КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Тема 7. Формування попиту на ринку окремого товару 2 страница
вимірюваність — рівень вірогідності, з якою можна визначити місткість і купівельну спроможність сегмента; доступність — рівень зусиль, докладаючи які, можна забезпечити сегмент необхідною кількістю продуктів; реальність — рівень прибутковості і фактичної величини сегмента (підприємство має орієнтувати свою маркетингову стратегію на найбільшу та однорідну групу споживачів); дійовість — можливість ефективного використання в цьому сегменті маркетингової програми, яка застосовується для залучення споживачів. Різні підходи до сегментування ринку здебільшого реалізуються з допомогою різноманітних методів. Найважливішим з них є кластерний аналіз споживачів (таксономія). Кластери споживачів формуються об'єднанням в окрему групу тих із них, котрі дають схожі відповіді на задані запитання. Покупці можуть бути згруповані в кластер за віком, доходами, звичками тощо. Схожість відповідей покупців оцінюється з допомогою вимірювання за різними показниками. Найчастіше для цього використовуються показники математичної статистики. Значного поширення в розподілі споживачів на засадах кластерного аналізу набуло сегментування, що враховує «ставлення споживачів до новизни товару». Крім класичного кластерного аналізу є також прийоми розподілу ринку на основі продуктової сегментації, коли передовсім беруть до уваги параметри продукції. Вона особливо важлива для продукції, реалізація якої базується на вивченні довгострокових тенденцій розвитку ринку. Розробка і виробництво нового товару, здійснення великих інвестиційних програм потребують тривалого часу, тому правильність результатів аналізу ринку, оцінки його місткості має винятково велике значення.
Коли підприємство працює на ринку стандартної продукції, визначення його потенціалу здійснюється через використання методу підсумовування даних за окремими сегментами. Слід зазначити, що в світовій практиці зараз переважають два принципові методи маркетингового сегментування: з визначеними та невизначеними ознаками сегментування. Перший використовується тоді, коли попередньо відомі ознаки сегментування, кількісний склад сегментів, їхні характеристики. Його застосовують у випадку, коли сегментування не є метою дослідження, а тільки допоміжним інструментом для розв'язання інших маркетингових завдань. Ним користуються і тоді, коли сегменти ринку є чітко визначеними, а варіантність сегментів — малою, для визначення найперспективнішого сегмента (кількість сегментів, що досліджується не повинна перевищувати 10). Зовсім іншим принциповим підходом до маркетингового сегментування є другий метод, коли ознаки сегментування чітко не окреслені і суть самих сегментів невідома. Метод сегментування за невизначеності ознактакож передбачає опитування споживачів. Його використовують для попереднього пошуку ознак сегментування з наступним традиційним відбором сегментів. Метод невизначеності успішно реалізується, коли фірма має не менше 100 покупців товару або споживачів послуг, є можливість провести їх опитування, наявне достатнє програмне забезпечення для обробки отриманих результатів. За цих умов сегментування здійснюється за такими етапами: — визначення можливихознак сегментування; — проведення опитування; — визначення ознак, реально придатнихдля сегментування; — виділення окремих сегментів; — маркетингова оцінка виділених сегментів на відповідність вибраним критеріям. Найчастіше ознаки можливого сегментування визначаються за допомогою вивчення думок споживачів. Метою опитування є розподіл респондентів відповідно до вибраної програми. Групи з найбільшим відсотком продажу виділяють як ринкові сегменти. На наступному етапі здійснюється опис виділених сегментів, що створює базу для дальшого проектування, модернізації або позиціювання продукту. Завершальним етапом сегментування за цим методом є оцінка виділених сегментів на відповідність маркетинговим критеріям місткості, доступності, суттєвості та сумісності.
