Особливості правового регулювання емісійних відносин в Україні та їх розвиток

У діяльності кожного центрального банку го­ловне місце посідає забезпечення життя країни шляхом випуску в обіг грошей та підтримання їх стабільності. У результаті утворюється певна грошова маса в обігу, яка підлягає регулюван­ню зі сторони центрального банку, інакше ви­никають загрози її зменшення або надмірного збільшення, що тягне за собою знецінення гро­шей, інфляцію, зростання цін та ін., хоча при­чиною цих явищ можуть бути й інші чинники. Зокрема, кількість грошей в обігу певним чином пов'язана з питаннями інфляції, сплеск якої на­весні 2008 р. змусив до вжиття скоординованих заходів Кабінетом Міністрів України, Націо­нальним банком України та іншими державними органами щодо врегулювання цін, попиту і про­позиції грошей, валютного курсу та ін. Чинним законодавством право випуску грошей в обіг закріплене як суб'єктивне право Національно­го банку України, і його реалізація не виходить за межі діяльності цього органу, хоча наслідки емісії мають велике суспільне значення. Звідси випливає висновок не лише про суспільне зна­чення емісійних відносин, але і про необхідність у адекватному їх правовому закріпленні в чин­ному законодавстві.

У науковому плані питанням правового ре­гулювання емісійних відносин, на наш погляд, приділяється недостатньо уваги, і на сьогодні назріло питання про виділення в окрему особливу категорію правового регулювання емісійних відносин, визначення його предмета, місця і ролі відповідних норм у структурі права, формуван­ня інституту емісійного права та пов'язані з цим інші питання, які в науці фінансового та банків­ського права на нинішньому етапі вимагають якісного вдосконалення.

Питання випуску грошей в обіг цілком при­родно розглядаються в багатьох економічних дослідженнях із проблематики грошового обі­гу, грошово-кредитної політики Національного банку України та ін. (не зайвим буде нагадати про особливо важливу роль права емісії у про­цесі формування центральних банків у всьому світі - саме потреба у концентрації виключного права на випуск банкнот та монет у центральних банках стала основою їх формування ще в серед­ні віки). У науковій літературі вони посіли місце в монографічних дослідженнях із фінансового та банківського права, але як у законодавстві чітко не сформована сукупність правових норм, що регулюють дані відносини, так і в підручни­ках, навчальних посібниках та інших джерелах цей об'єкт дослідження окремо не виділяється в окремий структурний підрозділ.

Звідси випливає мета, завдання і робоча гі­потеза - розглянути емісійне право Національного банку України і сукупність пра­вових норм, що регулюють емісійні відносини, виділивши їх в окремий об'єкт наукового дослідження, відслідкувати зв'язки між суб'єктивним правом НБУ й об'єктивно існуючою сукупністю правових норм та сформулювати висновки щодо подальшого вдосконалення правового регулю­вання відносин із випуску грошей в обіг та регу­лювання їх кількості (грошової маси).

Конституція України та Закон України „Про Національний банк України" визна­чають основну функцію НБУ - забезпечення стабільності грошової одиниці України, на ви­конання якої він також сприяє дотриманню ста­більності банківської системи та в межах своїх повноважень - цінової стабільності. Безпосе­редньо функція емісії, яка закріплена серед ін­ших функцій НБУ у ст. 7 згаданого вище Закону України „Про Національний банк України", по­лягає у монопольному здійсненні емісії націо­нальної валюти України та організації її обігу. Функцію емісії грошових коштів можна розглядати як один із напрямів реалізації конституційного положення про ста­більність національної валюти. Нерозривність стабільності грошової одиниці та емісії, зокре­ма, полягає в тому, що стабільність досягаєть­ся шляхом збільшення чи зменшення грошової маси в обігу.

Закон України «Про Національний банк Укра­їни» регулює питання грошової емісії у розділі V, присвяченому питанням управління готівко­вим грошовим обігом. Тим самим законодавцем проводиться думка, що емісія належить до сфе­ри готівкового грошового обігу. Це також випли­ває зі змісту ст. 34 Закону, яка має назву «Емісія» і встановлює, що НБУ належить виключне пра­во «введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обі­гу». Крім того, у цій статті міститься і ряд інших положень: готівка перебуває в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих); загальна сума введених в обіг бан­кнот і монет зазначається в рахунках Національ­ного банку як його пасив; банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. З метою забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) установлення номіналів, систем захисту, пла­тіжних ознак та дизайну грошових знаків; 4) визначення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 5) установлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; 6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій; 7) визначення вимог стосовно технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ.

