Загальне оформлення проекту

Додатки

Посилання

Рисунки

Текстова частина

Пояснювальна записка дипломного проекту (магістерської роботи) оформляється за допомогою принтера ПЕОМ українською мовою, викладеного на аркушах паперу формату А4 шрифтом 14. Як виняток, оформлення може бути рукописне (чорним або фіолетовим чорнилом, чи відповідного кольору пастою кулькової ручки).

Оформлення пояснювальної записки повинно відповідати вимогам (ГОСТ 2.105), серед яких є обов’язковою наявність рамки і основного напису (штампу) на кожній сторінці. Віддаль між рядками тексту повинна становити 8...10 мм (27...32 рядки на сторінці), кожен з яких при рукописному варіанті містить 40...45 знаків, при висоті літер 4...5 мм. Віддаль від рамки до границь тексту повинна бути: початок рядка – не менше 5 мм, кінець рядка – не менше 3 мм. Абзаци в тексті треба починати з відступом рівним від 15 до 17 мм (або п’ять ударів друкарської машинки). Відстань від верхнього або нижнього рядка тексту відповідно до верхньої або нижньої рамки повинна бути не менше

10 мм. Внизу кожної сторінки в основному написі ручкою проставляється номер сторінки і шифр пояснювальної записки, який містить умовне позначення документа, скорочену назву спеціальності, дві останні цифри залікової книжки, дві пари цифр по два нулі, комбінацію із трьох нулів і код документа, наприклад, ДП.ПНК-28.00.00.000 ПЗ (дипломний проект) або МР.ПНК-28.00.00.000 ПЗ (магістерська робота).

Форма основних написів і приклад їх оформлення подається в додатку В.

Назви кожного розділу виконуються великими літерами, а назви підрозділів починаються з великої літери. Кожний розділ повинен починатися з нової сторінки і мати порядковий номер в межах всієї пояснювальної записки, який вказується арабськими цифрами без крапки. Вступ, висновки, перелік літературних джерел не нумеруються. В заголовках розділів і підрозділів переноси в ловах не допускаються і крапок в кінці заголовків не ставлять. Після заголовків і підрозділів перед початком викладення їх тексту залишають інтервал, рівний двом рядкам тексту. Такий же інтервал залишають в кінці тексту перед назвою наступного розділу. Виділяти назви розділів і підрозділів іншим кольором або підкреслювати не дозволяється. Назви розділів розташовують симетрично до тексту, а назви підрозділів і пунктів всередині них пишуть з абзацного відступу. Текст сторінки не повинен закінчуватися назвою наступного підрозділу.

Рисунки виконуються за допомогою принтера або чорною тушшю або чорною кульковою ручкою на окремих сторінках білого паперу і вкладаються по тексту пояснювальної записки в виді наступної сторінки після першого посилання на цей рисунок.

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. За необхідності під ілюстрацією, але вище її назви розміщують пояснювальні дані (підрисунковий текст).

Ілюстрація позначається словом "Рисунок...", яке разом з назвою ілюстрації розміщують нижче пояснювальних даних, наприклад: Рисунок 3.1 – Схема розміщення блоків дефектоскопа.

Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами наскрізною порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках.

Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, рисунок 3.2 – другий рисунок третього розділу. У випадку необхідності подання пояснення номерів позицій на рисунку, вони виконуються під рисунком, а його номер і назва проставляється нижче. На одній сторінці можна виконувати не більше двох рисунків, розміщених по вертикалі, кожен з яких повинен мати свій номер і назву. Суміщення рисунку і тексту пояснювальної записки на одній сторінці не допускається.

Графіки діаграми, номограми виконуються і позначаються аналогічно з рисунками. При цьому обов'язковим є нанесення координатної сітки або їх виконання на міліметровому папері (див. додаток Г).

6.3 Формули (рівняння)

Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки.

Формули, за винятком формул, які є в додатках, повинні нумеруватися в межах розділу арабськими цифрами, які записують на рівні формули праворуч у круглих дужках на віддалі 10...15 мм від краю рамки. Номер формули складається з номеру розділу і порядкового номера формули, відокремлених крапкою. Наприклад, (2.3) – це нумерація третьої формули другого розділу.

