РОЗДІЛ 7. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи 1 страница

План

1. Історичні форми і особливості діалектики

2. Діалектичні принципи загального взаємозв'язку та розвитку

Принцип зв'язку

Принцип розвитку

3. Загальні закони розвитку

4. Категорії діалектики

Одиничне і загальне

Явище і сутність

Зміст і його форма

Частина і ціле; елемент, структура, система

Причина і наслідок

Необхідність і випадковість

Можливість і дійсність

5. Альтернативи діалектики

Догматизм

Релятивізм

Софістика

Еклектика

Некласичні концепції діалектики

Синергетика

Для сучасної людини, яка вступає в еру інформаційної цивілізації, уявлення про швидкоплинність процесів, що відбуваються у світі, є невід'ємним для її світогляду. Але створити цілісний теоретичний образ багатомірного світу, який постійно розвивається, - завдання складне і трудомістке. Це завдання філософи вирішували близько двох з половиною тисячоліть, у ході яких формувалась і крок за кроком детально розроблялась філософія розвитку, що дістала назву діалектики.

Що ж таке діалектика, у чому полягає її зміст, які є альтернативи їй? Відповідь на це запитання і є метою розділу.

Знання філософії розвитку, творче використання її принципів, законів і категорій виступає важливою умовою чіткої світоглядної і методологічної дисципліни спеціаліста будь-якого профілю.

1. Історичні форми і особливості діалектики

Слово "діалектика" (від грец. dialektike-мистецтво вести бесіду) має багато спільного зі словом "діалог" (від грец. dialogos – розмова між двома або кількома особами). Спочатку діалектику розуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спрямовану на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Вважалося, що діалектик - це людина, яка вміє запитувати й відповідати.

Потім стародавні мислителі помітили, що суперечність і мінливість має місце не тільки в думках, але й у реальному бутті. Одним із першовідкривачів цього був Геракліт з Ефеса. Світ уявлявся йому в образі "живого вогню" або потоку річки, в яку неможливо "увійти двічі". У рухомому світі з часом все втрачає колишні риси, переходить у свою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне в одне холодне й гаряче, живе і мертве. У цих думках сформульовані основи діалектики в сучасному її розумінні. Тому вважають, що історично першою формою діалектики є стихійна діалектика стародавніх філософів – наївна діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність процесів.

В епоху Середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, які активно використовувались панівними верствами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійснено у філософії Нового часу (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в німецькій класичній філософії Гегелем. її називають другою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку – боротьбу протилежностей, сформулював основні закони та категорії діалектики. Проте діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Моделлю гегелівської діалектики була не об'єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відображення. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, у межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч. Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї Канта - Лап ласа та ін.

Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити новий крок – поєднати матеріалізм з діалектичною логікою. Внаслідок цього в другій половині XIX ст. з'явилася третя історична форма діалектики, що об'єктивно зумовлювалося розвитком наукового пізнання. До 40-х років XIX ст. були зроблені нові відкриття в різних галузях науки, що дали природничо-наукове обгрунтування діалектико-матеріалістичного погляду на природу. Серед них: відкриття закону збереження та перетворення енергії у фізиці, який обґрунтував взаємозв'язок багатоманітних форм руху матерії; створення клітинної теорії – у біології, що розкрила структурну єдність всієї живої природи (як рослинного, так і тваринного світу), а також еволюційна теорія Дарвіна, яка обґрунтувала ідею розвитку стосовно всієї живої природи. За цих умов матеріалістична діалектика виявилась формою філософського мислення, найбільш адекватною до науки, являючи собою аналог самої дійсності, тобто даючи змогу мислити і пізнавати її відповідно до неї самої.

У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло відкриття матеріалістичного розуміння історії, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не лише з матеріалізмом, а й з гуманізмом. Діалектика почала розглядатись не сама по собі, а з точки зору вирішення конкретно-історичних проблем людської життєдіяльності.

