Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Черкаси 2011 1 страница




 

Тема 1.Зародження фінансів, грошового обігу і кредиту

1. Зародження фінансів, грошового обігу і кредитуу період феодалізму в Західній Європі. Мануфактурний період у Західній Європі. Фінанси в Україні у період мануфактур

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона провадилася у міських республіках Північної Італії – Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і позиковий капітал, зароджуються капіталістичні мануфактури, розвивалася банківська справа. У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалася зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Вже в XI – XII ст. визначилися її центри – Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгівельних шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн.

2. Зародження фінансів, грошового обігу і кредиту у період феодалізму в Західній Європі

Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. З золотих найпоширенішими були північноіталійські дукати, їх почали випускати в 1284 р. венеціанці. Маса монети становила 3,5 г золота. Згодом подібні грошові одиниці карбували монархи інших західноєвропейських країн. Проте найпоширенішими були різні срібні гроші – від маленької роздрібної монети до солідного таляра масою 30 г.

Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися у їх повноцінності чи неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Агенти міняйлів знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Поступово міняйли перетворились на банкірів. Вперше вони з’явилися в північноіталійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства.

Разом з появою банківської системи виник кредит. Оскільки банкіри були монополістами, вони встановили надмірні проценти на позиковий капітал. У середні віки він ніколи не був менший як 15-25%. Часто банківські асоціації розорялися, через те що їхніми кредиторами були королі, царі чи імператори. Вони могли дозволити собі не тільки не сплачувати борги, але й фізично розправлялися з позикодавцями. Найуспішніше розвинулася кредитно-лихварська система у Франції. У Німеччині при кредитно-лихварських операціях широко застосовувалися безготівкові рахунки. Небувалого розвитку набула банківська справа і в Нідерландах. Незабаром представники цієї країни стали називати світовими банкірами.

Виникали спеціальні райони виробництва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини.

3. Мануфактурний період у Західній Європі

Ґенеза індустріальної цивілізації пов’язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI – XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

В цей період відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.

Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З’явилися монополістичні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зароджувалася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).

Значну роль у процесі ґенези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 – 1609 рр), Англії (1640 – 1660 рр), Північній Америці (1775 – 1783 рр), Франції (1789 – 1794 рр).

XVI – XVIII ст. – період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника. Борги та кредити поступали на ринок. Векселі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов’язання, не отримував його як кредитор. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій). У 1598 р. було засновано Страхову палату.

У другій половині XVI – 20-30-х рр. XVII ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці – банкіри. Почавши з фінансування іспанської корони з 10% річних, вони контролювали торгівлю золотом і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутства 1627 р. генуезькі вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.

Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром став Амстердам. У 1609 р. був створений Амстердамський депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн в 1610 р. до 8 млн флоринів у 1640 р. В 1611 р. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Сполучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5%. У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського національного боргу. Саксонія отримала кредити на 9 млн., США – на 2 млн. флоринів. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги.

У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювались на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 р. їх було 73. В провінціях з’явилися сільські банки або банки графств: в 1750 р. – 13, в 1784 р. – 120, в 1800 р. – 370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова палата для компенсації розрахунків між банками.

Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов’язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості і торгівлі.

4. Фінанси в Україні у період мануфактур

Розвиток торгівлі в XVI – XVIII ст. сприяв процесу подальшого формування фінансово-грошової системи. Для тогочасного грошового обігу характерним був біметалізм – використання як золотих, так і срібних монет, які оцінювалися стихійно, за ринковою вартістю вміщеного в них металу.

У XVI ст. в обігу залишалися празькі гроші, литовські та польські динарії, півгрошові монети. У результаті грошової реформи 1526 – 1528 рр. у Польші почали карбувати срібні гроші. Післа Люблінської унії в результаті грошової реформи Стефана Баторія в 1578 – 1580 рр. була створена єдина монетна система для Речі Посполитої. Випускалися легкі та важкі, або імперські, таляри.

З середини XVII ст. на території Української козацької держави поширилися російські срібні та в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 р. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, у якому містилося 100 копійок. За Петра I була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.

Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі Лівобережної України. У 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). В Москві та Петербурзі було створено асигнаційні банки, що вільно розмінювали асигнації на мідну монету. В 1786 р. банки були об’єднані, асигнації перестали бути розмінними. За рахунок паперових грошей покривався дефіцит державного бюджету, що призвело до їх емісії та знецінення. Російські гроші протягом XVIII ст. поширилися на українські землі, витіснивши з обігу польсько-литовську монету. З’явилася назва карбованець, коли протягом кількох десятиліть випускалися рублеві монети з косими нарізами (карбами) на ребрі замість написів. Отже, відбулося об’єднання грошових систем Росії і України в єдину грошову систему.

