ЛЕКЦІЯ № 9

План

Розробка програмного забезпечення

Та мереж

Ресторанне обслуговування

5.050120201 Обслуговування комп’ютерних систем

5.03051001 Товарознавство і комер­ційна діяльність

Дисципліна: «Культурологія»

Лекція 9

Лекція-презентація

Тема 8. Ідея прогресу

Навчальна мета: ознайомити студентів з прогресом в історії культури, ідеями Заходу в культурі, розглянути становлення особистості у культурі.

Виховна мета: формувати особистість високого рівня культури та інтелекту.

Розвивальна мета: спонукати студентів до вивчення дисципліни «Культурологія» для підвищення рівня інтелекту та культури.

1.Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії про­гресу.

2.Розповсюдження ідей Заходу у XX ст.

3.Особистість у культурі та становлення її суб'єктивності.

4.Катастрофічний стан екології. Ілюзія прогресу.

Технічні засоби навчання:

· Інтерактивна дошка

· Мультимедійний проектор

· Персональний комп’ютер

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

· Опорний конспект до лекції №9.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Всесвітня історія. Світова література. Філософія. Соціологія. Етика ділового спілкування. Психологія.

Література

1.Бокань В.А. Культурологія. - К.: МАУП, 2000.

2.Піча В.М. Культурологія. - Львів: «Магнолія плюс», 2006.

3. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. - К., 2003.

Викладач ___________ Мах О.Б.

1.Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії про­гресу.

Жодне фактичне значення про минуле не може судити про історію в її цілісності. Історична наука, наприклад, не ставить перед собою таке завдання. Про історію людства не можна судити по історії окремих країн, народів, регіонів, епох. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись в середині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для Порівняння (бо людство - єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілого людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явиш, є процесом людської діяльності, і творчості, а результати творчості не можна однозначно передбачити.

Таким чином, науково-теоретична відповідь на запитання про спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і обґрунтування чи спростування історичного прогресу. Але це не означає, що таке питання виявляється марним, цілком вигаданим, Воно просто не є питанням конкретної науки. Проблема спрямованості прогресу історії - суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в-ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? Усвідомлення історії завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи із своїх сподівань, із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми - проблеми історичного прогресу.

Ідея прогресу була пануючою на протязі ХVІІІ-ХІХ століть. Саме в цей період людства беззастережно вірило у всеперемагаючу силу розуму, наукового знання, технічних досягнень. Саме тут поняття прогресу набуло значення сходження людства до кращого, безперервного і дедалі зростаючого вдосконалення життя і людини.

Формаційна теорія К.Маркса була спрямована на теоретичне обґрунтування ідеї прогресу з позиції матеріалістичного розуміння історії. Історія, за К.Марксом, є єдиним закономірним процесом сходження від нижчого до вищого стану суспільства, або типу суспільно-економічної формації. В основі такого розвитку лежить закон розвитку, способу виробництва. Марксом був запропонований афективний критерій історичного розвитку - рівень розвитку продуктивних сил, ступінь продуктивності праці. Порад з цим, експортним показником, визнавався і інший - гуманістичний, зміст якого полягає у загальному становищі людини в соціальній системі, у можливостях, котрі відкриваються для розвитку особистості, для задоволення її потреб і реалізації здібностей.

Деякі напрямки сучасної західної філософії і соціології визнають ідею прогресу, важливість об’єктивного критерію (він доповнюється іншими теоретико-економічними показниками, - рівнем зайнятості, тощо). Дійсно, можна застосувати поняття прогресу та його критерію щодо окремого історичного процесу чи явища, наприклад, науки, техніки, технології), для порівняння певних параметрів окремих соціальних систем. Але навряд чи це дає підстави робити висновок щодо тенденцій історії в цілому.

Насправді ж кожна епоха, кожна цивілізація і культура, за словами одного з істориків, рівною мірою наближена до Бога. Критерій більшої або меншої досконалості, повноцінності або меншовартості щодо періодів історичного розвитку не спрацьовує. Людство все більше розуміє необхідність «рівноправного партнерства», діалогу різних епох і різних культур. Не випадково, що в період кризи техногенної цивілізації людство все частіше звертається до культурних цінностей традиційного суспільства, вони виявляються такими, що потребують освоєння наново і по-новому.

