Розквіт рабовласницької системи у Стародавньому Римі в ІІ–І ст. до н. е. Генеза форм землеволодіння: рабовласницька вілла, ергастерій та латифундія

Економіка Стародавньої Греції в період розквіту рабовласницького ладу.

Ст. Греція. економіка.І тис. до не могутнішає Греція, розташ. на межі Європи, Азії та Африки => взаємодія різних культур.+важливі торг. шляхи через Середземне. та Чорне моря+ прир. умови- відокремленість(острови)=>місто над селом => другор. знач. с/г. Грецькі поліси = окремі держави(8-6 ст до не) Ремесла: добув. руди – до 100м рудники, випл. мідь, залізо, виг. бронзу=>+золото, срібло=зброя, колісниці, ювел. вир. Військ. могутність Афін сприяла кораблебуд. Розвив. буд..справа,обробка каменю=>храми, палаци, стадіони, театри. с/г – повільніше, оск. тривале існув. двопілля: орна земля споч. нал. громаді, а потім аристокр.Вир. пшен., ячмінь, сади, виногр., оливи. Перенасел. Греції і нестача землі у 8-6 ст. до не зумов. колонізацію та утвор. грецьких міст-колоній в осн. на берегах морів, центри торгівлі із сусідн. нар. Торг. і тов.-грош. відн. розвив. в руках купців, які були власн. складів, кораблів. Грош. обмін здійсн. лихварі, які волод. обмін. пунктами — трапезами. Наявність вел. к-сті міст-держав із своїми грошима гальмувала розв. тов.-грош. відн. у Греції. 1 з причин розквіту Ст. Греції було широке використ. праці велич. к-сті рабів. Джерела – війни, боргове рабство. Праця рабів осн. матер. виробн., прац. в копальнях, на буд.. доріг, привілейо­вані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї, філософи, поети, при­слуга, незначна к-сть в с/г. Отже, в ант. рабстві, на відм. від сх, рабська праця стала осн. продукт. силою сусп. виробн. Криза рабовласництва, пост. поразки у війнах паралізув. ек. життя країни. У 338 році Грецію завоювала Македонія. ек.думка. Осн. ідеї творів гр.. мислителів - Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці ек. спадщини людства. Ек. думка розвив. споч. в умовах розклад. общини і виникн. рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги були проблеми рабовласн., які розгляд., виходячи з соц.-політ. та ек. ситуації того часу, спроба наук. дослідж. поділу праці, товару, грошей, виявити закони господ. життя.

ІІ-І ст. до н.е. були періодом розвитку рабовласн. госп., що набуло класичних форм. Ек. піднесення продовжувалося в перші два століття н. е. в межах Римської імперії. Раби відігравали роль осн. вир-чої сили в усіх галузях госп. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і с/гких. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовув. в дом. госп. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але осн. частина - в с/г. Міжнар. центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Римське право забороняло перетвор. своїх громадян на рабів. Переважало приватне рабовласн., значення держ. було незначним.Осн. формою рабовласн. госп. була вілла - маєток у 25-100 га з кількома десятками рабів. Унаслідок концентрації землі, деш роб сили, вел к-сті рабів виникли латифундії. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів, доходи яких йшли переважно від землі, а майно оцінювалося не менш як в 1 млн. сестерціїв. Землю намагалися придбати вершники-багатії, які займалися торгівлею, відкупами, лихварством. Вони купували і орендували землю у держави. Дрібні власники - селяни - не витримували конкуренції деш. рабської праці, залишали землю, йшли в міста, передусім в Рим, перетворюючись на пауперів, складали свиту сенаторів і багатіїв. Боротьба за землю була важл. ознакою ек. розвитку Риму. Експропрійована в колоніях земля оголошувалася держ. багатством, її роздавали нобелям, продавали вершникам, здавали в оренду. В багатьох містах утворилися колонії, де землі отримували ветерани і римська біднота. З'являлися аграрні проекти, які обмежували захоплення держ. земель, але всі вони були безрезульт. Зокрема, за законом Тіберія Гракха (133 до н. е.) зем. володіння обмежув. площею в 250 га, решта мала передаватися в спадкове користування беззем. селянам без права відчуження наділу (15 га) за умови сплати держ. податку. На межі ІІ-І ст. до н. е. боротьбу за зем. реформу продовжив А. Сатурній. Вона передбачала наділення землею не всіх селян, а тільки воїнів-ветеранів, продаж хліба розореним селянам за цінами у 6-7 разів нижчими від існуючих.Основою ек-и було галузеве с/г. В Італії провідну роль відігравали виноградарство, городництво, розведення олив. Самост. галузями були тваринництво та птахівництво. Сіцілія, Африка спеціалізувалися на виробництві зерна. Збирали досить високі врожаї пшениці — сам — 10. Виникли сальтуси – спеціаліз. латифундії. В І-II ст. відбувалося дроблення латифундій на невел. ділянки (парцели), які здавалися в оренду колонам. Колонами могли бути раби (квазіколони), вільновідпущеники (лібертіни), вільні селянські паупери. Колони платили натур. податок і відробляли певну к-сть днів на рік. Особливо поширився колонат в імперських сольтусах, де колони віддавали 1/3—1/4 врожаю і відробляли 6 днів. У І-ІІ ст. колони вважалися особисто вільними, але за несплату боргів потрапляли в ек. залежність від власників. У III-V ст. колонат став пануючою формою вир-чих відн. у с/г. Рабство стало домашнім, втративши вир-че знач. Поширився патронат, коли, рятуючись від пограбувань, дрібні землевл. йшли під заступництво вел власників, перетворюючись на їх колонів. Змінився і статус колонів, він був оформл. юридично.

Дата добавления: 2015-05-23