Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Роль ціннісних орієнтацій в житті людини. Цінності та істина




Ціннісна орієнтація завжди виявляється у сфері розгалужених взаємовідносин міжлюдиною і суспільством (стосовно праці, колективу, культури, побуту, дозвілля і т. п.). Саме вона дозволяє судити про ступінь втілення соціально необхідних норм, регламентацій, зразків поведінки в індивідуальній свідомості.
Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до носія цінності, який може бути реальним предметом задоволення потреб окремої людини чи соціальної спільності. В ціннісній орієнтації акумулюється життєвий досвід людей. Наявність усталених ціннісних орієнтацій свідчить про зрілість людини як особистості. Проявляються вони в діяльності та поведінці людини. Вони є своєрідним індикатором ієрархій переваг, якілю-дина надає матеріальним чи духовним цінностям у процесі своєї життєдіяльності. Ціннісна орієнтація, сформована на рівні переконань, адекватно проявляється в реальній поведінці й діяльності людини.
Ціннісна орієнтація формується на підґрунті базових (основних, ключових) цінностей, зміст і співвідношення яких в історії як окремої людини, так і людства в цілому надзвичайно різноманітні. І́стина — одна з центральних категорій гносеології[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності[3]. Абсолютна істина — повне, вичерпне знання. Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою). Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.

Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину озроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»[1][10], а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.

У класичній філософії, оформлюються дві альтернативні парадигми трактування істини — одна з них ґрунтується на принципі кореспонденції як відповідності знання об'єктивному стану справ предметного світу (Аристотель, Ф. Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвеція, Гольбах, Фейєрбах та ін), інша — на принципі когеренціі як відповідності знання іманентним характеристикам ідеальної сфери: утримання Абсолюту (Платон, Гегель і ін), вроджених когнітивним структурам (Августин,Декарт), самоочевидність раціоналістичної інтуїції (Теофраст), чуттєвим відчуттям суб'єкта (Юм), апріорним формам мислення (Кант), цільовим установкам особистості (прагматизм), інтерсуб'єктивної конвенцій (Пуанкаре) та ін.

В некласичній філософії істина позбавлена об'єктивного статусу й мислиться як форма психічного стану особистості (К'єркеґор), як цінність, що «не існує, але значить» (Ріккерт й у цілому баденська школа неокантіанства), феномен метамови формалізованих систем (Тарський), спекулятивний ідеальний конструкт (Н.Гартман) тощо.

Цінності — специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей у житті людини і суспільства вивчає аксіологія — вчення про цінності. Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду філософських соціологічних концепцій неокантіанськи-веберівської, феноменологічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації. В соціології проблему цінностей ввів Макс Вебер. Аналізуючи дії індивідів, Макс Вебер виходив з неокантіантської передумови, за якою кожний людський акт стає осмисленим лише у взаємодії з цінностями, у світлі яких визначаються норми поведінки людей та їх мета. Людина є міра всіх речей, справедливо стверджував давньогрецький філософ — софіст Протагор, але інструментом виміру, мірилом виступають цінності. Поняття цінність — ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей — світ належного.
Поняття цінність вживається, по-перше, для визначення стану свідомості, на основі якого здійснюється оцінка, по-друге, — значущих явищ, що вибираються внаслідок оцінки. Суть цінностей визначає індивідуальну і суспільну свідомість і діяльність.

 

Питання для кандидатського іспиту з філософії

 

1. Світогляд як основа суспільної та індивідуальної свідомості. Світогляд, світосприйняття та світовідчуття.

2. Філософія як світогляд. Структура світогляду.

3. Історичні типи світогляду.

4. Давньокитайська філософія, її особливості та основні школи.

5. Філософська концепція Конфуція. Даосизм.

6. Філософія Стародавньої Індії. Веди та Упанішади.

7. Світоглядні засади буддизму.

8. Формування античної філософії. Філософія та міфологія. Основні етапи античної філософії.

9. Мілетська школа. Основні ідеї і поняття.

10. Філософські погляди Піфагора. Вплив Піфагора на подальший розвиток філософії та науки.

11. Елейска школа. Вчення про єдине. Апорії Зенона.

12. Вчення Геракліта про Логос, діалектику та пізнання.

13. Порівняльна характеристика філософії Анаксагора та Емпедокла.

14. Демокрит – засновник філософського та наукового атомізму.

15. Особливості філософування софістів: суб’єктивізм та релятивізм.

16. Сократ та його роль у подальшому розвитку античної філософії.

17. Сократичні школи.

18. Платон: гносеологія, онтологія, психологія. Вчення про державу.

19. Аристотель: теорія пізнання, діалектика форми та матерії. Вчення про причини.

20. Вчення Аристотеля про державу та суспільство.

21. Епоха еллінізму. Загальна характеристика.

22. Порівняльна характеристика атомізму Епікура та Демокрита. Етика Епікура.

