Вимоги до особистості фахівця з вищою освітою

Проблема виховання майбутніх фахівців із вищою освітою набуває зараз особливої актуальності. Річ у тім, що технічний прогрес автоматично не веде до духовного прогресу. Сьогодні метою суспільства (а тому і всіх ланок освіти) повинно стати духовне вдосконалення людини задля переходу людства на новий виток еволюційного розвитку: від людини розумної до людини духовної. У зв’язку з цим підвищується значущість виховання молодого покоління. Проте зараз у всіх ланках освіти існує невиправдана автономність навчання і виховання. Завдання сьогодення – змінити національно-світоглядну місію школи – від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. Вища школа як храм науки повинна бути і храмом високої культури. Майбутній фахівець із вищою освітою повинен опанувати як систему професійних знань, умінь і навичок, так і набути високу культуру, стати представником передової частини суспільства – еліти. Він повинен бути інтелігентом, тобто не тільки «знаючим, розуміючим», але й з високою культурою поведінки. Реалізувати це завдання можливо лише за умови єдності трьох складових освіти – навчання, розвитку і виховання. Проте є деяка різниця в ролі навчання і виховання в становленні особистості фахівця:

Навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності, формує знання, уміння і навички. Виховання ж формує ставлення, смисли діяльності. Якщо ж навчання не спирається на смисли діяльності, які повинні бути сформовані вихованням, то воно малоефективне в становленні особистості.

Для навчання певним чином притаманні примуси. Наприклад, якщо отримаєш «незадовільно», не буде стипендії або не одержиш диплом. Діє навіть суперництво («Я ж не гірший за інших»). У вихованні ж повинні діяти й діють дещо інші психологічні механізми. Наприклад, вивчити тему (щоб одержати позитивну оцінку) – не обов’язково означає любити цей предмет; не порушувати дисципліну (бо можуть покарати) – не є проявом поваги до викладача як людини.

У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні (Г. С. Костюк). Тому навчання, освіта – це основний, хоч і не єдиний шлях виховання. Виникає питання: як поєднати навчання і виховання в цілісному процесі становлення особистості фахівця? Завдання виховання завжди включає в себе завдання організації спеціальної провідної діяльності, яка слугує виховній меті. У студентському віці – це навчально-професійна діяльність, яка включає в себе взаємодію трьох взаємопов’язаних блоків:

Операційно-дійовий блок – це система цілей, дій і операцій, які формують професійні знання, уміння і навички.

Блок потреб, мотивів і інтересів – це двигун діяльності, спонукальна сила, яка надає діяльності енергії.

Блок міжособистісного та ділового педагогічного спілкування викладача і студентів.

Зміни, що відбуваються в одному з блоків, викликають зміни в інших. Вони можуть бути конструктивними або деструктивними. Навчально-професійна діяльність – нова для студентів. Щоб вона виконувала провідну роль і у вихованні особистості, потрібно знайти предмет, який би відповідав особистісним потребам, або треба виховувати нові потреби, які здатні породжувати мотиви майбутньої професійної діяльності.

Так, у Законі України «Про вищу освіту» визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадянські якості. На це спрямовує також «Національна доктрина розвитку освіти в Україні»: «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України». Це завдання конкретизовано в проекті «Програми розвитку освіти в Україні на 2005 – 2010 рр.»:

Формування творчої, духовно багатої особистості, з національною свідомістю, патріотичними почуттями.

Сучасна освіта повинна працювати на вищі досягнення людини, що пов’язані з розвитком її особистісного потенціалу. Повинна відбуватися гармонізація професійного й духовного оптимуму суб’єкта.

Таким чином, соціальна культура була та є центром і середовищем розвитку особистості. Виховному процесу треба надати національної спрямованості. Освіта в нашій країні повинна утверджувати українські національні ідеї, сприяти розвитку української культури, національної свідомості і самосвідомості. Для молодої української держави дуже важливим є виховання в молодого покоління почуття любові до України й відповідальності за її долю, національної гідності і патріотизму. Виховання як засіб і процес досить важливе для суспільства, оскільки сполучає минуле, сучасне й майбутнє, передаючи духовні надбання від одного покоління до іншого. Процес виховання працює насамперед на майбутнє. Воно набуває особливої ваги, бо є важливим засобом збереження національної тотожності й самобутності.

