавства при проведенні сумнівних операцій. В ході перевірки забезпечити представникам контрольно-ревізійних чи податкових органів можливість виявлення всіх суб’єктів підприємницької діяльності, з якими це підприємство підтримувало договірні, господарські стосунки, провести на них зустрічні перевірки з метою виявлення безтоварних угод купівлі-продажу, фіктивних угод про надання послуг або виконання робіт. Забезпечити під час перевірки виявлення всіх документів, які викривають конкретних осіб у вчиненні фальсифікації та інших неправомірних дій;

- з дозволу відповідного суду в порядку, встановленому ч. 5 ст. 97 КПК, здійснити оперативно-технічні заходи щодо одержання фактичних даних про обставини вчинення злочинних дій щодо легалізації, які можуть бути використані як докази у кримінальній справі, у тому числі шляхом зняття інформації з каналів зв’язку, включаючи обмін електронними повідомленнями;

- одержати пояснення у причетних осіб та витребувати копії необхідних документів, які підтверджують безтоварний характер здійснених правочинів;

- витребувати необхідні дані стосовно суб’єктів підприємницької діяльності - контрагентів цього підприємства за виявленими фіктивними угодами; якщо це іноземні підприємства - звернутися за інформацією про них до українського відділення Інтерполу;

- одержати пояснення в інших поінформованих осіб щодо обставин вчинення легалізації;

- направити відповідні запити до відділень операторів мобільного зв’язку, ВАТ «Укртелеком», інтернет-провайдерів тощо з метою перевірки та підтвердження відносин між підозрюваними та іншими особами, причетними до вчинення злочину;

- направити запити до бюро технічної інвентаризації щодо нерухомого майна, яке перебуває у власності осіб, підозрюваних у легалізації злочинних доходів;

- звернутися із запитом до ДПА України з метою звірення інформації або одержання додаткової інформації з Банку даних про сумнівні фінансові операції;

- направити запити до інформаційних центрів МВС України щодо попередньої судимості особи, а також витребувати інші документи і матеріали, які характеризують особу, зокрема перевірити можливість її причетності до діяльності відомих злочинних груп або організацій;

- під час витребування або вилучення відповідної інформації та документів у юридичних осіб, яких віднесено до суб’єктів первинного фінансового моніторингу (банки, страхові компанії, професійні учасники фондового ринку тощо), звертати увагу на додержання цими особами вимог чинного законодавства щодо протидії та запобігання легалізації злочинних доходів. У випадках виявлення очевидних сумнівних фінансових операцій, проведених за допомогою або із залученням цих осіб, необхідно надсилати копії повідомлення про такі операції до Держфінмоніторингу України. Якщо таких документів не було в наявності, треба офіційно повідомити про це відповідний контролюючий орган (Держфінмоніторинг України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, Міністерство фінансів України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство юстиції України, Міністерство економіки та європейської інтеграції України, Державний комітет України із земельних ресурсів).

1. Особливості проведення окремих слідчих дій при розслідуванні у злочину передбаченому ст.. 209 КК.

Розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачає необхідність проведення відповідних слідчих дій чи тактичних операцій, як засобів впливу на ситуації, що виникають.

Головною метою проведення слідчих дій є отримання інформації окремо про кожну фінансову операцію та її зв’язок із суміжними діями злочинців. Тільки сукупність таких відомостей дасть змогу відтворити картину злочинної діяльності злочинців та застосовані ними схеми легалізації злочинних прибутків.

В аспекті комплексності методики розслідування легалізації грошових коштів, початок її розслідування можливий під час дослідження первинного злочину. Тому мета слідчої дії при розслідуванні останнього може збігатися з проміжною метою розслідування леґалізації, та, навпаки, під час виконання слідчої дії при розслідуванні первинного злочину виявляються ознаки леґалізації, які обумовлюють коло слідчих дій при розслідуванні останньої. Коло слідчих дій на початку розслідування залежить від ситуації, прогнозованих результатів, можливостей слідчого. Саме слідчі дії є засобом розв’язання слідчих ситуацій.

Йдеться насамперед про такі слідчі дії, як обшук, виїмка, огляд документів, допит підозрюваних (обвинувачених) та свідків, призначення судових експертиз.