Останніми роками деякі дослідники, характеризуючи діалектику Гегеля і матеріалістичну діалектику як класичну, виділяють і четверту, некласичну форму діалектики. У сучасній західній філософії найбільш характерні елементи вказаної форми діалектики виявляються у властивому їй герменевтичному способі філософствування. Проте тут діалектичний метод застосовується, перш за все, для виявлення сенсу за допомогою інтерпретації (П. Рікер), а також для ситуативного аналізу об'єкта, що пізнається.

Відзначимо характерні особливості класичної діалектики.

По-перше, класична діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв'язках, взаємообумовленості і в постійній зміні. Проте слід пам'ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, будь-якого руху, а лише однієї форми змін - розвитку. Діалектика дає найглибшу, всебічну й найбагатшу за змістом теорію розвитку. Вона вчить, що ні в природі, ні в суспільстві, ні в мисленні немає нічого, що не перебувало б у стані змін, бо все, що існує, має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватись, набирати нових форм, розвиватись.

По-друге, діалектика визнає існування діалектики об'єктивної та суб'єктивної. Об'єктивна діалектика - це взаємозв'язок та розвиток природних і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб'єкта, від людини та людства. Суб'єктивна діалектика - це діалектика мислення суб'єкта і пізнання ним об'єктивного світу. Яке ж їх співвідношення? Суб'єктивна діалектика відображає об'єктивну. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика збігаються за змістом (в них загальним є зміст-єдина діалектична закономірність розвитку дійсності). Водночас вони розрізняються за формою, тому що мислення, у свою чергу, має свої особливості порівняно з іншими сферами дійсності, свою внутрішню логіку розвитку. Об'єктивна діалектика відображається в мисленні: суб'єктивній та ідеальній формах.

По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики як науки створюють її принципи, закони і категорії. Діалектика визначається як система принципів, законів і категорій, що у своїй сукупності відображає цілісність об'єктивного світу та його пізнання в безперервній зміні й розвитку. При цьому під принципами розуміють загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у системі. У сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводиться принципу зв'язку і принципу розвитку. Закони діалектики виражають всезагальні суттєві зв'язки у процесі розвитку. Вони виконують важливу методологічну функцію в побудові її теорії. Законів у діалектиці три: закон діалектичної протилежності, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. Категорії діалектики - це найбільш фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Принципи, закони і категорії діалектики ми розглянемо далі.

По-четверте, діалектика як наукова система виконує три головних завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онтологією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його законів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Будучи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Інакше кажучи, матеріалістична діалектика як вчення про загальні закони розвитку водночас є логікою і гносеологією. Це пов'язано з тим, що закони об'єктивного світу після того, як вони пізнані, стають законами мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є відображеними законами об'єктивного світу. Розкриваючи закони розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку пізнання, і навпаки, через вивчення пізнання і його законів виявляються закони об'єктивного світу. При такому способі розгляду матеріалістична діалектика як загальна теорія розвитку постає як цілісна система, як єдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу і теорії пізнання.

Нарешті, по-п'яте, особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку процесу пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб'єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності. Методологічно вірні орієнтири, які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати оптимальний шлях 156 дослідження, уникнути багатьох помилок, відхилень, не витрачати даремно сили і засоби, а отже, і дорогоцінний час на безперспективні зусилля і непотрібні дії.

Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об'єктивний процес розвитку явищ на підставі взаємодії притаманних їм суперечностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення; метод пізнання і перетворення світу. Знання загальних законів розвитку, які надає діалектика, створює можливість розібратися в минулому, правильно зрозуміти процеси, що відбуваються в наш час, передбачити майбутнє.

2. Діалектичні принципи загального взаємозв'язку та розвитку

Вихідним моментом у розкритті змісту будь-якої науки (і діалектика щодо цього не є винятком) є аналіз її принципів. Що ж таке принципи?

У філософському плані поняття "принцип" означає фундаментальні положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції або теорії. Для діалектики як філософської теорії принципи надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики у струнку систему. У сучасних концепціях діалектики найсуттєвішу роль відіграють принцип загального зв'язку і принцип розвитку. Розглянемо ці принципи.

