Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Динаміка наукового пізнання




(класична, некласична і постнекласична наука)

 

Наука є динамічним процесом, вона знаходиться в постійному розвитку. Причому розвиток науки не є лише накопиченням, еволюційним зростанням позитивних результатів. Час від часу в науці відбуваються певні кризи, періоди кардинального перегляду і перебудови теорій. Так, американський вчений Т.Кун у своєму відомому творі «Структура наукових революцій» розглядає процес наукового розвитку як стрибкоподібний, революційний процес зміни наукових парадигм. Наукова парадигма - найвища форма організації наукового знання, певна модель розвитку науки, сукупність її основних принципів, єдиний стиль мислення, єдиний концептуальний підхід до розуміння проблем, способів їх постановки та вирішення.

У певний період історичного часу утверджується певна наукова парадигма і розвиток науки відбувається в її рамках (це період так званої «нор­мальної науки», коли.йде накопичення позитивних наукових результатів). Ллє цей спокійний період колись закінчується, стара парадигма як узвичаєний стиль мислення зазнає кризи своїх основних принципів, виникає ситуація хаосу, і здійснюється перехід до іншої парадигми. Потім знову настає період «нормальної науки» і так далі. Такі цикли притаманні не тільки окремим галузям, але й науці загалом.

Вирізняють три основні історичні парадигми науки: класичну (XVII-XIX ст.), некласичну (до 80-х рр. XX ст.) і постнекласичну (кінця XX- поч.XXI ст.).

Модель науки ХУІІ-ХІХ ст. називається класичною наукою. Протягом трьох століть ідеалом наукового знання були природознавчі теорії, побудовані на експериментально-досвідному методі і математичній основі. Ньютонівська механіка була зразком того, якою повинна бути наукова теорія як така. Модель класичної науки побудована на механічній картині світу, на ідеї простої раціональної світобудови, на уявленні про безособовий природний порядок. Світ пронизаний безкінечним причинним ланцюгом, і в ньому панують строго однозначні і абсолютно визначені закони. Світ тут «важається сумірним людському мисленню, його можна раціонально осягнути. Згідно з класичною моделлю, наукове пізнання повинне бути безстороннім, суто об'єктивним, незалежним від усіх суб'єктивних «нашарувань» - людських інтересів, цінностей, уподобань. У класичний період панує уявлення про єдність наукового знання, звідси - прагнення до системності знання на основі принципів або емпіризму, або раціоналізму.

Наука оцінюється тут як безумовно позитивний внесок у соціальний прогрес, віра в її можливості - безмежна, ставлення до неї - як до вищого авторитету, як до Інструменту влади і панування над природою, як до засобу вирішення всіх людських проблем.

Некласична наука виникає на межі ХІХ-ХХ ст.. а період, коли вона переживає революційні зміни, пов'язані з кризою всіх традиційних, усталених наукових уявлень. Відбувається низка нових відкриттів, насамперед, у фізиці і математиці (виявлення Максвеллом електромагнітного поля, відкриття явища радіоактивності, створення теорії відносності Ейнштейном, знайдення квантових явищ і формулювання принципів квантової фізики Планком, Бором, Гейзенбергом,' побудова неевклідової геометрії Лобачевським і Ріманом тощо). Внаслідок цього змінюється наукова картина світу.

Предметом дослідження стають переважно процеси, а не застиглі явища. Замість ньютонівських однозначних і «точних» (динамічних) закономірностей та строго механічної причинності утверджується принцип невизначеності, імовірності, домінанта статистичних закономірностей в світі.

Відбувається швидка формалізація і математизація наукового знання, що призводить до змін в уявленні про предмет пізнання. Пізнання розуміється найчастіше не як відображення об'єктивної реальності, а як уявне конструювання певної моделі реальності та її аналіз.

Сцієнтизм залишається домінуючою позицією щодо оцінки науки, пріоритет відводиться математичному і природознавчому знанню, але виникають уявлення про відмінність методів «наук про природу» і «наук про дух». Некласична наука відмовляється від настанови класичного періоду щодо «очищення» наукового знаннявід всього «суб'єктивно-людського» і звертає увагу на велику роль суб'єктивного фактору. Наприклад, у фізиці виявляється принципова неможливість суто об'єктивного спостереження явищ мікросвіту, позиція «спостерігача» вносить корективи в картину мікросвіту, уникнути яких неможливо. Наука поступово усвідомлює роль людських цінностей в пізнавальному процесі.

Некласична наука ще залишається на грунті класичних уявлень про пріоритет всього універсально-загального над особливим, частковим, одиничним. Вона теж прагне побудувати єдину наукову картину світу, переконана в єдності наукових ідеалів і норм. Розвиток науки уявляється тут як єдиний, лінійний, монологічний процес, спрямований на досягнення загальноприйнятого знання, на утвердження однодумства і консенсусу вчених. І в класичний, і в некласичний період наука усвідомлювала себе часткою єдиної культури і великих фундаментальних ідей, які служать універсальному проекту майбутнього всього людства.

