Функціональний стан та працездатність спеціалістів операторського профілю під час професійної діяльності

Для професійної діяльності спеціалістів операторського профілю характерна висока нервово-психічна напруга та дія на організм комплексу несприятливих факторів (природних, технічних, соціально-психологічних та медико-біологічних), що передбачає високі вимоги до фізіологічних і психологічних функцій організму, його якостей та можливостей. Особливе значення в цих умовах мають дослідження функціональних станів людини та працездатності. Оптимізація працездатності пов'язана з різними науками (фізіологією, соціальною психологією, гігієною та психофізіологією праці, ергономікою, інженерною психологією).
Теоретичною основою уяви про функціональний стан є центральні механізми збудження та гальмування, науково обґрунтовані видатними вченими та їх школами (І.М. Сеченова, І.П. Павлова, М.Є. Введенського, О.О. Ухтомського, Л.А. Орбелі, К.М. Викова, П. К. Анохіна).
До різноманітних ФС людини, що впливають на ефективну та безпечну діяльність, в основному відносять: стомлення, хронічне стомлення, перевтомлення, стан гіпокінезії, монотонії та нервово-психічної напруги.
Саме поняття "функціональний стан" в практиці необхідне для того, щоб визначити можливості спеціаліста, який знаходиться в тому чи іншому стані, виконувати свої професійні обов'язки. Різноманітність визначення терміну потребує його уточнення з позицій фізіології праці.
Під функціональним станом слід розуміти сукупність характеристики фізіологічних функцій та психофізіологічних якостей, які визначають рівень активності функціональних систем організму, особливості життєдіяльності та стан працездатності людини (Маріщук В.Л., 1974, 1991).
На думку В.П. Загрядського та З.К. Сулимо-Самуйлло (1976), під функціональним станом організму слід розуміти таку сукупність характеристики фізіологічних функцій та психофізіологічних якостей, котра забезпечує ефективність виконання людиною робочих операцій. У відповідності до виду діяльності відомості про функціональні стани використовуються для визначення можливості людини виконувати конкретний вид професійної діяльності. Тому, І.А. Сапов (1986) дає визначення функціонального стану спеціаліста як сукупності характеристик тих функцій та якостей, що забезпечують успішність його професійної діяльності. Загальним в уявах про ФС є те, що дослідження його неможливо застосувати, не вивчивши один або декілька показників, і потребує інтегральної оцінки функцій, прямо або ж побічно зумовлюючих ефективну діяльність людини в безпосередньому зв'язку з динамікою працездатності.
Розвиток того чи іншого ФС зумовлюється як специфічністю факторів, так і механізмом його розвитку. Так, стомлення розвивається під впливом виду та характеру робочого навантаження, монотонія пов'язана з однобічністю трудової діяльності, а нервово-психічна напруга - наслідок усвідомлення відповідальності та значимості професіональної діяльності. Сприяють формуванню ФС та впливають на динаміку їх розвитку такі фактори, як параметри умов праці та життєдіяльності, характеристика самої трудової діяльності, соціального середовища та індивідуальні особливості людини. Найбільше впливають на зміну ФС умови придатності до праці та життєдіяльності, напруженість та тіривалість професійної діяльності.
Загальний підхід характеристик та класифікація ФС людини, які виникають в процесі роботи, можливо визначити за допомогою двох основних критеріїв: надійності, та ціни діяльності (Медведев В.І., 1979).
Під надійністю розуміється вірогідність виконання поставлених професійних завдань в зазначених параметрах.
Ціна діяльності - це величина фізіологічних, психофізіологічних затрат, які забезпечили виконання роботи на необхідному рівні. Використовуючи дані критерії, всі ФС можливо розділити на три основні класи: нормальні, межові, патологічні. До нормальних відносяться такі ФС, коли необхідний рівень роботи забезпечується адекватними затратами та параметрами гомеостазу. Для патологічних ФС необхідна надійність не забезпечується, а ціна діяльності перевищує можливості регуляції гомеостазу. Межові ФС можуть характеризуватися або зниженням надійності, або неадекватністю психофізіологічних витрат.
Основою в механізмі змін ФС є порушення регуляторних функцій, враховуючи їх пластичність та можливості компенсації: тривалий час можуть не відображатись на стані здоров'я та працездатності людини. В зв'язку з цим положенням доцільно ФС розглядати як припустимі та неприпустимі. Припустимими ФС можливо вважати в тому разі, коли при кордонному ФС надійність роботи знижується до припустимих рівнів, а ціна діяльності відповідає постійності внутрішнього середовища організму. Якщо ж надійність роботи нижча за необхідну або ціна діяльності неадекватна параметрам гомеостазу, такі ФС слід розглядати як неприпустимі. Така класифікація ФС має виражену практичну направленість, тому й належність ФС спеціаліста до певного класу повинна вирішуватись конкретно в кожному випадку. Наприклад, стомлення вважається нормальним ФС, виражене та хронічне стомлення - кордонним, а перевтомлення - патологічним станом. Разом з тим виражене та хронічне стомлення в одному випадку може розглядатись як припустимим ФС (надійність та ціна діяльності знаходяться ближче до нормального стану), а в другому випадку - неприпустимим (ці ж критерії ближче до аналогічних показників патологічного стану). Зрозуміло, що до неприпустимих ФС відносяться всі преморбідні стани, оскільки вони є субклінічними формами (стадіями) різних захворювань.
Такі стани, як нервово-психічне напруження, монотонія, в залежності від їх впливу не працездатність та здоров'я теж можуть бути нормальними і кордонними, припустимими та неприпустимими функціональними станами.
Таким чином, рівень ФС організму забезпечує ефективну та безпечну діяльність спеціаліста. Оцінка ж ФС повинна бути комплексною, динамічною, з виділенням тих фізіологічних систем, які найбільшою мірою забезпечують професійну діяльність.