Посилання у тексті на порядкові номери формул подають у дужках, наприклад:...у формулі (3.1), (3.2).

Формули додатків повинні нумеруватися окремою нумерацією арабськими цифрами у межах кожного додатка. Номер формули в додатку складається з букви, якою нумерується додаток і арабської цифри, розділених крапкою, наприклад:... у формулі (В.1)...

У формулі як символи фізичних величин слід застосовувати позначення, що встановлені відповідними стандартами.

Пояснення символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули, повинні бути приведені безпосередньо під формулою, якщо вони раніше не пояснені у тексті ПЗ.

Пояснення кожного символу потрібно давати з нового рядка в тій послідовності, в якій символи приведені у формулі. Перший рядок пояснення повинен починатися словом "де".

Приклад:

Глибина проникнення в метрах плоскої електромагнітної хвилі і обчислюється за формулою:

, (6.1)

де R – радіус вихрострумового перетворювача, м; – значення узагальненого коефіцієнта.

У магістерській роботі пояснення кожного символу дозволяється виконувати не з нового рядка, наприклад, R – радіус перетворювача, м; b – узагальнений коефіцієнт.

При повторному використанні формули в наступному тексті розшифрування символів не робиться.

Формули, що подаються одна за одною і не розділені текстом, відділяються комою.

Наприклад:

(6.2)

(6.3)

Переносити формули на наступний рядок дозволяється тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. У разі перенесення формули на знаку операції множення застосовують знак “´”. У формулах з чисельником і знаменником риска дробу повинна бути тільки горизонтальною.

У тих випадках, коли розрахунок виконується за формулою або рівнянням, які не вимагають перетворень, потрібної попередньо обчислити або вибрати з літературних джерел чи нормативних документів значення усіх величин, які входять у праву частину формули (рівняння). Потім записують формулу (рівняння) у загальному вигляді, підставляють значення відомих величин, не порушуючи структури, і записують кінцевий результат.

У формулу (рівняння) слід підставляти значення величин без одиниць. Проміжні обчислення не приводять.

Наприклад:

Середній тиск, що припадає на одиницю площі проекції опорної поверхні підшипника ковзання обчислюється за формулою

МПа, (6.4)

де F – радіальне навантаження, Н; F=58,8 Н;

l – довжина підшипника, м; l=0,15 м;

d – діаметр підшипника, м; d=0,15 м.

Отже, за (6.4) отримуємо (для випадку, коли в (6.4) тільки подається формула):

МПа.

Точність обчислення визначається точністю значень величин, які входять у формули і рівняння, а також призначенням обчислень і повинна бути вказана в методичних вказівках кафедри або узгоджуватися з керівником і консультантами проекту. У більшості технічних розрахунків достатньо тисячних часток цілої величини.

Якщо ряд розрахунків виконуються за однією формулою для кількох значень величин, що в неї входять, то в тексті ПЗ вказують: “Результати розрахунків за формулою…(дається її номер) приведені в таблиці…(додається номер таблиці)”.

В окремих випадках (за вимогою керівника або консультанта проекту) потрібно привести приклад розрахунку за формулою для одного з варіантів значень величин.

Написання літер алфавітів у формулах і рівняннях повинно відповідати вимогам стандарту ГОСТ 2.304.

У тексті ПЗ дають посилання на використані джерела і на текст ПЗ.

Посилання в тексті ПЗ на джерела слід зазначити порядковим номером за переліком посилань, виділеним квадратними дужками, наприклад, “…у роботах [1…7]…” або “…у роботі [2]…”. Номерів сторінок вказувати не потрібно.

При посиланні на текст ПЗ зазначають номери розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, переліків, графічного матеріалу, формул (рівнянь), таблиць, додатків (у тому числі їх розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, таблиць), а також граф і рядків таблиць записки та позиції складових частин виробу на рисунку.