Принцип зв'язку

Наш світ надзвичайно різноманітний. Кожен предмет має безліч властивостей, які він розкриває через зв'язок з іншими предметами. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через зв'язок з іншими утвореннями. Отже, кожен об'єкт перебуває в закономірному зв'язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об'єктами. Немає об'єктів, які б існували поза будь-якими зв'язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв'язку і взаємодії об'єктів і полягає одна з найсуттєвіших ознак діалектики і зміст принципу зв'язку.

Таким чином, діалектика вимагає визначення всезагального зв'язку, що панує в матеріальному світі. Зв'язки характеризуються такими рисами.

По-перше, вони мають об'єктивний характер, тобто існують як об'єктивна закономірність, незалежно від свідомості людей.

По-друге, вони є універсальними, бо знаходять свій вияв всюди і завжди, у всіх явищах, на всіх рівнях і ступенях.

По-третє, взаємозв'язок є багатогранним за своєю сутністю і природою, бо кожний предмет, будь-яке явище пов'язані з іншими, і цей зв'язок характеризується невичерпною мережею відносин між явищами і процесами матеріального й духовного світу.

По-четверте, реальні зв'язки є безкінечно різноманітними за характером, ступенем глибини і складності, за формами виявлення. Діалектика передбачає диференційований підхід до аналізу різноманітних зв'язків дійсності, вирізняючи серед них: зв'язки, властиві основним видам матерії та формам її руху (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, суспільні); зв'язки, властиві основним формам існування матерії (просторові, часові, структурні, генетичні, причинні, функціональні).

Однак серед невичерпної різноманітності конкретних форм зв'язків діалектику цікавлять найбільш характерні зв'язки (характер зв'язків), що виявляються у всіх явищах і процесах дійсності. До таких форм зв'язків належать: внутрішні і зовнішні, суттєві і несуттєві, необхідні і випадкові, стійкі і нестійкі, загальні і одиничні зв'язки.

Роль цих зв'язків у розвитку різна: через одні зв'язки річ реалізує свою природу, вони для неї є такими, що відіграють головну роль; інші для неї виявляються другорядними. На цій підставі з'явився вираз: "закон є зв'язок". Чи так це насправді? Так, якщо додати, що закон - це не будь-який зв'язок. Для зв'язків, що стають законом, характерна ціла низка ознак: їх об'єктивність, суттєвість, необхідність, стійкість, загальність. Зупинимося на них.

Об'єктивність зв'язку. Це означає, що закон відображає об'єктивний стан речей, об'єктивний зв'язок між речами, предметами, явищами (закон збереження енергії та речовини; закон всесвітнього тяжіння та ін.).

Суттєвість зв'язку. Суттєвий зв'язок - це такий зв'язок, який визначає існування речі, її рух та розвиток. Так, періодичний закон хімічних елементів виражає суттєвий зв'язок між атомною вагою, зарядом атомного ядра та хімічними властивостями елементів.

Необхідність зв'язку. Необхідним є такий зв'язок, який з необхідністю проявляється в певних умовах. Наприклад, відомий у фізиці закон залежності опору провідника від складу провідника, його довжини і площі поперечного перерізу з необхідністю виявляється в кожному випадку проходження електричного струму в провіднику, оскільки він обумовлений природою речовини, з якої зроблено провідник, притаманними йому об'єктивними характеристиками.

Стійкість зв'язку. Стійкий зв'язок - це такий зв'язок, який надійно зберігається. Він має місце протягом усього існування відповідної форми руху матерії (певної стадії її розвитку) або мислення і буде існувати доти, доки існують ці явища і предмети.

Загальність зв'язку. Загальність зв'язку проявляється в тому, що йому підлягає багато чи навіть всі предмети, явища, процеси об'єктивного світу.

Розглянуті ознаки закону дозволяють дати йому логічне визначення.

Закон – це об'єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий, загальний зв'язок матеріальних та духовних явищ, який визначає характер і напрям їхнього руху та розвитку.