Відповідність критерію місткості досягається тоді, коли є можливість спрямувати всі виробничі потужності підприємства для роботи в певному сегменті, тобто його місткість має бути більшою або дорівнювати виробничим потужностям підприємства. Доступність сегмента передбачає визначення можливості просування товарів та послуг без створення додаткової збутової мережі і налагодження відносин з посередниками. Якщо підприємство і раніше працювало з цим сегментом, ця ознака є вже відомою. Критерій суттєвості сегмента визначається оцінюванням сталості вибраної групи споживачів за об'єднувальними ознаками. Крім цього, беруть до уваги можливість зміни кількісних характеристик сегмента (зростання, сталість, зменшення). Критерій сумісності сегмента з ринком основних конкурентів визначається діловою активністю останніх, можливістю заволодіти бажаною часткою ринку. Сегментування ринку є найпоширенішим, але не єдиним засобом пошуку цільових ринкових аудиторій. Підприємства з обмеженими ресурсами можуть досягти цієї мети з допомогою маркетингу на рівні ринкових ніш, коли визначаються невеликі з характерними відмітними ознаками групи споживачів, тобто маркетинг цільових ніш — це результат іще детальнішого сегментування (підсегмент, група) з поглибленим виокремлюванням характерних ознак.
9.2. Методика вибору цільового ринку Цільовий ринок — це найвигідніша для підприємства група сегментів ринку (або один сегмент), на яку спрямовується його діяльність. У маркетинговій товарній політиці вибору цільового ринку, тобто ринку на якому підприємство може досягти визначених цілей, приділяється багато уваги. Від правильного вибору значною мірою залежатиме ефективність усієї дальшої діяльності фірми.
Вибору цільового сегмента передує сегментування ринку. Кожен із виокремлених сегментів треба розглянути з погляду можливості вибору його цільовим ринком підприємства. Для цього послідовно оцінюються доступність ринку, його потенціал і можливості освоєння. Для оцінки доступності ринку вивчають такі питання: 1) рівень стабільності політичної ситуації в країні, наявність принципових можливостей експорту товару до неї; 2) умови торгівлі в країні (чи проводиться політика протекціонізму, величина податків та мита, кількісні обмеження, антидемпінгові заходи, форми контролю за імпортом товару); 3) можливість отримання достовірної інформації про ринок, його прозорість; 4) активність конкурентів; 5) частка ринку яку задовольняє власне виробництво, перспективи його розвитку. Потенціал ринку характеризується його фактичною місткістю та перспективами розвитку. Обсяги майбутнього продажу мають забезпечити можливість покриття витрат, що виникають через необхідність пристосування до ринку. Оцінка можливостей освоєння сегмента ринку базується на послідовному виконанні таких процедур. 1. Аналізуються можливі ризики, втрати та ускладнення. 2. Вивчаються чинні на ринку обов'язкові норми та стандарти на продукцію, а також система та правила сертифікації виробів. 3. Перевіряється патентна чистота товару в країні поставки. (Вивчається рівень втілення у виробі технічних рішень, котрі не підпадають під дію патентів, що видані в країнах передбачуваного експорту). 4. Визначається конкурентоспроможність товару. 5. Вивчаються позиції основних конкурентів, що впливають на технічний рівень, збутову та цінову політику, та їх можлива реакція на появу нового виробника.. 6. Аналізуються тенденції розвитку ринку та галузі. 7. Визначаються можливі обсяги продажу. 8. Розробляється програма маркетингу, що визначатиме спосіб і час виходу на ринок, а також маркетингові засоби його обробки (комплекс маркетингу). 9. Розраховують витрати й доходи, пов'язані з реалізацією програми маркетингу.
Оцінка загальних витрат на реалізацію програми маркетингу та прогноз можливого обсягу продажу та ціна на товар дають змогу визначити прогнозний обсяг доходу. Потім порівнюються доходи та витрати і приймається рішення щодо вибору як цільового певного досліджуваного сегмента ринку, якщо такий сегмент (кілька сегментів) відповідає всім вибраним критеріям. Отже, цільовий ринок — це сукупність споживачів із загальними потребами або характеристиками, яку фірма вирішила обслуговувати засобами маркетингу. Діяльність зі створення міцних споживчих переваг конкретного продукту (послуги) називають позиціюванням товару. Такі заходи в маркетинговій практиці здійснюються для того, щоб товар зайняв у свідомості споживача гідне місце проти аналогічних конкурентних пропозицій.
