Уява - трансформатор нових образів

Уява-мислення-почуття-психомоторика-енергопотенціал.

Відображення неіснуючого

У п'ятирічної дитини вмикається і механізм уяви - здатності поетичної душі до творчості.

Свідченням того, що механізм уяви почав працювати, є те, що дитина може вільно (зрозуміло, поки що неусвідомлено) оперувати відображенням: думками, образами, почуттями - і стає спроможною:

- розрізняти образи, почуття, думки і практичну дію, в якій вони
зароджувалися і співіснували в неподільній єдності, а тепер вона здат
на оперувати ними окремо;

- вивільняти образи, почуття і думки від влади над ними пам'яті,
хоча ці відображення пов'язані з процесами збереження і відтворення
закладеного в пам'ять генетичними ланцюгами;

- ментально змінювати образи почуття і думки про предмет, не
торкаючись його руками;

- діяти з цими відображеннями, отримувати нічим не обмежену
волю і свободу дій, звільнятися від стереотипів, що і веде людину від
простого перетворення завченого матеріалу до творчості - втілення но
вих форм і якостей у предметному світі;

- за допомогою уяви створювати і руйнувати віртуальну реаль
ність, не зачіпаючи дійсного навколишнього світу.

Неважко здогадатися, що дитина зробила в собі ще один переворот, змінила формулу життя і діяльності. Відбулася зміна структури механізму творчості і додався до активності новий, до цього часу другорядний, інструмент механізму творчості - уява.

П'ята формула життя набула такого вигляду:

Уява - психічний процес і механізм, продукт активності у створенні людиною нових образів, уявлень, думок. Уява та її дії пов'язані з абстрагуванням, яке виконується разом з мисленням та енергетикою

почуттів. Завдяки уяві людина може передбачати свої майбутні дії та результати: в кінці процесу праці вона отримує продукт, який на початку був створений уявою, у формі образу, системи думок або концепції. Процеси уяви треба розглядати як дійову репетицію майбутнього.

Але уява - це інструмент руйнування стереотипів, який торує шлях до відкриття, винаходу і художнього образу.

За осмисленістю нових образів розрізняють: а) мимовільну уяву; б) довільну; в) захисну уяву, за допомогою якої людина абстрагується від руйнівних впливів і зберігає свою енергію від спалювання негативними почуттями (цей феномен відомий: учень сидить у класі, але його немає на уроці).

Уява і її процеси тісно пов'язані із сприйняттям, емоціями, пам'яттю, мисленням, мовою. К. Д. Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.

Уява - це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуїтивна можливість бачити сутність предметів - їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії- кодами "золотого перетину". Уява комбінує образи ще не існуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам'яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.

З почуттями предмети і явища нам надаються. Переживаючи їх, людина дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює:

а) перетворення невідомого на відоме; б) попередження або подолання аморального вчинку; в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.

Коли мислення, стикаючись із невідомим, моральним або руйнівним у житті або діяльності, буває безсилим у розв'язанні цих задач, на допомогу приходить уява.

Уява створює образ невідомого як образ відомого, тобто його гіпотезу - предметний зміст і сенс, в якому відбувається саморух почуттєвого і смислового начал.

Механізм уяви синтезує почуття в думку, наслідком чого є створення нового образу або судження про невідоме в задачі. І це все відбувається в розумовому, ментальному плані.

Тому уява має, природно, практичне, а не споглядальне значен-

■

ня. Вона - інструмент практичного цілеутворення, перетворення предметів. Уява людини - її здатність побачити, розгледіти новий предмет у його майбутньому стані і в новій формі.

Уява - ключ до створення майбутньої реальної форми і змісту бажаного, того, що треба створювати. Отже, образ уяви - початок здійснення мети.

Наше минуле в кожний даний момент, тобто пам'ять, існує для нас у зв'язку з нашою потребою і її спрямованістю на майбутнє. Минуле, якщо воно претендує на дієвість, а не виконує роль досвіду (позитивного і негативного), - завжди існує лише в формі майбутнього.

Як це зрозуміти? Адже в уяві бажаний предмет - мета - передбачається нами як уже існуючий, реальний. Діючи, людина трансформує предмет не просто уявно, а насправді. Причому у згоді з його природною міркою, яку в ньому визначають почуття. Зрозуміло, мірка може бути точною або помилковою, і тому під час дії зі створюваним предметом постійно визначається відповідність його властивостей певній мірці.

Уява - виявник гармонії, прихованої в сировині майбутнього предмета. Уява відшукує і уточнює разом з почуттям природні мірки - гармонії предметів і діє, користуючись ними; виробляє разом з мисленням правила роботи психомоторики зі створюваними предметами.

Продуктивна уява вперше створює предмет. Конструює в образі його до того, як він стане реальним, зробленим. Уява передбачає те, чого ще не існує. Вона допомагає робити відкриття, знаходити нові шляхи розв'язання задач і проблем. А кожному із нас -доцільно працювати.

Сказане про функції продуктивної уяви стосується і створення уявлення про свій життєвий шлях, погляду на самих себе суб'єктивно. Адже ми - центр бачення світу, сучасного і прийдешнього, і себе в ньому. Хто не бажає подивитися на себе через якийсь час і чітко побачити плани на майбутнє?

Уява - вимога людини до себе: бачити себе не тільки такою, як тепер, а й домагатися повноти і яскравості життя. Спроба бачити себе величною і найкращою - це не примха, не допитливість, не розкіш. Це - не відрив від реальності, а навпаки - кроки до самої себе, до своєї досконалості.

Дата добавления: 2015-05-22