Слід взяти до уваги, що в науковій літературі, крім поняття "закон", вживається і поняття "закономірність". Це не тотожні поняття. Вони є однопорядковими, бо в них відображені необхідні, об'єктивні, загальні зв'язки, що існують в об'єктивній дійсності. Але закономірність є ширшим поняттям, ніж закон. Якщо закон проявляє себе твердо, невблаганно в конкретних умовах, то закономірність проявляється як взаємозв'язок, взаємодія низки законів. Так, при аналізі суспільних явищ може йтися про конкретні прояви закону вартості чи закону відповідності продуктивних сил певному ступеню розвитку виробничих відносин, але може також йтися і про загальний поступальний розвиток суспільства як об'єктивної закономірності.

Наведене вище визначення стосується всіх законів. Але закони бувають різні. Вони класифікуються на основні та неосновні, динамічні та статичні, природи і суспільства, специфічні, загальні та всезагальні. Діалектику як вчення про закони буття цікавлять всезагальні (універсальні) закони, оскільки вони, по-перше, притаманні усім сферам діяльності, тобто діють у природі, суспільстві й пізнанні; по-друге, вони розкривають глибинні основи руху й розвитку, а саме, послідовно відповідають на найважливіші запитання: чому, яким чином, у якому напрямі відбувається розвиток?

Принцип розвитку

Діалектика як вчення про загальні закони буття виходить з того, що об'єктивний світ перебуває в постійному русі, зміні та розвитку. Це положення діалектики фіксується у другому її принципі - принципі розвитку. Проте бачити розвиток і визнавати його існування недостатньо. Необхідно розібратися в самому понятті "розвиток".

Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії?

Визначити поняття "розвиток" можна шляхом його співвідношення з іншими уже відомими поняттями – "зміна" і "рух". Зміна – це перехід предметів, явищ з одного стану в інший. Вона протилежна "стійкості" і має спрямований характер - прогресивний чи регресивний. Прогрес – це поступова зміна до вищої організації, від простого до складного. Процес, який іде у зворотному напрямі, називають регресом.

Поняття "рух" стосовно матерії діалектика визначає як "зміну взагалі", тобто рух охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Рух за своїм обсягом значно ширший ніж розвиток, але розвиток за своїм конкретним змістом багатший ніж рух. Розвитку притаманні такі риси (саме вони і відрізняють його від феномену руху):

а) скерованість у часі - від минулого через сучасність до майбутнього;

б) незворотність процесу, тобто реальні предмети, явища, що змінюються, є неповторними у своїх індивідуальних рисах;

в) поява в процесі розвитку нового, тобто того, що не існувало раніше;

г) закономірний характер розвитку, підпорядкованість його певним законам.

Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів.

Однак це аж ніяк не означає, що розвиток має однонаправлений характер і є тріумфальним рухом вперед. Щоб переконатися в тому, що не можна ототожнювати поняття "розвитою) і "прогрес", співвіднесемо їх.

Як уже йшлося, розвиток приводить до виникнення нового, тобто того, чого не було раніше. Постає питання: чи завжди нове, те, що виникає, є більш досконалим, ніж старе? У 30-х роках XX ст. у Німеччині виник фашизм як нове явище в житті країни. Чи було це прогресом у житті суспільства? Безумовно, ні. Отже, не все нове є прогресивним. Звідси висновок: нове може перевершувати старе за рівнем розвитку і, навпаки, воно може бути кроком назад у розвитку. Тому в процесі розвитку слід розрізняти дві тенденції - прогресивну і регресивну. У таких 160 складних матеріальних системах, як суспільство, елементи прогресу і регресу йдуть поряд. В епоху перебудови це особливо помітно. Отже, розвиток має складний, діалектично заперечливий характер.

Діалектико-матеріалістична концепція розвитку звертає велику увагу на такі моменти.

По-перше, джерелом розвитку є внутрішні суперечності предметів, явищ, процесів. Це означає, що без винятку всім явищам дійсності властиві внутрішні протилежності, відносини між якими називаються суперечностями. Протилежності всередині кожного предмета, явища, процесу перебувають у єдності, у взаємозв'язку і в протидії. Ця протидія є джерелом розвитку. Вона відбувається всюди: і в неживій, і в живій природі, і в суспільному житті, і у сфері свідомості. Це діє всезагальний закон буття - закон діалектичної протилежності.