9.3. Види маркетингу на цільовому ринку
Залежно від результатів сегментування ринку фірма оцінює рівень привабливості одного або кількох сегментів для своєї дальшої діяльності, визначає варіант охоплення ринку. Ці варіанти здебільшого пов'язують з масовим, диференційованим та концентрованим маркетингом. На насиченому та однорідному ринках використовуються переваги масового маркетингу, коли на продаж пропонується однаковий товар із розрахунком на великий потенційний попит споживачів. Це може сприяти значному скороченню витрат у разі великих обсягів виробництва та товарообігу і зменшенню цін на товари. Останнє сприятиме збільшенню обсягів продажу і відповідно прибутків. Проте використання переваг масового маркетингу ускладнюється нині все більшою диференціацією смаків та вподобань споживачів, спричиненою значною конкуренцією у виробництві товарів широкого вжитку, великою різноманітністю можливостей споживача щодо місця здійснення закупівель, інтенсифікацією зусиль в сфері реклами. Такі чинники в сукупності унеможливлюють створення товару та програми маркетингу, які приваблювали б усі прошарки споживачів. Диференційований маркетинг орієнтується на якомога більшу кількість сегментів ринку. Для кожного з них опрацьовується окреме товарне пропонування згідно з «гаманцем, випадком і особистістю». Диференційований маркетинг передбачає урізноманітнення властивостей товару відповідно до запитів споживачів. Треба, однак, урахувати, що зростання обсягів продажу стримуватиметься збільшенням витрат виробництва. Найчастіше такий маркетинг застосовується на ринку споживчих товарів з багатьма конструктивними відмінностями та різноманітними властивостями (автомобілі, електропобутові прилади, продукти харчування, одяг). Концентрований маркетинг передбачає цілеспрямовану діяльність на одному, найпривабливішому сегменті ринку з однією групою споживачів. Його переваги найчастіше використовує малий та щойно започаткований бізнес, ресурси якого здебільшого є обмеженими. Водночас концентрований маркетинг характеризується високим комерційним ризиком, можливістю втратити сегмент у боротьбі з конкурентом, який має більший виробничий потенціал та маркетинговий ресурс. Подальше пристосування маркетингових пропозицій та програм до потреб та смаків окремих груп споживачів здійснюється на рівні мікромаркетингу, з двома найпоширенішими різновидами: локальний та індивідуальний маркетинг. Локальний маркетинг передбачає дії із задоволення потреб локальних груп споживачів, до складу яких входять мешканці окремих міст, районів, мікрорайонів, а також покупці окремих крамниць. Така диференціація є найефективнішою в процесі вибору розміщення торговельних підприємств, формування їх товарного асортименту, надання банківських та інших послуг. Пристосування товарного асортименту та відповідних програм до потреб і побажань окремих споживачів здійснюється в межах індивідуального маркетингу. Завдяки великим можливостям сучасних гнучких виробничих систем (ГВС), уніфікації та стандартизації складових готової продукції задоволення потреб окремих споживачів може здійснюватися не тільки в традиційних сферах (пошиття одягу, столи замовлень, послуги зв'язку), але і в межах виробництва технічно складних виробів (комп'ютерна техніка, легкові автомобілі, сучасні меблі та інтер'єри).
Питання для самоконтролю 1. Що таке сегментування ринку, його призначення? 2. Дайте визначення ринковому сегменту. За якими критеріями відбувається сегментування ринку? 3. Які методи сегментування ринку Вам відомі? 4. Що таке цільовий ринок? Розкрийте зміст методики вибору цільового ринку. 5. Яки види маркетингу можливі для роботи з цільовим ринком?
Завдання для самостійного виконання
Визначте та охарактеризуйте ринковий сегмент мобільного телефону NOKIA 2310, чи будь-якого іншого виробу, властивості і технічні характеристики якого Вам добре відомі.
