Тема: Архітектура ХХ ст

ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА ЗАВДАННЯ

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

ГУЦАЛ КАТЕРИНА АНДРІЇВНА

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

напрямів підготовки «Біологія», «Хімія», «Екологія, охорона навколишнього природного середовища та збалансоване природокористування», «Лісове і садово-паркове господарство»

Рецензент Н.І. Тяпкіна, к. філол. наук, доцент

Коректори Н.Ю. Гринькіна, М.В.Стасик

Відповідальний за випуск О.О. Стадніченко, к. філол. наук, доцент

Злам в архітектурі на межі ХІХ – початку ХХ ст. засвідчив: архітектура набула визначального значення в оформленні життєвого простору людини, отримавши здатність втілювати будь-які фантазії, що відповідають потребам людини ХХ ст., включаючи не лише художні, але й утилітарні якості, значення яких продовжує зростати у зв’язку з широким застосуванням нових будівельних матеріалів і принципово нових конструкцій.

Першою ознакою змін стала поява стилю «модерн». Модерн («югендстиль» у Німеччині, «сецессіон» у Австрії, «ліберті» в Італії) виник в умовах кризи культури як протест проти панування прагматизму та позитивізму. Модерн, за задумом його теоретиків (В.Морріса та ін.) мав створити навколо людини цілісне, естетично насичене просторове і предметне середовище, виразити духовний зміст епохи за допомогою синтезу мистецтв, нових, нетрадиційних форм і прийомів, сучасних матеріалів і конструкцій.

Найбільш послідовно свої принципи модерн здійснив у сфері створення міських маєтків і елітних багатоквартирних будинків, заміських віл, дач, замовниками яких були дуже заможні особи, що могли забезпечити свободу дій архітекторам. Крім того, у дусі модерну зводилися ділові, промислові будівлі, вокзали, театри, мости.

Період становлення цього стилю позначений підвищеним інтересом до середньовічного та народного мистецтва. Етап «зрілого модерну» (кінець 1900-х та 1910-і рр.) набув рис інтернаціонального раціоналістичного стилю, заснованого на застосуванні принципово нових, переважно геометричних художніх форм. Архітектори модерну являли собою універсалів, що поєднували в собі і архітектора, і графіка, і проектувальника побутових речей. Ідею синтетичного, цілісного витвору мистецтва найяскравіше було втілено в архітектурі інтер’єрів, найкращі зразки яких відзначаються ритмічною узгодженістю ліній та тонів, єдністю декору та обстановки (шпалери, меблі, ліпнина, арматура світильників), цілісністю простору, розширеного дзеркалами, прикрашеними панно. Основним засобом вираження у стилі модерн є орнамент, який не лише прикрашає споруду, але й формує його композиційну структуру.

Поруч із прагненням до незвичайних живописних ефектів, динамікою та текучою пластичністю мас, уподібненням архітектурних форм органічним природним явищам (будівлі А.Ґауді в Іспанії, В.Орта в Бельгії, Ф.Шехтеля в Росії), існувала й раціоналістична тенденція: тяжіння до геометричної правильності великих, спокійних площин, до суворості і навіть пуризму (споруди І.Хофмана, І.Ольбриха в Австрії, Ч.Р.Макінтоша в Шотландії, пізні роботи Ф.Шехтеля).

В Україні, у Києві у стилі модерн створені: будинок Держбанку (архітекто­ри О. Кобелєв та О. Вербицький), «будинок Городецького» або «Будинок з химерами» (архітектор В. Городецький), Бессарабський критий ринок (архі­тектор Г. Гай).

Одним із найвідоміших представників стилю модерн є іспанський архітектор Антоніо Ґауді (1852-1926).

Величезне значення для реалізації нестандартних ідей А.Ґауді відіграло його знайомство з місцевим магнатом Е.Ґуелєм. Для нього Ґауді побудував палац, 127 колон в якому були не схожі одна на одну.