Обшук і виїмка, огляд документів - носіїв слідів легалізації. Обшук і виїмка віднесені до розряду першочергових слідчих дій цієї категорії злочинів, і це невипадково, оскільки своєчасно проведені обшук і виїмка, а також якісна робота з документами є найважливішою особливістю розслідування легалізації (відмивання) злочинних доходів.

Об’єктами обшуку в справах про легалізацію є:

місця роботи підозрюваних (обвинувачених) осіб та їх співучасників, у їх житлі (місця постійного проживання чи тимчасового перебування) чи іншому володінні;

інші належні цим особам приміщення, транспортні засоби.

Згідно з роз’ясненнями Верховного Суду України під «житлом» у значенні, що використовується під час вирішення питання про проведення обшуку чи виїмки, треба розуміти:

1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку;

2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь- якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо);

3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Також необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.

Під час обшуків підлягають виявленню і вилученню:

- грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом;

- документи, що підтверджують право власності на майно;

- предмети і документи, що можуть містити сліди легалізації або мають інше значення для справи (наприклад, банківські пластикові картки, платіжні квитанції тощо);

- комп’ютери, периферійні пристрої до них, електронні носії інформації.

Майже у кожній кримінальній справі цієї категорії злочинів вилучаються електронні носії інформації. Вилучення таких доказів для виявлення інформації і запобігання її автоматичному знищенню необхідно здійснювати за обов’язкової участі спеціаліста. Так, інформація, що зберігається на жорсткому диску ЕОМ, може бути знищена автоматично при розкритті корпуса комп’ютера, відкритті кімнати, в якій знаходиться комп’ютер, та й за інших обставин. Після вилучення комп’ютерної техніки, огляду інформації на електронних носіях доцільно доручити спеціалісту обстежити стан файлів або призначити судову комп’ютерно-технічну експертизу.

За необхідності проведення обшуку в приміщеннях банку слідчий складає подання про проведення обшуку, яке підлягає затвердженню прокурором, для отримання дозволу судді місцевого суду. Оскільки обшук - важлива слідча дія, то необхідно пам’ятати, що під час його проведення можливе виникнення різних ситуацій. На місці проведення обшуку можуть виявитися особи, причетні до легалізації, докази вчинення інших злочинів, кошти, на які можливо накласти арешт, що далі зможуть забезпечити цивільний позов. Для цього слідчий повинен підготувати процесуальні документи про накладення арешту на майно (кошти), банківські вклади та рахунки, враховуючи, що рішення приймає суддя, протоколи затримання підозрюваних осіб. Окрім того, допомога спеціаліста може полягати у визначенні документів, які слід вилучити під час обшуку, та значення, яке вони мають.

Слід зауважити, що під час обшуку видача і огляд документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводяться з додержанням норм Закону про банки та банківську діяльність, що забезпечують охорону банківської таємниці.

До складу СОГ, що виконуватиме обшук у банку або підприємницькій структурі, необхідно залучити осіб, які володіють знаннями у галузі роботи установ, що підлягають обшуку (наприклад, спеціалісти в галузі банківських операції, аудиту). До початку слідчої дії необхідно вивчити положення про функціонування окремих підрозділів банку, переконатися у розташуванні службових приміщень, наявності охорони, засобів комп’ютерної техніки, наявності ризику знищення криміналістично значущої інформації на електронних або паперових носіях. Результати від виконання цих дій полягають у повноті отриманих даних, раптовості самої слідчої дії, унеможливленні підозрюваними чинити опір у розслідуванні справи.

Проведення виїмок на початковому етапі розслідування позбавляє злочинців можливості приховати від розслідування матеріальні об’єкти, які мають доказове значення.

Виїмка документів, які містять інформацію, що становить банківську таємницю, проводиться лише за вмотивованою постановою судді та в порядку і з дотриманням вимог Кримінально-процесуального кодексу України. Банк не має права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час виїмки та які зазначені в рішенні (постанові) суду. Банк зобов’язаний виготовити копії документів, що вилучаються, які засвідчуються підписом представника банку. Ці копії документів залишаються в банку замість вилучених оригіналів, про що робиться позначка у кримінально-процесуальних документах (протоколі виїмки). Представникові банку вручається другий примірник протоколу виїмки.

