Будова мовленнєвого аппарату

Звуки мови. Творення звуків

Звук - це найдрібніша одиниця мовлення, матеріальна оболонка слів. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнавання і розрізнення їхніх значень (кінь - кинь, біжи - біжу).

Звуки мовлення творяться органами мовлення, до яких належать дихальний апарат (діафрагма, легені, бронхи, трахея, гортань з голосовими зв 'язками, глотка, рот, ніс) і органи артикуляції (язик, зуби, губи, піднебіння, язичок). Розрізняють активні (які здійснюють різні рухи, потрібні для творення звуків) і пасивні (нерухомі: тверде і м'яке піднебіння, зуби) мовні органи.

Усі мовні звуки утворюються під час видихування: повітря з легень через бронхи і трахею потрапляє в гортань. Гортань складається з двох хрящів, до яких прикріплені голосові зв'язки. Хрящі можуть рухатися, що зумовлює зближення голосових зв'язок. Якщо зв'язки зближені і напружені, то струмінь повітря проривається через перешкоду, яку утворюють зв'язки, викликаючи їхнє дрижання. Внаслідок цього утворюються звукові хвилі, що зумовлюють виникнення шуму і голосу, з чого і складаються звуки мовлення.

Із гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє в зів, а потім у ротову чи носову порожнину. Найважливішу роль у звукотворенні відіграє ротова порожнина, де містяться основні органи мовлення: язик, зуби, м'яке і тверде піднебіння, ясна.

Робота мовних органів у процесі творення звуків називається артикуляцією.

Усі мовні звуки переділяються на голосні й приголосні. Цей традиційний поділ здійснюється на основі таких ознак:

а) голосні звуки творяться голосом і формою ротової порожнини, яка змінюється залежно від положення губ і язика; приголосні звуки творяться голосом і шумом або тільки шумом;

б) голосні звуки виступають в українській мові складотвірними, на них може падати наголос, а приголосні не утворюють складів і не бувають наголошеними.

Дата добавления: 2015-07-13