При посиланні слід писати: “…у відповідності з розділом 2”, “…згідно з 3.1”, “…за 3.1.1”, “…у відповідності з 4.2.2, перелік 6”, “…у відповідності з рисунком А.2”, “(рисунок 5.1)”, “…за формулою (3.1)”, “…у відповідності з таблицею 1.1”, “(таблиця 1.1)”, “…у відповідності з додатком А”, “(додаток Г)” і тощо.

При посиланнях на структурну частину тексту, що має нумерацію з цифр, які не відокремлені крапкою, слід зазначати назву цієї частини повністю, наприклад, “…у відповідності з розділом 5”, “…за пунктом 3”, а при нумерації структурних частин тексту з цифр, які відокремлені крапкою, назву структурноі частини не зазначають, наприклад, “…за 4.10”, “…у відповідності з 2.12”.

Якщо в тексті ПЗ потрібно зробити посилання на вимоги стандарту, то роблять посилання на відповідний стандарт із зазначенням його позначення без двох останніх цифр року затвердження.

Повне позначення стандарту і його назви подають у списку джерел.

6.5 Таблиці

Таблицю слід розташовувати безпосередньо по тексту після слів, у яких вона згадується вперше, або на наступній сторінці.

На всі таблиці мають бути посилання в тексті записки.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках.

Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад, “Таблиця 2.1” – перша таблиця другого розділу.

Таблиця повинна мати назву, яку пишуть малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею. Назву таблиці відокремлюють від попереднього тексту інтервалом в один рядок. Назва має бути стислою і відображати зміст таблиці. Назва вказується в одному рядку зі словом “Таблиця…”, наприклад: Таблиця 2.1 – Технічні характеристики дефектоскопів.

Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик.

При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці.

Слово “Таблиця...” вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами зліва пишуть: “Продовження таблиці...” з зазначенням тільки номера таблиці.

Заголовки граф (колонок) і рядків таблиці починають з великої літери, а підзаголовки граф – з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком.

Підзаголовки граф, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставляться. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині. Таблиці зверху, зліва, праворуч і знизу обмежуються основними лініями. Головка таблиці повинна бути відокремлена основною лінією від решти таблиці. Графу “Номер за порядком” до таблиці включати не дозволяється.

6.6 Перелік літературних джерел

Список використаних літературних джерел починають з нового аркуша з зазначенням зверху посередині сторінки: ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ НА ДЖЕРЕЛА. Далі вказується на мові оригіналу (українська, російська, англійська і т. д.) конкретна їх назва. Послідовність написання джерел здійснюється по мірі посилання на них в тексті пояснювальної записки, а форма бібліографічного опису повинна відповідати чинному стандарту ГОСТ 7.2. Форма опису деяких інших найбільш часто використовуваних джерел подається нижче на прикладах:

1) книги:

Білокур І.П. Акустичний контроль: навч. посіб. / І.П. Білокур – К.: Либідь, 1999. –244 с.– ISBN 978-966-346-440-4

2) книги або довідники з кількістю авторів більше трьох:

3) Бойцова М.І. Платник єдиного податку – юридична особа / М.І. Бойцова, О.П. Андрусь, В.К. Кузнєцов. – 6-е вид., перероб. і доп.– Х.: Фактор, 2008.– 510 с. – ISBN 978-966-8592-76-7

Неразрушающий контроль и диагностика: Справочник/ В.В. Клюев, Ф.Р. Соснин, В.Н. Филипов и др.; Под ред. В.В.Клюева.– М.: Машиностроение, 1995.– 488с.–

4) журнальної статті:

Кісіль І.С. Визначення крайового кута змочування за виміряним тиском в краплі / І.С. Кісіль, Р.Т. Боднар // Методи та прилади контролю якості.– 2000.–№ 5.– С.100-103.

5) статті із збірника праць:

Петришин І.С. Технічне забезпечення звіряння еталонів об’єму та витрати газу / І.С. Петришин, О.Є. Середюк // Вимірювальна та обчислювальна техніка в технологічних процесах: Зб.наук.праць / Івано-Франк. держ. техн. ун-т нафти і газу.– 2001.– Вип.8.– С.399-402.

