Розірвання шлюбу судом

Судовий порядок розірвання шлюбу зазнав значних змін. Насамперед законодавство, яке діяло до 01.01.2004 року, передбачало можливість розірвання шлюбу в суді між подружжям, яке мало дітей до 18 років в порядку позовного провадження, незважаючи на наявність чи відсутність між ними згоди на розірвання шлюбу. Відповідно до сучасного СК України подружжя, яке має спільних дітей до 18 років, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу за взаємною згодою. У спільній заяві подружжя має вказати відомості щодо часу реєстрації шлюбу, наявності спільних дітей, наявності спільної згоди на розірвання шлюбу та інші необхідні дані. Ця справа розглядатиметься в порядку окремого, а не позовного провадження. Суд не повинен з’ясовувати причини розірвання шлюбу, а також вживати заходи щодо збереження сім’ї. Встановлює, чи вимога про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і чи після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Для забезпечення інтересів дітей ще однією новелою СК України є вимога щодо подання разом із такою заявою договору подружжя про виховання і договору про утримання дітей. У договорі про виховання дітей подружжя має домовитися про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Якщо батьки проживають окремо, то визначення місця проживання дитини віком до десяти років відбувається за згодою між батьками, дитини віком від десяти до чотирнадцяти років — за згодою батьків та самої дитини, а дитини віком від чотирнадцяти до повноліття — за бажанням самої дитини (стаття 29 ЦК України). Щодо здійснення тим із батьків, котрий проживатиме окремо, права на особисте виховання дитини, то в договорі може бути визначено конкретний час (дні тижня, години; вихідні та святкові дні; канікули) для такого спілкування. Законом встановлено просту письмову форму для такого договору, однак, за бажанням сторін він може бути посвідчений нотаріально. За відсутності нотаріального посвідчення відповідність умов договору вимогам закону перевіряє суд. Також передбачено укладення іншого договору між подружжям, яке звертається до суду зі спільною заявою про розірвання шлюбу. Частина 2 статті 109 СК України передбачає укладення договору про розмір аліментів на дитину. Незважаючи на таку назву, видається можливим у такі договори включати також інші умови щодо утримання дитини, зокрема відносно строків, форми, порядку надання такого утримання, а також підстав для його припинення, зміни розміру тощо. Договір між подружжям про аліменти на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Якщо між подружжям існує спір, відсутня взаємна згода на розірвання шлюбу, або коли один із подружжя не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання спільної заяви до суду чи державних органів реєстрації актів цивільного стану, позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України). Розірвання шлюбу відбуватиметься в порядку позовного провадження. Позовна заява пред’являється в суд за місцем проживання відповідача, або за місцем проживання позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них (стаття 109, частина 2 статті 110 ЦПК України).

Окрім самого подружжя, позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним, може пред’явити опікун. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (також у разі народження мертвої дитини або смерті дитини до одного року)» окрім деяких винятків. Допускається звернення до суду одного з подружжя із позовом про розірвання шлюбу навіть протягом вагітності дружини та одного року після народження дитини у таких випадках: 1) один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини; 2) протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою; 3) до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (стаття 110 СК України).

За відсутності зазначених обставин, які є винятками із загального правила, у разі подання заяви про розірвання шлюбу одним із подружжя під час вагітності дружини або протягом року після народження дитини така позовна заява підлягає поверненню, про що суддя постановляє ухвалу (частина 3 статті 121 ЦПК України). Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, — припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв’язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі (абзац 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Позовна заява за формою та змістом має відповідати вимогам, встановленим статтею 119 ЦПК України. Розгляд справи проводиться у межах заявлених вимог і на підставі пред’явлених доказів, тому в позовній заяві має бути повний виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, і посилання на відповідні засоби доказування. У позовній заяві про розірвання шлюбу зазначаються відомості про рік народження кожного з подружжя, дату та місце реєстрації шлюбу, причини його розірвання, наявність спільних дітей, відомості про них, пропозиції щодо їх виховання та утримання після розірвання шлюбу, інші вимоги, наприклад, щодо поділу майна, сплати аліментів на користь одного із подружжя, які можуть розглядатися в одному провадженні разом із вимогою про розірвання шлюбу. До заяви додаються свідоцтво про шлюб, копії свідоцтв про народження дітей, інші необхідні документи.