Вже у ранніх своїх спорудах Ґауді використовував параболічні арки, спіралі, колони з нахилом, геометрія яких перевершувала всі можливі фантазії архітекторів ХХ ст. При цьому, як відзначають фахівці, твори Ґауді реалістичні за своїм функціонально-просторовим, конструктивно-технічним та образним рішеннями: все досконало розраховано.

Справою життя А.Ґауді стало спорудження грандіозного кафедрального собору в Барселоні, присвяченого Святій Родині (Саґрада Фамілія). Архітектор замислив собор як архітектурне втілення Нового Заповіту. Дванадцять веж мали символізувати дванадцять апостолів. Кожен із трьох фасадів був присвячений одному з трьох сюжетів земного життя Христа: «Різдво», «Страсті Христові», «Воскресіння». Ґауді вдалося звести та оформити лише фасад «Різдво». Саґрада Фамілія є вершиною, синтезом всього творчого досвіду Ґауді і окрасою Барселони.

Паралельно з модерном в архітектурі розвивався неокласицизм, для якого було притаманним звернення до традицій мистецтва античності, доби Відродження або класицизму. Виникнення неокласицизму було зумовлене прагненням протиставити тривожній та суперечливій реальності «вічні» естетичні цінності, ідеальність образів, суворість і величність форм. Його представниками були: у Франції – О.Перре та Т.Ґарн’є, у Німеччині – П.Беренс, в Австрії – О.Вагнер та А.Лоз, у Швеції – Е.Г.Асплунд, в США – Г.Бекон). У 1930-і рр. неокласицизм широко використовувався в архітектурі Італії та Німеччини для створення перебільшено монументальних споруд, що пригнічували людину і служили цілям пропаганди фашистської та нацистської ідеології. Німецький архітектор А.Шпеєр, здійснюючи задуми А.Гітлера, проектував державні заклади, стадіони, палаци, монументи і цілі міста. Однією із найбільш значних споруд Шпеєра став стадіон «Олімпік штадіум». Об’єктивно визнаючи Шпеєра видатним архітектором, слід нагадати, що інші найвідоміші німецькі архітектори змушені були залишити Третій рейх.

Одним із найбільших стильових напрямів в архітектурі ХХ ст. є функціоналізм. Вождем та ідеологом цього напряму був Вальтер Ґропіус (1883-1969). У 1918 р. очолив школи прикладного і зображального мистецтва у Веймарі, об’єднавши їх під назвою «Державний Баугауз» у 1919 р.

Художня майстерня Баугауз стала центром сучасного дизайну в Німеччині 1920-их років. Виражаючи погляди соціалістичних теорій того часу, Ґропіус намагався зробити мистецтво й дизайн частиною повсякденного життя. Він вважав, що художники й архітектори повинні стати ремісниками, а їхні твори мають бути практичними й доступними. Живописці, архітектори, гончарі, ткачі, скульптори та дизайнери навчалися разом в майстернях Баугауза, як колись художники й ремісники епохи Відродження. Стиль Баугауза вирізнявся простотою, геометричними формами й вишуканим смаком. 1933 року школа була закрита фашистами начебто через поширення комуністичних ідей.

У 1928 р. Ґропіус переїздить до Берліну, де займається проблемою дешевого житла, розробляє принцип будівництва, за яким стандартні корпуса розташовувалися паралельними рядами, створює прототипи економічних квартир, які широко використовуються в Західній Європі. Після приходу до влади фашистів він емігрує до Великої Британії, а потім до США, де продовжує свою діяльність. Ґропіус, зокрема, брав участь у створенні будівель Гарвардського університету у Кембріджі. Ним було спроектовано будівлю посольства США в Афінах, небоскреб авіакомпанії «Панамерікан ерлайнз» у Нью-Йорку.

Функціоналізм вимагав суворої відповідності будівлі виробничим та побутовим процесам, що в ній відбуваються. Крім того, архітектурні форми мали відповідати будівельним конструкціям та матеріалам, що в них застосовуються. Нова архітектура, позбавлена всього надлишкового й надмірного, повинна була сприйматися людиною в процесі руху у ній та навколо неї.

