Предмет та завдання етики

ЕТИКА

ЛЕКЦІЇ З ЕТИКИ

напряму підготовки 6.020101 Культурологія

спеціальністю 6.020101 Культурологія

(шифр і назва спеціальності)

Інституту культури і мистецтв

Для студентів 4 курсу: “Культурологія”

Підготував:Доцент кафедри культурології

та кіно,- телемистецтва

Інституту культури і мистецтв

кандидат філософських наук Ірдинєнко Катерина Олександрівна

Етика – найдавніша та найзахоплююча галузь людського знання. Термін “етика” – старогрецького походження. Він бере початок від слова “ethos“, що в старі часи означало людську оселю, звірине лігво, пташине гніздо. У цьому значенні воно вживалося ще Гомером. Пізніше значення цього слова зазнало змін. Одне з таких значень означало – стійку природу якого-небудь явища, характер, внутрішню натуру живих істот. В даному значенні термін “етика” ввів в науковий оборот Арістотель (384 - 322 до н.е.) Учений, відштовхуючись від слова “етос” в значенні характеру, внутрішньої природи, натури, утворив прикметник “етичний” або “етносний” той, що відноситься до етосу. Ним він позначав особливий клас якостей, що стосуються характеру людини, й описують його досконалий стан – етичні чесноти. Уперше в історії етики, Арістотель пов’язує етичні чесноти з бажанням, волею, вважаючи, що, хоча моральність і залежить від знань, проте вона міститься в добрій волі: адже одна справа знати, що добре і що погане, а інша – хотіти слідувати доброму. Чесноти – не якості розуму, вони – склад душі. Тому Арістотель розрізняє діапоетичні (розумові) чесноти, які пов’язані з діяльністю розуму, та етичні – чесноти душевного складу, характеру. Усі вони не дані нам від природи, їх можна придбати.ї До перших відносяться дві – розумність, або мудрість, і розсудливість, практична мудрість, набута шляхом навчання. Другі – чесноти волі, характеру, до них відносяться мужність, щедрість, моральність й тощо. Останні виробляються шляхом виховавування звичок. Етична чеснота є знаходження належної середини в поведінці і у відчуттях, вибір середини між їхнім надлишком і недоліком. Як же визначити належну середину для кожного з нас. За Арістотелем, для цього необхідно або володіти практичною мудрістю, розсудливістю, або слідувати прикладу чи повчанням добродійної людини.

Разом з тим Арістотель говорить, що придбані вихованням чесноти вище за дар природи, природжених здібностей. Чеснота вимагає навиків, звички, практики. Нелегко знайти належну середину у відчуттях і вчинках, набагато легше стати порочним. Щоб стати добродійною людиною, крім знання, що є добро і зло, потрібен також час для виховання характеру. Один добрий вчинок ще не веде до доброчесності. Природно виховання краще всього починати з дитячого віку. Тому у сфері виховання громадян Арістотель відводить велику роль законодавству і державі.

Дата добавления: 2015-05-26