Тема 10. Організація управління продуктом
10.1 Товарно-асортиментна політика підприємства
Товарно-асортиментна політика - найбільш важлива з усіх інструментів маркетингу, за допомогою яких підприємство працює на ринку. Її завдання полягає у тому, щоб у кожний момент часу товари, які пропонує підприємство, оптимально відповідали потребам споживачів як за якісними, так і кількісними характеристиками. Асортиментна політика підприємства передбачає формування товарного асортименту, який якнайкраще підходить для роботи на обраному ринку та забезпечує економічну ефективність діяльності підприємства. Таким чином, асортиментна політика встановлює зв'язок між вимогами ринку, з одного боку, та намірами і можливостями підприємства - з другого. Отже, асортиментна політика є інструментом реалізації стратегічних цілей підприємства. Асортиментна політика - це сфера діяльності, яка складається з систематичного прийняття рішень щодо формування та управління товарним асортиментом підприємства, тобто це мистецтво управління, яке поєднує визначення цілей і засобів для їх досягнення та самі рішення і відповідні дії щодо їх досягнення. Розглянемо особливості формування та реалізації товарно-асортиментної політики на прикладі торговельних підприємств продовольчого профілю. Зупинимося на деяких вихідних положеннях. Широта товарного асортименту торгівельного підприємства характеризується кількістю товарних груп, що пропонуються. Глибина - кількістю різновидів товарів у межах однієї товарної групи. Приймаючи рішення щодо широти асортименту, необхідно враховувати, що асортимент надто вузький, якщо можна збільшити прибуток, доповнивши його новими товарами, та надто широкий, якщо прибуток можна збільшити, виключивши з нього ряд товарів. Спираючись на обмежене коло товарів, підприємство ризикує, що його асортиментна політика стане нерентабельною у випадку, якщо конкуренти потиснуть ці товари з ринку. Тобто, високий ступінь концентрації обсягу продажу на декількох видах товарів робить асортименту політику дуже вразливою. Тому доцільно розширювати асортимент товарів, а за попитом на найбільш прибуткові товари слід стежити та підтримувати його різними маркетинговими засобами. Глибокий асортимент надає змогу підприємству пропонувати більший вибір у межах кожної асортиментної групи, пропонувати діапазон цін, задовольняючи потреби різних споживчих сегментів; оперативніше управляти асортиментом у разі зміни попиту, що дуже важливо для таких товарів, як одяг, взуття тощо, коли асортимент вузький. Потрібно також враховувати стійкість та динамічність асортименту. Стійкість асортименту - це постійна наявність у торговельному залі товарів усіх видів, груп, найменувань, якими торгує підприємство. Динамічність асортименту характеризує якісні та кількісні зміни товарного асортименту за певний період часу. Крім того, асортимент товарів характеризується гармонійністю, яка означає ступінь спільності пропонованих асортиментних груп товарів, в аспекті їх кінцевого використання, груп споживачів, діапазону цін та інших показників. Асортимент поділяється на основний та додатковий. На основний асортимент припадає переважна частина товарообігу та прибутку. Додатковий асортимент включає товари, які додають завершеності основному асортименту; він підвищує якість обслуговування та дає можливість отримати додатковий прибуток. Метою маркетингової товарно-асортиментної політики є отримання бажаного ефекту за рахунок формування оптимального асортименту. Виходячи з цього, можна стверджувати, що оптимальний асортимент - це такий, що дає максимальний ефект за рахунок збалансованості попиту та пропозиції.
10.2. Формування товарно-асортиментної політики підприємства
Формування товарного асортименту - це процес підбору для реалізації різних груп товарів, їх видів і різновидів, диференційованих за всіма відмінними ознаками, що спрямований на досягнення оптимального асортименту. Диференційовані за відмінними ознаками групи товарів класифікують за такими ознаками: 1. За однорідністю сировини та матеріалів (м'ясні, молочні 2. За споживчим призначенням (м'ясні та молочні продукти, овочі-фрукти та інші споживчі комплекси). У межах таких 3. За складністю асортименту: товари простого та складного асортименту. До товарів простого асортименту відносять 4. З урахуванням поділу товарів на групи, підгрупи і види Груповий асортимент - це перелік товарних груп, що входять у номенклатуру. Внутрішній асортимент торговельного підприємства необхідно формувати за конкретними видами і різновидами товарів. Ці два поняття, в свою чергу, тісно пов'язані з поняттям ширини і повноти асортименту. Причому, ширина асортименту визначається кількістю товарних груп і найменувань, а повнота - кількістю різновидів товарів. Наприклад, порівняно вузький асортимент товарів спеціалізованих магазинів складається з великої кількості різновидів товарів і є більш повним. 