Григорій ВАЩЕНКО

В’ячеслав Казимирович ЛИПИНСЬКИЙ

Виходець зі старовинної шляхетської сім’ї, аристократ. Висока освіта і культура, гуманізм і непохитність у справі служіння ідеї, народові.

Народився у селі Затурці на Волині. Закінчив Київську гімназію і навчався в університетах Кракова та Женеви. Під час Першої світової війни (1914-1918) служив офіцером російської армії. Після 1917 року був (до 1919 року) послом України у Відні (Австрія). З 1919 року залишається жити і працювати в Австрії.

Основні праці:

- “Україна на переломі. 1657 - 1659”;

- “Листи до братів-хліборобів” та ін.

У 1931 році В.К. Липинський захворів на туберкульоз і помер. Похований у селі Затурці.

Основні соціологічні погляди В.К. Липинського:

- базував свої філософські погляди на працях Платона і Гегеля;

- без власної української держави не може бути української нації; без нації не може бути громадське життя;

- спираючись на ідеї Парето і Міхельса, Липинський робить висновок: для того, щоб нація була свідомою свого місця, вона повинна сформувати духовну еліту;

- елітою в умовах України початку ХХ століття може стати власник землі, хоча така еліта позбавлена духовності; отже, сільскогосподарчій еліті слід об’днатися з інтелігенцією;

- ідеальна форма правління є монархія (гетьманат), обмежена представницьким колами влади;

- пропагує націоналізм у державному масштабі: “коли ти живеш в Україні, ти повинний віддавати всі сили на побудову Української незалежної держави”;

- росіяни і українці – це економічно різні народи; українці – нація тимчасово історично залежна від Росії, росіяни – тимчасово історично правляча нація по відношенню до українців, але так не повинно бути;

- в Україні інститут приватної власності існував ще до XVII століття, що є підставою для європеїзації, ознакою спільності з Західною Європою;

- українському народові був притаманний дух лицарства з часів запорізького козацтва, чого не спостерігалося ніколи у росіян.

Народився у селі Богданівка на Полтавщині у 1878 році, помер у 1967 році.

Закінчив богословські студії в Москві, але не став священиком, бо був проти поведінки професорів та студентів, з якими доля зіткнула його. Після повернення в Україну працює вчителем, набуває знання з педагогіки та психології. З 1918 року працює доцентом Полтавського українського університету (пізніше – педагогічний інститут). У 1928 році видає підручник “Загальні методи навчання”. Цей підручник стає основним для багатьох педагогічних вузів того часу. З 1931 по 1936 роки Ващенко керує аспірантською групою у статусі професора. Педагога звинувачують у буржуазному націоналізмі. Передчуваючи арешт, Ващенко у 1936 році виїжджає за межі України у працює у Сталінградському педагогічному інституті.

У часи Другої світової війни Ващенко з сім’єю виїжджає за кордон, пізніше працює у Мюнхені завідувачем кафедри в Українському Вільному університеті. Згодом Ващенко стає ректором Української Богословської Академії у Мюнхені.

Праці Г. Ващенка:

- “Основи естетичного виховання”,

- “Виховання любові до Батьківщини”,

- “Виховна роль мистецтва”.

Основні соціологічні думки Г. Ващенка:

- слід розглядати чотири основні виховні ідеали:

1) більшовицький;

2) християнський;

3) загальноєвропейський;

4) націонал-соціалістичний;

- кожний зі згаданих ідеалів зумовлюється формою державного устрою, пануючим у суспільстві світоглядом, розвитком загальної культури, національними властивостями народу, його релігією та мораллю;

- ознаками більшовицького ідеалу є такі:

1) активна боротьба проти інших ідеологій;

2) вимога боротися з тими, кого більшовики вважають ворогами серед різних верств населення;

3) безперечна відданість комуністичній партії та її вождям;

4) знання теорії класової боротьби;

- ознаками християнського ідеалу є такі:

1) любов до Бога і пошана людини;

2) гордість за себе, засудження гордині;

3) засудження надмірної уваги до накопичення матеріальних благ;

4) звеличення тих, хто прагне до духовної досконалості;

5) християнська терпимість до інших поглядів та вчинків людей [4, с. 18-28];

- більшовицький і християнський ідеали є антиподами.

Шаповал Микита Юхимович (1882-1932) – письменник, соціолог, політик. Після поразки Центральної Ради УНР перебував в еміграції.

Основні праці:

Ø «Українська соціологія» (1927);

Ø «Соціологія українського відродження» (1927);

Ø «Загальна соціологія» (1929);

Ø «Соціологія України» (1933).

Головними соціологічними ідеями можна вважати [10, с. 430] такі:

v досліджував український рух;

v суспільство – це таке гуртування людей, «що живуть у взаємному зв’язку між собою, тобто у такому зв’язку, коли поведінка однієї чи кількох осіб спричиняє поведінку інших осіб» [10, с. 430];

v суспільство складається з індивідів, що об’єднуються у групи;

v здійснив класифікацію суспільних груп: організовані (керуючі та підлеглі); неорганізовані (відсутня стала організація), елементарні, прості (індивіди, що поєднуються за однією ознакою) та кумулятивні, складні (індивіди, що поєднуються за кількома ознаками);

v розробив положення про національне суспільство як мікрокосм світового суспільства;

v національне суспільство самостійно виконує свої функції економічному, політичному та культурному житті.

Соціологією права в Україні займалися у минулому і досліджують її проблеми сьогодні такі вчені: Гредескул М.А. (1865-?), Дністрянський С.С. (1870-1935), Ейхельман О.О. (1854-1943), Кістяківський Б.О. (1862-1920), Бачинин В.А., Якуба О.О. (нар. 1929).

Сьогодні в Україні активно працюють такі соціологічні організації:

Інститут соціології НАН України

Соціологічна Асоціація України

Харківські соціологічні читання (з 1994 р.)

Центр соціологічних досліджень при Українському інституті соціологічних досліджень

Центр досліджень сім’ї та жінок при Українському інституті соціологічних досліджень.

Дата добавления: 2015-05-22