Лекція 11. Методологія наукового пізнання

1. Специфіка і структура наукового знання.

2. Методи і форми наукового знання.

3. Класична, некласична та постнекласична парадигми розвитку науки.

■ 1. Наука – сфера людської діяльності, спрямована на виробництво і теоретичну систематизацію об’єктивних знань про дійсність. Основа цієї діяльності: збір фактів, їх оновлення, систематизація, критичний аналіз та синтез нових знань чи узагальнень.

► Особливості наукового знання:

- Вияв об’єктивних законів дійсності.

- Передбачення майбутнього.

- Системність.

- Побудова спеціальної мови.

- Методологічна рефлексія.

- Мета – об’єктивна істина.

- Відтворення знання (фіксація в мові).

- Матеріальні засоби (прилади, інструменти…)

- Строга доказовість.

► Структура наукового знання – єдність стійких взаємозв’язків між елементами певної системи.

- Фактичний матеріал.

- Першопочаткові узагальнення.

- Основані на фактах проблеми і гіпотези.

- Закони, принципи, теорії.

- Філософські установки.

- Світоглядні основи.

- Методи та ідеали наукового пізнання.

- Стиль мислення.

■ 2. Метод – шлях до чогось, спосіб діяльності суб’єкта в б/я її формі. Поділяються на:

1. Теоретичні:

- Формалізація – відображення змістовного знання в знаково-символічному вигляді.

- Аксіоматичний метод – метод побудови теорій, відповідно до якого в доказах дозволяється користуватися лише аксіомами і раніше виведеними з них твердженнями.

- Гіпотико-дедуктивний метод – створення системи дедуктивно зв’язаних між собою гіпотез, з яких виводиться ствердження про емпіричні факти.

2. Емпіричні:

- Спостереження – цілеспрямоване вивчення предмета, яке спирається на органи чуття.

- Експеримент – активне і цілеспрямоване втручання дослідника в протікання процесу.

- Порівняння – судження про схожість чи відмінність об’єктів.

3. Загальнологічні методи:

Аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, системний підхід, ймовірнісний підхід.

► Форми знання:

1. Наукове знання – істинне, об’єктивне знання.

2. Езотеризм – позанаукове знання. Це сукупність особливих способів сприйняття реальності, що мають таємний зміст і вираження в "психодуховних практиках". До складу езотеризму входять магія, алхімія, астрологія, гностицизм, кабала, теософія, суфізм, йога, ваджраяна (буддійський тантризм), масонство, антропософія, мондіалізм.

3. Буденно-практичне знання – досвід повсякденного життя, здоровий глузд, має несистемний та неписьмовий характер, використовується майже несвідомо,

4. Ігрове пізнання – будується на основі прийнятих правил і цілей.

5. Народна наука – знахарство, екстрасенси, шамани, ворожба.

■ 3. КЛАСИЧНА НАУКА (30-ті рр. ХІХ ст.):

30-ті рр. ХІХ ст. – згасання інтересу до метафізики та філософії Г. Гегеля. Англійський емпіризм та філософія Просвітництва. Досвід – єдине достовірне джерело істини. Наукові методи ідеальні для пізнання дійсності. Нова тенденція – механіко-математичне природознавство. Техніка – оречевлена сила науки. Філософія – служниця науки. Ідеал знання – математичне, уніфіковане, систематизоване.

Основні характеристики класичної науки:

1. Експериментально-емпірична:

Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає чуттєвий досвід джерелом знання. Це абсолютизація досвіду та чуттєвого пізнання.

2. Об'єктивне, незалежне від спостерігача дослідження.

3. Закриті системи:

Система – цілісність, утворена рядом взаємодоповнюючих та взаємозалежних елементів.

Закрита система – система, яка характеризується жорсткими фіксованими межами та ігноруванням впливу зовнішніх чинників. Це відсутність або жорстка обмеженість взаємодії з навколишнім світом. Це система, яка має джерело енергії в середині себе (годинник, машина).

4. Об'єкт дослідження – спостережувані явища. "Світ явищ".

5. Спостереження і теоретичний опис.

6. Кумулятивна модель розвитку (накопичення в концентрованому вигляді усіх попередніх здобутків).

7. Одноваріантність розвитку наукової системи.

8. Верифікація – відповідність емпіричним даним. Перевірка істинності теорії на практиці.

9. Експериментальний характер. Знання базується на чуттєвому досвіді.

НЕКЛАСИЧНА НАУКА (поч. ХХ ст.):

1. Гіпотетико-експериментальна:

Гіпотеза – спосіб мислення, який полягає в побудові припущень, їх розвиток та доведення.

Експеримент – метод дослідження явища в умовах, якими можна керувати. Це активне та цілеспрямоване втручання дослідника у процес пізнання.