По-друге, формою розвитку є взаємне перетворення кількісних та якісних змін. Аналіз процесів, що відбуваються в природі, суспільстві та мисленні, дає підставу зробити висновок про те, що кожному предмету, явищу, процесу властиві кількісна та якісна визначеність, які перебувають у нерозривному зв'язку та постійній зміні. Сутність цих змін проявляється в тому, що поступові кількісні змінювання нагромаджуються, порушують міру предмета і призводять до зміни його якісного стану. Вона відбувається у формі стрибка, перерви поступальності в розвитку. Це діє всезагальний закон буття - закон взаємного переходу кількісних та якісних змін.

По-третє, у ході розвитку неминуче присутній момент спадкоємності. Внаслідок цього постійне нагромадження всього багатства попередніх ступенів розвитку надає йому поступального характеру. Проте саме ця поступальність є суперечливою, тому що розвиток містить фази циклічності, коли відбувається "нібито" повернення до старого і розвиток набуває спіралеподібної форми. Це виявляє себе загальний закон буття - закон заперечення заперечення.

3. Загальні закони розвитку

Центральне місце в системі законів діалектики посідає закон діалектичної протилежності. Для з'ясування суттєвих моментів закону необхідно розглянути основні його категорії. Почнемо з поняття "протилежність". Протилежність - філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах, що взаємозумовлюють і взаємовиключають один одного (асиміляція - дисиміляція, змінність - спадкоємність, виробництво - споживання, добро - зло та ін.).

Між протилежностями існує два види відношень: відношення єдності і відношення протидії. Що являє собою відношення єдності?

По-перше, єдність протилежностей - це їх нероздільність. Кожна протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони існувати не можуть (якщо зникає одна з протилежностей, припиняє існувати й інша). По-друге, єдність протилежностей має сенс тоді, коли вони зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з протилежностей має потребу в тому, чого в неї немає, але є в іншій. Вони вступають у взаємодію. Впливаючи одна на одну, протилежності взаємопроникають одна в одну. Це означає, що протилежності не існують як однорідні, розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає наявність викладача та студентів).

Що ж являє собою відношення взаємодії ("боротьби") протилежностей?

Перебуваючи у взаємообумовленості й розвитку, протилежності "небайдужі" одна до одної, вони взаємно впливають одна на одну. Між ними йде протидія, протиборство. Його сутність полягає в тому, щоб розірвати єдність. Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, протиборство протилежностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємовиштовхують, взаємовиключають одна одну.

Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є відносною, перехідною. Протидія протилежностей абсолютна, вона не припиняється. Відношення, яке характеризується єдністю протилежностей і водночас є постійним протиборством між ними, називається суперечністю. Суперечності притаманні всім явищам і процесам реальності і виступають рушійною силою, джерелом зміни і розвитку. Саме тому суперечність є центральною категорією, що розкриває суть закону діалектичної протилежності. Суперечності - це не тільки відношення протилежностей, а й процес їх розгортання. У зв'язку з цим, ґрунтуючись на ідеях Гегеля, розрізняють такі ступені (фази) розгортання суперечностей, як тотожність, відмінність, протилежність.

Поняття "тотожність" означає початковий ступінь розвитку суперечності. Це є відношенням однаковості, подібності речі, сторони із собою або з іншими речами, сторонами. Відмінність же - це відношення неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими речами, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного, як самодиференціація єдиного на протилежності. У момент роздвоєння одночасно в тому ж відношенні виникає і протидія протилежностей. У ході становлення суперечності протидія протилежностей все більше виходить на передній план і стає внутрішнім глибинним джерелом розвитку. У самій протидії протилежності відіграють різну роль. Провідною стороною протидії є більш динамічна, імпульсивна протилежність. Протидія протилежностей веде, зрештою, до нового якісного стану. Нові явища, що виникають, мають нові притаманні їм суперечності, які є рушійною силою їхнього розвитку.