Короткий огляд конституційних та законодав­чих норм, що регулюють емісійні відносини, ви­кликає ряд запитань, насамперед щодо предмета їх законодавчого і правового регулювання.

Предметом регулювання в даному випадку є емісія готівкових коштів, але емісійні відносини не зводяться лише до регулювання готівкового обігу, як це випливає зі змісту Закону України «Про Національний банк України», а охоплює і безготівкові відносини. У цілому, каналами по­повнення грошової маси можуть бути кредити, що надаються уряду, створення грошей банками шляхом мультиплікації, купівля цінних паперів центральним банком, купівля іноземної валю­ти (в останніх двох випадках купівля супрово­джується оплатою вартості цінних паперів та іноземної валюти у грошовій одиниці, яка тим самим вводиться в обіг). Емісія застосовується як центральним, так і комерційними банками, але НБУ емітує як готівкові, так і безготівкові кошти, а комерційні банки - лише безготівкові.

Емісія грошей Національним банком розгля­дається в економічній науці у широкому і вузь­кому значеннях. У широкому розумінні емісія означає поповнення грошового обігу всіма ви­дами грошових коштів. Найпершим у цьому процесі є безготівкова емісія, яка відбу­вається шляхом відпуску центральним банком коштів комерційним банкам за допомогою кре­дитів у порядку рефінансування. Це є так зва­на первинна емісія, готівкова, яка визначається Законом, є вторинною. Готівкова емісія відбу­вається шляхом продажу Національним банком готівки комерційним банкам.

Безготівкова емісія центрального банку здій­снюється шляхом надання кредитів Уряду, ку­півлі цінних паперів у комерційних банків, ре­фінансування, купівлі іноземної валюти. Важли­вим є те, що вся вона здійснюється на кредитній основі. Коли центральний банк купує цінні па­пери чи іноземну валюту або надає кредит Уря­ду, він випускає гроші в обіг, але ще не емітує. Емісія має місце тоді, коли випущені кошти не повертаються або має місце перевищення видачі коштів над надходженням їх до кас.

Законодавством недостатньо розкрито зміст поняття «емісія», яку потрібно відрізняти від випуску грошей в обіг. Гроші випускаються як центральним банком, так і комерційними банка­ми, але якщо НБУ випускає як готівкові, так і безготівкові кошти, то комерційні банки - лише безготівкові. При цьому характер емісії є різним. Комерційні банки щоденно випускають гроші в обіг і отримують їх надходження, але «тільки та частина випуску, яка не забезпечена надходжен­ням грошей, є емісією». Центральний банк випускає готівкові кошти шляхом продажу їх комерційними банкам (мається на увазі «під­кріплення кас банків») і створює різними метода­ми безготівкові кошти. Він теж має надходження від комерційних банків, і емісією є перевищення випуску порівняно із надходженнями.

Натомість Закон України «Про Національний банк України" містить у ст. 34 термін «введення в обіг (емісія)», який дещо відрізняється від при­йнятого в науковій літературі терміна «випуск» і вимагає належного тлумачення, оскільки, за тек­стом Закону, він, швидше за все, означає будь-який випуск готівки, а не суми її перевищення над вилученою з обігу готівкою. Крім того, у науковій літературі вживається термін «ство­рення грошей» (здебільшого щодо комерційних банків).

Крім того, грошові кошти створюються і ко­мерційними банками, які відпускають кредити юридичним і фізичним особам, унаслідок чого випущені центральним банком кошти викорис­товуються двічі і більше разів, створюючи ефект мультиплікації, що веде до зростання грошової маси в обігу.

