Форми та якості

Види

Та його

Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях [29, с. 270]. Це соціально зумовлений, нерозривно пов'язаний з мовою психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу. Мислення виникає на основі практичної діяльності із чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі [26, с. 431].

Мислення в чистому вигляді як абсолютно незалежний самодостатній психічний процес реально не існує, воно невіддільне від сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мови і под.

Для того, щоб розмірковувати, необхідно щось собі уявити, комбінувати образи чи поняття, які відносяться до подій, людей чи предметів, яких фізично в даний момент перед нами немає. Це означає, що вони повинні бути присутні в пам'яті. Пам'ять бере участь і в простому згадуванні, і в інших розумових процесах, наприклад, у мріях чи мареннях наяву, а також -на більш структурованому рівні - в плануванні, вирішенні проблем і прийнятті рішень.

Коли ми фантазуємо (у спогадах чи у мріях, а також у деяких сновидіннях), у нас з'являються, в основному, розумові образи. При цьому виникають асоціації, не керовані якоюсь жорстокою організацією думки. Але в більшості випадків нам доводиться обробляти і впорядковувати інформацію так, щоб найбільш логічним чином справлятися з повсякденними труднощами, що постають перед нами. При цьому роль мислення полягає у виробленні розумової стратегії, яка спирається на символічні процедури. Саме це відбувається при формуванні нових понять, плануванні нашої діяльності, судженні про предмети, людей чи події, при пошуку відповідей на різні питання чи прийнятті необхідних рішень.

Завдяки знанню законів і залежностей об'єктивної дійсності діяльність людини розумна, а значить цілеспрямована й усвідомлена. Мисляча зріла людина вже наперед знає чи передбачає, що у неї вийде. Вона вирішує задачу "подумки", на ґрунті свого і чужого досвіду, який використовується в мисленні.

Отже, можливість відображувати світ узагальнено і опосередковано реалізується в процесі мислення.

Мислення залежно від виду діяльності людини проявляється по-різному. Розрізняють декілька його рівнів. Залежно від того, на якому рівні відбувається процес мислення, на основі чого здійснюється аналітико-синтетична діяльність, мислення умовно поділяють на декілька видів.

При наочно-дійовому мисленні мисленнєва задача розв'язується безпосередньо в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини. Воно розвивається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю.

При наочно-образному мисленні розумовий процес безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям людиною оточуючої дійсності. Мислення відбувається за допомогою образів. Дуже важливим у цьому процесі є виникнення в мисленні так званої знакової функції -розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватись для визначення інших, служити їхніми замінниками. Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим та вербальним і має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

Словесно-логічне мислення втілюється в поняттях, логічних конструкціях (судженнях, умовиводах) і характеризується застосуванням мовних засобів. Воно є основним і, як правило, найрозвиненішим типом мислення дорослої людини. Людина оперує за допомогою слова узагальненими поняттями, встановлює загальні закономірності, однак слово не може передати всього багатства образів (порівняйте, наприклад, музичний твір і детальний опис його змісту та звучання). В.В. Давидов виділяє емпіричне і теоретичне мислення.

Емпіричний і теоретичний типи мислення базуються на характерних для кожного з них узагальненнях та абстрагуванні. За емпіричного узагальнення порівнюються окремі властивості різних предметів. Головною функцією емпіричного мислення є виділення родо-видових зв'язків предметів і об'єднання їх у різні класи й категорії.

Теоретичне мислення виявляє не тільки зовнішню схожість або відмінність предметів і явищ, а і їхню внутрішню природу, суть. Основною метою теоретичного мислення є пояснення походження аналізованої системи.

Теоретичне і практичне мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних структурних і динамічних особливо-

стей: практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач або перетворення практичних ситуацій; теоретичне мислення виступає як процес пізнання і створення законів, правил. Основна мета практичного мислення - підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, складання планів, проекту, схеми. Практичне мислення, як правило, відбувається в ситуації, коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя.

Дискурсивне мислення передбачає усвідомлення етапів розумового процесу на шляху до якоїсь думки. Воно розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини.

Інтуїтивне мислення неспроможне пояснити, як дійшли до певних висновків. Воно протікає досить швидко, згорнуто, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене.

За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта розрізняють мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне.

Репродуктивний тип мислення передбачає вирішення завдань шляхом застосування правил, а продуктивне - психологічна основа людської творчості, це вирішення творчих завдань, розв'язання протиріч. Творче мислення відкриває і прогнозує щось суттєво нове.

Реалістичне мислення спрямоване на зовнішній світ, відображає його й керується його реальними законами, а аутичне майже не залежить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажаннями людини.

Зміст патогенного мислення - роздуми, думки, уявлення, пов'язані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом та іншими негативними емоціями та переживаннями людини. За патогенного мислення стрес, напруженість можуть посилюватися і підвищувати ймовірність виникнення психічних розладів.

Саногенне мислення сприяє подоланню негативних емоцій. Для нього характерне відокремлення суб'єктом себе від власних переживань і спостереження за ними. Воно відтворює стресову ситуацію на тлі спокою, концентрації уваги. Саногенне мислення вимагає досить високого рівня розвитку психологічної культури особистості. Воно є одним з ефективних засобів розв'язання психотравмуючих проблем, які базуються на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлексивному аналізі власних емоцій та стресових чинників.

Прийоми,

Дата добавления: 2015-05-22