3. – 21 білет

4. Нервово-психічна напруга (НПН) розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко проявляється при уявній або реальній загрозі життю або здоров'ю (Мерлін B.C., 1967; Наєнко Н.І., 1976).
Стан нервово-психічної напруги може проявлятись в зрушеннях 2-х форм: по типу наростання збудження або ж по типу розвитку гальмівних реакцій, крайні форми реагування залежать від індивідуальних якостей особистості або визиваються дуже гострими психічними чинниками.
Небезпека НПН для особистості та колективу криється в тому, що вона проявляється в дезорганізації поведінки, гальмуванні раніше напрацьованих навичок, неадекватних реакціях на зовнішні роздратування, труднощі в розподілі уваги, звуженні об'єму уваги та пам'яті, імпульсивних діях. Такі зміни в психічній сфері безумовно негативно позначаються на рівні працездатності та безпечної діяльності спеціалістів.
Збільшення нервово-психічної напруги, очевидно, є однією з причин зростання аварійності морських суден. Так, за даними Ліверпульської асоціації страхування, аварійність суден з 1959 по 1969, 1979, 1989 pp. зросла за кожне 10-річчя на 1000 випадків.
Особливістю поведінки в стані нервово-психічної напруги є її негнучкість, відсутність лабільності та пластичності. В той же час стереотипні дії протікають скоріше, з тенденцією до автоматизму. Тому й загальною характеристикою стану НПН вважається порушення структури складної професійної діяльності.

Рекомендації для попередження і усунення напруги.
1. Рекомендації тренування й підвищення кваліфікації, котрі сприяють не тільки підвищенню працездатності спеціалістів, але й зменшенню непотрібної емоційної напруги. Іноді розладдя в роботі виникає від незнання й недосвідченості, у зв'язку з чим виникають стресові ситуації.
2. Підтримка ритмічного виробничого навантаження. Встановлено, що нервове перенапруження й невротичні реакції частіше виникають у осіб, котрі беруться за безліч справ одночасно.
3. Вироблення у людей з дитячого віку чіткого переконання, що вони не зможуть уникнути стресових ситуацій, негативних емоцій, важких моментів в житті й на роботі.
4. Правильне трудове, психологічне, естетичне й етичне виховання, котре в значній мірі попереджує вірогідність виникнення конфліктних стресових ситуацій. Усвідомлення і спрямованість всіх працюючих на колективну працю.
5. Відволікання уваги від стресової ситуації, перекладання її на той вид діяльності, котрий більш за все цікавить або приваблює працівника.
6. Підтримка у працюючих керівниками цехів, відділів, лабораторій й усього виробництва інтересу до роботи на всіх рівнях управлінської і виконавчої ланки.
7. Створення на виробництві умов для виникнення позитивних емоцій.
8. Проведення відпустки в обстановці, яка відрізняється від тієї, де людина звичайно живе й працює. Для зменшення впливу хронічного емоційного стресу велике значення має характер відпочинку, спосіб проведення відпусток, канікул та їх своєчасність.

