Соціально-історичні передумови виникнення буддизму. 2 страница

План найбільшого з таких комплексів – комплексу в Мадурай – втратив колишню ясність, у ньому спостерігається деяка розкиданість у чергуванні всіх колонних залів, храмів, басейнів та інших будівель.

Комплекс мав сім огорож та дев'ять гопурамів. Зовні гопурами були великі, вишиною до 50 м, але внутрішні приміщення в них були зовсім малі. Гопурами мають характерне завершення, яке нагадує бамбукові дахи. Поверхня їх стін одержує рельєфне й кольорове керамічне облицювання. Вона перевантажена незліченними здрібненими скульптурами, які не пов'язані з архітектонікою будівлі. Це вже, поряд із втратою ясної чіткості загального планування, – ознаки занепаду рівня середньовічної індійської архітектури.

Та все ж таки будівлі в Мадурай свідчать про неабиякі знання майстрів в обробці каменю. Вони розуміли "душу каменю", чудово знали властивості цього матеріалу і вміло їх використовували.

Південно-індійські майстри здавна були знайомі з мистецтвом обробки каменю, особливо граніту, що голосно дзвенить при ударі. В Мадурай можна побачити колони, статуї, жертовні камені, сходи, виготовлені із "співаючого каменю". В умілих руках каменярів граніт після копіткої обробки набував резонуючих властивостей. Після легенького удару, дотику частина блоків починала "гудіти" на низьких октавах, інші чисто й ніжно бриніли, звуки поступово замирали десь у камені.

Одна з таких "музичних" колон прикрашає храм богині Мінакші (в перекладі "Та, що має очі риби") – дружини Шіви – в мадурайському комплексі. Вона водночас і несучий конструктивний елемент і музичний інструмент. Якщо вдарити по ній рукою або якимось легеньким предметом, то залунають звуки…

В індійській архітектурі з'являються також елементи своєрідного ордера. Характерні його риси можна побачити на рисунках від 4.30 до 4.36. Спочатку стовбури колон скельних й наземних храмів досить масивні, але поступово вони стають стрункішими. Колони мають багате різьблене оздоблення. Часто вони вражають різноманітністю й складністю форми і витонченістю профілювання. З часом декорування стає схожим на тонку тканину, що облягає архітектурні форми. Але крізь це тонке скульптурне оздоблення ясно читаються архітектурні членування, профілі, деталі, несуча й вінчаюча частини, тобто цокольна частина стіни й карниза.

Образні форми архітектури Індії нерозривно пов'язані зі скульптурою. У міфологічних художніх образах народні майстри втілювали буяння природи і свої уявлення про будову всесвіту.

В індійській архітектурі дуже рано набули розповсюдження основи геометричного планування, яке поєднувалося з загальною мальовничістю та пластичністю композиції, виробилися загальні будівельні засоби, які були закріплені у спеціальних трактатах.

Архітектура Індії значною мірою вплинула на архітектуру Непалу, Індонезії, Камбоджі та інших країн Південної Азії, а також Китаю.

У свою чергу, окремі території Індії на великі історичні періоди підпадали під вплив інших культур. Так, після вторгнення мусульман вільна частина Індії протягом XIII – XVIII століть перебувала під культурним і художнім впливом арабських халіфатів та ісламських країн Середньої Азії.

· Орісса (санскр. उड़ीसा, англ. Orissa) — штат на північному сході Індії.

Столиця — місто Бхубанешвар.

Географія[ред. • ред. код]

На узбережжі Індійського океану практично відсутні зручні місця для портів, за винятком Парадіпа. Прибережна смуга і дельта річки Маханаді відрізняються виключно високою родючістю. В умовах регулярних і рясних дощів знімаються два урожаї на рік.

Керувався Англією в 1803-1912 як частина Бенгалії, приєднався до Біхару, щоб стати провінцією. В 1936 Орісса стала окремою провінцією, у 1948-49 територія подвоїлася після одержання статусу штату.

Штат відомий своїми храмовимі комплексами — в першу чергу такими, як Конарк, Пурі і Бхубанешвар.

Виробляється: рис, пшениця, олійні культури, цукор, деревина. Видобувають хром, доломіт, графіт, залізо.

Офіційна мова штату — орія.

Релігія — 90% індуїсти.

· Мадх'я-Прадеш (гінді मध्य प्रदेश, англ. Madhya Pradesh) — штат у центрі Індії.

