Різниці висот кінцевої і початкової точок

План

1. Розбивка і закріплення трас на місцевості.

2. Розбивка головних точок колових кривих та поперечників.

3. Нівелювання трас, ув’язка перевищень в нівелірному ході.

4. Камеральні роботи:

а) обчислення позначок пікетних і проміжних точок;

б) складання профілю;

в) проектування за профілем.

1. Нівелювання траси включає такі етапи робіт:

1) одержання завдання

2) рекогносцировка місцевості

3) розбивка пікетажу

4) нівелювання траси

5) обробка журналу і обчислення відміток точок.

6) складання профілю траси

Розбивку пікетажу проводять по осі траси і поділяють на відрізки по 100м, їх називають пікетами. Кінець кожного пікету позначають дерев’яними кілочками (висотою 10-30см) – один забивають в рівень із землею, а другий (сторожок) забивають поряд з першим.

Для прив'язки ходу технічного нівелювання до пунктів державної висотної опори заздалегідь виявляють наявність марок і реперів у районі виконуваних робіт.

Початок траси позначають ПК0, тому номер кожного пікету визначають число сотень метрів від початку траси. Характерні точки злому рельєфу місцевості між пікетами також позначають кілками. Ці точки називають плюсовими (бо їх місцеположення показує відстань від пройденого пікету: наприклад, ПК2+34 означає, що точка міститься між ПК2 і ПК3 на відстані 34м від ПК2).

2. Розбивка головних точок колових кривих . Вісь майбутньої споруди — каналу або дороги — повинна йти не по ламаній, а по плавних заокругленнях. Тому в місцях повороту трасу ведуть по кривих, звичайно дугах кіл.

Точки дотику прямих ліній осі траси з кривою називають початком кривої (ПК) і кінцем кривої (КК). Точку перетину кривої з бісектрисою кута називають серединою кривої (СК). Ці три точки називають головними точками кривої.

Для відшукання головних точок кривої треба знати такі її елементи:

1. Кут повороту траси j — кут відхилення траси від попереднього напряму; його визначають як доповнення кута повороту ходу до 180°.

2. Радіус R вписуваної колової кривої визначається будівельними нормами і правилами залежно від характеру споруди, місцевості і кута повороту.

За кутом повороту і радіусом кривої визначають решту елементів:

3. Довжину дотичної Т — тангенса.

4. Довжину кривої К від ПК до КК.

5. Бісектрису Б від вершини кута до середини кривої.

6. Домір Д — різницю між сумою двох тангенсів і кривою, бо крива коротша від замінюваної ламаної.

З прямокутного трикутника ОАС або ОСВ знаходимо Т:

Величини Т, К, Б,Д обчислюють у полі, коли розбивають пікетаж, за виміряним кутом у і заданим радіусом R, користуючись спеціальними таблицями для розбивки колових кривих. Відстані відлічують не через вершину кута повороту, а по кривій, тобто по дійсній осі споруди, тому головні точки кривої закріплюють на осі споруди і їх положення визначають відносно пікетів.

Визначивши положення вершини кута по пікетажу, закріплюють шпилькою передній кінець стрічки. Відкладають стрічкою назад від ВК величину Т, забивають кілок з написом ПК (початок кривої) Повертаються до залишеної за кутом повороту шпильки, зачіплюють за неї задній кінець стрічки і, уклавши її в створі нового напряму, зміщують по стрічці задню шпильку вперед на величину доміру Д. Потім на ту ж величину просувають усю стрічку, зачіплюють заднім кінцем за пересунуту шпильку і продовжують роботу. Дійшовши до місця, де по пікетажу міститься кінець кривої, забивають кілок з написом КК.

Щоб знайти середину кривої, виміряний кут повороту ходу ділять пополам і у визначеному напрямі відкладають довжину бісектриси Б. Знайдена точка й буде серединою кривої. Для визначення її відстані по пікетажу треба до початку кривої додати половину кривої.

На рис.124 показано одну з сторінок пікетажної книжки. Вздовж прямої лінії вказано розміщення пікетів, плюсових точок, поперечників. Вісь траси розгорнуто в пряму лінію, напрям повороту траси показано тільки стрілкою. Зліва подано вибрані з таблиць елементи кривої, а справа – розрахунки, пов'язані з визначенням положення головних точок кривої.

Розбивка поперечників. Для характеристики рельєфу смуги, де будуватимуть, розбивають поперечники перпендикулярно до осі траси на обидва боки. Розмір поперечників дорівнює ширині смуги. Поперечники призначають в місцях характерної зміни рельєфу на такій відстані один від одного, щоб місцевість між ними мала однаковий ухил. При складному рельєфі поперечники розбивають на всіх пікетних і плюсових точках.

При гідротехнічних розвідках поперечне нівелювання річкових долин дає можливість виявити затоплюваність річкової заплави, визначити об'єм майбутнього водоймища при заданій підпірній позначці і вирішити ряд інших завдань.

Поперечники невеликих розмірів (25 – 50м) розбивають за допомогою екера. Коли ж вони дуже довгі, то слід прокладати самостійний теодолітно-нівелірний хід з розбивкою пікетажу і з обов'язковою його прив'язкою до основної траси.

На малих поперечниках закріплюють тільки характерні точки рельєфу з тим, щоб при нівелюванні знайти їх висоти.

3. Початок траси ПК0 прив’язують до репера або марки, що є поблизу. Нівелювання проводять геометричним методом з середини. Нівелір встановлюють між Rp і ПК0 приблизно посередині. На репер і пікет встановлюють рейки: репер-задня рейка, ПК0-передня рейка. Спочатку встановлюють рейки на чорну сторону і беруть відлік з чотирьох одиниць з задньої рейки, з передньої рейки, а потім повертають рейки на червону сторону і знову беруть відліки.

Роблять контроль п’ятки по обом рейкам: від червоних відліків задньої рейки віднімають чорні відліки задньої рейки; від червоних відліків передньої рейки віднімають чорні відліки передньої рейки. Різниця між числами не повинна бути більше чотирьох одиниць.

Потім нівелір установлюють між ПК0 і ПК1 і проводять ті ж самі дії. Якщо між пікетами є проміжна точка, то на неї встановлюють рейку і беруть відлік тільки по чорній стороні рейки.

Якщо, при встановленні нівеліра між пікетами, неможна взяти відлік по передній чи задній рейці, то між пікетами намічають зайву станцією. Відстань до неї не вимірюють, але через те, що вона зв’язуюча, її закріплюють кілком. Такі точки називають іксовими (рис.126).

На кожній нівелірній станції обчислюють перевищення між пікетами. Для цього від чорних відліків задньої рейки віднімають чорні відліки передньої рейки, від червоних відліків задньої рейки віднімають червоні відліки передньої рейки. Між цими числами не повинно бути розбіжності більше чотирьох одиниць, якщо це так, то між ними беруть середнє значення.

В зазначеному порядку нівелюють усі точки ходу (рис.8.23). Польові роботи виконані тоді, коли сума перевищень дорівнює нулю у зімкнутому ході, а в розімкнутому:

∑h=Rp2 – Rp1

Залежно від потрібної точності і характеру виконуваних робіт нев’язку допускають

від ∆h=±10мм√L(км) до ∆h=±50 км

∆h=±30мм-нівелювання 4 класу

∆h=±50мм-технічне нівелювання.

Потрібно не забувати, що в польовому журналі записують відліки по рейці, а відмітки точок (реперів) подані в метрах. Тому потрібно при вирахування або не зважати на кому, або навпаки ставити її.

У випадку, якщо нев’язка виявилася допустимою, її розподіляють нарівно на всі перевищення, тобто її ділять на число перевищень і визначену величину-поправку, округлену до цілих мм, вводять у кожне перевищення із знаком, протилежним знакові нев’язки. Сума виправлених перевищень повинна дорівнювати теоретичній. В процесі зйомки ведеться пікетажний журнал, на якому схематично показують розташування пікетів, ситуації, поворотів (рис.124). Усі записи заносять у польовий журнал, який закінчують обробляти (визначати відмітки точок) в камеральних умовах.

Дата добавления: 2017-01-13