Сприймання і розуміння людьми один одного як аспект міжособистісних стосунків. Індивідуальні відмінності міжособистісного сприй­мання

Сприймання і розуміння людьми один одного як аспект міжособистісного спілкування. Індивідуальні відмінності та типові форми міжособистісного сприй­мання

Основні компоненти регулювання поведінки лю­дей в міжособистісних стосунках

У міжособистісних стосунках вирізняють три основні компонен­ти регулювання поведінки людей: 1) когнітивний; 2) емоційний; 3) інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості людини, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої се­бе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій і суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність, узгодженість емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоцій­на чутливість, задоволення - незадоволення собою, партнером, робо­тою, умовами життя взагалі тощо.

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими дво­ма і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Типи міжособистісних стосунків

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособис­тісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю-несумісністю людей. Вона може виникнути навіть при першому ві­зуальному контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосереднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин – інтимно-любовні стосунки (дружба, кохання); або ж при негативній взаємодії – у ворожість, са­мотність, тощо. Міжсособистісна привабливість (непривабливість) виникає і закріплюєтеся внаслідок повторюваності позитивних (не­гативних) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного (негативного) досвіду взаємодії.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості у стосунки. Другий критерій – вибір­ковість щодо партнерів – можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення стосунків. Най­більшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу – знайомства

Один із механізмів сприйняття і розуміння людьми один одного отримав назву імпліцитна теорія особистості. Її суть полягає в уяв­ленні людини про те, як взаємопов'язані між собою риси характеру, зовнішній вигляд і поведінка людей. Виходячи з такого досвіду, інди­від на основі зовнішнього вигляду іншої людини судить про наявність у неї певних особистісних рис, прогнозує її вчинки і завчасно, нала­штовується на певні форми власної поведінки стосовно цієї людини. Такі уявлення складаються в процесі тривалого індивідуального до­свіду спілкування з іншими людьми і стають досить стійкою структу­рою, яка визначає сприйняття людини людиною. Взаємодіючи потім з людьми, які зовнішньо чимось нагадують індивіду тих, враження про кого вже відклалися в його пам'яті, він несвідомо починає припису­вати цим людям ті риси характеру, які входять у закріплену структуру його уявлень (каузальна атрибуція). Якщо ця структура правильна, то це сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини навіть при відсутності інформації про неї (стереотипізація). Це по­зитивний соціально-психологічний бік цього явища.

Однак коли структура неправильна, що трапляється досить час­то, то це може призвести до побудови помилкового апріорного (на­перед визначеного) образу іншої людини, що породжує неправильне ставлення до неї і, як наслідок, негативну відповідну реакцію з її бо­ку. Оскільки це відбувається на підсвідомому рівні, то між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії, що часто є причиною расових, національних, соціальних і релігійних упереджень.

Ще одним чинником, який впливає на правильність сприйняття і розуміння людьми один одного, є ефект первинності (ефект ореола). Суть його полягає в тому, що перше враження про людину, перша ін­формація (позитивна чи негативна) про особистість здатна справити сильніший і стійкіший вплив на формування її образу, ніж наступна. Це відбувається принаймні на початкових етапах міжособистісних стосунків людей і може або ускладнювати їх, коли перша інформація виявляється неправильною, або, навпаки, сприяти швидкому й ефек­тивному налаштовуванню людей один на одного, коли перша інфор­мація була правильною.

З ефектом первинності логічно пов'язаний ефект новизни, що стосується останньої інформації (вражень) про людину (за винятком найпершого враження). Над цією інформацією індивід може спокій­но подумати і оцінити її. Вона ніби витісняє з пам'яті (на певний час) те, що раніше було відомо про людину.

Існування цих феноменів зумовлюється однією із особливостей людської пам'яті, коли найкраще запам'ятовується та інформація, яка надійшла першою і останньою.

Як показують психологічні дослідження, при сприйнятті нової лю­дини основну увагу ми звертаємо на її обличчя (очі і губи) та руки (пальці).

Однак, кріміндивідуальних відмінностей міжособистісного сприй­мання, існують типові форми сприйняття і розуміння людини людиною, серед яких виділя­ють такі.

Аналітичний. Про психологічні особливості людини судять на основі попереднього аналізу її зовнішності (очі, руки, підборіддя, за­чіска, одяг), пов'язуючи це з певними якостями особистості. Такий тип сприйняття переважно притаманний художникам і лікарям.

Емоційний. Модальність емоційного ставлення до іншої людини зумовлює приписування їй певних особистісних рис (позитивних чи негативних). Такий тип сприйняття трапляється переважно у дітей і підлітків або ж емоційно збудливих людей та людей з образним ти­пом пам'яті і мислення.

Перцептивно-асоціативний. При сприйнятті іншої людини ви­користовуються судження за аналогією. Цей тип міжособистісного сприйняття досить часто є у людей похилого віку, у тих, хто володіє багатим професійним і життєвим досвідом спілкування з різними людьми. Подібно сприймають і оцінюють інших ті, кому доводиться це робити в умовах дефіциту часу та інформації (керівники, педагоги, лікарі та ін.).

Соціально-асоціативний. Сприйняття та оцінення людьми один одного здійснюється на основі соціальних стереотипів. Базовою со­ціальною характеристикою може бути професія, соціальний статус, матеріальна забезпеченість, належність до певної соціальної, полі­тичної, релігійної групи тощо. Цей тип сприйняття притаманний, з одного боку, керівникам, політикам, філософам, а з іншого – звичай­ним людям.

Отже, пояснити поведінку людини можна лише через глибокий ана­ліз загальної соціальної ситуації розвитку, в яку людина потрапляє з моменту народження. Ця ситуація – складне переплетіння суспільних відносин та міжособистісних стосунків, у які особистість входить з певним запасом природних, психічних та духовних сил і потенцій. Ста­новлення, розвиток людини як особистості – це її включення в суспільне буття, яке починається з моменту, коли індивід виявляє себе у став­ленні до інших людей. Розвиток тієї чи іншої форми міжособистісної взаємодії та спілкування веде до формування "соціального" характеру як стійкої та чітко вираженої системи орієнтацій людини у суспіль­стві. Це сходження людини по шляху власного особистісного становлен­ня складне та суперечливе і вимагає від неї активних зусиль.

Дата добавления: 2015-05-22