Виїмка щодо цієї категорії злочинів проводиться у відповідних установах, організаціях, підприємствах з метою вилучення насамперед документів - носіїв слідів легалізації. Об’єктами проведення виїмки є:

- банківські установи, в яких відкриті рахунки юридичних та фізичних осіб, які залучались до легалізаційних схем і через які «проходили» грошові кошти, що відмивалися. Йдеться про особисті справи клієнтів, квитанції на внесення готівки, документи, що відображають рух коштів рахунками (списання - платіжні доручення; надходження - електронно-платіжні документи), наприклад, документи щодо перерахування з відділення Державного казначейства грошових коштів на рахунок суб’єкта підприємницької діяльності у разі відшкодування із бюджету податку на додану вартість або документи, які свідчать про перерахування грошових коштів на адресу фіктивного суб’єкта підприємницької діяльності в механізмі легалізації майна злочинного походження тощо;

- державні органи, які здійснювали реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, видавали відповідні ліцензії, дозволи, в тому числі на участь у приватизаційних аукціонах, тендерах. Це копії паспортів для засновників фізичних осіб та свідоцтв про державну реєстрацію для засновників юридичних осіб, заявки з необхідними додатками до них;

- органи та особи, які провели реєстрацію відповідних операцій з майном, що легалізується (нотаріуси, бюро технічної інвентаризації, підрозділи державної автомобільної інспекції тощо);

- податкові органи відповідного регіону з метою вилучення звітних документів та документів на одержання певних пільг, відшкодувань, наприклад, документів, які надані суб’єктом підприємницької діяльності у ході відшкодування із бюджету податку на додану вартість або які свідчать про проведення перевірки обґрунтованості подання заяви щодо відшкодування із бюджету зазначеного податку та ін.

- регіональні митниці з метою вилучення документів, що підтверджують факт ввезення конкретного товару (продукції) суб’єктом підприємницької діяльності;

- біржі, інвестиційні компанії, благодійні фонди, інші комерційні структури, що були задіяні у легалізації злочинних доходів з метою вилучення документів, які відображають характер та зміст здійснених фінансово-господарських операцій.

Щоб провадження виїмки було найбільш ефективним і цілеспрямованим та не було пов’язане із суцільним вилученням усіх документів, наприклад, за якийсь період, що значно ускладнює подальше призначення і проведення судово-бухгалтерської експертизи, слідчому необхідно вивчити документообіг підприємства, тобто з’ясувати характер і місцезнаходження документів, що фіксують сумнівну фінансову операцію. Для цього, готуючись до виїмки, він може запросити фахівців і скласти з їх допомогою схему руху фінансових документів, що відображають конкретну операцію, або призначити документальну ревізію для перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку даним суб’єктом підприємницької діяльності в цілому.

Крім того, треба враховувати, що документи (фінансові, цивільно-правові), які підлягають вилученню, ззовні можуть складати враження цілком законних. Проте вчинення одних правочинів (дарування, позики, позички, схову, купівлі-продажу та ін.) може маскувати інші, а їх зміст свідчить про приховування справжнього наміру сторін, наприклад, коли у договорах містяться відкладені або скасовані умови. Ось чому необхідно вилучати повний пакет документів, що стосуються правочину, і окремо допитувати не тільки його учасників, а й усіх осіб, що брали участь в його оформленні.

З метою уникнення недоліків під час виїмки документів, проведення цієї слідчої дії необхідно здійснювати після її ретельної підготовки. З цією метою залежно від місця проведення виїмки, необхідно забезпечити участь спеціаліста з державної реєстрації суб’єктів підприємництва, з нотаріальної справи, з бухгалтерського обліку, фінансиста, спеціаліста з банківської справи, які могли б визначити, які саме документи доцільно вилучити. Важливим є вирішення питання про місце попереднього дослідження документів, забезпечення збереження, недоторканності значної кількості документів шляхом опечатування з подальшою виїмкою їх для огляду за необхідністю проведення експертизи. Йдеться про документи, що знаходяться у відповідному відділенні банку, в бухгалтерії підприємства-контрагента, а також передані до архіву.

Дата добавления: 2015-05-08