Основи періодизації психічного розвитку особистості. Поняття соціальної ситуації розвитку, провідної діяльності та сензитивних періодів

Розвиток людини — це процес кількісних та якісних змін, який охоплює становлення людини в біологічному, психічному та соціальному плані. Він характеризується фізичними (морфологічними, біохімічними, фізіологічними), психічними змінами (появою новоутворень, нових механізмів, нових процесів, нових якостей), розширенням та поглибленням взаємозв’язків різних властивостей особистості, новим рівнем функціонування та формування психологічних стратегій рішень особистих, професійних, соціальних проблем, цілісністю, інтегративністю тощо. Можна подати таку узагальнену вікову періодизацію розвитку особистості:

1. Період немовляти (від народження до одного року).

2. Період раннього дитинства (від 1 до 3 років).

3. Дошкільний вік (від 3 до 7 років).

4. Молодший шкільний вік (від 7 до 10 років).

5. Середній шкільний, або підлітковий вік (від 10 до 15 років).

6. Старший шкільний, або юнацький вік (від 15 до 18 років).

Зрозуміло, межі вікових періодів відносно рухомі. Це залежить від природного потенціалу дітей, характеру і змісту провідного виду діяльності та виховного впливу на них. Кожен вік має свої особливості. Тому вихователю слід ураховувати характерні для кожного вікового періоду соціальну ситуацію розвитку, зміст, методи і форми навчання й виховання, провідний вид діяльності, рівень розвитку свідомості й самосвідомості вихованця. Також має місце проблема акселерації – прискореного індивідуального розвитку дитини, за якого середньофізичні та психофізіологічні її константи випереджають оптимальні.

Отже, формування і розвиток особистості вихованця може бути цілеспрямованим, самостійним або стихійним, залежно від педагогічно обгрунтованої діяльності вихователя, спілкування, поведінки учнів.

Соціальна ситуація розвитку - особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників певного вікового періоду

Впродовж певного періоду складається особливе становище індивіда в системі суспільних відносин, розгортається певний зміст взаємин з оточуючими людьми, формується визначена система прав та обов'язків, які повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація розвитку індивіда зумовлюється, з однієї сторони, тими традиціями, потребами, що актуальні в суспільстві, а з іншої - індивідуальними психологічними особливостями, що характерні для даної людини. Соціальна ситуація розвитку дитини визначає успішність її соціалізації та індивідуалізації на даному віковому періоді.

Соціальна ситуація визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним.

Таким чином, соціальна ситуація індивіда виражається через:

o соціальний статус - специфічне становище людини у соціумі, що визначає її права та обов'язки; по мірі дорослішання людини її статус ускладнюється,

o систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з дорослими - батьками, вихователями, педагогами, також з ровесниками - своєї та протилежної статі,

o адаптацію індивіда до нових соціальних умов - відвідування дитячого садка, навчання в школі та ВНЗ. У випадку порушення процесів соціального пристосування говорять про наявність дезадаптації. В кожному періоді розвитку людини котрась одна із багатьох діяльностей є провідною - найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток в певному періоді. Провідна - це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

' Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень

Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання.

Поняття провідної діяльності вказує на її головну роль для психічного розвитку індивіда в певному віковому періоді, однак не заперечує існування інших видів діяльності. Важливо також, що поява нової провідної діяльності не заперечує значення попередньої. Проте, лише в рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій індивіда.

Внаслідок функціонування провідної діяльності формуються новоутворення психіки, які є головними показниками адекватності психічного розвитку щодо визначеного вікового періоду.

Існує сензитивний період розвитку, тобто оптимальний термін для розвитку тих чи інших якостей людини (наприклад, 1—3 роки — оптимальний період для розвитку мови, 6—11 р. — для розвитку навичок прийняття рішення, 11—16 р. — для розвитку абстрактного мислення і т. д.). Пропустивши цей термін, відповідну властивість сформувати в інший час буде набагато складніше, а то і зовсім неможливо. Причини сензитивності — нерівномірність дозрівання мозку та нервової системи, а також те, що деякі властивості особистості можуть розвиватися лише на підґрунті вже сформованих.

Психічний розвиток особистості не обмежений якимось певним проміжком часу, тільки тими чи іншими періодами. Він відбувається на всіх етапах життєвого шляху людини. При цьому кожний етап, поряд із загальними закономірностями розвитку характеризується також особливим та специфічним лише для нього. З цієї точки зору період зрілості не може розглядатися як деякий кінцевий пункт, до якого спрямовано розвиток та яким він закінчується.

Дата добавления: 2015-05-22