Безперечно, людство йде вперед, але це скоріше рух від дитинства до юнацтва, від юнацтва - до зрілості. Це сходження не до кращого, а до складнішого: це нові труднощі, нова відповідальність, загострення і необхідність подолання нових, більш серйозних проблем.

2.Розповсюдження ідей Заходу у XX ст.

Без культури не може бути дійсної свободи. Багато дослідників (Ф. Сарагоса, А. Швейцар та ін.) переконані в тому, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їх вирішення - у розвиткові культури. Дійсно, одна з вирішальних труднощів західного суспільства - це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в XX ст., а серце більшості людей ще перебуває в кам’яному віці. Людина у більшості випадків ще недостатньо зросла, щоб бути незалежною, розумною, об’єктивною. Людина не в силах винести, що вона віддана власним силам, що вона мусить сама визначати смисл свого життя, а не одержувати його від якоїсь вищої сили, тому людям і потрібні ідоли та міфи. Людина пригноблює в собі ірраціональні пристрасті — тягу до руйнування, ненависті, заздрості й помсти, вона схиляється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією. І хоча на словах людина схиляється перед вченнями великих духовних вождів людства - Сократа, Ісуса, пророків, Будди - вона перетворила ці вчення в клубок пережитків і ідолопоклонництва. У зв’язку з цим відомий західний психолог Е. Фромм ставить питання: «Як же людство може врятуватися від самознищення в цьому конфлікті між передчасною інтелектуально-технічною зрілістю та емоційною відсталістю?» Відповідь тут одна: необхідне всезростаюче розуміння найважливіших фактів соціального буття, необхідне усвідомлення, яке зможе зберегти людство від непоправних безумств. Це розуміння, це усвідомлення дає тільки звернення до культури, її досягнень, її складових тисячолітньої мудрості.

Протягом тисячоліть форми культурної творчості змінювалися, виточувалися, поверталися, заглиблювалися, досягаючи блискучих вершин. Нехай людина смертна, але вона може створити вічне - витвір мистецтва, прекрасний, довершений, що кидає виклик усій аморфності, випадковості, кінцевості нудного людського буття. Людина іде в невідоме, в небуття — прекрасна скульптура, картина, книга уславлюють вічно збережену мить, усталену вічністю послідовність миттєвостей. Цю метафізику мистецтва особливо відчували на Заході, розглядаючи культуру як особливий експеримент, досягнення й шлях Заходу. У XX ст. її висловлювали різні письменники і мислителі від А. Мальро і Т. Манна. Культура на Заході — найвища цінність, культура не бореться з дійсною смертю, вона є для людини вищим квітінням і виправданням природного типу буття.