5. За частотою попиту: товари повсякденного попиту, періодичного попиту та рідкого попиту. Формування асортименту товарів - складний процес, котрий виконується з урахуванням цілого ряду факторів, які поділяють на загальні та специфічні. Загальні фактори - це фактори, що не залежать від конкретних умов роботи того чи іншого підприємства. Специфічні фактори - фактори, що відображають конкретні умови роботи торговельного підприємства. Споживчий попит є основним фактором, який впливає на формування асортименту, спрямованого на максимальне задоволення попиту населення, а також на його активізацію та розширення. Суттєві зміни в попиті повинні супроводжуватись змінами в асортименті. Під час формування асортименту доцільно виходити з особливостей попиту на ті чи інші товари. Як відомо, розрізняють попит твердосформований, альтернативний та імпульсивний. Твердосформований попит виділяється на певний товар і не допускає його заміни іншим товаром. Альтернативний попит формується в магазині в процесі безпосереднього ознайомлення покупців з товаром і його особливостями. Альтернативний попит допускає взаємозамінність у межах групи, підгрупи чи різновиду товарів. Імпульсивний попит виникає безпосередньо у торговельному підприємстві під впливом засобів комунікаційної політики маркетингу. Цей попит найчастіше виникає на маловідомі і невідомі товари. На формування торгового асортименту впливають специфічні фактори, що відображають конкретні умови роботи підприємства. Основними з них є: 1. Ціна товару 2.Тип магазину та зона його діяльності (асортиментний профіль і торговельна площина). 3.Умови товаропостачання. 4.Зміна структури реалізації товарів у складі асортиментного набору. 5.Матеріально-технічна база торговельного підприємства (можливості зберігання товарів в належних умовах, площі торгового залу для викладення товарів складного та розгорнутого асортименту). 6. Наявність інших торговельних підприємств у зоні діяльності підприємства. Отже, на формування товарного асортименту впливає значна кількість факторів, які підприємство має враховувати під час планування асортиментних заходів. І все ж таки найважливіші з них - доходи населення та ціна товару. Процес формування асортименту продовольчих товарів у будь-якому торговельному підприємстві проходить декілька етапів. На першому етапі встановлюється груповий асортимент товарів у магазині, тобто встановлюється перелік товарів для реалізації. Основою цієї процедури є інформація про попит на цільовому ринку. На другому етапі розраховується структура групового асортименту, тобто визначаються кількісні співвідношення окремих груп товарів. Структура групового асортименту встановлюється з урахуванням попиту, торгової площі магазину, його розташування та інших факторів. На третьому етапі визначається внутрішньогруповий асортимент (розгорнутий асортимент), тобто здійснюється підбір конкретних видів товарів у межах кожної групи. Це найвідповідальніший етап, оскільки визначається відповідність асортименту товарів структурі попиту населення. На четвертому етапі здійснюється розподіл групового і внутрішньогрупового асортименту в розрізі споживчих комплексів і мікрокомплексів, тобто секцій. Тут у процесі розподілу окремих груп і підгруп товарів насамперед визначається їх кількість та найменування. На п'ятому етапі визначають кількість видів і різновидів товарів у межах окремих споживчих комплексів і мікрокомплексів, у розрізі окремих груп і підгруп, а також повноту товарного асортименту. Заключним етапом формування асортименту є розробка переліку товарів, які будуть реалізовувати в магазині. Після впровадження процесу формування товарного асортименту потрібно оцінити стан асортиментного набору товарів, визначити його оптимальність. Така оцінка проводиться за методикою, сутність якої полягає у визначенні системи показників, які певною мірою характеризують збалансованість асортименту зі споживчим попитом.
