Тема: Предмет і система філософії

План:

1. Поняття філософії, її значення в системі суспільних наук.

2. Поняття та типи світогляду.

3. Предмет філософії та особливості філософського мислення.

4. Методи і функції філософії.

1.Слово «філософія» давно увійшло до нашого буденного мовлення. Філософією назівають не тількі відповідну науку, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принципів (Наприклад – моя життєва філософія.)

Термін «філософія» ввів Піфагор в VI ст. Він утворюється із сполучення двох грецьких слів і означає “любов до мудрості”. На думку Платона, філософи - це люди, які відкривають таємниці природи і людського життя, вчать діяти й жити у злагоді з природою і вимогами самого життя.

У процесі історичного розвитку філософії її пред­метом дослідження стала людина з її ставленням до природного і суспільного світу.

Отже, філософія — це система найзагальніших теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм ставлення людини до світу.

Відповідно до сфер реаль­ності формуються основні філософські дисципліни, або основні розділи філософії.

На основі осмислення природи, Всесвіту виникають та форму­ються: онтологія, якадосліджує сутність буття світу; теорія роз­витку - філософське вчення про універсальні закони руху і роз­витку природи, суспільства і мислення; соціальна філософія досліджує закономірності розвитку суспільства, зв'язки суспільства та природи, суспільства та людської індивідуальності; філософія історії —в иявляє закономірності історичного процесу, з’ясовує сенс і спрямованість історії людства; аксіології (теорії цінностей) - філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності і про структуру ціннісного світу;: філософська антропологія аналізує людину як цілісну особистість і стратегію її життєдіяльності; гносеологія -вчення про пізнання.

2.У найелементарнішому розумінні слова світогляд — це сукуп­ність поглядів людини на світ і сенс життя. Якщо конкретизувати, то світогляд — це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, які відображають, розкривають і зумовлюють певне прак­тичне і теоретичне ставлення людини до світу, спосіб сприй­няття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе як конкретно-історичного суб'єкта пізнання і практики.

Світогляд являє собою складне духовне явище, для якого харак­терні цілісність, єдність усіх компонентів. Структуру світогляду ста­новлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи.

Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною ба­зою світогляду.

Переконання. Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидають­ся світоглядні знання.

Цінності. Це позитивне або негативне ставлення до явищ нав­колишнього світу, яке грунтується на потребах та інтересах людей певного соціуму, які людина засвоює в процесі життя.

Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливість ідеалів у тому, що вони становлять випе­реджене відображення дійсності.

Вірування. Це форма і спосіб сприйняття соціальної інфор­мації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя.

Принципи діяльності. Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоре­тичне ставлення соціального суб'єкта до об'єкта ідо самого себе.

Життєві норми. Це зразки, стандарти діяльності, що склали­ся історично або усталилися як певні правила поведінки, виконан­ня яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Слід також назвати ще один варіант структури світогляду.. В його основу покладені властиві людині фізіолого-психологічні механізми та засоби пізнання світу й орієнтації. У структурі світогляду вирізняють такі підструктури: а ) світовідчуття, або емоційно-психологічний рівень світогляду; б) світосприймання, або досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів; в) світорозуміння, або пі­знавально-інтелектуальний рівень. Отже, спільне функціонування названих елементів і створює цілісну систему духовного світу людини.

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані.

Існує кілька критеріїв класифікації світогляду.

За критерієм загальності можна вирізнити такі види світогляду: індивідуаль­ний, груповий (професійний, національний, класовий), загально­людський та ін.

За ступенем історичного розвит­ку виокремлюють античний, середньовічний і т. д.

За сту­пенем теоретичної «зрілості» — життєво-практичний і теоретичний.

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різнома­нітних світоглядних по­нять, ідей, поглядів, цілей соціального суб'єкта. Він по­роджується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистематизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої муд­рості, виражених у прислів'ях, приказках, притчах та інших фольк­лорних формах.

Теоретичний світогляд більш складний: тут усві­домлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрун­тування і рішення. Він існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний ка­тегоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуаль­ний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а су­спільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства. Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів.

Міфологічний світогляд. Міфологія є універсальним типом світогляду первісних суспільств. У своїй основі міф являє собою вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури по­даються в наївно-антропоморфній формі. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реаль­не від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін.

Релігійний світогляд. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною формою суспільного життя. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам). Релігія є більш зрілою формою світогляду. В неї чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й приро­ди; світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядати­ся як наслідок надприродного; надприродний світ недоступний органам чуття, а тому — в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнен­ня буття; особливістю релігійного світогляду є також його прак­тичність, оскільки віра без справ мертва; якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святосгі та абсолютною цінністю.

Філософський світогляд. Сучасний філософський світогляд має такі особливості:

а) філософському світогляду властива абстрактно-понятійна.форма освоєння дійсності; б) філософський світогляд - це теоретична форма світогляду, яка спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем; в) філософія становить ядро наукового сві­тосприйняття. Вона надає йому цілісності, взаємопов'язаності, визначеності; г)філософія в осмисленні світу систематично спирається на наукові знання. д) філософія прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття; є) філософія досліджує пізнавальне, ціннісне, моральне та естетичне ставлення людини до світу; виробляє певні критерії і принципи суспільної та індивідуальної діяльності, спираючись не на авторитет, а на знання необхідності.

3. Зміст предмета філософії формувався історично залежно від рівня розвитку культури. На ранніх етапах існування філософії вона місти­ла всю сукупність знань про природу, космос і людину. Філософія, на думку Арістотеля, - це знання, позбав­лене чуттєвої конкретності, знання «про причини і початок», «про сутність», «про суттєве як таке взагалі».

Інакше кажучи, предметом філософії є відношення «лю­дина — світ». Тож філософія досліджує: 1) природу та сутність світу, 2) природу, сутність та призначення людини; 3) систему «людина — світ» у цілому і стан, у якому ця система знаходиться..

Дата добавления: 2017-01-13