Розглядаючи західну культуру XX ст., не слід забувати, що вона аж ніяк не одноманітна, - в ній є множина місцевих різновидів, що обумовлені у кожному конкретному випадку особливостями традицій, природними умовами, звичаями і способом життя населення. Одночасно не можна затуляти очі на те, що в сучасній західній культурі широкого розповсюдження набула так звана масова культура. Нерідко вона сприймається в Європі як чисто американське явище, хоча це не зовсім “вірно. В європейських країнах, принаймні протягом останніх двох століть, існувала й існує поряд з традиційною високою культурою й культура «базарна», масова. У Франції, наприклад, такого роду «масова література» одержала назву «бульварної», в Росії її називали «літературою штовхаючого ринку». Відомий американський вчений Д. Макдональд запропонував іменувати це явище маскультом, оскільки «в дійсності це зовсім не культура. Маскульт - це пародія на високу культуру». Тут немає місця мистецтву, а тому не слід говорити ні про моральні відчуття безпосередньо через мистецтво, ні про власне художню насолоду. Немає смислу розмірковувати про «художню якість» і тому подібне. Всі ці слова - з словника високої культури. Але саме висока, істинна культура поряд з фольклором завжди головувала в європейській художній свідомості. Вульгарність масової культури завжди ховалася в їх затінку. У сфері високої культури, перебуваючи під очевидним європейським впливом, Сполучені Штати все ж досить успішно впливають на оточуючий світ за допомогою «масової», або «популярної» культури. Ряд західно-європейських дослідників (А. Гобар, Ж. Тібо та ін.) вважають, що проникнення американської масової культури, американізація національних культур Європи є культурною війною. Так, А.Тобар у книзі «Культурна війна» пише: «Культурна війна вже розпочалася без необхідного оголошення, без барабанів та труб. Війна за допомогою брехливих слів, за допомогою оманливих уявлень», за допомогою підступних посмішок. Класична війна цілила в серце, щоб убивати й підкорювати, економічна цілила у живіт, щоб експлуатувати й збагачуватися, культурна війна вцілює в голову, щоб паралізувати не вбиваючи,, щоб підкорити, зіпсувавши, і збагатитися за рахунок розкладу культур і народів. Культурна війна застосовує всі’ свободи й зловживає ними, щоб проникати всюди й руйнувати зсередини всі цінності, всі різноманітності, в духовні багатства народів». Характерно, що про наслідки цієї культурної війни, про американізацію європейських культур говорять і французи, й італійці, й греки, й інші європейці, які спокусили (раніше нас) всі принади американських кіно- та телебойовиків, року й джазу, кока-коли й жувальної гумки.

Але не лише Західна Європа опинилася сьогодні перед фактом втрати власного культурного обличчя. Якщо у минулому столітті багато діячів російської культури виступали проти «бездумного європейництва» (сто-років тому Н. Я. Данилевський навіть випустив книгу «Росія і Європа. Погляд на культурні й політичні відносини слов’янського світу до германо-романського»), то нині нам значно більше слід опасатися «американництва». Сьогодні ми спільно з Європою протистоїмо наступові північноамериканського культурного способу життя, захищаючи загальноєвропейські культурні цінності, свою культурну самобутність, своє право на самостійне існування.

У розвиткові світового соціокультурного процесу істотну роль відіграє діалог культур Сходу й Заходу. Дійсно, Схід подарував людству багато прекрасних творів літератури, мистецтва, філософії, науки, що впливали й продовжують впливати на художній та інтелектуальний розвиток людства.
В усі історичні епохи, і особливо в новий час, видатні діячі культури і науки Заходу відкривали для себе вічну ідейно-естетичну цінність культурної спадщини народів Сходу і поєднували її з досягненнями культур народів Заходу. У той же час багато мислителів і художників Сходу, коли вносили новий струмінь до громадського і культурного життя, збагачували свої національні культури. Нерідко піддають сумніву правомірність опозиції Схід — Захід, як традиційного протиставлення двох типів світової культури. Ці сумніви виникають насамперед у тих дослідників, які намагаються знайти у світовій практиці в основному загальні закономірності, «наскрізні процеси», що нібито легко долають кордони понять «Схід - Захід». Тут, підкреслюючи загальне, недооцінюють особливе у світовому історико-культурному процесі.

Діалог культур Сходу і Заходу необхідний не тільки заради розуміння іншого, але й значно глибшого усвідомлення самого себе. Він не може, не повинен мати кінця: він — постійний процес, який дозволить людству позбутися «самовбивства», зберегти життя в його різноманітності. Діалог культур Сходу й Заходу дозволить кожній людині «спокусити» те духовне багатство, яке створене протягом багатьох тисячоліть східними і західними народами.

3. Особистість у культурі та становлення її суб'єктивності.

Тріада “культура - суспільство - особистість” являє собою соціально-філософську і культурологічну проблему, яка включає в себе безліч аспектів. Наприклад, питання про те, яку роль відіграє особистість в культурі того або іншого історично конкретного суспільства, як узгоджуються інтереси особистості і суспільства, яке існувало ставлення до людини протягом даної епохи, яка роль особистості в культурному прогресі тощо.