10.3. Визначення ефективності товарно-асортиментної політики
Важливим елементом системи впровадження товарно-асортиментної політики є її ефективність. Щоб визначити ефективність товарно-асортиментної політики торговельного підприємства, необхідно встановити рівень відповідності існуючого асортименту оптимальному (базовому). Чим вищий цей рівень, тим вища ефективність товарно-асортиментної політики. Методика кількісної оцінки стану товарного асортименту базується на розрахункових показниках. Класифікувати показники можна за певними ознаками. В основу розробки показників, що характеризують стан асортименту продовольчого магазину, покладено методичні підходи І. Ліфіца [4, с.1]. Абсолютний - показник, який визначено шляхом підрахунку сукупностей товару. Причому як сумарність товару можна враховувати групи, види, різновиди товарів. Слід розрізняти два види абсолютного показника: фактичний і базовий. Фактичний показник характеризує фактичний стан набору товарів, базовий - бажаний. Наприклад, якщо магазин має 24 групи продовольчих товарів, а споживач хоче «бачити» 40, то це означає, що фактичний показник повноти (П ) дорівнює 24, базовий (П ) - 40. Відносний показник стану асортименту - показник, який отримують шляхом порівняння фактичного і базового показників. Відносний показник визначають у вигляді коефіцієнта (К ), значення якого знаходиться у межах від 0 до 1. Чим ближче значення до 1, тим більш позитивною є оцінка характеристики асортименту. У більшості випадків Кв визначають за формулою: Кв = ,
де - фактичний абсолютний показник і-ї характеристики; , - базовий абсолютний показник і-ї хактеристики. Для нашого прикладу Кв = 24: 40 = 0,6. Статичні показники характеризують стан асортименту за якийсь проміжок часу - декаду, місяць, квартал, рік. Поряд з цим розраховують їх усереднене значення. Наприклад, показник повноти асортименту встановлюється у якийсь визначений день, або усереднений в результаті визначення в різні дні декади. До статичних показників належать показники широти, повноти та структури. Динамічні показники вказують на зміну асортименту протягом певного періоду часу. До них відносять показник стабільності, який характеризує коливання асортименту протягом місяця, кварталу, року; показник оновлення, який встановлює виміри «вікового» складу асортименту, як правило, на проміжку року або більшого проміжку часу. Належність показників асортименту до групи статичних не виключає їх використання для оцінки асортименту в динаміці і застосування в розрахунках динамічних показників. Так, для аналізу динаміки структури асортименту складають набір відносних показників за декілька років. У розрахунках показників стабільності й оновлення спираються на показники повноти у відповідні моменти часу. Широта асортименту - кількість видів, різновидів та найменувань однорідних груп. Абсолютний показник широти - кількість сукупностей товару в асортименті, що виділені за певною ознакою. Основою для аналізу цієї властивості є класифікаційні групування. Методика розрахунку коефіцієнта широти містить як базовий показник кількісний склад набору товару, що зафіксовано на ринку, у каталозі або стандарті. Коефіцієнт широти визначають за формулою: Кш = ,
Де: Кш - коефіцієнт широти; - фактичний показник видів, різновидів та найменувань товарів; - базовий показник видів, різновидів та найменувань товарів. Показник повноти - це, як правило, загальна кількість різновидів певного товару. Показники повноти асортименту можуть бути фактичні та базові. Фактичний показник характеризується фактичною кількістю видів, різновидів та найменувань товарів, однорідної групи, а базовий - установленою або запланованою кількістю. Коефіцієнт повноти () розраховують як відношення фактичного показника до базового. Показник структури асортименту. Абсолютний показник (фактична структура) являє собою ряд часток (у відсотках) сукупностей товарів від обсягу пропозиції. У методиці оцінки раціональності структури асортименту необхідно врахувати три моменти: спосіб розрахунку частки товару, вибір базового значення як критерію оптимальної структури асортименту, вибір показника раціональності структури. Частку товару слід розраховувати виходячи із обсягу надходжень у натуральних одиницях. У противному разі, під час розрахунку частки від обсягу у вартісних показниках частка дорогих виробів буде завищуватися, а частка дешевих, відповідно, занижуватися. І чим більший перепад у ціні товарів, тим більше неточності у значенні частки. Раціональною структурою асортименту можна вважати таку, яка відповідає структурі попиту. Структуру асортименту, що відображає структуру попиту і відібрану за базу для порівняння, можна називати бажаною структурою. Остання визначається за даними опитування покупців. Відповідність фактичної структури бажаній характеризує ступінь раціональності структури асортименту і називається коефіцієнтом структури Кс. Для його розрахунку необхідно зіставити частки фактичної та бажаної структур таким чином, щоб результат кожного зіставлення був меншим або дорівнював одиниці. У результаті отримуємо коефіцієнти співвідношення, усереднене значення яких є показником раціональності структури асортименту. Чим ближче цей показник до одиниці, тим ефективніше структура асортименту. Розрахунок коефіцієнта стійкості здійснюють за формулою: Кст = 1 - , де Кст – коефіцієнт стійкості; Qn - кількість різновидів товарів, яких нема у продажу на момент перевірки; п - кількість перевірок; а - кількість різновидів товарів, що передбачені розробленим асортиментним переліком. Розглянута система показників асортименту дозволяє визначити відхилення фактичного стану від бажаного. Впливаючи на фактори, які впливають на асортимент, можна усунути ці відхилення з метою приведення його у відповідність до споживчого попиту.
Дата добавления: 2015-07-02; Просмотров: 1332; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |