Розділ ІІ. С.Хантінгтон і теорія «зіткнення цивілізацій» в геополітичній розробці міжнародних відносин

Семюель Хантінгтон – відомий американський політолог і геополітик. С.Хантінгтон - автор багатьох помітних робіт з теорії демократії, демократизації міжнародних відносин, зовнішньої політики США, геополітиці і глобалістиці. Влітку 1993 року в журналі «Foreign Affairs» була опублікована стаття Самюеля Хантінгтона під назвою «Зіткнення цивілізацій?»[8]. Тоді ця стаття викликала великий ажіотаж по всьому світу. У цій статті Хантінгтон висував свою концепцію розвитку світу після закінчення холодної війни, основною ідеєю якої було те, що головними гравцями на світовій арені відтепер стануть не держави та уряди, а цивілізації, які можуть містити в собі до декількох десятків держав. Основними причинами війн будуть не економічні чи політичні інтереси, а культурні зіткнення. Ідеологія, що мала величезне значення в XX столітті поступається місцем культурі, як головній домінанті світових геополітичних процесів. Межі протистояння різних блоків будуть визначатися не приналежністю до якого-небудь з трьох світів, а приналежністю до тієї чи іншої культури, спільності.

Хантінгтон вважав, що створена ним система світового розвитку та міжнародних відносин - концепція «Зіткнення цивілізацій» - є кінцева фаза стадіального розвитку глобальних конфліктів сучасності. Після закінчення Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр..) та підписання Вестфальського мирного договору, що оформив сучасну міжнародну систему, в Європі, як західній, так і в східній, конфлікти розгорталися головним чином між правителями держав, які прагнули примножити міць своєї країни всіма можливими способами, в тому числі і шляхом приєднання нових земель.

У результаті цього процесу утворилися досить потужні держави, які стали потім національними. У зв'язку з модернізацією суспільства і як наслідок розвитку самих держав вже самі нації стали визначати курс політики країни, як зовнішньої, так і внутрішньої. Точкою переходу Хантінгтон визначає 1793 рік, час Великої Французької Революції. Цей світовий геополітичний устрій зберігався аж до кінця Першої світової війни. З кінцем Першої світової війни і завершенням революцій в Росії та Німеччині, зіткнення націй поступилося місцем конфлікту ідеологій. Головними гравцями на світовій арені тепер ставали три ідеологічних табори - лібералістичний, комуністичний і націоналістичний. Після закінчення Другої світової війни і поразки Німеччини почалася сутичка двох ідеологій: комуністичної і ліберально-демократичної, або, так звана, «холодна війна». Ні СРСР, ні США не були нацією-державою в класичному розумінні цього терміна, тому цей конфлікт є ні що інше, як конфлікт ідеологій.

Хантінгтон вважає, що всі вище викладені етапи розвитку світу і міжнародних відносин є «громадянські війни Заходу», оскільки в ретельному розгляді кожного етапу можна помітити тенденцію до абсолютизації і без того величезну роль Заходу (Європи, перш за все) у всіх світових конфліктах. Апогей абсолютизації Заходу в світовому геополітичному просторі настав в сучасності і потребує дозволу. Дану ситуацію прогнозував ще Шпенглер у своїй праці «Занепад Європи» і зараз Захід готовий відмовитися від багато чого з метою зберегти нинішній стан справ. Він констатує, що втрачається вплив у світі, зокрема Захід почасти готовий поступитися своєю ідеологією. Однією з таких жертв можна назвати ідею європоцентризму, яка все частіше поступається місцем іншим підходам розгляду історичних та геополітичних процесів світу. Концепція «Зіткнення цивілізацій» є однією з таких «поступок», спрямована на продовження домінування Заходу в земній політиці.[11] Доказом, нехай і непрямим, цьому служить, можливо, не до кінця озвучена в трактаті Хантінгтона, але вкрай практична мета даної теорії: поліпшити процес прогнозування геополітичної ситуації для проведення успішної політики «зіштовхування цивілізацій» один з одним і нагнітання в «цивілізаціях» деструктивних для них ситуацій, що повинно зберегти верховенство впливу Заходу.

Основна ідея теорії Хантінгтона полягає в тому, що в світі основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка, а культура. Цю тенденцію Хантінгтон ілюструє яскравим прикладом зростання економічних зв'язків між Китайською Народною Республікою, з одного боку, та Гонконгом, Тайванем, Сінгапуром і заморськими китайськими громадами в інших країнах Азії - з іншого. Ось так, із закінченням холодної війни спільність культури поступово витісняє ідеологічні відмінності. При цьому, нація-держава залишається головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики розгортатимуться між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Домінуючим чинником світової політики, при цьому, стане зіткнення цивілізацій. А лінії розлому між ними - це і є лінії майбутніх фронтів. Такі конфлікти неминучі, вважає автор «зіткнення цивілізацій», і тому є кілька причин. Перш за все, це географічний чинник, а також ідентичність цивілізацій, сусідство яких призводить до їх протистояння і навіть конфліктів між ними. Ці конфлікти зазвичай відбуваються на стику або аморфно окреслених рубежах цивілізацій. Іноді ці конфлікти можна передбачити виходячи з логіки розвитку і взаємодії цивілізацій.
Зовнішність світу, на думку Хантінгтона, буде значною мірою формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них відносяться: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська і, можливо, африканська цивілізації. Найзначніші конфлікти майбутнього розгорнуться вздовж ліній розлому між цивілізаціями.[11, c.36]