· Столиця — місто Бхопал.

Площа штату — 308,1 тис. км² (2-й за площею в країні) — до виділення з його складу в 2000 р. штату Чхаттісгарх, Мадх'я-Прадеш був найбільшим за площею в країні. Межує зі штатами Гуджарат, Раджастхан, Уттар-Прадеш, Чхаттісгарх, Махараштра.

Штат знаходиться на вододілі Бенгальської затоки і Аравійського моря. До басейну першого відносяться притоки Ґанґи, Маханаді і Годаварі, другого — Нармада і Тапті. Лісистість становить 31%.

Гваліярська фортеця.

З 321 по 185 р. до н. е. територія штату входила до складу імперії Маур'їв, створеної царем Чандраґуптою. Місто Удджайн, розташоване на північному заході штату, було одним з найважливіших міст імперії.

У IV—V століттях північна Індія була знов об'єднана під владою Гуптів. Надалі настав період феодальної роздрібленості, хоча північна частина штату знаходилася під владою могутнього Делійського султанату в XIII—XIV століттях.

На початку XVI століття велика частина штату знаходилася під владою гваліорського махараджі і гуджаратського султана. В середині XVI століття ці території увійшли до складу імперії Великих Моголів (при імператорові Акбарі). Після смерті в 1707 р. імператора Аурангзеба вплив Моголів почав слабшати, і контроль над штатом встановили племена маратхі (основне населення сучасного штату Махараштра). Проте в результаті трьох англо-маратхських війн в 1775—1818 р. їх змінили британці — основна частина штату увійшла до Британської Індії на правах князівства.

У 1861 р. південна частина штату увійшла до складу Центральних провінцій британської колонії. У 1950 р. штат отримав сучасну назву, проте, його кордони потім двічі перекраювалися — спочатку в 1956 р., коли околиці Нагпура увійшли до складу Махараштри, а потім в 2000 р., коли був виділений штат Чхаттісгарх.

Виробляється: бавовна, олійні культури, цукор, текстиль, папір, алюміній, розвинене машинобудування.

Орчха в Бунделкханді.

На території штату знаходиться ряд об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — це храми Кхаджурахо, буддійські пам'ятки — ступа Санчі та скеляні печери Бхімбеткі. Індаур(Індор), Гваліор, Бхопал, Удджайн також є крупними туристичними центрами.

· Гуджарат (гуджараті ગુજરાત, гінді गुजरात, англ. Gujarat) — штат на заході Індії.

Столиця — Гандінагар. Площа штату становить 196 024 кв.км; населення 50 597 тис.чол 2007 році

Гуджарат є найзахіднішим штатом Індії і займає сьоме місце серед усіх штатів Індії за розміром території. На заході і південному заході він омивається Аравійським морем. На півночі межує з Пакистаном, на північному сході з Раджастханом, на сході з Мадх'я-Прадеш, на півдні з Махараштрою.

Штат поділяється 33 округи.

6. Мусульманська культура в Індії. Тадж- Махал.

Проникнення арабів в Індію розпочалося ще в VII столітті шляхом зовнішньої торгівлі. Займаючись в основному торгівлею морем, вони заклали свої торгові поселення в кількох містах Індії вздовж її південного узбережжя. Але з VIII століття розпочалися завойовницькі походи на Індію, в результаті яких території Сіндху та Пенджабу потрапили до рук арабів.

Багаті плодючі землі басейну Інду в свою чергу приваблювали завойовників з країн Середньої Азії. Наприкінці XII століття, після епізодичних набігів афганського султана Махмуда із Газні, північ Індії остаточно потрапила до рук правителів з Афганістану та Ірану. У XIII—XV століттях тут панувала досить велика держава Делійського султанату.

Ранні мусульманські династії були нетривкі й часто змінювали одна одну. Панівний спосіб життя правлячої верхівки мав військовий і кочовий характер. Основною рисою їхніх взаємин з підкореним народом була відокремленість. Мусульмани — перші завойовники Індії, які не асимілювалися з індійцями. Попередні іноземці, такі як греки, скіфи, монгольські племена, парфяни, через Декілька поколінь індіанізувалися. Мусульмани завжди залишалися виокремленою спільнотою. Дві великі релігії — індуїзм та іслам — були строго замкнутими релігійними системами, що не сприяло поєднанню. Однак на культурному рівні синтез усе ж відбувався. До того ж, вплив був взаємним. Однак не лише арабо-мусульманські риси з´явилися в індійській культурі, а й мусульмани Індії відрізнялися від своїх середньосхідних братів.

