Контрольні запитання. Рекомендована література

Примітки

Рекомендована література

Історія релігії в Україні. – К., 2002. – Т.5.
Кралюк П. Особливості вияву національної свідомості в українській суспільній думці 16 – першої половини 17 ст. – Луцьк, 1996.
Литвинов В. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV – початку ХVІІ століття. – К., 2000.
Литвинов В.Д. Українці в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVIІ століття. Історико-філософський нарис. – К., 2008.
Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. – К., 1990.
Пелешенко Ю. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина ХІІІ – ХУ ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. – К., 2004.
Українські гуманісти епохи Відродження. – К., 1995. – Ч.1-2.
Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти ХVІ – середини ХVІІ ст. – Львів, 2005.

1. Про які тенденції засвідчила поява в Україні перекладів філософських текстів «Логіки Авіасафа» та «Арістотелевих врат»?
2. У яких формах виявлялася ренесансна думка на українських землях?
3. Які Ви можете назвати найбільші ренесансні осередки в Україні?
4. Які філософські теми в своїх творах піднімали ренесансні мислителі?
5. Чому ми вважаємо філософські погляди соцініан ренесансними?
6. Яку роль відігравали єзуїти в розвитку філософської думки на українських землях?
7. Які ви можете навести приклади інтелектуального супротиву єзуїтській експансії в Україні?

Кралюк П. "Іст. укр. філософії" - Тема 8. Острозька академія та проблема становлення української філософської традиції

8.1. Третя комунікативна революція та її вплив на розвиток української культури й філософії

У ХV-ХVІ ст. в країнах Західної й почасти Центральної Європи відбуваються помітні зміни як у плані соціальному, економічному, політичному, так і культурному. Ці зміни (особливо культурні) були пов’язані з т.зв. третьою комунікативною революцією, зумовленою винайденням книгодрукування.

Книгодрукування започаткувало масову комунікацію, зробило можливим більш інтенсивний обмін інформацією. Це не могло не вплинути на розвиток філософії. У період Середньовіччя бачимо намагання зберегти філософський спадок, забезпечити йому часову трансляцію. Не випадково в Західній Європі професійна філософія в той час існувала у формі схоластики (шкільної філософії).

Друкована книга ситуацію суттєво змінює. Завдяки їй проблема збереження культурних, зокрема, філософських надбань, перестає бути актуальною. Більше починає цінуватися нова оригінальна думка. Саме попит на оригінальність стимулює розвиток філософії. У зазначений період з’являються нетрадиційні, позауніверситетські осередки філософствування. Такими стають гуртки гуманістів, товариства вчених, створювані при дворах великих магнатів. Часто ці товариства іменувалися академіями (тим самим проводилася паралель із Академією Платона). Зрештою, ефективним стає позаінституційне філософствування, коли мислителі отримали можливість з допомогою друкарського верстата широко презентувати свої думки.

Друкована книга вела до руйнування великих трансетнічних культурних спільнот, існування яких забезпечувала відповідна конфесія (католицька, православна церкви, іслам тощо). Натомість почали формуватися національні спільноти, символічний світ яких значною мірою творило друковане слово. «Друковані мови», зазначав Б.Андерсон, «заклали підґрунтя національної свідомості». Вони «створили єдиний простір взаємообміну й комунікації, нижче від латини, але вище розмовних діалектів». Щодо православно-слов’янського простору, то тут приблизно таку саму роль, як латина, виконувала старослов’янська мова. Б.Андерсон також зазначав, що «друкарство надало мові нової стабільності, яка, в кінцевому підсумку, допомогла вибудувати центральний для суб’єктивної ідеї нації образ її стародавності», а також воно створило «мови-при-владі», які різнилися від давніших адміністративних мов [1].

Новочасна західноєвропейська філософія, яка почала формуватися в ХVІ-ХVІІ ст. поступово відходила від латини і все частіше зверталася до національних мов. Вироблялася філософська термінологія цими мовами, в сфері зацікавлень філософів опинялися проблеми їхніх націй. Таку філософію варто трактувати як національну. Як і друкарство, котре було зорієнтоване не лише на відтворення традиційних текстів, а й на створення нового, оригінального, так само новочасна філософія орієнтувалася на виражену новизну.