Перш за все, відмінності між цивілізаціями, основу яких складають релігія, найбільш істотні; ці відмінності складалися сторіччями, і вони значно сильніше, ніж відмінності між політичними ідеологіями. По-друге, посилюється взаємодія народів різної цивілізаційної приналежності, що веде як до зростання цивілізаційного самосвідомості, так і до розуміння відмінності між цивілізаціями і спільністю в рамках своєї цивілізації. По-третє, зростає роль релігії, причому остання нерідко виявляється у формі фундаменталістських рухів. По-четверте, слабшає вплив Заходу в незахідних країнах, що знаходить вираз у девестернізаційних процесах і посиленому пошуку власних «коренів». По-п'яте, культурні відмінності менш схильні до змін, ніж економічні чи політичні. «У колишньому Радянському Союзі, - зауважує Хантінгтон, - комуністи можуть стати демократами, багаті перетворитися на бідних, а бідняки - у багатіїв, але росіяни не зможуть стати естонцями, а азербайджанці - вірменами». Ну і нарешті, по-шосте, як зазначає політолог, посилюється економічний регіоналізм, нерозривно пов'язаний з цивілізаційним фактором: в основі багатьох економічних організацій таінтеграційних угруповань лежить культурно-релігійна схожість [6, c.146].
Незважаючи на усвідомлення унікальності кожної цивілізації і визнання їх прав на самовизначення, Хантінгтон не сумнівається у верховенстві західних цінностей і моралі. Однак, він розуміє, що західним державам у сучасному світі доведеться рахуватися з їх інтересами, а тому Заходу необхідно зробити ряд важливих висновків:

1. Суперечності між цивілізаціями важливі і реальні;

2. Цивілізаційне самосвідомість зростає;

3. конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним та іншим формам конфліктів в якості переважної форми глобального конфлікту;

4. міжнародні відносини, історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть все більше девестернізовуватись і перетворюватися на гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні діючі особи;

5. ефективні міжнародні інститути в області політики, економіки та безпеки будуть складатися швидше всередині цивілізацій, ніж між ними;

6. конфлікти між групами, які належать до різних цивілізацій, будуть більш частими, затяжними і кровопролитними, ніж конфлікти всередині однієї цивілізації;

7. збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш ймовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн;

8. головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом і рештою світу;

9. політичні еліти деяких розколотих незахідних країн намагатимуться включити їх до числа західних, але в більшості випадків їм доведеться зіткнутися з серйозними перешкодами;

10. в найближчому майбутньому основним осередком конфліктів будуть взаємини між Заходом і поруч ісламсько-конфуціанських країн [7].

Заходу, на думку Хантінгтона, необхідно, беручи до уваги всі вищевказані обставини, додержуватися наступних напрямках:

1. зміцнення співробітництва і єдності в рамках власної цивілізації, перш за все між Європою і Північною Америкою;

2. інтеграція до складу Заходу країн Східної Європи і Латинської Америки, чия культура близька до західної;

3. підтримку і розширення співпраці з Росією і Японією;

4. запобігання розростання локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномасштабні війни між цивілізаціями;

5. обмеження зростання військової потужності конфуціанських та ісламських країн; підтримка представників інших цивілізацій, які симпатизують західним цінностям та інтересам;

6. зміцнення міжнародних інститутів, що відображають і легітимізують західні інтереси та цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн [8].

Таким чином, стає очевидно, що Хантінгтон віддає Заходу пріоритет у процесі надання нових обрисів післявоєнного світу. Проте він не заперечує, що західний світ зіткнеться з новими викликами, суть яких буде полягати в розходженнях між західною і незахідними цивілізаціями. Західна цивілізація, на думку вченого, є одночасно і західної, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але до цих пір лише Японії вдалося досягти успіху в цій нелегкій справі. Незахідні цивілізації і надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, обладнання, озброєння - все те, що входить в поняття "бути сучасним". Але, при цьому, вони постараються поєднувати модернізаціюзі своїми традиційними цінностями і культурою. Від Заходу, вважає Хантінгтон, буде потрібно більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ інших цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси, і знайти елементи схожості між західною та іншими цивілізаціями. Тільки так можна буде звести до мінімуму конфлікти між цивілізаціями. Бо в доступному для огляду майбутньому не складеться єдиної універсальної цивілізації. Навпаки, світ буде складатися з несхожих один на одного цивілізацій, і кожній з них доведеться вчитися співіснувати з усіма іншими. В іншому випадку, неминучі міжцивілізаційні конфлікти, свідками яких ми є зараз. Саме з цієї причини ідеї Хантінгтона сьогодні мають особливу цінність, і, хочеться вірити, що вони знайдуть застосування у зовнішньополітичних курсах західних країн.

Дата добавления: 2015-05-22