Постнекласична наука кінця XX- поч. XXI ст. виникає в умовах революційних технологічних змін, пов'язаних з низкою наукових відкриттів.

З'являються нові галузі наукового знання і феномен технонауки. Друга половина XX століття була позначена відкриттям нелінійних процесів, явища самоорганізації, розшифруванням генокода живої речовини і відкриттям формули генома людини, появою синергетики, кібернетики, інформатики, сучасної алгебри, біотехнології, генної інженерії, розвитком обчислювальної техніки та її мов. Суттєво вплинули на розвиток і спосіб сучасної науки певні соціальні процеси, пов'язані із загостренням глобальних проблем.

Що ж саме відрізняє постнекласичну науку від її попередниць - класичної і некласичної науки?

Постнекласична наука відмовляється від «диктату» універсально-загального (універсальних знань цінностей, норм, принципів) над особливим і частковим. Фундаментальна наука, загальні знання універсального застосування значно поступаються місцем частковому знанню - спеціалізованому, технологічно-прикладному. Виникає ситуація краху єдиної науки («немає науки, є тільки науки»). Спостерігається плюралізація науки, її хаотизація, занепая нормативних програм (наука вже не має універсально-загальних і чітких норм та ідеалів науковості, шо раніше дозволяло визначати, які методи надійні, які результати достовірні). Заперечується існування єдиної наукової парадигми, поширюється недовіра до «освячених» наукових традицій минулого.

У центрі досліджень постнекласичної науки опинилися ситуації з непевною інформацією, несумірності, нерозв'язувані ситуації, непрогнозовані і непередбачувані процеси, ситуації краху, катастрофи, парадокси, випадковості, невпорядкованість. Образ незрушного, впорядкованого і вічного всесвіту зазнає остаточного краху і в новому світі тотальної нерівноваги «царицею наук» стає теорія нестабільності, хаосу і розпаду.

Уявлення про науку як про лінійний, закономірний процес, орієнтований на досягнення одностайності позицій, консенсусу, перетворюється на бачення науки як стохастичного, ірраціонального, хаотичного є прогнозованого процесу. Метою вченого співтовариства стає вже не однодумство, консенсус, а паралогічність (хаос позицій, анархія, різнодумство, несумірність конкуруючих теорій). Паралогічність стає нормою наукового процесу. Традиційна настанова необхідності обґрунтування наукових результатів з позиції єдиної норми замінюється їх інтерпретацією, тлумаченням з суб'єктивної позиції. Наукове знання виявляється всього лише інтерпретацією об'єкта з певної позиції. В науку проникає ідея умовності наукових знань. Наука стає типом маніпулятивного знання. Виникає образ науки як своєрідної риторики - мистецтва переконання. Згідно з таким баченням науки, та чи інша теорія отримує визнання не завдяки тому, що вона ближча до істини або краще відповідає фактам, а через пропагандистську діяльність своїх прибічників. Наука виходить з образу непідкупної і незаангажованої служниці істини і набуває рис форми ідеології.

Певні підстави для створення такого образу науки дійсно є. Вони пов'язані, зокрема, з фактом соціальної спрямованості постнекласичної науки. Цей факт є досить неоднозначним. З одного боку, все більше усвідомлюється роль соціо-культурних основ науки, їх вплив на пізнавальний процес. Наука ніколи не обмежувалася створенням достовірного знання, в людському суспільстві вона завжди була часткою культури, слугувала цілям і цінностям гуманізму. В XX столітті наука стала одним із факторів зростання глобальних проблем, процесів дестабілізації в суспільстві. Звідси - критика і самокритика науки, усвідомлення необхідності формування етики науки, усвідомлення відповідальності науки за майбутнє людства, за подолання екологічної катастрофи та вирішення інших глобальних проблем. Але, з іншого боку, соціальна спрямованість сучасної науки набуває характеру її економіко центризму. Рентабельність та економічна ефективність, технологічність науки стають своєрідними ринковими критеріями істинності її результатів. Наука все більше перетворюється на функціональний придаток ринку. Знання повинні бути точними, ефективними і технологічними - нова настанова науки. Знання продукуються і будуть продукуватися, пророкує один з ідеологів «ринкової науки», ради того, щоб бути проданими, Принцип ринкового добору робить застарілим принцип, за яким створення і отримання знання було невіддільним від формування розуму, культури і самої особистості. Ринковий статус знання, перетворення науки у виробництво знання-товару, яке повинно слугувати негайній прикладній (технологічній) користі, неминуче буде вести до занепаду фундаментального знання, а з часом - і науки загалом. Диктат ринку, «економічний тоталітаризм» в позаекономічних сферах є згубним для науки і культури, він загрожує сучасній цивілізації тотальним застоєм.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 2711; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.