12. Фактори, що визначають соціально-психологічний портрет сучасного студента.

Чинники, що визначають соціальний психологічний портрет студента і неабиякою мірою впливають на успішність навчання, можна розділити на дві категорії: ті, з якими студент прийшов у вуз (їх тільки можна брати до уваги), і ті, які з'являються в процесі навчання (ними можна управляти).

До першої категорії відносяться: рівень підготовки, система цінностей, відношення до навчання, інформованість про вузівські реалії, уявлення про професіональне майбутнє.

Ці чинники багато в чому визначаються загальною атмосферою в країні і конкретними «побутовими знаннями» тих, хто був безпосереднім джерелом інформації. Впливати на них можна лише побічно, констатуючи і використовуючи їх як відправну крапку для здійснення впливу на студентів.

Чинники першої категорії працюють переважно на етапі пристосовування, коли першокурсники намагаються зрозуміти, «куди я потрапив» і «хто мене оточує». Студент повинен дуже швидко зорієнтуватися і з нових позицій освоїти способи і методи навчальної діяльності, зрозуміти систему норм і правив, існуючих на факультеті і в його навчальній групі, розробити свою систему цінностей по відношенню до навчання, майбутньої роботи, викладачів.

Поступово вплив чинників першої групи слабшає, і вирішальну роль починають грати чинники другої групи. До них можна віднести: організацію навчального процесу, рівень викладання, тип взаємостосунків викладача і студента і т.п. Вся сукупність сучасних студентів досить явно розділяється на три групи.

Першу складають студенти, орієнтовані на освіту як на професію. В цій групі найбільше число студентів, для яких інтерес до майбутньої роботи, бажання реалізувати себе в ній — найголовніше. Лише вони відзначили схильність продовжувати свою освіту в аспірантурі. В цій групі біля третини всіх студентів.

Другу групу складають студенти, орієнтовані на бізнес. Для них освіта виступає як інструменту для того, щоб надалі спробувати створити власну справу, зайнятися торгівлею і т.п. Вони розуміють, що з часом і ця сфера вимагатиме наявність освіти, але до своєї професії вони відносяться менш зацікавлено, ніж перша група.

Третю групу складають студенти, яких, з одного боку, можна назвати «ті, що ще не визначилися», з іншого — заклопотаними різними проблемами особистого, побутового характеру. На перший план у них виходять побутові, особисті, житлові, сімейні проблеми. Вони не можуть вибрати свій шлях, для них освіта і професія не представляють такого інтересу, як у перших двох груп. Можливо, самовизначення студентів даної групи відбудеться пізніше, але можна припустити, що в ту групу потрапили люди, для яких процес самовизначення, вибору шляху, цілеспрямованості нехарактерний.

Існують якісні відмінності, зокрема, результати аналізу статистичних даних показують, що у «комерційних» студентів більш яскраво виразимий прагнення до досягнення успіху в сфері бізнесу, у зв'язку з чим вони вище, ніж «бюджетні» студенти, оцінюють значущість хорошої освіти, професійної підготовки, вільного володіння іноземними мовами, духовно і культурно багатого життя.

13. Аналіз особистості студентської молоді залежно від мотивів вибору нею професії (спеціальності) і здобуття вищої освіти.

Різні автори називають різні мотиви вступу до вузу.

Згідно Є.П. Ільїну, основними мотивами вступу до ВНЗ є: бажання перебувати в колі студентської молоді, велике суспільне значення професії і широка сфера її застосування, відповідність професії інтересам і нахилам і її творчі можливості.

Провідними навчальними мотивами у студентів є «професійні» та «особистого престижу», менш значимі «прагматичні» (отримати диплом про вищу освіту) і «пізнавальні» (А. Н. Пєчніков, Г. А. Мухіна, 1996). Щоправда, на різних курсах роль домінуючих мотивів змінюється. На першому курсі провідний мотив - «професійний», на другому - «особистого престижу», на третьому і четвертому курсах - обидва ці мотиву, на четвертому - ще й «прагматичний».