Варіант № 22.

1.Структура фактичної безпеки праці.

В психофізіології безпеки праці виділяють три головні взаємопов'язані фактори : людина, виробництво, система безпеки праці.
К.К. Платоно виділяє чотири головні підструктури особистості, які зумовлюють здатність людини протистояти небезпеці:
1. Біологічна під структура, яка виходить з природних властивостей людини та проявляється в саморегуляції, самозбереженні; структурному надлишку (парні органи, компенсація), інформаційному (резерв органів сприйняття, збереження й переробки інформації та її передачі).
2. Психологічна підструктура, яка характеризує індивідуальні особливості психічних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, мислення, емоції, почуття, воля). Психофізіологічні якості та стани людини визначають реакцію людини на небезпеку. Тобто можливості людини виявити небезпечну ситуацію й адекватно реагувати на неї залежно від її індивідуальних особливостей та типу вищої нервової діяльності.

3. Підструктура професійних якостей та досвід.. Мається на увазі саме безпечне вирішення всіх завдань. Слід відмітити, що вміння безпечно працювати залежить насамперед від рівня професійної майстерності, яка включає в себе знання правил безпеки і значно підвищує ступінь надійності спеціаліста.
4. Соціальна підструктура, яка зумовлює можливості людини протистояти небезпеці, визначається ступенем мотивації до праці та її безпеки.

Розглянуті підструктури особистості складають гнучку систему із взаємодоповненнями й взаємними концепціями, які сприяють надійності її існування та діяльності. Тому й можливості людини протистояти небезпеці також не слід розглядати як просту суму перерахованих підструктур. Таким чином рівень індивідуальної захищеності людини від небезпеки є наслідком дії складної системи саморегуляції, яка базується на динамічній структурі особистості.

Виробництво це не тільки процес праці, а й простір, в якому здійснюється трудова діяльність та виникає небезпека і де людина може піддаватися її дії. Це може бути будь-який технічний об'єкт (ОП ПУ, кабіна літака, автомобіля, лікувальний заклад і т.д.). Серед різних робіт, які виконуються на виробництві спеціально виділяють роботи (групи професій) підвищеної небезпеки. До них належать всі роботи, пов'язані з електрострумом, системами високого тиску і т.д. Такий розподіл проводиться з розрахунків на нормальні умови, організацію та експлуатацію техніки. В разі порушень в сферах може виникнути додаткова виробнича небезпека, котра робить звичайну роботу небезпечною. До робіт з підвищеною небезпекою допускаються особи, які пройшли спеціальну додаткову підготовку з техніки безпеки, самі засоби техніки безпеки більш досконалі, таких робіт значно менше, ніж звичайних, і саме головне, висока ціна помилки на роботах з підвищеною небезпекою зумовлює відповідний психологічний настрій, настанову й особисту відповідальність за безпечну працю.
Третя підструктура - система безпеки праці, яка спрямована на зниження рівня виробничої небезпеки та сприяє підвищенню захисту людини в праці. Система безпеки праці вирішує ряд головних завдань:
- сприяє забезпеченню загальної організації безпеки професійної діяльності;
- сприяє розробці й використанню індивідуальних та стаціонарних засобів захисту від небезпечних факторів;
- сприяє організації навчання безпечній роботі, виконанню правил безпеки праці, контролює готовність техніки та людей до небезпечної роботи;
- здійснює пропаганду й виконання безпечної праці.
В самій системі безпеки праці закладено велике коло заходів: від вдосконалення техніки й технологічних процесів, до організації різними шляхами безпечних умов праці взагалі, а також безпосередньо на кожному робочому місці, вже в процесі проектування техніки та умов професійної діяльності. Технічних принципів вирішення проблеми є досить багато, але до всіх засобів захисту (колективних та індивідуальних) ставиться вимога: виконуючи свої захисні функції, вони не повинні утворювати перешкод, а органічно вписуватись в професійну діяльність, технологічний процес, організацію виробництва.
Таким чином, на людину діє система безпеки праці, яка сприяє підвищенню професійної майстерності, її ефективності та безпечності, а мотивація безпечної праці забезпечує спеціаліста правилами, індивідуальними засобами захисту й таким чином додатково збільшує його захищеність.Дія системи безпеки праці на виробництво виявляється в зменшенні виробничих небезпек, а також в зменшенні рівня їх дії завдяки стаціонарному захисту. Небезпечні фактори й засоби протидії їм формують виробничу небезпеку.
На базі взаємодії трьох підструктур (людина - виробництво -система безпеки праці) складається фактичний рівень безпеки праці.
Вчені на практиці виділяють два головних фактори, які зумовлюють фактичну безпеку праці: результуюча виробнича небезпека та результуюча захищеність людини від цієї небезпеки, і сама людина виявляється активним та провідним компонентом цих взаємовідносин.

