Перш за все зазначте, що мусульмани називають Бога Аллахом – це ім’я було відоме й раніше як ім’я одного з найвищих божеств аравійського пантеону.

Для того, щоб виявити особливість ісламу, розгляньте його догматику.

Догматизм ісламу зводиться до наступного:мусульманин повинен твердо вірити, що є тільки один бог – Аллах. Навіть християнську Трійцю мусульмани відкидають як політеїзм, що Мухаммед був його посланником-пророком; що до нього бог посилав людям і інших пророків – це біблійні Адам, Ной, Аврам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вище їх; що існують ангели і злі духи (джинни), втім, ці останні, що перейшли в іслам з арабських вірувань, не завжди злі, вони теж знаходяться у владі бога і виконують його волю; що в останній день миру, мертві воскреснуть і всі отримають подяки за свої справи: праведні, шануючи бога, насолоджуватимуться в раю, грішні і невірні горіти в геєні; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині наперед призначив його долю.

Аллах зображається в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги, Аллах наперед призначив одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших – до беззаконня і замогильних мук. Проте в Корані, як і в Євангелії, бог багато разів іменується милостивим, прощаючим. Найважливіша якість Аллаха – це його могутність і велич. Тому найважливіше догматичне і моральне розпорядження в Корані – це вимога повної, беззастережної покірності людини волі Аллаха. Важливим є те, що Коран стає основою для мусульманського юридичного права, яке грунтується на суто релігійних основах – «суд по божески».

Наскільки простий догматизм ісламу, настільки прості і його практичні й обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного:

• вірити в те, що Аллах – єдине божество, а Мухаммед – його посланник:

обов'язкова п'ятиразова молитва (ас-салят, перс. намаз) щодня у встановлений час; обов'язкове обмивання перед молитвою. У п’ятницю відвідувати мечеть для спільної молитви усіх прихожан;

• милостиня (зак’ят) на користь бідних;

• дотримуватися посту (ас-саум). Основним та обов’язковим для усіх є піст у рамадан – дев’ятий місяць мусульманського календаря. Протягом світлого дня треба утримуватися від їжі, задоволень та розваг;

• паломництво (ал-хадж) в священне місто Мекку до головної святині ісламу – Кааби, яке правовірний мусульманин повинен по можливості зробити хоча б раз в житті.

Кожне з цих розпоряджень, не дивлячись на те, що вони самі по собі не так вже важкі, допускає вилучення і пом'якшення в скрутних випадках. Вода для обмивання у разі її відсутності може бути замінена піском, пилом; дотримання поста необов'язково для хворих, для мандрівників, вони можуть і повинні поститися пізніше відповідне число днів; до речі, мусульманський піст, на відміну від християнського, полягає у повній стриманості від всякої їжі і пиття від сходу до заходу сонця, та зате в решту часу доби можна їсти і пити що завгодно і вдаватися до будь-яких задоволень.

Одне з положень мусульманської релігії полягає в священній війні за віру (джихад). Це цілком зрозуміло, якщо пригадати, що сам мусульманський рух виник з потреби арабів в об'єднанні і в добуванні нової землі. В Корані це розпорядження висловлено ясно: протягом восьми місяців в році (бо чотири місяці вважаються "забороненими") належить воювати з багатобожниками, з невірними, винищувати їх, захоплювати їх майно. В цьому яскраво виявилися фанатизм і нетерпимість до іновірців, властиві ісламу навіть більшою мірою, ніж іншим світовим релігіям. Проте згодом і мусульманські богослови, і світські учені по-різному тлумачили заповідь джихаду. Дійсно, в Корані проводяться деякі відмінності між прихильниками різних не мусульманських релігій. До багатобожників, тобто, послідовників племінних і політеїстичних культів, відношення різко вороже: «О ви, які увірували! Бийтеся з тими з невірних, які близькі до вас». До людей же, що "мають писання", тобто, іудеям і християнам, укладачі Корану виказують пошану: це і зрозуміло, адже на ідейному грунті саме цих релігій, на шляхах їх спрощення виросла ідеологія ісламу. Проте в Корані є розпорядження воювати з тими, "яким послано писання", – з іудеями і християнами, – якщо вони не вірують в Аллаха і не підкоряються релігії істини". На практиці в ісламі всяке розділення між прихильниками інших релігій стиралося: всі вони розглядалися як невірні (джяур), підлягаючі або винищуванню, або підкоренню. Під прапором джихаду мусульманські лідери не раз, аж до наших днів, спонукали віруючих до винищувальної війни проти всіх іновірців.

Етика ісламу досить елементарна. Наказує бути справедливим, віддавати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним і т.п. Нездійсненних моральних розпоряджень в ісламі, на відміну від християнства, немає.

В сімейній моралі і в погляді ісламу на статеві взаємостосунки відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка – підлегла істота, створена Аллахом для потішання чоловіка. Разом з тим в Корані признаються людські і цивільні права жінки: засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки – право на придане, на спадок. Коран дещо полегшив положення жінки в порівнянні з патріархальним звичайним правом арабів.

В соціальних принципах раннього ісламу знайшов віддзеркалення той же патріархально-родовий устрій. Всі мусульмани рівні перед богом, але майнові відмінності, багатство і бідність признаються природним фактом, встановленим самим Аллахом. Обов'язковий податок на користь бідних покликаний неначе пом'якшувати майнові суперечності; проте приватна власність захищається Кораном. Торговий прибуток оголошується цілком законний, лихварство ж засуджується: "Аллах дозволив торгівлю і заборонив зростання" що, мабуть, є результатом компромісу між інтересами торгового класу і маси землеробів і кочівників, що страждали від лихварства і кабали. Закабалення за борги заборонено.

Розглядаючи догматизм, обрядовість, етику раннього ісламу, необхідно відзначити, що в основі цієї ідеології лежить іудейсько-християнський світогляд, але пристосоване до примітивнішого суспільного устрою – до родоплемінному побуту арабів, що розкладався. Ідеологія арабів простіша, грубіша, зрозуміліша для широкої маси віруючих, особливо для кочівників і землеробів Азії; розпорядження його нескладні і цілком здійснимі.

Для того, щоб чітко змалювати сучасну картину течій ісламу, варто розглянути їх передісторію.

Розглядаючи ісламську релігійну структуру, треба сказати про відсутність певної релігійної організації. Релігійна ієрархія тут майже відсутня. При цьому серед спрощеної форми правління виділяють імама (керівник молитви). Функції імама як керівника молитви спочатку виконував сам Мухаммед, а після його смерті – халіфи, заступники посланця Аллаха. Ця функція внаслідок релігійно-політичного характеру мусульманської общини призвела до того, що керівник молитви став одночасно головою общини, найвищим духовним і політичним авторитетом, верховним носієм духовної та світської влади. Уже через три десятиліття після смерті Мухаммеда мусульманська громада розкололася на три основні напрями: сунізм, шиїзм та хариджизм.

Дата добавления: 2015-05-22