Суперечності в навколишньому світі дуже багатогранні, їх класифікують:

1) за формою прояву- внутрішні і зовнішні;

2) за роллю в розвитку - внутрішні і зовнішні;

3) стосовно сутності - суттєві і несуттєві;

4) за типом у суспільстві - антагоністичні і неантагоністичні.

Отже, можна зробити висновок, що закон діалектичної протилежності – це закон, на підставі якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, протиборство між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей, що розв'язуються на певному етапі зникненням старого і появою нового.

Чим же визначається центральне положення цього закону у всій системі діалектики? По-перше, цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на найважливіше і найсуттєвіше питання теорії розвитку. По-друге, цей закон утворює основу всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми знаходимо протилежності, пов'язані відношенням єдності та протидії. По-третє, закон діалектичної протилежності визначає головний зміст діалектичного методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.

На відміну від закону діалектичної протилежності, що розкриває джерело розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з'ясувати специфіку цього закону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних понять, завдяки яким він реалізується: якість, кількість, міра, стрибок тощо.

Якість виражає притаманну речам специфічну визначеність, що тотожна з їх буттям і відрізняє їх від інших речей у певній системі зв'язків. Якість речей органічно пов'язана з їх кінцем, оскільки зі зникненням даної якості зникає і сама річ, перетворюючись на іншу. Поряд з якістю всі речі, процеси, явища мають і кількісну визначеність. Вони обов'язково мають якийсь розмір, об'єм, масу та ін. Кількість - це об'єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи окремих її сторін.

Отже, ми з'ясували, що речі і явища мають якісні та кількісні особливості. Але може скластися враження, що між цими сторонами речей і явищ немає тісного зв'язку, що вони незалежні одні від одних. Але це не так. Якість і кількість перебувають у діалектичному взаємозв'язку: немає кількості, яка б не виражала певної якості, і разом з тим немає якості без кількості. До того ж певній якості завжди відповідає не будь-яка, а певна кількість. Ми ніколи, наприклад, не бачили стола, який мав би довжину, що дорівнювала б довжині мосту через Дніпро. Важко собі також уявити людину, у якої довжина ніг була б 5 метрів. Таким чином, будь-яка якість має кількісну межу. Ця межа називається у філософії мірою. Міра - це така єдність кількості і якості, в якій певна якість необхідно пов'язана тільки з певною кількістю. Міра - це і певний інтервал кількісних характеристик або змін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет перестає бути тим, чим він є. Можна навести багато фактів такої взаємодії кількісних та якісних змін. Так, наприклад, якщо тілу надати швидкості 1000, 2000, 7910 метрів на секунду, то воно впаде на землю. Якщо ж швидкість тіла збільшити лише на одну одиницю і довести її до 7911 метрів на секунду, то тіло відірветься від Землі і стане її супутником. Таким чином, кількісні зміни докорінно не впливають на якість, якщо вони відбуваються в межах міри. Але якщо ці зміни виходять за межі міри, виникає нова якість, яка має свою кількісну визначеність і свою міру.

Положення про взаємообумовленість кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Його формулюють таким чином. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін виражає такий взаємозв'язок кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок якого кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов'язково тягнуть за собою докорінні якісні зміни, які, у свою чергу, приводять до нових кількісних показників.

Згідно з цим законом розвиток іде як єдність двох відмінних одна від одної, але взаємопов'язаних стадій – безперервності і перервності. Безперервність у розвитку - це стадія повільних, непомітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стрибком. Стрибок - це момент, форма, спосіб перетворення однієї якості на іншу, це перерва в поступовості, безперервності кількісних змін. Стрибком є виникнення життя на Землі, виокремлення людини зі світу тварин, зміна одного суспільного ладу на інший, видатні наукові і технічні відкриття. Будь-який стрибок характеризує перехідний момент у розвитку. За своєю природою він завжди суперечливий, бо свідчить і про народження нового, і про опір йому старого.

Дата добавления: 2015-05-23