6) стандарти:

ДСТУ 2389-94. Технічне діагностування та контроль технічного стану. Терміни та визначення.

7) патентні документи:

Деклараційний пат. 30411А Україна, МПК G01F25/00. Пристрій для градуювання критичних витратомірів газу / О.Є.Середюк, І.С. Петришин;. заявник і патентовласник Івано-Франк. держ. техн. ун-т нафти і газу.– № 2000131736/11.– заявл. 08.07.2000; опубл.15.11.2000; Бюл. № 6.– 3 с.: іл.

Додатки формують як продовження записки. На кожному з них посередині зверху аркуша з першої великої літери записується слово “Додаток” і проставляється його буквене позначення. Далі окремим рядком нижче слова “Додаток” з великої літери записується назва додатку. Додатки позначають великими літерами української абетки, позначаючи з А, за винятком літер Г’, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Після слова “Додаток” вказують літеру, що означає його послідовність, наприклад “Додаток Б”. Якщо у пояснювальній записці один додаток, то він позначається “Додаток А”. При необхідності перенесення матеріалу додатку на наступну сторінку зверху її в лівому верхньому куті записується, наприклад, “Продовження додатку Б”. При поданні у додатках графічного або табличного матеріалу здійснюється їх окрема нумерація в межах кожного додатку з додаванням перед цифрою позначення додатку, наприклад “Рисунок А.1”, “Таблиця Б.1”. Якщо додаток містить декілька рисунків, то на кожній сторінці знизу повинен бути вказаний номер рисунка і його назва, наприклад: Рисунок В.3 – Структурна схема генератора зондуючи імпульсів. У випадку перенесення таблиці у додатку на наступну сторінку зверху зліва аркуша вказують, наприклад: Продовження таблиці Б.1. В додатки обов’язково виносять рисунки і схеми, виконані на аркушах формату більшого від А4, а також громіздкі програми і значні за об’ємом лістінги обчислень на ЕОМ. На додатках основний напис і рамки не виконуються.

Кількість додатків не обмежується і в загальний об’єм розрахунково-пояснювальної записки не входить.

6.8 Графічна частина

При виконанні графічної частини слід дотримуватися таких рекомендацій. Всі креслення, а також специфікації, перелік елементів, різноманітні відомості (наприклад, комплектуючих виробів, запасних частин і т.п.) виконуються олівцем або за допомогою принтера. В туші допускається виконання тільки плакатів (схеми, які пояснюють фізичні процеси або принцип дії приладів, математичні і метрологічні моделі, таблиці, графіки і т.п.). Формат аркушів креслень і плакатів-стандартний А1 (розміри 594х841).

При розробці складального креслення необхідно подати одну або декілька проекцій чи перерізів перетворювача в залежності від його ступені складності. При потребі необхідно зобразити провідники, підведення електричних сигналів з пристроями під’єднання як до вторинного перетворювача (наприклад, за допомогою стандартного з’єднувача), так і до електричної обмотки котушки (наприклад, паянням чи пелюстками-з’єднувачами).

На складальному кресленні вказуються габаритні і під’єднувальні розміри розробленого пристрою, а також вказуються позиції всіх вузлів деталей, стандартних виробів і матеріалів. В правому нижньому куті над основним написом креслення записуються технічні умови до виготовлення цього пристрою або перетворювача. До креслення розробляється на окремих аркушах специфікація згідно ГОСТ 2.108, яка в загальному випадку повинна складатися з розділів, розташованих в наступній послідовності: документація, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали. Приклад оформлення подається в додатку Д. В об’єм графічного матеріалу також можуть входити креслення окремих деталей спроектованого пристрою чи перетворювача.

При розробці принципових електричних схем крім безпосередньо електричної схеми на кресленні подається умовне позначення електричної схеми з’єднувача. До схеми подається згідно ГОСТ 2.702 перелік елементів, які входять до неї, і котрий виконується безпосередньо на аркуші креслення або на окремих аркушах (див. додатки Е, Ж).