Сучасна архітектура зобов’язана багато в чому саме функціоналізму. Це і нові типи будинків (галерейні, коридорного типу, будинки з двоповерховими квартирами), пласкі покриття, економічні квартири з вбудованим обладнанням, раціональним плануванням інтер’єра (пересувні перегородки, звукоізоляція). Об’єктивним досягненням функціоналізму став перехід до наукового методу проектування, який ґрунтувався на вивченні об’єктивних вимог людини до навколишнього середовища (освітленість, температура тощо).Численні наукові дослідження функціоналістів стали основою для розробки будівельного законодавства і відповідних державних норм проектування. У нормах буди регламентовані мінімальні гігієнічні параметри розмірів квартир, освітлення, температури і вологості повітря, вимог звукоізоляції тощо. Це стало незаперечним соціальним досягненням функціоналізму.

Поширенню принципів функціоналізму особливо сприяв видатний архітектор ХХ ст. Шарль Едуард Жаннере, більш відомий як Ле Корбюзьє. В історії сучасної архітектури Ле Корбюзьє (1887-1965) провідний теоретик архітектури, педагог, засновник і пропагандист «всесвітнього стилю». Його вчителями були П. Беренс і В.Ґропіус.

У своїх проектах забудови міст 1920-1930-рр. Ле Корбюзьє розвиває ідею вертикального міста-саду з високою щільністю населення, веже подібними спорудами, з великим озелененим простором біля них, з розділенням шляхів руху пішоходів і транспорту, зон проживання та ділової активності і промисловості. В той час як у спорудах періоду 1950-х- початку 1960-х рр.. гостро виявляє себе архітектоніка форм, акцент зроблено на світлових та просторових ефектах, виразно використовується поєднання різних матеріалів.

Ле Корбюзьє створив «інтернаціональний стиль» в архітектурі. Геометричні, з металу, скла та бетону конструкції інтернаціонального стилю відрізняються елегантністю, високою технічною довершеністю. Водночас (при масовому копіюванні) проекти інтернаціонального стилю ігнорували своєрідність місцевих пейзажів та історичної забудови (наприклад, безликими і однаковими у будь-якій точці земної кулі є будівлі готелів «Хілтон»).

З початку 1950-х рр. Ле Корбюзьє стає одним з найбільш затребуваних архітекторів світу: бере участь у будівництві штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, музею в Токіо.

Центром виникнення архітектури експресіонізму в 1920-х рр. стає Німеччина. Архітектурним творам цього стилю була притаманна підкреслена емоційні виразність композиції, що досягалася іноді за рахунок навмисної деформації звичних архітектурних форм, або взагалі відмови від них з формуванням композиції за принципами скульптури.

Представниками стилю в Німеччині стали Е.Мендельсон, Г.Шарун, Г.Пельциґ та ін. У середині 1930-х рр. експресіонізм сходить зі сцени, щоб у 1950-1970-х рр. проявитися знову у творах Е.Саарінена, О.Німейєра.

Видатний бразильський архітектор Оскар Німейєр працював з Ле Корбюзьє, був співавтором проекту штаб-квартири ООН в Нью-Йорку.

На початку 60-х років XX століття разом з урбаністом Лусіу Коста Німейєр збудував «місто майбутнього» - нову столицю своєї країни Бразіліа, згодом внесену до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Уяві архітектора була дано повну волю. Німейєр спроектував всі великі громадські споруди, включаючи президентський палац – Палац Світанку, Міністерство зовнішніх справ – Палац Арок, будівлі Національного Конгресу з двома 28-поверховими вежами-близнюками та Верховний Суд.