2.Відмінність динаміки працездатності за Корольчуком М.С. і Космолинським Ф.П.?

Динаміка працездатності за Корольчуком, налічує 4 основні стадії:

1.Впрацювання

2. Висока (оптимальна) працездатність

3. Нестійка працездатність

4. Неухильне зниження працездатності.

Також виділяється 5та стадія – кінцевий порив.

Космолинський та Дерев»янко виділяють шість класичних періодів:

1. впрацьовування,

2. високої працездатності,

3. повної компенсації,

4. нестійкої компенсації,

5. прогресивного зниження успішної роботи

6. кінцевого пориву.

Корольчук М. С. описує динаміку працездатності за таким критеріями: суб’єктивний стан, професійна працездатність, психофізіологічні показники.

Космолинський та Дерев»янко виділяють 4 таких критерії як: максимальні можливості організму, продуктивність роботи, емоційно-вольва напруга, стомлення.

Перші стадії збігаються, другі також, проте в динаміці працездатності за Корольчуком друга стадія високої працездатності включає 2,3 стадії за Дерев»янко.

За схемою Дерев»янко на 3 стадії, повної компенсації з’являється втома і поступово вона наростає з кожною стадією.

А за Корольчуком на 3 стадії, нестійкої працездатності, яка відповідає 4 стадії за Дерев»янко, нестійкій компенсації, виникає втома, а на 4 стадії, неухильного зниження працездатності, виникає перевтома.

Остання стадія, кінцевого пориву, характерна для обох схем динаміки працездатності.

3.Дайте рекомендації для попередження нервово-психічної напруги.

Нервово-психічна напруга (НПН) розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко проявляється при уявній або реальній загрозі життю або здоров'ю.

Особливістю поведінки в стані нервово-психічної напруги є її негнучкість, відсутність лабільності та пластичності. В той же час стереотипні дії протікають скоріше, з тенденцією до автоматизму. Тому й загальною характеристикою стану НПН вважається порушення структури складної професійної діяльності.

Висока нервово-психічна напруга виникає при сприянні різних факторів, які впливають на спеціаліста і виникають в таких умовах:

1. При виконанні складного завдання, пов'язаного з високою відповідальністю.

2. При дії перешкод.

3. При появі сильних раптових подразників на фоні впливу шкідливих факторів життєдіяльності.

4. При роботі в умовах дефіциту часу та інформації, необхідних для прийняття рішення та організації дій.

5. При освоєнні нових видів діяльності, недостачі чи надміру інформації.

Тож для попередження НПН необхідно перш за все усунути несприятливі фактори, які підвищують НПН:

1. Забезпечити фізіологічний комфорт, тобто привести у відповідність умови придатності життєдіяльності нормативним вимогам.
2. Зменшити рівень страху, різними аутотренінговими вправами та ін.
3. Уникати ситуацій з дефіцитом часу.
4. Якомога менше братись за завдання підвищеної складності, коли немає впевненості у наявних можливостях для їх виконання, що потребують високої відповідальності.
5. Не завищувати значимість помилкових дій, адекватно оцінювати реальний стан речей.
6. Уникати різного роду перешкод, шляхом прогнозування їх можливого виникнення, і таким чином їх попередження. В разі виникнення перешкод, не панікувати а спокійно проаналізувати ситуацію ї знайти рішення.
7. Спокійно відноситись до невдач внаслідок об'єктивних обставин, сприймати їх як досвід і такий збіг обставин.
8. Уникати дефіциту інформації для прийняття рішень.
9. Створити умови для уникнення або зменшення рівня сенсорної деривації та забезпечення повноцінного сприйняття інформації, що надходить.
10. Уникати перевантаження інформацією.
11. Уникати конфліктних умов, тобто умов, коли виконання одних умов потребує дій, суперечливих виконанню інших умов

4.Визначте фактори, які сприяють розвитку стомлення у навчальній діяльності студентів.