При розробці функціональних електричних схем подається блок-схема спроектованого пристрою з нанесеними на них характеристиками електричних сигналів на виході окремих блоків. На полі аркуша креслення над основним написом обов’язково подається експлікація у відповідності з ГОСТ 2.702 (див. Додаток К).

На всіх кресленнях подається основний напис згідно форми, вказаної в додатку В рисунок В.1. При потребі один аркуш формату А1 графічно розбивається на декілька менших форматів, наприклад, А2,А3,А4, але при цьому аркуш не розрізається, а в кожному меншому форматі також креслять основний напис згідно форми додатку В. Шифрування кожного креслення здійснюється аналогічно з шифруванням пояснювальної записки з відмінністю

в необхідності числової конкретизації коду документа. Так, перша пара нулів у складальних кресленнях замінюється порядковим номером розроблюваного виробу (установки), друга пара нулів замінюється порядковим номером складальної одиниці (блоку), а останні три нулі заміняються порядковим номером деталі. В кінці проставляється код документа СК, який означає складальне креслення. Для креслень деталей код не вказується. Наприклад, позначення складального креслення третьої складальної одиниці записується: ДП.ПНК-28.01.03.000 СК, а шифр креслення її четвертої деталі має вигляд: ДП.ПНК-28.01.03.004.. Присвоєні шифри складальним кресленням і деталям обов’язково вказуються в графі позначення специфікацій (див. додаток Д).

При виконанні структурних, функціональних, принципових схем, які стосуються цілої системи контролю, в коді після двох останніх цифр залікової книжки проставляється через крапку номер розроблюваного виробу, після чого подається буквено-цифрова конкретизація (код) зображеної схеми. Перша буква відповідає: Е– електричній схемі; Г– гідравлічній; К– кінематичній; С–комбінованій, а цифра після неї означає: 1– схема структурна; 2– функціональна; 3 – принципова; 4 – монтажна. Наприклад, електрична структурна схема розроблюваного пристрою контролю позначається: ДП.ПНК-28.01.00.000 Е1. В позначенні такої ж схеми конкретного блоку замість пар нулів здійснюється цифрова конкретизація блоку аналогічно з позначеннями в складальних кресленнях. Тому електрична принципова схема вищезгаданого другого блоку розгортки дефектоскопа буде позначатися так: ДП.ПНК-28.01.02.000 Е3.

Позначення плакатів або креслень, що стосуються метрологічного забезпечення, алгоритмів програм, математичних моделей, економіки і безпеки життєдіяльності здійснюється шляхом присвоєння їм порядкового номера в останній групі коду, наприклад, ДП.ПНК-28.01.00.001, ДП.ПНК-28.01.00.002 і т.д.

Специфікації і перелік елементів до принципових електричних схем, які входять в комплект до креслень і виконуються олівцем чи принтером на окремих аркушах формату А4, підшиваються до пояснювальної записки після додатків.

Пояснювальна записка повинна мати цупку палітурку. На обкладинці клеїться етикетка з білого паперу розміром 120х80 мм, на якій чорною тушшю креслярським шрифтом або машинописним шляхом вказується назва документа (“ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ”, його позначення, група, прізвище, ім’я студента, рік виконання проекту (див. додаток Ж).

Решта вимог по оформленню дипломного проекту в повній мірі викладені в чинному нормативно-технічному документі [1], і в нормативно-технічній документації ЕСКД, перелік якої також міститься в [1].

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Стандарт підприємства. Курсовий і дипломний проект. Вимоги до змісту та оформлення. СТП 02070855-03-99 – Івано-Франківськ, ІФДТУНГ, 1999.-72с.

2. Білокур І. П. Акустичний контроль. – К.: Либідь, 1999. –244 с.

3. Приборы для неразрушающего контроля материалов и изделий: Справочник. В 2-х книгах./Под ред. В.В.Клюева.-М.:Машиностроение,1986.

4. Неразрушающий контроль металлов и изделий: Справочник / Под ред. Г.С.Самойловича.-М.: Машиностроение, 1976.-456 с.

5. Единая система програмной документации.-М.:Изд-во стандартов, 1988.-144с.