Палац Плоскогір'я, де дислокується апарат президента, надзвичайно світлий, а чисті лінії колон створюють непередаване відчуття легкості - ніби будинок піднятися над землею. Таке ж враження справляє Палац Верховного суду, що знаходиться по інший бік площі. Немов з води виростає аркова будівлю міністерства закордонних справ - Палац Ітамараті, куди можна потрапити тільки по мостах з фасаду і торців. Винесені за зовнішню стіну колони, довжина яких подвоюється за рахунок відображення у воді, здаються майже безтілесними і створюють таку легку і повітряну галерею, по якій не зрозуміло на що спирається багатотонна бетонна дах, що захищає від сонця інтер'єр скляного будинку. У зовнішньому вигляді Палацу Справедливості, де розміщується міністерство юстиції, О. Німейєр з'єднав воєдино архітектуру і природу: будинок оточений водою, а на фасаді влаштовані каскади, звідки, подібно до водоспаду, вдень і вночі ллється вода. І, нарешті – кафедральний собор, який багато хто вважає головним шедевром Німейєра. Собор увінчує корона (на думку інших – квітка, або звернені до неба кісті рук). Споруда з усіх боків оточена водою. Щоб потрапити всередину, потрібно спуститися вниз пандусом. Пройшовши крізь напівтемряву коридору, відвідувач опиняється в залитому сонцем величезному внутрішньому просторі собору.

В Бразіліа Німейєр рішуче відійшов від стереотипів - йому вдалося спроектувати не стільки споруди, скільки скульптурні твори, що нагадують пам'ятники архітектури ще небаченої цивілізації, так виразно вимальовується на тлі хмар і тропічного неба. Він створив свій стиль, в якому форма індіанської хижі уживалася з аркадами колоніальної архітектури, а сферичні купола (так схожі на тарілки НЛО) вже заглядали в майбутнє космічної ери.

Місто Бразиліа стало культовим місцем паломництва архітекторів всього світу, передусім, завдяки будівлям, спроектованим Німейєром. Сам він так сформулював особливу і неповторну концепцію зовнішнього вигляду Бразиліа: «Мене не приваблює ані прямий кут, ані пряма, жорстка, негнучка лінія, створена людиною. Мене вабить вільно зігнута і чуттєва лінія. Та лінія, яка нагадує мені гори моєї країни, химерні вигини річок, високі хмари, тіло коханої жінки».

За межами Бразилії О.Німейєром були також збудовані Бразильський павільйон на Всесвітній виставці у Нью-Йорку (1939), Музей сучасного мистецтва у столиці Венесуели Кааракасі (1955-1956), штаб-квартира французької комуністичної партії в Парижі (1966) та ін.

Напрям в архітектурі ХХ ст. (1930-1950-і рр.), що проголосило своїм завданням створення таких споруд, форма яких витікала б з їх конкретного призначення та конкретних умов середовища подібно до форми природних організмів, отримав назву органічної архітектури. Вперше сформульовані у 1890-і рр. американським архітектором Л.Саллівеном, ідеї органічної архітектури були розвинені в теоретичних роботах та творчості його учня Френка Ллойда Райта (1869-1959). Його творам притаманна природна і водночас примхлива простота. Райт використовував звичайні будівельні матеріали, як правило, місцевого походження. В найбільш відомих роботах архітектора – Будинку над водоспадом у Пенсільванії, лабораторному корпусі Джонсонівського дослідницького центру (Расін, штат Вісконсін) – у повній мірі презентовано органічну єдність архітектурного образу та середовища, що його оточує.

Під впливом ідей Райта склалися регіональні архітектурні школи у Фінляндії (А.Алто), США (Р.Нейтра), Італії (Б.Дзеві). Проте потреба у масовому індустріальному будівництві, що загострилася після Другої світової війни, обмежила діапазон органічної архітектури, головним чином, зведенням особняків, віл, заміських готелів.