Одночасно із зростанням торгового та грошового обігу на українських землях в XVI – XVIII ст. поширилися кредитні операції і лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів.

Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткострокові споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVII ст. позики до 100 золотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71%), Рогатині (62%), Теребовлі (59%).

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення. Найбільше ним займалися віменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. Нерідко в ролі кредитних контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства.

У Російській державі на відміну від західних країн важливе значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики з державної скарбниці. В 1754 р. створені Дворянський і Купецький банки, в 1786 р. – Дворянський позиковий банк. В Російській імперії мали право користуватися позиками лише великоросійське дворянство, іноземці, які перебували в постійному підданстві Росії та мали тут нерухоме майно. Українське дворянство було зрівняно з ними у правах на отримання позик лише в 1783 р.

Отже, інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, у тому числі мануфактур, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить, що в ряді країн Західної Європи з’являлися паростки нового, прогресивнішого виробництва.

Це було пов’язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвиток територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконалення шляхів сполучення.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту.

Розвиток грошового обігу, кредиту та фінанси в Україні відбувався закономірно разом з іншими країнами Європи. Але специфіка економічних відносин в Україні у період мануфактур полягала у тому, що держава була розділена між Російською імперією та Річчю Посполитою, а пізніше й Австро-Угорською імперією Габсбургів. Відповідно і економічна система, у тому числі і в сфері фінансів, була підпорядкована цим країнам.

Перехід до капіталістичного способу виробництва означав великий прогресивний крок у розвитку продуктивних сил як для країн Західної Європи, так і для нашої держави.


Тема 2. Суть фінансів

1. Передумови виникнення фінансів

Термін «фінанси» етимологічно походить від латинського кореня «finis», тобто «кінець».

В середньовічній латині це слово застосовували для визначення терміну сплати, а потім уже для визначення платіжного документа про погашення боргу. Звідси походження терміну «фінанси» як примусового платежу державі.

Від латинського «financia» - доход, платіж утворився аналогічний за значенням вираз «finanse» (французькою).

З кінця XVII ст. у Франції та інших країнах під виразом «фінанси» стали розуміти всю сукупність державного господарства, його матеріальних засобів - доходів, видатків, боргів, тобто фінанси розглядаються у зв’язку з розвитком держави та її потребами в ресурсах.

Фінансове господарство - історична форма задоволення колективних потреб.

У XIX ст. від вузького розуміння фінансів як державного господарства перейшли до широкого розуміння фінансів як галузі знання (діяльності), що охоплює окрім державних фінансів ще і сферу виробництва, фінансові ринки, державний кредит, міжнародні фінанси. Таке значення має здебільшого і сучасний термін «фінанси». У нашій країні теоретики також дотримуються розширеного поняття фінансів.

У фінансах можна відшукати ключ до розуміння багатьох історичних явищ. Вивчаючи фінанси, аналізуючи їх, можна зрозуміти, чому процвітали одні нації і що призвело до загибелі цілих імперій, чому при одних урядах і парламентах у державі спостерігається розвиток економіки, а при інших - стагнація в економіці і соціально-економічна нестабільність у суспільстві.

Так, основним фактором розвитку фінансів була і залишається потреба в коштах, пов’язана із розвитком держави, вдосконаленням її функцій.

Однак форми і методи задоволення державних потреб визначаються економічним та історичним розвитком держави. Чим виший той розвиток, тим цивілізова ніші і науковообгрунт ованіші методи.

Щодо способів мобілізації коштів, призначення витрат і пропорцій розподілу їх, то вони залежать від «розкладки» сил і впливу різних соціальних груп у суспільстві.

Економічне життя держави вимагає створення певних грошових фондів для задоволення різних потреб. Обсяг цих фондів кількісно і якісно характеризує масштаби діяльності і фінансові можливості будь-якої країни, господарської структури, громадянина.

Ці грошові фонди власне і є фінансами.

А відтак, фінанси розглядаються як історична категорія у зв’язку з появою двох чинників:

· 1) держави;

· 2) товарно-грошових відносин.

Помилка, яка найчастіше допускається при визначенні сутності фінансів, - це ототожнення їх з грішми.