М.В. Вовчик-Блакитна (1983) на першому - стартовому - етапі переходу абітурієнта до студентських формам життя і навчання в якості ведучого мотиву виділяє престижний (утвердження себе в статусі студента), на другому місці - пізнавальний інтерес, а на третьому - професійно практичний мотив. Ф.М. Рахматулліна (1981) не вивчала мотив «престижу», а виявляла загальносоціальні мотиви (розуміння високої соціальної значимості вищої освіти). За її даними, на всіх курсах перше місце за значимістю займав «професійний» мотив. Друге місце на першому курсі було у «пізнавального» мотиву, але на наступних курсах на це місце вийшов загальносоціальні мотив, відтіснивши «пізнавальний» мотив на третє місце. «Утилітарний» (прагматичний) мотив на всіх курсах посідав четверте місце; характерно, що від молодших до старших курсів його рейтинг падав, у той час як рейтинг «професійного» мотиву, як і «загальносоціального», зростав [4].

У добре встигаючих студентів «професійний», «пізнавальний» і «обшесоціальний» мотиви були виражені більше, ніж у среднеуспевающих, а «утилітарний» мотив у останніх був виражений сильніше, ніж у перших. Характерно й те, що у добре встигаючих студентів «пізнавальний» мотив посідав друге місце, а у студентів із середньою успішністю - третє.

А.І. Гебос (1977) виділено чинники (умови), що сприяють формуванню у студентів позитивного мотиву до навчання:

усвідомлення найближчих і кінцевих цілей навчання;

усвідомлення теоретичної і практичної значущості засвоюваних знань;

емоційна форма викладу навчального матеріалу;

показ «перспективних ліній» у розвитку наукових понять;

професійна спрямованість навчальної діяльності;

вибір завдань, що створюють проблемні ситуації в структурі навчальної діяльності;

наявність допитливості і «пізнавального психологічного клімату» в навчальній групі

Таким чином, можна дати таку характеристику внутрішнім і зовнішнім мотивів навчання.

Внутрішні мотиви носять особистісно значущий характер, обумовлені пізнавальною потребою суб'єкта, задоволенням, одержуваних від процесу пізнання і реалізації свого особистісного потенціалу. Домінування внутрішньої мотивації характеризується проявом високої пізнавальної активності учня в процесі навчальної діяльності. Оволодіння навчальним матеріалом є і мотивом і метою навчання. Учень безпосередньо залучений у процес пізнання, і це приносить йому емоційне задоволення.

Зовнішні мотиви характеризуються тим, що оволодіння змістом навчального предмета не є метою навчання, а виступає засобом досягнення інших цілей. Це може бути одержання гарної оцінки (атестата, диплома), отримання стипендії, підпорядкування вимогам вчителя або батьків, отримання похвали, визнання товаришів і ін При зовнішній мотивації учень, як правило, відчужений від процесу пізнання, виявляє пасивність, переживає безглуздість того, що відбувається або його активність носить вимушений характер. Зміст навчальних предметів не є для учня особистісно значущим [6].

14. Типологія сучасних студентів.

За рівнем професійної спрямованості М. І. Дьяченко, Л. А. Кандибович розглядають таку типологію студентів:

Перший тип – студенти з позитивною професійною спрямованістю, яка зберігається протягом усього періоду навчання. Вона обумовлена чітким уявленням про майбутню професію. Орієнтація в професійній сфері пов’язана з привабливістю змісту фаху, його відповідністю власним здібностям, високою соціальною значущістю. Ці студенти характеризуються високим рівнем активності.

Другий тип – студенти, які остаточно ще не визначилися у своєму ставленні до професії. Здебільшого вибір фаху не має чітко вираженої професійної мотивації, інформація про професію поверхова. Головна орієнтація у професійній сфері пов’язана з соціальними можливостями, що надаються професією, із широким застосуванням спеціальності та перспективою успішної професійної кар’єри. Для більшості студентів цієї групи прийнятним є компроміс між негативним (або індиферентним) ставленням до професії та продовженням навчання у ВНЗ. Через це їхня активність характеризується непостійністю, чергуванням спадів і підйомів.

Третій тип – студенти з негативним ставленням до професії. Мотивація вибору обумовлена переважно загальновизнаними в суспільстві цінностями вищої освіти. Рівень їх уявлень про професію низький. У фаховій сфері приваблює матеріальна винагорода, соціальні можливості, що надаються професією (можливість працювати в місті, тривала відпустка тощо). Показники активності невисокі й дуже нестійкі.