Народження постмодернізму в архітектурі датується початком 1970-х рр. Приставка «пост» (від лат. post – після) розкриває сутність цього явища в культурі. Постмодернізм як стильове явище в архітектурі другої половини ХХ ст. являє собою сукупність різних тенденцій в художній культурі, пов’язаних із радикальною переоцінкою ідей авангардизму. Відкидаючи раціоналізм, архітектори постмодернізму звернулися до цитат з історії мистецтва, до неповторних особливостей навколишнього пейзажу, поєднуючи це з новітніми досягненнями будівельної технології. Постмодернізм в архітектурі представляють: Ч.Дженкс, Ф.Джонсон, Ц.Пеллі, Дж.Стерлінг, А.Россі, М.Ботта, Х.Холляйн, Арата Ісодзакі.

Одним із яскравих зразків постмодерної архітектури є будівля художньої галереї у Штутгарті (1984), зведена за проектом англійського архітектора Дж.Стерлінга. Тут поєдналися елементи різних архітектурних стилів та епох. Фасад прикрашено різнокольоровими світильниками у вигляді довгих труб, що протягнуто по всьому контуру будівлі, - виникає асоціація з промисловим будівництвом, де розфарбування труб переслідує суто утилітарні цілі. Всередині будівлі світлі зали, скло і сталь, але раптом наштовхуєшся на колони, буцімто позичені з єгипетського храму. Внутрішній дворик виконано «під античні руїни», повиті плющем: давні статуї, плити, навалені одна на одну, що імітують археологічні розкопки.

Будівля Тихоокеанського центру дизайну в Лос-Анджелесі, архітектором якої є Цезар Пеллі, також відображає риси постмодерністської концепції. Посеред хаосу безликих споруд воно викликає враження викинутого на мілину морського чудовиська (недарма місцеві жителі називають його «блакитним китом»).

Отже, головними ознаками архітектури постмодернізму є: еклектизм (механічне поєднання різнорідних елементів, стилів), пафос «веселого» руйнування, епатаж, іронічність. Архітектори постмодернізму намагаються внести в архітектуру інші закони, крім функціональної відповідності і максимального спрощення основних форм – вигадку, фантазію, театральне ігрове начало, складні образні асоціації. Ще одна якість, яка відрізняє архітектуру постмодернізму, особливо в європейських країнах – це прагнення зв’язати нові споруди з історичним міським оточенням, не зіпсувавши його новими включеннями. Архітектори постмодернізму, виявляючи повагу до історичного та національного спадку, створили багато проектів реконструкції історичних частин міст, вводячи сучасні забудови в історичну тканину міста без втрат для обох сторін.

Деконструктивізм як напрям в архітектурі ХХ ст. з’явився в кінці 1980-х рр. Деконструктивізм – це не руйнування збудованих споруд, а свідоме створення конфлікту між тим, як людина звикла сприймати мову і смисл архітектури, і тим, що вона бачить. Серед основних представників цього напряму – П.Ейзенман, Б.Чумі, Д.Лібескінд, Х.Фуджія.

Зразком деконструктивістського експерименту в архітектурі можна вважати Інститут сонця в Штутгартському університеті. Ця будівля була призначена для проведення різноманітних досліджень по використанню сонячної енергії. Для споруди є характерними безліч гострих кутів, порушені зв’язки зміщених горизонталей та вертикалей, перекошені вікна, виступаючі всюди частини конструкцій, відчуття повного безладу.

Експерименти деконструктивістів поки не пройшли випробування часом, тому важко говорити про їх значення для подальшого розвитку архітектури.

Архітектура хай-теку, одного з провідних напрямів сучасної архітектури, вирішує досить прагматичні технологічні завдання, пов’язані з проблемами поєднання енергії та ресурсів, екологічної ситуації з сучасними функціональними вимогами до архітектури. Хай-тек передусім відкриває поле для експерименту, випробування та впровадження у масове будівництво новаторських рішень.

Точкою відліку у розвитку «технологічного» напряму в архітектурі можна розглядати епоху першої промислової революції, коли з’явилися такі металічні споруди, як Кришталевий палац Джозефа Пекстопа (1851 р.), Ейфелева вежа. Значний вплив на сучасний хай-тек мала архітектура радянського авангарду.