У XIV столітті Делійський султанат був розгромлений Тимуром — потомком Чингісхана. Нові завойовники протягом століття поширили свою владу на багато різних областей Індії, досягши й Декану - крайнього півдня Індії, який завдяки своїй захищеності горами майже не знав загарбників. Однак Індія продовжувала залишатися розділеною на невеликі держави. Правлячі династії і правителі змінювалися доти, доки на початку XVI століття на північ Індії не прийшли нові завойовники — Великі Моголи.

Засновником їхньої династії став Бабур — правитель Кабула, який здобув освіту в Самарканді й Бухарі в час їхнього нового розквіту й могутності. Могонльська імперія проіснувала два століття. Періодом її найбільшого розквіту був час правління Акбара. Тоді імперія простяглася майже на всі території Індії, за винятком крайнього півдня, приєднавши до себе сучасний Афганістан і Кашмір.

Іслам в Індії з´явився ще за перших приходів арабів. Мирний шлях проникнення мусульманської культури був пов´язаний з діяльністю арабських купців і проповідників (дервішів). Арабські, тюркські та могольські завойовники насаджували іслам силоміць. На початку мусульманського правління іслам завдав тяжкого удару індуїзмові. Було підірвано верховенство брахманів. Індуїзм утратив покро-вительство влади. Численні святилища й храми були зруйновані. Розвиток індуїзму припинився, а іслам дуже поширювався, особливо за Делійської династії. В той же час сам індуїзм, значно деградувавши, втрачав свою популярність у народі ще й через жорстку політику кастовості. А прості й демократичні ідеї ісламу знайшли широкий відгук у країні. Тим більше, що він справді ніс ряд позитивних світоглядних настановлень, таких як концепція рівності людей, традиції гордості за свою релігію, досконалість юридичної системи. Все це з часом спонукало людність країни на активнішу боротьбу за оновлення індуїзму й відродження його соціально-культурного функціонування. Тому згодом розгорнувся реформістський рух, що базувався на культі бхаті — самовідданого поклоніння й любові до бога та засуджував ідолопоклонство, кастовий устрій, ускладнену обрядовість, засилля верховенства брахманів. Протягом століть сумісного існування не лише індуїзм відчував вплив ісламу, а й іслам зазнавав певного індуїстського впливу. Так, на індійському ґрунті виник суфізм -містичний рух в ісламі. На основні доктринальні позиції суфізму мала вплив філософія індуїстської веданти. Він швидко розвивався за могольської династії, особливо за Акбара та його синів, які проводили політику релігійної терпимості.

У період мусульманського панування, коли скінчилася безмежна влада брахманів, мистецтво Індії набуло світського характеру. В архітектурі стали панувати не культові споруди, а палацово-фортечний ансамбль — укріплена резиденція владики та його загробна резиденція-мавзолей, що увічнювала й звеличувала його ім´я.

Зміна панівного релігійного світогляду привела до появи нових форм монументальної архітектури. В Індії ще з XIII століття майже не будувалися нові храми. Лише існуючі оточувалися новими рядами огорож, поступово перетворюючись на укріплення. Але з остаточним утвердженням ісламу храми зовсім перестали будувати. На зміну їм виростали мечеті, мінарети, медресе з усіма характерними для мусульманських культових споруд ознаками.

Існуюча в ісламі заборона на зображення живих істот загальмувала розвиток образотворчого мистецтва, водночас стимулювала нові види архітектурного декору. Індійські різьбярі по каменю сягнули досконалості в арабесці — витончених і різноманітних стилізованих рослинних та геометричних орнаментах, що перемежовувалися каліграфічними релігійними написами, виконаними арабським шрифтом.

Внаслідок нових надбань канонізоване індійське мистецтво завдяки творчим стимулам збагатилося низкою конструктивних рішень, зокрема в архітектурі — арки, склепіння, куполи, навіть використання зв´язувального розчину в будівництві. Однак і нові споруди, зведені індійськими майстрами, набули певних традиційних рис індійського художнього колориту. Вся архітектура Індії мусульманського періоду все ж таки відрізнялася своєрідністю від подібних будов у самому мусульманському світі — у Туреччині, Ірані та країнах Середньої Азії. Індійські майстри використовували традиційне для них різьблення по каменю, інкрустації мармуром, коштовними каменями на відміну від типових арабських оздоблень — барвистих мозаїк чи розписних глазурованих плиток. Найвідомішими архітектурними будовами цього періоду є мінарет Кутб-Мінар у Делі (XII—XIII ст.), мавзолей Мухамеда Лдил Шаха Гол-Гумбаза в Біджапурі (XVII ст.), перлина східного зодчества — широковідома усипальниця Тадж-Махал в Агрі (XVII ст.).

Ісламські релігійні обмеження в зображенні живих істот, особливо людини, сприяли розвиткові в Індії художньої мініатюри й мистецтва каліграфії. З приходом мусульман Індія познайомилася з папером, що стимулювало як мистецтво рукописів, так і свою літературу. Адже Індія здобула спосіб поширення знань за допомогою численних переписувань творів. У цей період були подаровані світові справжні шедеври книжкової мініатюри.

Тюрксько-афганські правителі, хоч і були передусім воїнами, широко підтримували літераторів. При дворі делійських султанів перебували письменники, поети, вчені, філософи, теологи, юристи, хроністи. В цей час активно розвивалася література як арабською й перською мовами, так і мовами народів Індії. Хоча мусульманські правителі сприяли розвиткові передусім ісламської літератури, однак, бажаючи взаєморозуміння в державі, підтримували також переклади із санскриту й твори поетів-мусульман місцевими народними мовами. У цьому процесі виникла навіть синтетична мова міжкультурного спілкування — урду. Вона стала результатом поєднання перських, арабських, тюркських слів і понять із мовою та поняттями західної гінді й діалектів району Делі. У XVIII столітті урду утвердилась як літературна мова в Північній Індії.

Особливо розквітла індійська культура мусульманських часів за правління Великих Моголів. Мир і спокій запанували на більшості територій країни, що сприяло добробутові та процвітанню Індії. Могольська культура не була ані суто індійською, ані суто мусульманською. Якщо попередники намагалися ствердити мусульманську культуру шляхом пригноблення індійської, то Моголи сприяли синтезові обох культур. Особливо значних успіхів досяг у цьому Акбар. Правовірні мусульманські правителі забороняли музику, живопис, зате високоосвічені Моголи, що орієнтувалися на культурні стандарти таких країн, як Персія, відродили багато культурних сфер Індії. Знаючи й поціновуючи розкіш, вони сприяли дальшому розвиткові індійської ремісницької майстерності, витонченим мистецтвам. При могольському дворі відроджувалися музика, живопис. Могольські правителі багато зробили на ниві архітектури. Незліченні багатства могольських імператорів давали їм змогу зводити унікальні споруди, будувати нові міста, як наприклад, нова столиця за Акбара — Фатихпур Сікрі. Популярним стало закладання величезних садів у містах. Могольські сади - найвищий рівень садівництва тих часів з оригінальними технічними рішеннями щодо зрошення й створення штучних водоспадів.

Могольські правителі підтримували розвиток науки, літератури, освіти. В Індії з´являються такі літературні жанри, як історичні твори, біографії, листи. За часів мо-гольського правління відчувається прогрес освіченості. Могольська знать і вищі класи індійського суспільства наслідували приклад освічених правителів. Сприяння освіті було не стільки політичною, державною справою, скільки релігійним обов´язком. Тому саме релігійна інституція брала на себе організацію освіти. Так, при кожній мечеті були початкові школи — мактаби. Продовжувалась освіта в медресе (вищій теологічній школі). Основними предметами тут були теологія, математика, фізика. Викладання здійснювалося арабською мовою, яка вже з XIII століття стала мертвою, але залишилася мовою освіти. Перська ж була мовою спілкування культурної еліти. Поряд існували школи, де вивчався санскрит і викладання велося іншими мовами народів Індії. Найвідоміші центри освіти діяли в Агрі, Лахарі, Фтишпур Сікрі. Знаменита Ібадат Хане в Сікрі була місцем, де за правління Акбара працювали видатні вчені різних національностей.

Як бачимо, попри політичне підкорення, Індія, її культура залишилися живими й плідними. Переймаючи багато впливів, індійська культура зберегла свій самобутній характер і дух.

7.Особливість ідеального образу жінки та чоловіка Індії.

Найбільш важливе місце в індійському мистецтві займають образи богинь. Будучи наділеними найвищим ступенем сакральності, відповідно, вони і зображуються в особливих канонічних рамках.

Якщо образ жінки, може змінюватися відповідно зі смаком художника і загальним поняттям про красу, то способи зображення богині суворо регламентовані.

По-перше, кожна богиня нерозривно пов’язана зі своїм чоловіком. Звичайно, це не означає, що вона завжди з ним зображується, зовсім ні, цей зв’язок може відкриватися за допомогою всіляких атрибутів.

По-друге, хоч образ богині і повинен відображати ідеал жіночої краси, проте художник не має права на необмежену свободу в трактуванні поз, жестів і інших способів зображальності, властивих образів земних жінок або навіть полубожеств. Так художник майже ніде не дозволяє собі як щось порушити чуттєву сторону в образі богині, звичайно ж, якщо справа не стосується лютої іпостасі дружини Шиви, Калі, де за каноном належить відобразити її шалену природу. У кожної богині, як і в бога, існує певний набір канонічних зображень, пов’язані в першу чергу з тим або іншим станом божества. Ці канони, одного разу виникнувши, вже мало змінювалися протягом вей історії мистецтва.

Варто також зазначити ще один факт, багато в чому вплинув на стилістичні особливості більшості зображень божеств. Це матеріал, з якого виготовлена скульптура. Образи богинь, будучи в основному вівтарними, робили з бронзи. Їх відрізняє більш подрібнена трактування деталей, більш витончена форма, та інше ставлення до поверхні, ніж в камені. Однак простежити всю еволюцію давньоіндійської вівтарної бронзи, хоч і обмежену тільки жіночими її образами не можливо. Так моя робота і не ставить перед собою такі завдання. У даному розділі цієї глави я просто спробую викласти основні аспекти в образотворчій практиці божественних образів, спираючись в основному на канон, що на мою думку, допоможе розкрити складний і багатогранний світ жіночих перевтілень в індійському пластичному мистецтві.

Як вже було відзначено на початку голови, у групі богинь, перш за все, будуть розглянуті образи основних богинь індуїстського пантеону. Спочатку краще почати з божественних чоловік великої трімурті.

Отже, дружина Брахми, Сарасваті Дослівно це слово перекладається «багата водами». Так ще коли-те називалася колись могутня річка, що не поступається за розмірами Інду, текла Пенджаб і Раджастхан Її береги були усіяні поселеннями і їй поклонялися як священній річці. Однак наприкінці харапською епохи тектонічні зрушення призвели до догляду приток Сарасваті системи в інших річок і поступового пересихання, яке завершилося до середини I тисячоліття до н.е. З тих пір ця річка, тепер має назву Сарсути — невеликий струмок, втрачається в пустині, але і понині оточена великою повагою. Що стосується Сарасваті, то вона залишилася в історії як священна річка. В «Рігведі» її вихваляють як велику з річок поточну з небес (Рігведа, 1989). Пізніше її стали ототожнювати з богинею священної мови Вач. Можливо, це обумовлено тим, що саме на берегах Сарасваті протікав найважливіший етап формування ведийско-брахманської культури (Я. Васильків, 1996). Тепер Сарасваті вважається богинею мудрості і красномовства. Їй особливо поклоняються школярі і студенти. Існує навіть свято Сарасваті пуджа В день цього свята «перед статуєю богині поміщаються книги і музичні інструменти, ніхто нічого не читає і ніде не звучить музика. індійські школярі і студенти з великим нетерпінням чекають цього дня повного неробства» (П. Томас, 2000). Однак, незважаючи на загальну любов, Сарасваті займає цілком підлегле становище в пантеоні (Там же). Її скульптури нечисленні. Частіше зустрічаються картини з її зображенням, на яких богиня постає в образі красивої жінки верхи на птиці, з виною в руках. Серед її атрибутів так само часто зображується книга. Так скульптура з скарбу джайнської художньої бронзи представляє Сарасваті саме з книгою

Вона тримає її в правій руці, а в лівій — у неї квітка лотоса. Ці символи досить певні. Якщо перший позначає вчення, то другий — саме пізнання. Позаду її голови — німб сирасчакра, у вигляді диска, який є характерним знаком Брахми і говорить про ореолі слави божества. Це зображення майбутньої богині. Однак частіше можна зустріти сидить поруч зі своїм чоловіком на вахане — павліні. У такому разі визначення богині як Сарасваті безпомилково.

Наступна богиня-дружина великої трімурті — це Лакшмі, дружина Вішну В

она є богинею багатства і процвітання. Розповідається, що вона разом з багатьма іншими дорогоцінними предметами з’явилася з молочного океану, коли боги орали його. За виняткову красу Лакшмі називають ще Падма, тобто «лотос». Коли вона з’явилася на поверхні моря, її блискуча краса негайно зачарувала всіх богів, але в кінцевому підсумку вона дісталася Вішну (Там же). З тих пір вона супроводжує його всюди, в тому числі у різних його аватарах. Як дружина Крішни Лакшмі називається Рукмини, а як дружина Рами — Сита. Однак вони частіше зображуються в живописі, ніж в скульптурі. У пластичному мистецтві вона з’являється разом з що лежить Вішну на змії Ананте, що летить разом з ним на Гаруде, яка стоїть поруч з ним в обіймах або просто сидить або що стоїть на квітці лотоса. Символом Лакшмі також є пара слонів. Одним з найбільш магічно сприятливих образів є Дипалакшми, т. е. Лакшмі з світильником.

Самий багатогранний і рiзнохарактерних образ богині — це образ дружини Шиви У неї багато імен і багато різних проявів. У першому своєму втіленні вона була Саті Саті — це дочка Дакші. Вона всупереч його волі вийшла заміж за Шиву, і розсерджений Дакша не запросив Шиву на влаштоване їм велике жертвопринесення. Тоді Саті марно намагалася переконати батька в перевазі Шиви над богами всіма і, врешті-решт, кинулася в жертовний багаття. У наступному своєму переродженні вона з’явилася як Парваті або Розуму Парваті у свою чергу була дочкою гір Гімалаїв. Парваті — це образ ідеальної нареченої. Вона найчастіше зображується що сидить поруч з Шивою на гори Кайлас, де вони усамітнилися після весілля. Така іконографія, напевно, найбільше поширена. Вона зустрічається всюди, в тому числі і в монументальних пам’ятники старовини. Так в знаменитейшем храмовому комплексі 8 століття Кайласанатха є грандіозна скульптура Шиви і Парваті на гори Кайлас. Рельєф з колекції музею принца Уельського як раз оповідає про перебування божественної пари на великій горі. Парваті тут зображена не просто сидить поряд з чоловіком, а сидить на коліні Шиви. Він обіймає дружину за плече — це один з небагатьох чуттєвих моментів в такого роду зображеннях. Більш умовне зображення — це т. н. Сомасканда, втілення в образах Шиви і Парваті родоначальників всесвіту, батька та матір світу. Тут боги постають сидять на одному постаменті, але не торкаються один одного. Часто поряд з ними поміщається їх діти Сканда-Картикея і Ганеша. Цей вид — один з найулюбленіших серед вівтарні образи.

Менш поширеним видом зображення Шиви і Парваті, і, крім того, що рідко зустрічається, є стоять поруч фігури божественних молодят. Їх руки стикаються в ніжному жесті — вочевидь, мається на увазі сам процес весільного ритуалу. Парваті належить у весільному вбранні. Її жести витончені і вишукані — одну руку тримає в своїй руці Шива, а іншу вона підняла, зігнувши в лікті і стискаючи квітка. Таку позу можна простежити в іконографії Шиваками. Цей вид зображення Парваті являє собою окрему фігуру богині, але вона часто ставиться поруч із зображенням Шиви. Таким чином, вона ототожнюється з чином Махадэви з одного боку, і втілює собою його творчу енергію. Більш конкретний приклад злиття Шиви й шакті – це образ Ардханари. Він представляється як єдина істота, що поєднує в собі чоловіче і жіноче начало. Так одна половина фігури відрізняється ознаками Шиви з його атрибутами биком Нанді або левом (тут фігура бика втрачена), а інша — Парваті (рука у витонченому вигині, що тримає квітка (квітки так само немає).

досі йшлося про образах дружини Шиви, пов’язаних з розбудовою, але є й інші іпостасі, пов’язані з руйнуванням. Власне кажучи, це подвійна природа бога поширюється на вигляд його супутниці. Коли мається на увазі руйнівна сила Шиви, то часто зображують його в жіночому вигляді Дурги і Калі.