Різниця між цими поняттями полягає в тому, що не всі гроші можуть бути фінансами. Фінансами гроші стають лише при створенні власником відповідного фонду і вкладенні грошей у цінні папери чи у статутний фонд підприємства; наданні кредиту комусь, завдяки чому можна буде отримати певний дохід. Тобто фінанси - це процес формування доходів і видатків у певних грошових одиницях.

 

2. Фінанси як загальнотеоретичний курс

Фінанси - курс загальнотеоретичний. В ньому викладається понятійний апарт. Курс є рамковим і поєднує в собі такі поняття:

· суть і роль фінансів;

· характеристика окремих сфер і ланок фінансової системи (фінансів держави, зокрема бюджетної і податкової систем; фінансів підприємств; страхової та грошово-кредитної систем міжнародних фінансів);

· характеристика методів фінансової діяльності (фінансового, страхового, податкового бюджетного менеджменту, міжнародних кредитно-розрахункових операцій, банківських операцій тощо).

Сам курс базується на знанні дисциплін: економічна теорія, макроекономіка, мікроекономіка, статистика, право, аналіз господарської діяльності тощо.

Цей курс є основою (базою) для цілого ряду спеціальних фінансових дисциплін, серед яких: фінанси підприємств, державні фінанси, міжнародні фінанси, гроші і кредит, оподаткування, страхування, фінансовий, податковий, страховий менеджмент, інвестування тощо.

3. Фінанси як наука

Фінансова наука вивчає глибинну сутність явища, закономірності розвитку фінансових відносин і дає прогнози розвитку фінансів і соціально-економічних наслідків їх дії в суспільстві. Як і будь-яка наука, фінансова виникла на базі практики, яка на ціле тисячоліття старша від самої науки
про фінанси, що налічує лише 4-5 століть.

В економічному сенсі фінанси - дуже складна категорія. І саме тому трактування її залежало від рівня розвитку суспільства, від типу економіки, від політичних цілей держави, врешті-решт.

Найбільш усталеним визначенням фінансів як економічної категорії на теперішній час є таке.

Фінанси - це система економічних відносин з приводу створення, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення державою виконання її функцій і задоволення потреб суб’єктів господарювання.

Чому система? Тому що це - сукупність досить різних відносин - з приводу оподаткування, страхування, кредитування тощо. І в кожному з цих видів економічних відносин є свої особливості, в основу яких покладена класифікаційна ознака; свої методи здійснення фінансової діяльності.

Фінанси матеріально втілюються в цільових фондах коштів, сукупність яких утворює фінансові ресурси країни (уявіть себе главою держави чи прем’єр-міністром, який має знати, скільки є тих ресурсів).

Фінансові ресурси - це грошові засоби, що утворюються в процесі розподілу ВВП і національного доходу. Вони призначені для суспільних потреб.

Так, ресурси держави направляються на:

- капіталовкладення окремих галузей;

- збільшення обігових засобів підприємств пріоритетних галузей;

- фінансування наукових досліджень;

- соціальні потреби;

- оборону;

- фінансування природоохоронних заходів;

- тощо.

Об’єкти фінансових відносин - ВВП, національний доход держави.

Суб’єкти - держава, юридичні і фізичні особи.

Між суб’єктами завжди є протиріччя з приводу оптимальних пропорцій розподілу ВВП (підприємці хочуть - на розвиток бізнесу, населення - на покращення рівня життя).

Людство досі не вигадало науково обґрунтованих показників пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту.

Оцінкою нормального розподілу його є опосередковані показники:

- ефективність економіки;

- соціальна стабільність суспільства.

Зазначені критерії оцінки досить добре відображаються у економічному показнику - рівні ВИД на душу населення.

Це один із основних критеріїв життєвого рівня всіх країн.

Він показує, що підлягає розподілу в розрахунку на громадянина країни.

Цей показник дуже різниться по країнах світу. За класифікацією Світового Банку 1995 р.:

В Україні він нижче середнього, тоді як у середньому по країнах світу - в межах 5 тис. доларів.

 

4. Функції фінансів

У фінансовій літературі виділяють три або чотири функції:

· розподільна;

· регулювальна;

· контрольна;

· стабілізаційна.

1) За допомогою розподільної функції фінансів здійснюється первинний, але, головним чином, вторинний розподіл ВВП і національного доходу у суспільстві.

Перерозподіл НД здійснюється у зв’язку з:

· міжгалузевим і територіальним перерозподілом коштів;

· наявністю виробничої і невиробничої сфери;

· наявністю різних соціальних груп населення;

· наявністю різних форм власності.

Кінцевою метою перерозподілу НД і ВВП, що здійснюються за допомогою фінансів є розвиток виробничих сил, зміцнення держави, забезпечення високої якості життя всіх прошарків населення, підтримки рівноправності всіх форм власності.