Технічний прогрес кінця ХХ ст. сприяв широкому входженню техніки у повсякденне життя людини та її естетичному сприйняттю. Сучасний хай-тек являє собою синтез архітектури та науки і має такі різновиди.

Індустріальний хай-тек характеризується широким використанням індустріальних елементів, символічним рішенням індустріальної теми, використанням образів фабрик, заводів, депо. Основою будівлі слугує так звана «етажерка», об’ємний металевий або залізобетонний каркас (вертикальні опори – колони, і горизонтальні перекриття). Для даної архітектури також є характерними внесення на фасад елементів комунікації (сходів, ліфтів тощо). Яскравими представниками цього напряму є Р.Роджерс, Р.Піано, сер Н.Фостер.

Геометричному хай-теку властиві пошуки нових несучих систем споруди, створення нової, більш складної каркасної системи на основі найсучасніших матеріалів та елементів конструкцій. Звідси поява нової геометрії будівлі. Сьогодні набули поширення розтягнуті конструкції: гнучкі нитки та висячі перекриття, підвісні та комбіновані конструкції, тросові сітки, мембранні перекриття. Увагу інженерів та архітекторів привертають м’які оболонки, які створюються двома способами: механічним та пневматичним.

Використання закономірностей формоутворення живої природи стало одним із напрямів архітектури хай-теку, що отримав назву біонічного хай-теку. Наукові підвалини архітектурної біоніки були закладені ще у Радянському Союзі (роботи архітекторів В.В.Зефельда, Ю.С.Лєбєдєва).

Питання для самоперевірки:

1. Визначте основні принципи архітектури модерну. У чому полягав синтетизм цього стилю? В яких типах споруд модерн знайшов своє втілення?

2. Назвіть національні варіанти стилю «модерн» в архітектурі.

3. З яким містом була пов’язана творча діяльність іспанського архітектора А.Ґауді? Назвіть споруди, які він спроектував?

4. Назвіть українських архітекторів, що працювали у стилі модерн.

5. Яку роль відіграв В.Ґропіус у становленні та розвитку стилю «функціоналізм» в архітектурі?

6. Якими були соціальні досягнення функціоналізму в архітектурі?

7. У чому полягали особливості інтернаціонального стилю в архітектурі? Назвіть ім’я архітектора, що запровадив його у світовій архітектурі.

8. Представником якого архітектурного стилю є О.Німейєр? Яку роль відіграв Німейєр у створенні столиці Бразилії – Бразиліа?

9. Принципи якого архітектурного стилю ХХ ст. втілено у будівлях американського архітектора Ф.Л.Райта? Назвіть основні роботи архітектора.

10. У чому полягають основні принципи архітектури постмодерну? Яку роль в постмодерних спорудах відведено досягненням архітектури попередніх епох?

11. Який конфлікт є стилеутворюючим в архітектурі деконструктивізму?

12. Назвіть основні ознаки стилю «хай-тек». Які види цього стилю ви знаєте?

Література до теми «Архітектура ХХ ст.»:

1. Бэнэм Р. Взгляд на современную архитектуру: Эпоха мастеров: Пер. с англ. М.: Стройиздат, 1980. –172 с.

2. Едике Ю. История современной архитектуры: Синтез формы, функции и конструкции. Пер.с нем. – М.: Искусство, 1972. – 246 с

3. Гольдштейн А.Ф. Франк Ллойд Райт. М.: Стройиздат, 1973. – 136 с

4. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма: Пер. с англ. М.: Стройиздат, 1985. – 136 с

5. Иконников А.В. Зарубежная архитектура.- М.: Стройиздат, 1985. – 175 с

6. Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство.- М.: Высшая школа, 2000. – 368 с.

7. Ле Корбюзье. Архитектура ХХ века: Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1975. 302 с

8. Львова Е.П., Сарабьянов Д.В., Кабкова Е.П. и др. Мировая художественная культура. ХХ век. Изобразительное искусство и дизайн. – СПб.: Питер, 2008. – 464 с.

