Світогляд, його структура та функції. Співвідношення світогляду та філософії

Проблемне поле філософії.

Теми рефератів

План

Ключові терміни і поняття

Історія, прогрес, сенс історії, суб’єкт історії.

1.Космічно-природна основа людського буття.

2.Людина як чинник розвитку біосфери.

3.Ідея ноосфери (В. Вернадський, Є. Ле-Руа, Т.-де Шарден).

4.Глобальні проблеми людства.

5.Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього.

6.Стратегія людства в планетарному масштабі.

7.Глобальне моделювання майбутнього

1. Методи і функції соціального передбачення.

2. Наукове передбачення суспільних процесів.

3. Прогностика і футурологія.

4. Соціальне прогнозування і планування.

5. Соціальне передбачення і сучасна глобалістика.

Література

1. Волкогонова О.Д. Приоткрывая завесу времени: о социальном предвидении будущего. — М., 1989. — С. 2—29.

2. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших су­спільств: Доповідь Римському клубові: Пер. з англ. — К., 1990. — С. 4—56.

3. Глобальные проблсмы и общечеловеческие ценности: Пер с англ. й фр. - М., 1991. - С. 27-45, 89-134.

4. Ґулям Набли Сакхеб. Будущее человечества. Исламский прогноз // Свободная мысль. — 1992. — № 6. — С. 75—80.

5. Зелінський М.Ю. Людина майбутнього: прогнози і пророцтва. — К., 1990. - С. 3-52.

6. Карпенко А.С. Фатализм й случайность будущего. — М., 1990 ~ С. 129-189.

7. Кузьменко В.Л., Романчук О.К. На порозі над цивілізації (роздуми про майбутнє). — Львів, 1991. — С. 124—187.

8. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду. — К., 1996. — 793 с.

9. Научное предвидение общественных процессов. — К., 1990 — С. 23-58.

10. Перцик Е.Н. Среда человека: предвидимое будущее. — М. 1991 — С. 6-125.

11. Футурологические концепции зволюции цивилизации // Современные социальнополитические теории. — М., 1991. - С. 121—134.

Про специфіку філософії свідчать претензії, які до неї висувають:
1.Філософські висновки і положення недоведені, адже вони не мають дослідного експериментального підтвердження.
2.Думка про те, що філософія не має власних реальним проблем. Це пов»язано із точним визначенням предмету філософії.

Предмет філософії: світоглядні проблеми, на які на кожному історичному етапі давалися абсолютно відмінні відповіді.

У 19 ст. в рамках марксистської філософії основним питання вважали відношення мислення до буття, тобто що було первинним – матеріальне чи духовне.

Найбільш коротко і просто предмет філософії окреслив І. Кант: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я сміб сподіватися? Що є людина?

Проблемне поле філософії:

Походження та сутність світу. Людина намагається осмислити свій як єдине ціле.

Походження і сутність людини.

Проблема вищих цінностей людського життя.

Проблема життя та смерті.

Питання смислу людського існування.

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух.

Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо.

Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття. Опитування людей, врятованих від самогубства, свідчать, що більшість з них ішла на це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в ідеалах, інших людях, в собі.

Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ.

Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе — несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.
Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму

Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що змушує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду.

Праксеологічна функція. Вона виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практичноактивні та споглядальні світогляди.

Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Ії особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дозволяє виробити таке бачення світу яке є одночасно і суб’єктивним і теоретичним і таким чином досягнути людині гармонії із собою, своїм баченням світу і самим світом. З цим пов’язані такі особливості філософії,як те що, вона будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини, в філософії на відміну від інших наук не існує єдиних, загальновизнаних теорій -образно кажучи філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції які постійно знаходяться в процесі становлення і осмислення.Філософський світогляд є, перш за все, постановка питань, усвідомлюваних як головні питання. Питання ці виникають не лише з наукових досліджень, але також з індивідуального і суспільно-історичного досвіду. Вони можуть бути названі головними, оскільки це питання смисложиттєві. Такі, наприклад, знамениті питання «Критики чистого розуму», рішення яких, за Кантом, становить справжнє покликання філософії:

1.Що я можу знати?

2.Що я повинен робити?

3.На що я можу сподіватися?

4.Что таке людина?

Дата добавления: 2015-05-22