За відсутності достатньої дози щоденних м'язових рухів відбуваються небажані і істотні зміни функціонального стану мозку і сенсорних систем. Разом із зміною в діяльності вищих відділів головного мозку знижується рівень функціонування і підкіркових утворень, що відповідають за роботу систем дихання, кровообігу і травлення. Внаслідок цього спостерігається зниження загальних захисних сил організму, збільшення ризику виникнення різних захворювань.

Для даного стану характерна підвищена стомлюваність, нестійкість настрою, втрата здібності до тривалої розумової і фізичної напруги. Всі ці симптоми можуть виявлятися в різному ступені.

Особливу увагу слід звернути на те, що навчання дуже часто зводиться лише до розумової діяльності, воно майже завжди було пов'язано з емоційною напругою, досягненням поставленої мети і подоланням скрутних ситуацій, які також можуть сприяти розвитку нервового перенапруження. Серйозним випробуванням організму є інформаційне перевантаження студентів, що виникає при вивченні численних учбових дисциплін. Критичним і складним чинником перенапруження студентів є екзаменаційний період як один з варіантів стресової ситуації, протікаючий в більшості випадків в умовах дефіциту часу і що характеризується підвищеною відповідальністю з елементом напруженості. Негативна дія на організм посилюється при сумарному впливі декількох чинників ризику, коли вони впливають одночасно і приймають хронічний характер.

Динаміка учбового процесу з його нерівномірністю розподілу навантажень і інтенсифікацією під час екзаменаційної сесії викликає зниження функціональної стійкості до фізичних і психоемоційних навантажень, зростає негативний вплив гіподинамії, порушень режимів праці і відпочинку, сну і живлення, інтоксикації організму через шкідливі звички; виникає стан загального стомлення, перехідний в перевтому.

Розглянемо процес розвитку стомлення студентів в перебігу їх учбового дня. Учбовий день студенти, як правило, не починають відразу з високої продуктивності учбової праці. Потрібно близько 20 – 30 хвилин, перш ніж працездатність досягає оптимального рівня. Цей період характеризується поступовим підвищенням працездатності з певними коливаннями.

Період оптимальної і стійкої працездатності має тривалість 1,5 – 3 години, в процесі чого функціональний стан студентів характеризується змінами функцій організму, адекватних тій учбовій діяльності, яка виконується.

Третій період – період повної компенсації, характеризується появою початкових ознак стомлення, які компенсуються вольовим зусиллям і позитивною мотивацією.

В четвертому періоді наступає нестійка компенсація, наростає стомлення, спостерігаються коливання вольового зусилля, а також коливання продуктивності учбової діяльності.

В п'ятому періоді починається прогресивне зниження працездатності, яка перед закінченням роботи може змінитися короткочасним її підвищенням за рахунок мобілізації резервів організму.

При подальшому продовженні роботи в шостому періоді, відбувається різке зменшення її продуктивності. В результаті зниженні працездатності і згасання робочої домінанти.

Проте, не тільки розумова напружена діяльність є причиною стомлення організму студентів. Унаслідок вимушеного тривалого статичного навантаження (постійна напруга м'язів) обмінні процеси сповільнюються. В положенні сидячи, особливо з нахилом голови і тулуба вперед, виникає кістково-суглобова патологія, зокрема шийного і поперекового відділу хребта. Біохімічний аналіз пози "сидячи за столом" виявив наявність значних м'язових напруг в області поясниці і шиї. Ця напруга м'язів, відповідальних за підтримку робочої пози викликає їх стомлення, суб'єктивно оцінюване як відчуття утомленості у вказаних областях тіла. Об'єктивно стомлення виявляється в зростанні амплітуди біопотенціалів всіх досліджених м'язів вже в першій половині учбового дня.

Для зниження рівня стомлення м'язів під час занять необхідно зменшити величину нахилу голови і корпусу. При організації робочого місця важливо дотримати відповідність конструкції робочих меблів основним анатомофізиологичним і ергонометричним вимогам.

Здоров'я людини напряму було пов'язано з його працездатністю і стомлюваністю. Від стану здоров'я багато в чому залежить успішність учбової і виробничої діяльності студента. Серед заходів, направлених на підвищення розумової працездатності студентів, на подолання і профілактику психоемоційного і функціонального перенапруження рекомендується використовування фізичних вправ як засіб активного відпочинку.

Дата добавления: 2015-05-26