Маленька дитина не відразу приходить до усвідомлення своєї особистості. Так і людство пройшло довгий шлях, відокремивши себе спочатку від природи, а потім проголосивши повагу до чужої індивідуальності, утверджуючи творчий діалог несхожих, окремих людей. Античність, Середні віки, Відродження, Просвітництво, ХIХ-ХХ ст. - такі етапи дозрілості людства.

Кожна культурно-історична епоха по-своєму розглядає людину та її місце у світі. Світогляд античності був космогонічним, тобто людина уявлялася частиною світу (космосу), ланкою загальної гармонії. Світогляд Середньовіччя був теоцентричним, вважалося, що в центрі світу і над світом знаходиться Бог (теос). Людина тут - раб Божий. Культура Середньовіччя передусім є культом, а людина – служителем цього культу. Гуманісти Відродження вперше в історії західної культури проголошують антропоцентризм (антропос – людина), ставлять у центр світу особистість, яка об'єднує у собі почуттєве, інтелектуальне і творче начала. Новим етапом у самопізнанні людства є епоха Просвітництва. Для Гердера, Канта, Гегеля людина цікава передусім як суб'єкт культури. Особистість - втілення творчої спрямованості людини, а культура - це звільнення людини через творчість. Представники романтичного напряму в філософії ХІХ ст. (Йоган Фіхте, Фрідріх Шеллінг, Фрідріх Шлегель та ін.) проголошують культ особистості, яка розуміється як рідкісна та виняткова істота, яка має творчу інтуїцію. Трагічним гуманізмом, відчуттям болю людської особистості, самотності людини в світі просякнуті ідеї філософів екзистенціалістів Ф.Кафки, Л.Шестова, М.О.Бердяєва, Ж-П.Сартра, А.Камю.

Сьогодні поняття “людина” і “особистість”, “індивід” і “індивідуальність” розмежовуються. Необхідно їх конкретизувати і встановити співвідношення між ними.

Людина - вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це - біологічна істота, з іншого - творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства.

Дитина, яка тільки-но народилася, належачи до людей, ще не являє собою особистості; їй необхідно стати особистістю, сформувати в собі особистісні якості. Для цього потрібні певні біологічні, природні якості людини, без яких процес формування особистісних якостей не може обійтися. Так, наприклад, розумово відсталі хворі, належачи до роду людського, особистостями стати не можуть.

Особистість - це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності.

Пояснюючи поняття “особистість” через поняття “людина”, можна сказати, що особистість є людина зі сформованим світоглядом (системою поглядів на світ), самосвідомістю і здатністю до творчої самореалізації через діяльність. Самосвідомість являє собою свідомість і оцінку людиною самої себе як суб'єкта практичної, пізнавальної, культурної діяльності, як особистості. На шляху самоусвідомлення як особистості людина обов'язково стикається з визначенням своєї самості, окремості, індивідуальності (що розуміється як одиничність, неповторність, винятковість) і спільності, подібності до інших.

Індивід - поняття, яке вказує на приналежність даної конкретної людської істоти до людського роду. Поняття “індивід” несе в собі як ознаку цілості суб'єкта, так і наявність у нього особливих (індивідуальних) властивостей. Але, вживаючи слово “індивід”, ми робимо акцент на родових ознаках, а не на особистісних властивостях.

Отже, існують певні якості, які характеризують особистість людини, культуру особистості, міру її особистості. Людина формується у конкретному історичному часі. Він, в свою чергу, включає в себе все “тіло культури”, тобто весь попередній досвід, культурну традицію, загальнокультурну атмосферу.

ТЕМА: ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ ЛЮДИНИ. СИЛА ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ ЛЮДИНИ.

ПЛАН

1. Поняття про фізичні якості людини та їх характеристика.

2. Загальна характеристика сили, як фізичної якості людини.

3. Фактори, що зумовлюють силові можливості людини.

4. Класифікація засобів розвитку сили та їх характеристика.

Література

1. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с.; Ч. 2. – 248 с.

2. Теорія і методика фізичного виховання: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с.; Т. 2. – 366 с.

3. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей: навч. Посібник / М. М. Линець. – Л.: Штабар, 1997.

Дата добавления: 2015-07-13