9. Маньковская Н.Б. «Париж со змеями» (Введение в эстетику постмодернизма). – М., ИФРАН, 1995. - 220 с.

10. Полевой В.М. Двадцатый век: Изобразительное искусство и архитектура стран и народов мира.- М.: Советский художник, 1989. – 452.

11. Полевой В.М. «Стиль модерн» в архитектуре ХХ в. / Малая история искусств. Искусство ХХ в. (1901-1945). – М.: Искусство, 1991. -
303 с.

12. Тьебо Ф. Гауди: Творец архитектурной сказки / пер. с фр. М.: АСТ: Астрель, 2003. –
127 с.:

13. Фремптон К. Современная архитектура: Критический взгляд на историю развития. / Пер. с англ. Е. А. Дубченко; Под ред.В.Хайта.— М.: Стройиздат, 1990.— 535 с.

14. Шукурова А.Н. Архитектура Запада и мир искусства ХХ века. – М.: Стройиздат, 1990
. – 320 с.:

Тестові завдання для перевірки знань студентів з теми «Архітектура ХХ ст.».

1) Стиль в архітектурі к.ХІХ-п.ХХ ст., що тяжіє до синтезу мистецтв, до нових, нетрадиційних форм і прийомів, сучасних матеріалів і конструкцій, характеризується підвищеним інтересом до середньовічного та народного мистецтва:

а) експресіонізм;

б) органіка;

в) хай-тек;

г) модерн.

2) Життя і творчість іспанського архітектора А.Ґауді були пов’язані з містом:

а) Мадрид;

б) Барселона;

в) Толедо;

г) Севілья.

3) «Будинок з химерами», збудований у м.Києві В.Городецьким, втілює в собі риси стилю:

а) експресіонізм;

б) модерн;

в) класицизм;

г) органіка.

4) Архітектурний стиль ХХ ст., що вимагає відповідності архітектурних творів практичним потребам. Його вождем та ідеологом став німецький архітектор В.Ґропіус:

а) модерн;

б) функціоналізм;

в) експресіонізм;

г) органіка.

5) Видатний архітектор ХХ ст., пропагандист інтернаціонального («всесвітнього») стилю:

а) В.Ґропіус;

б) Ле Корбюзьє;

в) Ф.Л.Райт;

г) О.Німейєр.

6) Основний недолік інтернаціонального стилю в архітектурі:

а) висока вартість будівництва;

б) ігнорування своєрідності місцевих пейзажів;

в) недостатня функціональність;

г) недоступність будівельних матеріалів.

7) Напрям в архітектурі кінця ХХ-п.ХХІ ст., характерними рисами якого є поєднання елементів різних стилів та епох, іронічність, епатаж:

а) модерн;

б) неокласицизм;

в) інтернаціоналізм;

г) постмодернізм.

8) Архітектурний стиль к.ХХ-п.ХХІ ст., основними засобами вираження в якому слугують конструкції із залізобетону і скла. Для нього також характерні широке використання сріблясто-металевого кольору, тісний зв’язок із технологічним прогресом:

а) модерн;

б) функціоналізм;

в) хай-тек;

г) органіка.

9) Видатний бразильський архітектор-експресіоніст, споруди якого прикрашають бразильську столицю:

а) А.Ґауді;

б) В.Ґропіус;

в) Ле Корбюзьє;

г) О.Німейєр.

10) Напрям в архітектурі ХХ ст., що проголосив своїм завданням створення таких споруд, форма яких відповідала їх призначенню і конкретним умовам середовища подібно до форми природних організмів:

а) органіка;

б) функціоналізм;

в) хай-тек;

г) деконструктивізм.

11) Американський архітектор ХХ ст., представник органічної архітектури, автор проекту Будинку над водоспадом:

а) А.Ґауді;

б) В.Ґропіус;

в) Ф.Л.Райт;

г) О.Німейєр.

12) Геометричним або індустріальним буває:

а) постмодернізм;

б) функціоналізм;

в) хай-тек;

г) деконструктивізм.

Дата добавления: 2015-05-24