Метою фінансового перерозподілу є також економічне стимулювання раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових природних ресурсів, уникнення непродуктивних витрат.

2) Регулювальна функція фінансів пов’язана із втручанням держави (через податки, державні видатки, державні кредити) у процес відтворення виробництва.

3) Контрольна функція фінансів проявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідних фондах і витратою їх за цільовим призначенням.

Завдання фінансового контролю:

· перевірка точного дотримання всіма суб’єктами законодавства;

· своєчасність і повнота виконання фінансових зобов’язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками;

· виконання взаємних зобов’язань підприємств і організацій по розрахунках і платежах;

· виконання планів прибуткової і видаткової частин бюджету; ця функція здійснюється працівниками фінансових органів, податкової і банківської систем.

Форми, методи, напрями контролю в ринкових умовах суттєво змінюються порівняно з адміністративною економікою.

4) Стабілізаційна функція фінансів полягає в тому, щоб забезпечити для всіх господарюючих суб’єктів і громадян стабільні умови економічного і соціального розвитку. Важливе значення при цьому має стабільність фінансового законодавства, без чого не можлива успішна політика, стабільний розвиток економіки держави. Функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм.

 

5. Роль фінансів у суспільстві

Роль фінансів у суспільстві:

- забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

- забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних, фізичних осіб та держави;

- здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, верствами населення, юридичними і фізичними особами;

- впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

- відіграють провідну роль у системі економічних методів управління економікою;

- фінансові показники є індикаторами економічного і соціального рівня розвитку суспільства, суб’єктів господарювання;

- забезпечують контроль за формуванням і використанням фінансів у державі.


Тема 3. Історія фінансової науки

1. Зародження фінансової науки

Історія дає можливість прослідкувати, як на базі фінансової практики і теоретичних досліджень відбувалось становлення фінансової науки.

Визначення предмета фінансової науки як учення про доходи і видатки держави, подальша теоретична розробка його суті спричинили до виділення фінансової науки в самостійну галузь. Фінансова наука, як і всі інші, народилася із практики, а відтак фінансова практика на тисячоліття старша за науку. Ця наука виникла значно пізніше від інших соціально-політичних наук, її народження відносять до XV-XVI ст.

При значній фінансовій діяльності держави фінансової науки у античному світі не було, хоч історія зафарбувала на своїх скрижалях рекомендації мислителів Арістотеля, Ксенофонта щодо поповнення державної казни. Панування натурального господарства і обумовлений цим слабкий розвиток фінансового господарства не сприяли розвитку фінансової науки і в середні віки.

Фінансова наука виникає одночасно із політичною економією в XV ст. в період економічного і культурного піднесення на півночі Італії. Меркантилізм виник внаслідок перших успіхів торгового капіталу, а його представник Діомеде Карафа (кінець XV ст.), що керував фінансовим господарством неаполітанського королівства, першим почав вводити наукові основи управління фінансами (витоки фінансового менеджменту).

Він сформулював положення про те, що основою бюджету мають бути домени (державна власність на землю для обробітку, ліси, капітали, що належать державі) та регалії (монопольні промисли) і що держава не повинна виснажувати народ великими поборами. Він також вперше ввів розподіл видатків: на оборону, на утримання правителя, для задоволення надзвичайних потреб.

Видатним економістом XVI ст. вважається французький вчений Ж. Боден, який у своєму знаменитому творі «Фінанси - нерви держави» навів сім джерел доходу держави - домени, воєнна здобич, подарунки дружніх держав, збори із союзників, доходи від торгівлі, мита з вивозу і ввозу, податі з покорених народів. Податки з населення в його класифікації відсутні, бо вважав їх засобом небезпечним і таким, що погіршує відносини короля з підданими.

Він також запровадив класифікацію державних витрат. Таким чином, меркантилісти в особі Ж. Бодена зробили першу спробу визначити фінансове господарство як таке, що складається з державних доходів і видатків.

У XVII ст. гостра потреба в збільшенні державних доходів у європейських країнах активізувала фінансову думку в напрямі обґрунтування податків.

Англієць Т. Гоббс у 1642 р., визнаючи право королів на обкладання підданих податками, наголошує на необхідності помірності їх, на перевагах непрямих податків, що й стало панівною доктриною в Англії, яку під випливом ідей Д. Локка замінила в кінці століття доктрина прямих податків.