23. Філософія стоїків. Їх тлумачення сутності свободи.

24. Філософія скептицизму та неоплатоніків.

25. Формування світоглядних засад Середньовіччя. Апологетика та патристика.

26. Філософія Августина Блаженного. Його вчення про самопізнання. Праця «Про град Божий».

27. Номіналізм та реалізм – провідні течії середньовічної філософії. Філософські погляди Фоми Аквінського та Дунса Скотта. «Бритва Оккама».

28. Епоха Відродження. Причини та основні напрями епохи.

29. Пантеїзм Миколи Кузанського.

30. Соціальні погляди утопістів.

31. Реформація та її роль у подальшому розвитку соціально – економічних стосунків у Західній Європі. Праця М. Вебера «Протестанська етика та дух капіталізму».

32. Західноєвропейська філософія Нового часу. Наукова революція ХVII ст. та проблема методу пізнання. Раціоналізм та емпіризм.

33. Філософія Ф.Бекона. Розробка нової методології науки. Праця Бекона «Нова Атлантида».

34. Філософія Р.Декарта, його вчення про метод.

35. Філософські погляди Т. Гоббса. Його вчення про мову.

36. Поняття субстанції у філософії Б. Спінози.

37. Джон Локк і його критика теорії вроджених ідей Р. Декарта.

38. Суб’єктивний ідеалізм Дж.Берклі.

39. Епоха просвітницької філософії у Західній Європі. Просвітництво у Франції ХVIII ст.

40. Романтизм як реакція на ідеологію Просвітництва.

41. Києво-Могилянська академія, її вплив на розвиток науки і культури українського та інших народів.

42. Г.С. Сковорода, його життя та філософія. Проблема самопізнання. Концепція “сродної праці”.

43. Філософія В.Г. Лєйбніца. Його вчення про монади.

44. “Коперніканський переворот” І. Канта у філософії. Апріоризм І.Канта.

45. Суб’єктивний ідеалізм Фіхте. Діалектика “Я” і “не Я”.

46. Філософія тотожності Й.Шеллінга.

47. Філософська система та метод Гегеля.

48. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха. Людина як природна чуттєво-тілесна істота. Тлумачення природи релігії.

49. Передумови становлення марксизму. Проблема відчуження.

50. Соціально-практична орієнтація марксистської філософії. Матеріалістичне розуміння історії.

51. Антираціоналістична установка філософії життя. Проблема нераціонального (воля, почуття, інтуїція).

52. Філософія Ніцше. Ідея надлюдини.

53. Екзистенціалізм. С.А. К’єркегора.

54. Ідея несвідомого і психоаналіз З. Фрейда.

55. Історіософія В. Липинського.

56. “Філософія серця” П. Юркевича.

57. Наукова революція ХІХ – ХХ ст. та її роль у формуванні сучасної наукової картини світу.

58. Наукові картини світу. Розвиток науки та виникнення трансгуманізму.

59. Проблема розвитку наукового знання, комулятивізм та антикомулятивізм.

60. Проблема буття, та його характеристика.

61. Поняття матерії. Сучасна наука про структуру та властивості матерії.

62. Рух як спосіб існування матерії. Форми руху. Субстанційні та релятивістські уявлення про сутність часу і постору.

63. Проблема свідомості у філософії. Роль праці у виникненні і формуванні свідомості.

64. Мова як один із чинників існування свідомості.

65. Категорія практики та методологічне значення.

66. Проблема пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання.

67. Наука як соціальне явище та як феномен “духовного виробництва”. Функції науки.

68. Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Методи емпіричного та теоретичного рівнів. Роль інтуїції в пізнанні.

69. Проблема істини в філософії.

70. Типи наукової раціональності як відображення основних етапів розвитку науки.

71. Проблема людини як одна із центральних у філософії. Концепції існування людини.

72. Особа як самодостатня істота. Проблема формування особистості.

73. Діалектика як вчення про розвиток. Закони та категорії діалектики.

74. Держава, її місце в системі соціальної структури.

75. Свідомість та кібернетика. Проблема штучного інтелекту.

76. Поняття суспільної свідомості та її структура.

77. Еволюція розуміння свободи в історії філософії.

78. Філософія прагматизму.

79. Філософія позитивізму. Її еволюція.

80. Феномен творчості. Творчість як найбільш адекватна форма людського буття.

81. Соціальна відповідальність вченого. Етика науки.

82. Спосіб виробництва матеріальних благ та його структура.

83. Природа і культури. Концепції розвитку культури.

84. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

85. Філософія історії: матеріалістичне та ідеалістичне розуміння.

86. Формаційна та цивілізаційна концепції історичного розвитку. Етнонаціональні проблеми сучасності.

87. Роль ціннісних орієнтацій в житті людини. Цінності та істина.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 2316; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.03 сек.