Оскільки між подружжям існує спір щодо необхідності розірвання шлюбу, то суд зобов’язаний з’ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини розірвання шлюбу. Жодного вичерпного чи приблизного переліку таких обставин СК України не містить. Однак на одну з них звертає окрему увагу: небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини, а також відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу (частина 2 статті 49 та частина 2 статті 50 СК України). Причини припинення шлюбу шляхом його розірвання можуть бути об'єктивного характеру, тобто незалежними від волі одного або обох подружжя (наприклад, безплідність одного із подружжя), або суб'єктивною характеру, тобто залежними від волі одного або обох подружжя (наприклад, подружня зрада, зловживання спиртними напоями, наркотиками, побої, різні віросповідання, різниця у віці, освітньому рівні, різні погляди на питання сімейного співжиття, небажання мати дітей одним із подружжя тощо).

З метою вжиття заходів для збереження сім’ї суд може відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, межі якого законодавством не встановлені (стаття 11 СК України, частина 5 статті 191 ЦПК України). Суд вживає таких заходів, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Ухвала суду про відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення не підлягає оскарженню в апеляційному та касаційному порядку.

Під час розгляду справи про розірвання шлюбу суд також бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне Життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання. Зазначені правила стосуються лише припинення шлюбів, розірваних у судовому порядку після 01.01.2004 року, тобто після набрання чинності Сімейним кодексом України 2002 року.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини чи чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (стаття 115 СК України). Реєстрація розірвання шлюбу може провадитися незалежно від строку, що минув після постановлення судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності. Така реєстрація провадиться за письмовою заявою подружжя або одного з них за пред’явлення копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало чинності, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита. Відділ реєстрації актів цивільного стану, який одержав повідомлення про відсутність відмітки про розлучення за місцем зберігання актового запису про шлюб, у десятиденний термін запрошує заявника для реєстрації розірвання шлюбу і в його присутності реєструє розірвання шлюбу. У паспортах або паспортних документах, що посвідчують осіб розлученого подружжя, проставляється штамп про реєстрацію розірвання шлюбу, де зазначають прізвище, ім’я, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, місце і час цієї реєстрації.

11. Режим окремого проживання

Суттєвою новелою нового СК України є введення інституту окремого проживання подружжя. Радянське сімейне законодавство не закріплювало положень щодо цього питання, хоча факт роздільного проживання подружжя брався судами до уваги під час поділу їхнього майна.
Режим окремого проживання подружжя може бути встановлено судом: а) за взаємною заявою подружжя,коли чоловік і жінка не можуть проживати разом і згодні щодо встановлення такого режиму. Це може бути викликано певними проблемами в сім'ї, коли подружжя ще остаточно не вирішило питання про розірвання шлюбу і бажають перевірити свої почуття, з'ясувати подальші наміри щодо збереження або незбереження сім'ї; б) за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно. В даному випадку ініціатором роздільного, проживання виступає лише один із подружжя.

Відповідно до СК у разі встановлення режиму окремого проживання виникають такі наслідки: майно, що його буде набуто в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка; дружина, чоловік можуть усиновити дитину без згоди другого з подружжя.
Указана норма передбачає дуже важливі наслідки особистого та майнового характеру. Так, при окремому проживанні припиняється режим спільної сумісної власності подружжя, не діють правила, які встановлені законом щодо їх майна. Утім, сторони мають право щодо майна, яке буде набуто при окремому проживанні подружжя, замінити шлюбним договором. Це випливає з СК, де, зокрема, вказано, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені шлюбним договором. Це означає, що подружжя може звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання та до нотаріуса про посвідчення шлюбного договору, в якому будуть встановлені правила щодо правового режиму їхнього майна. В договорі вони можуть, наприклад, вказати, що окремі речі, які сторони набуватимуть під час окремого проживання, будуть складати їх спільну (сумісну або часткову власність), спільне майно, набуте під час шлюбу та продане під часокремого проживання, буде належати одному з подружжя, передбачити інші моменти.

Особисті стосунки подружжя, пов'язані з визначенням походження дитини, яка була народжена дружиною після спливу десяти місяців після встановлення режиму окремого проживання, та порядком усиновлення дитини одним із подружжя. СК не містить вказівки щодо інших особистих прав та обов'язків подружжя у цей період. У формальному розумінні це означає, що такі права й обов'язки подружжя зберігаються.

Дата добавления: 2015-05-31