6. Полішко С.П., Трубенок О.Д. Точність засобів вимірювання.-К.: Вища школа, 1992.-170 с.

7. Измерения в промышленности: Справочний в 3-х книгах./Под общ. Ред. П.Профоса.- М.: Металлургия, 1990.

8. Орнатский П.П. Автоматические измерения и приборы.- К.: Вища школа, 1986.- 504 с.

9. Вычислительная техника и программирование./ Под ред. А.В. Петрова.- М.: Высшая школа, 1990.-475 с.

10. Ермолов И.Н., Остенин Ю.В. Методы и средства неразрушающего контроля.- М.: Высшая школа, 1988.- 434 с.

11. Монтаж средств измерений и автоматизации: Справочник/К.А.Алексеев и др., Под ред. А.С. Клюева.- М.: Энергоатомиздат, 1988.-488 с.

12. Проектирование систем автоматизации технологических процессов: Справочное пособие / А.С.Клюев, Б.В.Глазов, А.Х.Дубровский, А.А.Клюев. Под ред. А.С.Клюева.- М.: Энергоатомиздат, 1990.- 464 с.

13. Герасимов В.Г. и др. Методы и приборы электромагнитного контроля промышленных изделий.- М.: Энергоатомиздат, 1983.- 272 с.

14. Основополагающие стандарты в области метрологического обеспечения.- М.: Изд-во стандартов, 1986.-370 с.

15. Основные законодательные и нормативные акты в области метрологии: Справочник /ВНИИМС.-М.: Изд-во стандартов, 1991.-256 с.

16. Алешин Н.П., Лукачев В.Г. Ультразвуковая дефектоскопия.- Минск: Высшая школа, 1987.-271 с.

17. Усатенко С.Т., Каченюк Т.К., Терахова Н.В. выполнение электрических схем по ЕКСД: Справочник.- М.: Изд. Стандартов.1989.-325 с.

18. Практическое пособие по учебному конструированию РЭА/В.Т. Белинский, В.П.Гондюл, А.Б.Грозин и др.-К.:Вища шк. 1992.-494 с.

19. Ненашев А.П. Констрирование радиоэлектрических средств.:Уч.пос.для радиотехн.спец.вузов.-М.:Высшая школа. 1990.-482 с.

20. Дульнев Г.Н. Тепло-и масообменив радиоэлектронной аппаратуре.-М.: Высш.шк..,1984.-247 с.

21. Справочник конструктора РЭА: компоненты, механизмы, надежность/Под ред. Р.Г. Варламова.-М.: Радио и связь, 1985.-384 с.

22. ЕСКД. Общие правила выполнения чертежей.-М.:Изд-во стандартов, 1984.-240 с.

23. ЕСКД. Основные положения.-М.:Изд-востандартов, 1983.- 352с.

24. Разработка и оформление конструкторской документации РЭА: Справочное пособие./Под ред. Э.Г.Романичевой.-М.:Радио и связ, 1989.-448с.

25. Атлас конструкций элементов приборных устройств/А.А.Бурцев, А.И.Еремеев, Ю.И.Кокорев и др.: Под ред. О.Ф.Тищенко.-М.: Машиностроение, 1982.-116с.

26. Зацепин Н.Н., Коржова Л.В. Магнитная дефектоскопия.-Минск: Наука и техника, 1981.-208с.

27. Источник электропитания на полупроводниковых приборах. Проектирование и расчет/ Под ред. С.Д.Додика и Е.И.Гальперина.-М.: Сов.радио, 1969.-448с.

28. Расчет электронных схем. Примеры и задачи / Г.И. Извюрова и др.М.:Высшая школа, 1987.-315с.

29. Гутников В.С. Интегральная электроника в измерительных устройствах.-Л.:Энергия, 1980.-270 с.

30. Общетехнический справочник/Под ред. Е.А. Скорохидова.-М.: Машиностроение, 1990.-490с.

31. Александров К.К, Кузьмина Е.Г.Электротехнические чертения и схемы.-М.: Энергоатомиздат, 1990.-288с.

Дата добавления: 2017-01-13