Таким чином, емісія в широкому розумін­ні означає збільшення грошової маси і може здійснюватися не лише в готівковій формі, але і в безготівковій, яка і має бути переважною і первинною, але вона ніяк не відображена в За­коні України «Про Національний банк України». Основні засади грошово-кредитної політики України визначають збільшення грошової маси лише у загальних укрупнених показниках. На­приклад, на 2008 рік у них «передбачено такі прогнозні показники монетарної сфери: індекс споживчих цін (грудень до грудня попередньо­го року) - 109,6 відсотка, темпи зростання гро­шової маси - 130-135 відсотків, обмінний курс гривні до долара США - у межах 4,95-5,25 грн за дол. США. Національний банк України адек­ватно реагуватиме на зміни в макроекономічному і фінансовому середовищі, за необхідності коригуючи прогнозні показники".

Усі із зазначених вище аспектів емісійних відносин у законодавстві не відображено - На­ціональний банк повинен мати певну свободу в регулюванні грошової маси в обігу. Однак у зако­нодавстві немає жодних обмежень щодо креди­тів, що надаються Уряду, а вони є основним дже­релом збільшення грошової маси і досить часто порушують принцип незалежності центрального банку. Мало не єдиним винятком з цього є норма ст. 15 Бюджетного кодексу України, яка встанов­лює, що «емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансуван­ня дефіциту Державного бюджету України". Ця норма має не лише бюджетне значення, вона повинна передбачити запобігання емісії коштів з метою покриття бюджетного дефіциту, а тому швидше повинна належати до емісійного права. До того ж ця норма відзначається певною неви­значеністю, оскільки не вказує на суб'єктів і по­рядок її застосування.

Ознайомлення з нормативно-правовими ак­тами Національного банку України показує дея­кі особливості регулювання емісійних відносин. Єдиного акта, безпосередньо присвяченого емі­сійним відносинам, Національним банком не прийнято, і єдиним нормативно-правовим ак­том, у назві якого збереглося слово «емісійний», є Інструкція № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України хоча чин­ними з неї залишилися лише деякі положення. Нормативно-правове регулювання Національ­ним банком емісійних відносин зосереджене, в основному, на касових операціях, які швидше мають технічний характер і становлять інший предмет правового регулювання. Однак емісія - це питання грошово-кредитної політики, яке має велике суспільне значення і, звичайно, не може бути зведене лише до технічних питань.

Ні законодавством, ні практикою не вста­новлено чіткої кваліфікації моменту готівкової емісії. Механізм випуску грошових коштів у обіг передбачає, що гроші зберігаються у цен­тральному сховищі Національного банку Укра­їни, звідки за емісійним розпорядженням вони відпускаються до сховищ філій (територіальних управлінь) НБУ і до оборотних кас, а вже звідти в порядку підкріплення - банківським устано­вам. Однак законодавством чітко не визначено статусу оборотних кас і те, чи є кошти в них вже емітованими чи ні (у сховищах територіальних управлінь НБУ мають бути запаси коштів, до­статні для тримісячної потреби регіону за кож­ним номіналом). Швидше за все, емісією є від­пуск коштів з оборотної каси.

Аналіз емісійних відносин як предмета за­конодавчого і правового регулювання дозволяє зробити висновок про те, що вони є особливим колом відносин, яке може становити предмет правового регулювання окремої групи норм. З цього погляду, не досить переконливим є саме закріплення грошової одиниці України, основ її обігу, основ емісійних відносин у Законі Укра­їни «Про Національний банк України». Цей За­кон визначає статус центрального банку держа­ви, але регулювання якісно відокремлених груп суспільних відносин виходить за межі цього предмета. Грошова одиниця України належить до найважливіших інституцій суспільного жит­тя, а не є лише елементом діяльності Національ­ного банку України.

З викладеного вище можна зробити висно­вок: емісійні відносини, як і грошова одиниця України, основи побудови грошової системи України, грошового обігу, мають бути врегульо­вані в окремому законі, значення якого повинно зводитися до встановлення основ функціонуван­ня грошової системи України. Такий за змістом Закон свого часу був ухвалений у Російській Фе­дерації під назвою «Про грошову систему Росій­ської Федерації». Він чинний і нині та містить чотири розділи: «Загальні положення», «Емісія готівкових коштів», «Розрахунки», «Організація та регулювання грошового обігу».

Із викладеного вище можна зробити висно­вок, що в українському законодавстві і в праві значення норм, що регулюють емісійні відноси­ни, дещо занижене.