Значний вклад у розвиток фінансової науки в XVII- XVIII ст. внесли німецькі фінансисти - камералісти - одна з гілок меркантилізму. Вони зробили першу спробу систематичного викладення основ фінансового управління і тим самим заклали фундамент фінансової науки.

Л. фон Секендорф (1626-1692 рр.) вперше обґрунтував ідею про зв’язок народного господарства, добробуту і податкової сили населення.

Ф. Юсті та І. Зонненфельс систематизували всі панівні фінансові теорії і побудували загальну систему фінансової науки. Ф. Юсті як автор «Системи фінансового господарства» закономірно вважається батьком фінансової науки.

2. Досягнення наукових шкіл XVII—XVIII ст.

До кінця XVIII ст. стала помітною розробка фінансових питань не тільки на практиці, але і в теорії. Це стало можливим завдяки:

· впливу нових теорій філософії, права, держави;

· нової науки про народне господарство (А. Сміт);

· докорінним змінам у політичному, соціальному, економічному житті (вплив Великої французької революції і прогресу техніки).

У другій половині XVIII ст. пріоритет у розвитку фінансової науки переходить до французьких учених-фізіократів - Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо.

Їхня заслуга полягає в тому, що вони вперше підняли проблеми:

· справедливості оподаткування;

· перекладання податків;

· джерел доходів;

· участі кожного громадянина у використанні державних фінансів;

· взаємозв’язку і взаємозалежності фінансів і народного господарства.

Вони вбачали шляхи розвитку науки у необхідності зв’язувати питання фінансового господарства із теоріями політичної економії.

Глава школи фізіократів Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, в якій відобразив як єдине ціле весь суспільний процес відтворення, обігу, розподілу і споживання продуктів (схема простого відтворення). У поясненні до таблиці серед причин, які скорочують виробництво, Ф. Кене назвав причини, що викликані податками:

1. «погана форма оподаткування, якщо остання стосується фермера», а не власника землі;

2. надлишковий тягар податків через великі витрати по їх збору;

3. непомірні судові витрати.

Фізіократи протестували проти довільності податків, проти їх численності, вважаючи їх гальмом економічного розвитку.

У XVIII ст. фінансові теорії знаходять повніший розвиток завдяки успіхам політекономії, піднесеної до рангу науки Адамом Смітом у його працях «Дослідження щодо природи і причин багатства народів» («Багатство народів») (1776 р). Він не виділяв фінансову науку, але розвинув економічну основу фінансового господарства.

У п’ятій книзі, що цілком присвячена фінансовому господарству, ученню про фінанси, І глава присвячена державним витратам, II глава - державним доходам, III - державним боргам.

Державні витрати А. Сміт ділить на дві групи:

- витрати загального значення (оборона і утримання королівської влади) - за рахунок доходів суспільства;

- витрати, в яких зацікавлені лише окремі члени суспільства (відправлення судочинства, витрати на народну освіту тощо), а отже, витрати на утримання цих органів, - за рахунок мита.

Звідси виникла ідея щодо розподілу фінансового господарства на:

· державне;

· місцеве.

Доходи А. Сміт ділить на:

· неподаткові доходи (від капіталів, підприємств держави);

· податки.

При цьому А. Сміт заперечував проти підприємницької діяльності держави як нераціональної. Завдяки Сміту наука про фінанси набула самостійного значення, а практика стала лише засобом для обгрунтування і перевірки законодавчих принципів. А. Сміту належить пріоритет у розробці загальних принципів оподаткування, які стали основою сучасної податкової системи у світі.

Найбільш даровитий його учень Девід Рікардо (найкрупніший капіталіст Англії свого часу) у своїй праці «Основи політичної економії і податкового обкладання» створив нову теорію податків. Згідно з цією теорією всі податки платяться, врешті-решт, із прибутку капіталіста і лише деякі - із поземельної ренти; будь-який податок, що падає на народну масу, буде перекладено на підприємців і тому головним джерелом державних доходів є прибуток капіталіста.

Ця теорія не тільки набула значного поширення у фінансовій науці, але й досі застосовується у чинних законодавчих актах країн.

 

3. Період виділення фінансової науки

Вчений А. Вагнер (представник німецької школи, 1870 рр.) доповнив Смітову теорію оподаткування теорією колективних потреб і ввів фінансові принципи - достатності і еластичності обкладання податками. Його система оподаткування враховувала баланс інтересів платників і держави (з пріоритетом останньої). Взагалі, він виступав за розширення державної діяльності (адміністративної, інвестиційної, соціально-культурної). Він сформулював дев’ять принципів оподаткування, які доповнили Смітові принципи:




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 374; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.124 сек.