Дурга — це втілення войовничої шакті Шиви. Вона є однією з найпопулярніших богинь в індуїзмі, особливо серед шактістів, і часто фігурує під назвою Деві. Основну природу Дурги складають якості захисниці і воїтельниці. Згідно легендам, Дурга виникла з злиття Шиви, Вішну, Агні та ін. божеств для боротьби з злими силами (асурами) на чолі з Махишей вигляді буйвола. Від богів вона отримала зброю: від Шиви – тризуб (тришула), від Вішну — диск-чакру, від Агні — ваджру (П. Томас, 2000). У своєму покровительственном аспекті Дурга зображується з 10 руками, що спирається ногою на демона Махишу і що пронизує його списом. Ваханою Дурзі доводиться лев. Специфічною особливістю богослужіння на честь Дурги явлыется криваві жертви: зазвичай це козел або буйві

л. Причому жертвою повинні бути виключно самці — на підношення Дурзі самок тварин існує табу (Н. Краснодемська, 1996).

Інших жахливих аспектом дружини Шиви є кровожерлива богиня Калі «Калі» можна перевести як «чорна», «час», «смерть». Всі три поняття символічно офарблюють характер богині. Святий Рамакрішна пояснював учням сенс імені богині следубщими словами: «Ви бачите, що вона чорна, бо ви далекі від неї. Підійдіть ближче, і ви побачите, що вона засяє всіма кольорами веселки» (The Gospel of Sri Ramakrishna, 1952). Поглинання, пожирання або знищення Всесвіту є однією з функцій чорної богині. Калі догоджають, приносячи їй в жертву тварин і птахів. Вважається, що колись їй приносили і людські жертви. В мистецтві вона зображується у вигляді чорної напіводягненої жінки з кігтями і іклами, розпущеним волоссям, з гірляндою з людських черепів (або зрубаних голів) на шиї, з мовою, звисаючих з рота, з якого капає кров. Але існують і менш застрашливі зображення, в яких страшні деталі зовнішнього вигляду не так важливі як експресія її руху. Скульптура з храму Шиви (Тхирувалангаду) представляє богиню в енергійної позі, нагадує одну з поз танцюючого Шиви. Справа в тому, що Калі, як і її чоловік, є богинею ритму. Одного разу, радіючи перемозі над своїми ворогами, вона почала танцювати, і ритмічні рухи змусили її забути про все на світі. Веселощі танцю наповнило її божевіллям, вона впала в екстаз, і всі світи опинилися на межі руйнування під її ногами. Тоді її заспокоїти і привести до тями сам Шива ліг під її стопи. Коли вона відчула тіло свого чоловіка, то прийшла в себе П. Томас, 2000). Крім того, у цьому зображенні Калі тримає в руках такі предмети як кинджал, диск, мотузку, тризуб і дзвоник — атрибути Дурги, а так само чашу-череп, з якою часто зображується і Шива. Всі ці предмети вказують на руйнівну силу танцю. Існують і інші канони в зображенні Калі, наприклад, в сидячої позі. Але пози і руху її майже завжди надзвичайно активні, що так само відповідає ототожнення її з шакті.

Ще одним шаленим втіленням подружжя Шиви є божество Махабхайрави Іконографія подібного зображення досить часто зустрічається в тантричний мистецтві. Богиня сидить в царське позі лалитасана на чоловічий фігурі. Це сам Шива. Вся композиція побудована пірамідально з підкресленою величаємо богині. Вона наділена всіма атрибутами великої богині, тоді як Шива, сидячи у позі лотоса, двома руками підтримує її, а інші дві руки у нього складені в жесті поклоніння. Все говорить про перевагу жіночого образу (Pal Pratapaditya, 1975). Таке велике преклоніння тантристів перед обличчям богині і незмінне втілення його в кожній жінці.

· Жінку варто почитати.

· Жінки — це небо, жінки — це істина,

· Жінки — неперевершене полум’я перетворення.

· Жінки — це Будда, жінки — Сандха,

· Жінки — досконалість мудрості

Як Шакті Махадеві можна було б визначити і жіночу збройну фігуру з Чатрархи. В її правій руці в неї спис, хоча, в цій же руці вона тримає квітка лотоса, а в лівій — гранат, що є характерною рисою образу буддійського божества Тари.

Дата добавления: 2015-05-08