У зв'язку з цим варто відзначити і те, що в нормативно-правових актах і юридичних нау­кових дослідженнях практично не вживається термін «емісійне право», яким раніше традицій­но позначали: „1) сукупність юридичних норм, які регулюють випуск і обіг паперових грошей і банкнот; 2) право, яке надається банку чи ін­шому органу, на випуск певної кількості грошей в обіг». Тим часом емісія грошей ста­новить, як це було сказано вище, найважливішу функцію центрального банку, і вона має бути врегульована правовими нормами належним чи­ном. Більше того, є всі підстави вважати таку су­купність правових норм за єдину цілісність, що дає можливість виділити їх у окремий структур­ний підрозділ фінансового права.

Емісійне право має дещо ширше значення, аніж суб'єктивне право НБУ - його суспільне значення безперечне, воно пов'язане не лише з діяльністю НБУ, але стосується і питань діяль­ності Уряду країни, який, перш, ніж запозичу­вати кошти, має оцінити цю операцію з погляду емісії грошових коштів. У зв'язку з цим основи емісійного права мають бути затверджені в За­коні України, який би одночасно зафіксував ті положення щодо грошової одиниці і грошової системи України, які сьогодні містяться в Законі України «Про Національний банк України», за­гальні засади здійснення готівкової і безготів­кової емісії, готівкового і безготівкового обігу та ін. На нашу думку, предмет емісійного права повинні становити не лише суто емісійні відно­сини, але й відносини з випуску грошей в обіг. Структурно емісійне право повинне містити в собі норми, що регулюють право Національного банку України на випуск грошей в обіг і емісію, порядок емісії готівкових коштів, правові осно­ви безготівкової емісії, її рестрикцію, основи розрахунків, основи відношення національної валюти до іноземної, організацію і управління грошовим обігом та ін.

З питаннями грошової емісії тісно пов'язані проблеми інфляції, які на сьогодні є нагальними для України. Сплеск інфля­ції вимусив скоординовано займатися питанням інфляції, цін тощо і НБУ, і Кабінет Міністрів України. Водночас Закон України «Про Націо­нальний банк» у ст. 6 зобов'язує Національний банк виконувати функції підтримання цінової стабільності у межах своїх повноважень. Ціл­ком зрозуміло, що лише НБУ своїми засобами не в змозі подолати інфляцію, яка полягає не лише в емісії грошових коштів, а в перевищенні її над попитом, у цінових факторах та ін. Таке завдання може бути виконане лише в результаті скоординованих дій Кабінету Міністрів і НБУ. Але як протидію цьому загрозливому явищу можна протиставити й правові засоби. Зокрема, доцільно передбачити взаємне інформування та проведення узгоджених дій Кабінету Міністрів України та Національного банку у випадках: а) зростання інфляції в межах місяця більш, як на 1,5 відсотка; б) виникнення суттєвих чинни­ків інфляції; в) необхідності у здійсненні понад­планової емісії.

Розглянуті питання дозволяють зробити ви­сновки щодо необхідності у подальшому фор­муванні емісійного права як об'єктивно існую­чої системи норм як окремого структурного підрозділу фінансового, розвиток закріпленого в чинному зако­нодавстві суб'єктивного права Національного банку на емісію в об'єктивне право, що в цілому має значення для регулювання грошової маси, запобігання інфляції та ін., а в суто практичному плані дозволить краще координувати роботу На­ціонального банку та Уряду України у сфері правового регулювання публічних видатків.

[1] Алісов, Є. О. Проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні [Текст] / Є. О. Алісов. — Х.: Фоліо, 2004. — 288 с.

^[2] Карасева, М. В. Финансовое право и деньги [Текст]: монография / М. В. Кара- сева; Воронеж. гос. ун-т. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2006.

^[3] Худяков, А. И. Финансовое право Республики Казахстан: (Общая часть) [Текст] / А. И. Худяков. — Алматы: Каржы-каражат, 1995.

^[4] О временном применении отдельных положений Договора об объединении денежной системы Республики Беларусь с денежной системой Российской Федерации и условиях функционирования общей денежной системы [Текст]: Постановление Правительства Рос. Федерации от 12.04.1994 г. № 416 // Собр. законодательства Рос. Федерации. — 1994. — № 2. — Ст. 126.

