Архітектура Середнього царства

В епоху Середнього царства у зв’язку з ослабленням політичного значення влади фараонів піраміди стали будувати значно менших розмірів і не завжди ретельно виконували будівельні роботи, а згодом ці споруди зовсім перестали будувати.

У 2050 р. до н. е. Ментухотеп ІІ знову об’єднав Єгипет і відновив єдину владу фараонів під егідою міста Фіви. Від часу занепаду Стародавнього царства до епохи Середнього царства відбулося багато змін у духовному житті єгиптян. Розпад країни, війни, занепад центру і божественної влади фараона – все це створило підґрунтя для утвердження індивідуалізму. Індивідуалізм єгиптян проявився насамперед у тому, що кожен став піклуватися про власне безсмертя. Тепер уже не тільки фараон і вельможна знать, а й прості смертні стали претендувати на привілеї у потойбічному світі. Так виникла ідея рівності після смерті, що відразу ж позначилося на технічному аспекті культу померлих. Гробниці типу «мастаба» стали вважати зайвою розкішшю. Для забезпечення вічного життя було вже достатньо однієї стели – кам’яної плити, на якій вирізали примітивне опукле зображення померлого, його ім’я і титули, основні продукти харчування, посудини з напоями та ієрогліфічні підписи до них, тобто все необхідне померлому в потойбічному світі.

Однак фараони продовжували будувати гробниці у вигляді пірамід, бажаючи підкреслити законність володіння престолом. Однак розміри цих пірамід значно зменшилися, матеріалом для будівництва стала цегла-сирець, а не кам’яні блоки, як раніше; змінився і спосіб кладки. Основу складали вісім кам’яних стін, які розходилися радіусами від центру піраміди до її кутів і середини кожної зі сторін. Від цих стін під кутом 45 градусів відходили інші вісім стін, а проміжки між ними заповнювалися уламками каменю, піском, цеглою. Зверху піраміди облицьовувалися вапняковими плитами, що з’єднувалися одна з одною дерев’яними кріпленнями. Так само, як і в Стародавньому царстві, до східної сторони піраміди прилягав верхній заупокійний храм, від якого розпочинався критий перехід до храму в долині. Сьогодні від цих пірамід залишилися тільки руїни.

В епоху Середнього царства фараонів почали ховати у підземних гробницях, які, щоб уникнути їх пограбування, були розташовані у потайних місцях пустель. Поруч з пірамідами, які фактично копіювали піраміди Стародавнього царства, з’явився новий тип поховальних споруд, що поєднував традиційну форму піраміди і скельну гробницю фіванських номархів. Найбільш значною із подібних пам’яток була усипальниця царя Ментухотепа ІІ в Дейр-ель-Бахрі. Для своєї гробниці фараон вибрав місцевість на лівому березі Нілу. До неї з долини вела обгороджена кам’яними стінами дорога завдовжки 1200 м і 32 м завширшки.

Поминальний храм складався з двох східчастих терас, оточених критими колонадами. Із центру храму височіла піраміда на масивному цоколі з кам’яним каркасом, заповненим малими блоками та щебенем, облицьована плитами з білого вапняку. Піраміда підносилася над цим фантастичним багатоколонним храмом, проте була тільки кенотафом – тобто надгробком, спорудженим не на місці поховання померлого – поховальну камеру вирубали перед підніжжям скельного масиву; святилище та поминальний храм були побудовані перед його обтесаними і вирівняними стінами.

Значною пам’яткою архітектури епохи Середнього царства є заупокійний комплекс фараона Аменхотепа ІІІ в Хавара. Піраміда складена з цегли й облицьована вапняком, поховальна камера висічена з цільної брили жовтого кварциту. Біля піраміди – заупокійний храм, який займав площу 72 000 кв.м, був поділений двома рядами колон на три нефи, з яких центральний був вищим від бічних й освітлювався через віконні прорізи у верхній частині стіни. Цей храм увійшов в історію культури під назвою лабіринту. Він вважається найвидатнішим із безлічі багатоколонних храмів, побудованих у період Середнього царства. Його колони були стилізовані під рослинні форми, що відповідало символіці храму як будинку бога Сонця, який, за однією з єгипетських легенд, народився з квітки лотоса.

В епоху Середнього царства змінювалася форма колон. Поруч із традиційними для єгипетського зодчества з’явилися колони з неглибокими жолобками (канелюрами) на кожній грані і трапецієподібною капітеллю (це т.зв. протодорійська колона) і колони, що стилізовано відтворювали рослинні форми. Останні імітували в’язку стебел папірусу, були також колони з рослинною капітеллю, що зображували квітки папірусу або лотоса. Усі колони були прикрашені кольоровим орнаментом і позолотою. Між капітеллю і важким перекриттям єгиптяни поміщали значно меншу за розмірами плиту абаку, непомітну знизу, в результаті чого здавалося, що стеля, розписана під зоряне небо із золотими зірками, висить у повітрі.

Дослідження руїн вказує на те, що для захисту міст на кордонах країни єгиптяни зводили могутні фортеці, особливо на півдні, де Єгипет межував із царством Куш та Нубією. Міський центр Бухена, де були розташовані палац, будинки урядовців, зерносховища, гробниці та площа для проведення парадів, захищало подвійне кільце фортечних мурів. Круглі вежі входили до складу долішніх стін, прямокутні – до горішніх. Горішні стіни мали висоту 11, а товщину – 4,5 м. Стіни та башти завершувалися зубцями, за якими ховалися оборонці. Прямокутні вежі мали спеціальні навіси, з яких на голови ворогів можна було кидати каміння. Продумане розміщення бійниць давало захисникам змогу тримати наступаючого ворога під перехресним вогнем. Бараки для воїнів, будинки для їх родин, стійла для віслюків (у добу Середнього царства єгиптяни коней ще не мали) знаходилися у кільці оборонних споруд та стін.

Землероби, що оселялися довкола міст, будували житла з неопаленої цегли-сирцю. Єгиптяни винайшли спосіб зводити стіни без риштування (бо деревини було мало). Колони робили із в’язок очерету, який обмазували глиною, підлоги – земляні, щільно утрамбовані. Навіси захищали мешканців від сонця. Влітку родина часто спала на даху під наметом з очерету.

У містах, де землі було мало, єгиптяни зводили будинки в кілька поверхів: на нижньому – торговельні крамниці, ділові контори, на верхніх – житлові кімнати. Мешканці проводили багато часу на дахах домів, бо тут було трохи прохолодніше. Жодних громадських каналізаційних систем не існувало, стоки зливали в канави, річку або просто на вулиці.

Отже, в епоху Середнього царства піраміди втратили свою грандіозність, вони будувалися головно з цегли, щебеню і піску, тому від них залишилися тільки руїни.

Дата добавления: 2015-05-23