Залежно від ставлення студентів до професійного навчання і громадської роботи, за їх соціальною активністю та позанавчальними інтересами можна виокремити такі групи (або типи) студентів:

1 тип: Студенти, яким притаманний комплексний підхід до мети та завдань професійного навчання. Вони мають широкі пізнавальні інтереси, допитливі, ініціативні, успішно навчаються з усіх предметів. Багато читають додаткової літератури, самі активно шукають нові аргументи, додаткові обґрунтування, порівнюють інформацію і знаходять істину, зацікавлено обмінюються думками з товаришами, перевіряють достовірність своїх знань.

Студент такого типу має орієнтацію на широку спеціалізацію, на різнобічну глибоку професійну підготовку. Він бере активну участь у роботі наукових гуртків або навіть проводить наукові дослідження разом із викладачем. Ці студенти активні в громадській роботі, знаходять час для відвідання театру й музею, зайняття спортом тощо.

2 тип: Студенти, які чітко орієнтуються на вузьку спеціалізацію. Хоча пізнавальна діяльність студента й виходить за межі навчальної програми, проте на відміну від першого типу, якому притаманне подолання рамок навчальної програми нібито в ширину, то цей вихід здійснюється в глибину. Для цієї групи студентів притаманне цілеспрямоване, вибіркове набуття лише тих знань, умінь і навичок, які необхідні (на їх думку) для майбутньої професійної діяльності. Ці студенти добре й відмінно навчаються з предметів, що пов’язані з їхньою спеціальністю, не виявляючи при цьому належного інтересу до суміжних наук і дисциплін.

Система духовних запитів студента звужена рамками професійних інтересів і тими, які перебувають поблизу них.

3 тип: Цю групу складають студенти ледарі та нероби. До вищої школи вони прийшли за вимогою батьків, «за компанію» з товаришем або щоб не йти працювати чи служити в армії. Сфера їх інтересів міститься за межами навчально-професійної діяльності. До навчання ставляться байдуже, постійно пропускають заняття, мають «хвости». Якщо їм допомагають товариші (батьки або викладачі), то часто дотягують до отримання диплому.

У психологічній літературі є також і інша типологія студентів. Так, наприклад, В. Т. Лісовський виділяє такі типи студентів: «Гармонійний», «Професіонал», «Академік», «Організатор громадської роботи», «Любитель мистецтва», а також «Старанний», «Середняк», «Розчарований», «Ледар», «Творчий», «Богемний».

А які типи студентів бачать самі студенти у своєму студентському середовищі? Ось одна така типологія, яку розробили студенти щодо самих себе:

Відмінники - «зубрили» – ті, хто постійно відвідують заняття і через наполегливу працю (не завжди раціонально організовану) добиваються гарних результатів. Вони дуже дисципліновані, а тому з них часто обирають «старост».

Відмінники - «розумні» – ті, хто володіють високим інтелектом, великою шкільною базою і своїми запитаннями можуть поставити деяких викладачів у складне становище. Дехто з них вважає: «Навіщо відвідувати кожне заняття, адже ми й так розумні». Взагалі навчаються за принципом «усього потроху».

Студенти - «трудівники» – ті, хто постійно навчається, але з огляду на їх розумові здібності їхнім успіхам у навчанні не позаздриш.

«Випадкові» – це контингент різноманітний: дівчата, які бажають стати дипломованими дружинами; юнаки, що «косять від армії»; хулігани, яких батьки «всунули» до університету, аби вони хоча чимось займались. Вони після закінчення ВНЗ переважно працюють не за спеціальністю і т. п.

Студент – «трутень» – той, хто живе за рахунок інших, використовує чужі знання, матеріал (конспекти, контрольні роботи тощо) як власний; нікому не допомагає, але сам постійно потребує допомоги; здебільшого невдячно «використовує» інших.

Отже, при роботі зі студентами потрібно враховувати закономірності та психологічні механізми особистісного їх розвитку, які зумовлені як своєрідністю соціальної ситуації розвитку студентства, так і основними психологічними особливостями юнацького віку. Викладачеві потрібно безумовно «приймати» кожну особистість студента в її неповторному вияві та визнавати за ним право власного вибору.

Дата добавления: 2015-05-22