Процеси, пов’язані з третьою комунікативною революцією, прийшли в Україну з певним запізненням. Кириличне книгодрукування з’являється (в Кракові, Цетіньє та Празі) лише в кінці ХV – на початку ХVІ ст. Першими відомими кириличними виданнями були краківські друки Швайпольта Фіоля початку 90-их рр. ХV ст. – Часослов, Осьмогласник (Октоїх), Тріодь Пісна й Тріводь Цвітна. Усі ці книги використовувалися в православному богослужінні. Існує думка, що дані друки замовили клірики православної Перемишлянської єпархії. У 1494-1496 рр. працювала кирилична друкарня в Чорногорії, в місті Цетіньє. Можливо, вона перенесла свою діяльність на Волощину. У 1517-1519 рр. в Празі виходець із білоруських земель Ф.Скорина надрукував Псалтир і 22 біблійні книги. Потім продовжив свою видавничу діяльність у Вільно. Деякі дослідники припускають, що Ф.Скорина мав намір видавати книги в Україні, зокрема, в Кременці. Наскільки ця гіпотеза відповідає дійсності, судити важко. Однак саме на українських землях у той час з’явилося чимало Скориненських видань, а також рукописних текстів перекладів біблійних книг [2].

Систематичним друкарство стає в Україні, Львові та Острозі, а також на білоруських землях, у Вільно, у кінці ХVІ ст. й на початку ХVІІ ст. У Львові друкарство започаткував Іван Федоров (Федорович) у 1574 р. Правда, потім він переніс свою діяльність на Волинь, у Острог, де, ймовірно, з 1578 р. почала працювати друкарня. У ній було надруковано чимало літератури різноманітного змісту, серед них – знаменита Острозька Біблія (1581). Щодо Львова, то тут книгодрукування стало систематичним починаючи з 90-их рр. XVI ст. під опікую Львівського братства. Саме тоді й з’являються можливості для розвитку оригінальної української філософської думки.

У зазначений період, коли Україна вступила в період третьої комунікативної революції, православно-слов’янська культура й філософія перебували в кризовому стані. Показовими в цьому плані можна вважати міркування Петра Скарги у відомій книзі «Про єдність Церкви Божої під єдиним пастирем...» (1577), де він говорить, що греки «обдурили» слов’ян, не давши їм своєї мови. Мовляв, ця мова непридатна для «високої» культури, власне теологічних студій і тому немає богословських праць, писаних цією мовою [3]. Незважаючи на всю тенденційну полемічність цих міркувань, їх не варто просто відкидати. Дійсно, в зазначений період православно-слов’янська культура, в кращому випадку, репродукувала те, що вже було створене раніше, й вона явно поступалася культурі латинського Заходу.

Такий стан православно-слов’янської культури й філософії обумовлювався низкою чинників, про які вже частково велася мова. Православні слов’яни в той час не мали сильних державних утворень, де би існували культурні осередки, в межах яких могла розвиватися філософська думка. Також ударом для православно-слов’янської культури, як зазначалося, було падіння Візантії. Адже ця культура ніби була прив’язана пуповиною до високої візантійської культури, звідки для себе черпала живильні соки. Тепер це джерело почало всихати і православно-слов’янський світ втратив культурну підживку.

В принципі, новим зовнішнім джерелом могла би виступити культура латинського Заходу, яка в ХV і особливо в ХVІ ст., використовуючи досягнення третьої комунікативної революції, почала здійснювати активне проникнення на православний Схід. Експансія західної культури (у різноманітних виявах – ренесансних, реформаційних, контрреформаційних), про що вже йшлося, сприймалася далеко не всіма православними. Часто трактувалася ними як щось чуже, котре руйнує їхнє рідне, традиційне. Дійсно, культура Заходу, не будучи адаптованою до місцевих умов, вела до руйнації православно-слов’янської культури та філософії. Ця загроза усвідомлювалася і передусім знайшла відображення в творах представників консервативного крила українських діячів того часу (Герасима Смотрицького, Іоана Вишенського, Ісакія Борисовича та інших).

Іншою тенденцією стала поступова адаптація західної культури до умов православно-слов’янського світу. На перших порах вона здійснювалася в Острозькій академії, міщанських братствах, а потім отримала продовження в Києво-Могилянській академії. Хоча сам процес адаптації не був простим – йшло змагання тенденцій прозахідних і консервативних. У таких непростих умовах на базі руйнованої православно-слов’янської традиції, під впливом культури Заходу, а також поступового проникнення до високої культури «культури низів» йшло формування української філософської традиції. Одним із перших осередків, де ці тенденції виявили себе, стала Острозька академія.

Дата добавления: 2015-05-22