^[5] Карасева, М. В. Финансовое право. Общая часть [Текст]: учебник / М. В. Карасева. — М.: Юристъ, 2000. — С. 49.

^[6] Худяков, А. И. Основы теории финансового права [Текст] / А. И. Худяков. — Алматы: Жеті жаргы, 1995. — С. 184.

^[7] Там само. — С. 188-189.

[8] Аналіз п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України дозволяє стверджувати, що при її викладені сприйняття законодавцем економічної системи дещо відрізняється від класичної кейнсіанської моделі, яка може бути представлена 4 ринками: робочої сили, товарів, грошей і облігацій хоча останні два ринки теоретично можна ототожнити з указаними у наведеній вище конституційній нормі.

[9] Щодо причин регулювання державою великої групи економічних відносин як фінансових є значимою точка зору С.В. Запольского. На його думку це пояснюється особливою зацікавленістю держави або навіть обов’язком держави по захисту, задоволенню або гарантуванню публічного інтересу, в точному, енергійному здійсненню тих дій та операцій, які переслідують безпосередньо публічні цілі. Не держава створює чи перетворює ті чи інші економічні відносини в фінансові, а публічний інтерес у їх здійсненні по перешопочатковій заданій програмі спонукає державу регулювати частину грошового обороту імперативними методами, а не цивільно-правовими.

[10] Наприклад, ще в I ст. до н.е. римський історик Саллюстій у листах до Цезаря закликав останнього скасувати гроші.

[11] Як відзначає Б. Хаморі, спроби ліквідувати гроші в історії соціалізму робилися неодноразово. Наприклад, на Кубі в 1962 – 1964 рр. відмовилися як від економічних розрахунків у промисловості, так і від бюджетного фінансування. Замість грошей стали видавати довідки, які служили для оплати праці, тобто були своєрідною заробітною платою. Однак, пише цей угорський вчений, гроші, як свідчить історія розвитку економіки, у соціалістичному господарстві – це не засіб, який можна прийняти чи відкинути, а вираження його економічних відносин.

[12] На підтвердження такої точки зору не буде зайвим звернутися до грецького найменування грошей – nomisma, які пішли від слова nomos, що означає: розподіл, визначення, потім уживання, звичай, потім закон чи звичайна норма; nomisma також означало спочатку звичай, практику, потім монету. Так, О. Миклашевський писав, оцінюючи цей факт, що, виходячи з цього співставлення слів, Аристотель, як відомо, стверджував, що цінність монети (nomisma) виникає не від природи, а від закону.

[13] Оцінюючи погляди на сутність і поняття грошей можна виділити портфельний, циркуляційний, субстанційний, ідеально-знаковий (номіналістичний) підходи, хартальну (державну) теорію грошей, марксистську грошову теорію, що була довгий час домінуючою у вітчизняній літературі [24; 36, с. 1; 62, с. 4 – 6, 45, 46; 65, с. 11; 125, с. 10; 171, с. 292 – 296, 299 – 301; 221; 272, с. 31; 474, с. 29 – 31; 477, с. 189 – 204; 535, с. 18, 90, 316 – 317; 548, с. 6 – 7, 29, 38; 562].

^[14] Фінансове право України [Текст]: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.]. — К.: Прав. єдність, 2009. — С. 358.

^[15] Карасева, М. В. Финансовое право и деньги [Текст]: монография / М. В. Карасева; Воронеж. гос. ун-т. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2006. — С. 36.

^[16] Див.: Налоговый кодекс Российской Федерации [Текст]. — Ст. 40. — М.: Омега-Л, 2006.

^[17] Конституція України [Текст]. - Ст. 99 // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

[18] Див. Карасева, М. В. Финансовое право и деньги [Текст]: монография / М. В. Карасева; Воронеж. гос. ун-т. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2006. — С. 10–18.

[19] Там само. — С. 12.

[20] Див. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст]: Декрет Каб. Міністрів України // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 17. — Ст. 184.

^[21] Тарасов, В. М. Деньги. Кредит. Банки [Текст] / В. М. Тарасов. — Минск, 2003. — С. 39.

^[22] Див.: Фінансове право України [Текст]: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.]. — К.: Прав. єдність, 2009. — С. 342–343.

Дата добавления: 2015-05-10