Етичні ідеї В.Вернадського

Володимир Іванович Вернадський був дуже цікавим і глибокою людиною. Він брався за все, що потрапляло йому в руки, і все доводив до кінця, його внесок у науку воістину важко переоцінити. Вчені досі далекі до справжньої оцінки його творчості. Протягом усього свого довгого життя (а прожив він 82 роки) Володимир Іванович постійно працював, думав, писав, і оцінюючи його роботи вже зараз, вчені розуміють, що серед його робіт немає другорядних, в кожній його статті є нові думки, ідеї, в цьому змогла переконатися і я, читаючи його статті, щоденники. Крім обширної наукової, викладацької, адміністративної діяльності, Вернадський захоплювався музикою, живописом, уважно стежив за всіма художніми виставками, багато і з задоволенням читав

В. І. Вернадський розробляє вчення про перехід біосфери в ноосферу, тобто сферу, середу, створену людським розумом, втіленим в науці і техніці. Етична компонента у вченні Вернадського про ноосферу виражається, перш за все, в його оптимізмі і затвердження того, що закони розвитку ноосфери не суперечать, а продовжують закони еволюції біосфери. Вернадський неодноразово підкреслює єдність біосфери і ноосфери. Він розвиває оптимістичну концепцію переходу біосфери в сферу розуму, де вирішальну роль грає не тільки наука, але й етичний розум об'єднаного людства. Ноосфера об'єднує в собі науковий розум людства з його моральним розумом і технікою. В його вченні розум піднімається не сцієнтистського і не технократично. Це, перш за все, моральний розум, воплощающийся як у науці, так і в техніці. Істина, добро і краса з'єднуються в ноосферу.

29. Ідеї «кордоцентризму» в українській етичній думці.

Кордоцентризм, відображає специфіку ментальної свідомості українців, яким притаманні надмірна розчуленість, сердечність, релігійність, мрійливість та задумливість.
Уміння серцем жити вважається однією з кращих рис менталітету українського народу. Теоретичне обґрунтування філософії серця, яка трактує серце як центр людського буття, в Україні започатковує К. Транквіліон-Ставровецький, розвиває Г. Сковорода, а в ХІХ столітті – Т. Шевченко, П. Куліш, П. Юркевич та інші.
За їх вченням, серце – не тільки носій та оберіг усіх тілесних сил людини, а й центр душевного й духовного життя українців. У серці народжується й зачинається рішучість людини на ті чи інші вчинки, у ньому виникають різноманітні наміри і бажання, воно є осереддям волі й почуттів. І насамкінець, серце – осереддя морального життя українців. У серці з’єднуються усі їх моральні стани. Воно – початок усього доброго і злого у словах, думках і вчинках українців. Відтак серце становить значну частину нашого єства, це скрижаль, на якій викарбуваний природний моральний закон. “В серці людини знаходиться основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають особливості, вякій виражається саме її душа, а не інша, і набувають такого особистого, приватно-визначеного спрямування, за силою якого вони суть прояву не загальної духовної істоти, а окремої живої справді існуючої людини”.
Про вплив “філософії серця” на розвиток української літератури йдеться у багатьох працях українських вчених, зокрема Д. Чижевського, Т. Бовсунівської, А. Калюжного, Т. Закидальського.
Кордоцентризмові властиві саме виразні емоційні форми та зв’язок ентузіастичних настанов з чуттєвою сферою.

Дата добавления: 2015-05-26