2. Суб'єкт + прилади. Втручання в дослідження.

3. Відкриті системи – передбачають динамічну взаємодію з навколишнім світом (магазин, калькулятор на сонячних батарейках).

4. Об'єкт дослідження – безпосередньо неспостережувані явища і точно сконструйовані ідеальні об'єкти.

5. Математизація і формалізація:

Математизація – використання математики для теоретичного представлення наукового знання. Побудова математичних моделей для пояснення механізму явища.

Формалізація – подання інформації про об’єкт і строго формалізованому вигляді, тобто, це система абстрактного мислення.

6. Лінійно-некумулятивна модель розвитку.

7. Багатоваріантність спрямованості розвитку системи.

8. Фальсифікація – спростування теорії посиланням на емпіричний факт.

9. Теоретичний характер.

► К. Поппер (1902 – 1994) – основоположник філософської концепції критичного раціоналізму.

- Принцип фалібілізму – будь-яке наукове знання принципово не є завершеним та передбачає подальше доповнення та заміну. Гіпотетичний характер знання та схильність до помилок.

- Модель розвитку науки: формулювання проблеми → висування гіпотез → фальсифікація гіпотез → експериментальна перевірка → нова і точніша постановка проблеми.

► І. Лакатош (1922 – 1974) вважає, що в основі розвитку науки лежить ідея конкуренції науково-дослідних програм й будь-яка, навіть найбільш вірна, методологія все одно є обмеженою.

Науково-дослідницька програма (НДП) – сукупність і послідовність теорій, пов’язаних спільною основою, спільними ідеями і принципами. Вихідна теорія тягне за собою ряд наступних.

Будова НДП:

- Ядро – сукупність наукових припущень, які залишаються незмінними протягом усього розвитку науково-дослідної програми.

- Правила позитивної евристики – визначають подальші шляхи розвитку дослідження.

- Правила негативної евристики – забороняють переосмислення жорсткого ядра навіть у випадку зіткнення НДП з аномаліями та контрприкладами.

- Захисний пояс – додаткові гіпотези, які можуть видозмінюватись та адаптуватись до аномалій.

► Т. Кун (1922 – 1996) стояв на позиціях того, що наука розвивається стрибкоподібно та у вигляді наукових революцій.

- Парадигма – визнані усіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому товариству модель постановки та вирішення проблем.

- Етапи розвитку науки:

1. Нормальна наука – панування усталеної парадигми.
2. Наукова революція – період розпаду парадигми.

ПОСТНЕКЛАСИЧНА НАУКА (60-70 рр. ХХ ст.):

1. Anything goes! (Методологія анархізму П. Фойєрабенда. Принцип проліферації (розмноження) та неспіввимірності теорій).

2. Суб'єкт + прилади + ціннісно-цільові орієнтації.

3. Складні саморегулюючі й самоорганізуючі системи – динамічні адаптативні системи, у яких засвоєння інформації пов’язане із видозміною структури самої системи, які самостійно обирають цілі свого розвитку та критерії їх досягнення (навчання людини, економіка).

4. Об'єкт дослідження – саморегулюючі і самоорганізуючі системи. Квазіоб'єкти.

Квазіоб'єкти – ідеальна модель реального об’єкта.

5. Прогностична методологія. Синергетика.

Прогностична методологія спрямована на передбачення наслідків людської діяльності.

Синергетика – міждисциплінарний підхід, який досліджує спільні закономірності явищ та процесів в складних самоорганізуючих системах.

6. Нелінійна некумулятивна модель розвитку.

7. Багатоваріантність спрямованості розвитку системи.

Точка біфуркації – критичний стан системи, у якому система стає нестабільною й виникає невизначеність: або стан системи перейде до хаотичного, або вона перейде на новий, вищий рівень впорядкованості.

8. Проліферація альтернативних теорій. Збереження й подальша модифікація. Експериментальне спростування, але не усунення.

9. Комп'ютерне моделювання – комп’ютерна програма, яка реалізує абстрактну модель деякої системи.

► Різниця між класичним, некласичним та постнекласичним типом раціональності:

Раціональність – здатність мислення працювати з ідеальними об’єктами та відображати світ понятійно.

Класичний тип наукової раціональності, концентруючи увагу на об’єкті, намагається елімінувати при теоретичному поясненні та описі все, що стосується суб’єкта, засобів і операції його діяльності.

Некласичний тип наукової раціональності враховує зв’язки між знанням про об’єкт і характером засобів та операції, які використовує суб’єкт.

Постнекласичний тип наукової раціональності враховує співвідношення отриманих знань про об’єкт не лише з особливостями засобів та операції діяльності, але й з ціннісно-цільовими структурами.

Дата добавления: 2015-06-25