Особистість медичного працівника

Внутренние факторы психологического здоровья

Внутренние факторы – особенности, состояния, качества (личностные, эмоционально-волевые, индивидуально – типологические), присущие каждому человеку. Для психологического здоровья значимо, насколько развиты основные социальные потребности человека, его самооценка, свойственна ли ему тревожность, депрессивность, агрессивность, насколько развита способность адекватно выражать свои чувства, осознавать их.

Удовлетворение потребностей в общении, принятии и признании членами группы, чувстве защищенности во многом обуславливает эмоционально-личностное развитие ребенка – своевременное возникновение чувства защищенности, безопасности, самоценности, уверенности в себе, эмоционального благополучия, составляющих, основу его психологического здоровья.

Значима для психологического здоровья и «Я-концепция» ребенка – относительно устойчивая, осознанная, переживаемая как неповторимая система представлений человека о самом себе как о субъекте жизни и деятельности, на основе которой он строит свои взаимоотношения с другими, относится к себе.

Литература: Семена Е.М., Чеснокова Е.П. Психологическое здоровье ребенка и педагога. – Мозырь: Белый ветер, 2010

Подготовил: педагог-психолог Латышева Е.А.

Передумовою виникнення позитивних психологічних

відношень і довір’я між медичними працівниками і хворими, являється, без сумніву, також кваліфікація, досвід і мистецтво лікаря і сестри. Результатом знань, які розширюються і поглиблюються в сучасній медицині виявилось підвищене значення спеціалізації, створення особливих відгалужень медицини, направлених на певні групи захворювань в залежності від їх локалізації, етіології і способів лікування. Проте, спеціалізація несе з собою небезпеку звуженого, “трубкового” або, інакше кажучи, мозаїчного погляду лікаря на хворого. Медична психологія і теорія вищої нервової діяльності може допомогти вирівняти ці від’ємні сторони спеціалізації завдяки своєму загальному синтетичному розумінню особистості хворого і його організму в зв’язку з оточуючим середовищем. Кваліфікація є тільки інструментом, застосування якого, з більшим або меншим ефектом, залежить від інших сторін особистості лікаря. Це витікає з певного довір’я хворого до лікаря, даного Гладким: “Довір’я до лікаря - це динамічне позитивне відношення хворого до лікаря, яке виражає попереднім досвідом обумовлене очікування, що лікар має здатності, засоби і бажання допомогти хворому найкращим чином"”

Для прояву довір’я має також значення і перше враження, яке виникає у хворого при зустрічі з лікарем, його актуальна міміка, жестикуляція, тон голосу, вираження, які витікають з попередньої ситуації і не призначені для хворого, а також і зовнішній вигляд: якщо хворий бачить лікаря неохайного, невиспаного з якої-небудь, що не відноситься до роботи причини, то він втрачає віру вважаючи, що людина не здатна турбуватися про себе, не може турбуватися і про інших і бути надійною в своїй роботі. Різні відхилення в зовнішніх проявах і у зовнішньому вигляді хворі скоріше схильні пробачити тим медичним працівникам, яких вони уже знають і до яких уже відчувають довір’я.

Медичний працівник здобуває довір’я хворих в тому випадку, якщо він як особистість гармонічний, спокійний і впевнений, але не пихатий, і якщо його манера поведінки – швидка, наполеглива і рішуча, яка супроводжується людським співчуттям і делікатністю. При кожному серйозному рішенні лікар повинен уявити собі результати його для здоров’я і життя хворого і підсилювати в собі тим самим почуття відповідальності. Особливі вимоги до нього пред’являє необхідність бути терпеливим і володіти собою. Він повинен завжди рахуватися з різними можливостями розвитку захворювання і не вважати невдячністю, неохотою або навіть особистою образою зі сторони хворого, якщо його стан не покращується. Нелегко поєднати в роботі лікаря в правильній і діючій мірі необхідну турботу і розсудливість з потрібною рішучістю, холоднокровністю, оптимізм з критичним відношенням і скромністю. Бувають ситуації коли краще проявити почуття гумору без тіні іронії і цинізму, за принципом: “сміятись разом з хворим, але ніколи – над хворим”. І так є такі хворі, які не переносять гумору навіть з добрим наміром і розуміють його як неповагу і приниження їх.

Врівноважена особистість лікаря є для хворого комплексом гармонічних зовнішніх стимулів, вплив яких приймає участь в його одужанні. Медичний працівник повинен виховувати і формувати свою особистість, по-перше, спостерігаючи за реакцією на свою поведінку безпосередньо(по розмові, оцінці міміки, жестів хворого), і, по-друге, посередньо, коли про погляд на свою поведінку він дізнається від своїх колег. Сам він також може допомогти своїм колегам поправити їх поведінку. Наявні факти, коли люди з неврівноваженими, невпевненими і розсіяними манерами поступово гармоніювали свою поведінку у відношенні до інших як шляхом власних зусиль, так і при допомозі інших. Звичайно. Це вимагає певних зусиль, певного критичного відношення до себе і необхідну міру інтелігентності, яка для медичного працівника повинна б бути як само собою зрозуміле.

Молодий медичний працівник, про якого хворі знають, що він володіє меншим життєвим досвідом і меншою кваліфікацією, знаходиться при пошуку довір’я хворих в певному невигідному положенні, в порівнянні зі своїми старшими колегами, але йому допомагає усвідомлення того, що це перехідний недолік, який можна компенсувати добросовісністю, готовністю в любу хвилину прийти на допомогу і скромністю.

Не дивлячись на те, що розвиток позитивних взаємовідношень лікаря до хворого можуть ускладнити також і деякі несприятливі риси темпераменту лікаря (невитримані прояви з надлишком емоційності, наприклад, гніву, або замкнутість зі слабкими емоційними реакціями і сповільненість); в дійсності головною основою цих відношень є властивості характеру особистості лікаря. В загальному можна сказати, що хворий втрачає довір’я, а медичний працівник втрачає авторитет в тому випадку, якщо у хворого складається думка, що медичний працівник є тим, що називають “поганою людиною”. Така думка може виникнути з різних спостережень. Наприклад, хворий чує, як медичний працівник погано говорить про своїх колег, бачить, як він гордовито відноситься до підлеглих і підлабузливо до начальства, відмічає, як він бере в своє користування що-небудь з казенного реманенту або їжу, яка призначена для хворих, спостерігає в ньому прояви гонору, недоступності критики, балакучості, злорадства. Гонор проявляється наприклад, в тому, що лікар не просить про консультації більш досвідченого колегу або перебільшує хворому важкість його захворювання, щоб отримати після видужання хворого більше визнання і захоплення. Більш серйозні особисті недостатки медичного працівника можуть привести хворого до припущення, що лікар або сестра з такими якостями не будуть добросовісними і надійними і при виконанні своїх службових обов’язків.

Дата добавления: 2015-05-07