Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

У розвитку античної філософії виділяється чотири основних етапи. 1 страница




15.

16. Давньогрецька філософія традиційно в українській історії філософії розглядається як одна з двох гілок античної філософії. При такому поділі часові рамки давньогрецької філософії охоплюють період від 6 століття до н. е. до приблизно 6 століття після народження Ісуса Христа. У вужчому сенсі термін «давньогрецька філософія» охоплює час від з

Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію у давньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.

Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обґрунтовувалися космологією.

Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.

Періодизація[ред. • ред. код]

Завдяки особливому місцю в давньогрецькій філософії Сократа, Платона та Аристотеля, в ній виділяють досократівський період, період класичної грецької філософії, період еллінізму, який змінився періодом неоплатонізму. Ці періоди корелюють із історичними подіями в старогрецькому світі. Давньогрецька філософія почала складатися в грецьких полісах-колоніях. Після завоювань Александра III Великого грецька культура поширилася на завойовані країни, започаткувавши таким чином елліністичний період. В епоху римського панування грецька та римська культура й філософія значною мірою зрослися. З поширенням християнства грецька філософія почала втрачати свій вплив. Після падіння Західної Римської імперії почалася епоха Середньовіччя, в яку здобутки грецької філософії були втрачені європейською культурою, однак твори грецьких мудреців були збережені в ісламських країнах, і повернулися в Європу на початку 2 тисячоліття. Попри те, що ісламська філософія зберегла для людства філософські твори греків, її ставлення докорінно змінилося з часів Аль-Газалі.

Досократики[ред. • ред. код]

Перші школи старогрецької філософії відомі під назвою натурфілософських, оскільки в основі їхнього вчення лежали міркування про те, як влаштований світ. Ці школи були вільними об'єднаннями, в яких навколо мудреця-вчителя збиралися однодумці та учні з вільних громадян полісів. Пошуки істини часто приймали форму філософських диспутів. Характерною рисою тих часів були мандрівні мудреці, завдяки яким відбувався обмін філософськими ідеями. Відомості про думки найбільш ранніх філософів Стародавньої Греції збереглися в основному в переказах авторів пізніших століть. Для творів грецьких філософів характерний виклад у вигляді діалогів, що породило поняття «діалектика».

Мілетська школа[ред. • ред. код]

Першою з натурфілософських шкіл була Мілетська школа (6 століття до н. е.), заснована Фалесом. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення. Первісною стихією Фалес вважав воду. Його послідовник Анаксимандр брав як основу всього сущого (архе) хаотичне «безмежне» (апейрон), що рухається одвічно й укладає в собі протилежні начала, з яких складаються світи. Анаксимен вважав, що ця безмежна і невизначена стихія є повітрям: всі речі утворюються з нього шляхом згущення і розрідження; воно оживляє все своїм диханням як душа. До натурфілософського напрямку належала низка філософів 5 століття (Гіппон, Ідей, Діоген Аполлонійський).

У 5 столітті до н. е. виникли космогонічні і натурфілософські вчення, які виділяли не одну, а кілька першооснов усіх речей. Ці первооснови перебувають у постійному русі й взаємодії. Таке вчення Емпедокла, який як початкові приймає незмінні чотири стихії: вогонь, повітря, воду і землю. Об'єднання і розпад сполучень цих стихій дією любові та ворожнечі призводять до виникнення і загибелі речей; любов і ворожнеча виступають як нематеріальні причини руху. У вченні Анаксагора як причина і рушій змін висувається нематеріальний всеосяжний розум. Поряд із ним Анаксагор стверджував існування безлічі матеріальних елементів, носіїв різних якостей, — «гомеомерій», які містять в собі, кожна по-своєму упорядкована, всі якості речей.

Вчення Геракліта Ефесського трактують, особливо з позицій марксизму-ленінізму, як яскравий зразок ранньої діалектики давньогрецької філософії. У дусі уявлень іонійської натурфілософії про загальну мінливість усіх речей Геракліт розвинув вчення про вічно живий вогонь як універсальне першоджерело, про боротьбу протилежностей, в якій знаходить згоду та постає єдиний узгоджений космос. Єдність, яка є ніщо інше як боротьба протилежностей, — це логос, слово, вічний закон космосу.

Піфагорійство[ред. • ред. код]

Іншою ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїзм (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії. Першооснову цього закону вони бачили в натуральних числах. Спочатку речі ототожнювалися з числами, пізніше числа осмислювалися як принципи і причини речей. Число є основою будь-якої міри, гармонії і пропорційності. У ньому здійснюється синтез єдності і множини. Поряд із безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядався як гармонійне поєднання протилежних начал через число. Послідовники Піфагора — Філолай, Архит, Лісій, Евріт та інші філософи 5-4 століття побудували своєрідну систему музично-математично-астрономічної космології, яка, розвиваючись впродовж двох століть існування піфагорейської школи, була потім багато в чому успадкована платонівською Академією.

Елейська школа[ред. • ред. код]

Елейська школа (6-5 століття до н. е.) наголошувала на незмінності першооснови світу й на позірності змін у ньому у вченні про вічність істинно-сущого буття. Засновником елейскої школи був поет Ксенофан з Колофона. Закінчену форму вчення еліатів отримало у Парменіда, який навчав про істинно-суще як про єдине, вічно-незмінне, нерухоме буття, яке не може ні утворюватися з нічого, ні перетворюватися в ніщо. Є одне позитивне буття, небуття ж немає, а тому воістину немає безлічі речей, немає походження і знищення і немає руху, бо вони передбачають небуття у просторі (порожнечу) і в часі. Множинний світ чуттєвих відчуттів сам по собі неістинний. Мелісс і Зенон (5 століття до н. е.) розвинули це вчення у полемічній формі. Відомі апорії Зенона розкривають суперечності, притаманні самим поняттям множини, величини, місця, руху.

Атомізм[ред. • ред. код]

Представники школи атомізму Левкіпп і Демокріт з Абдери (5-4 століття до н. е.) поклали в основу всього сущого атоми, що рухаються у порожнечі. Атоми, будучи незмінними, вічними, непроникними і неподільними, розрізняються за розміром та формою і цим зумовлюють усю різноманітність явищ. Демокріт проводив думку про причинний порядок усіх явищ, про можливість досягти достовірного знання, відмінного від суб'єктивних думок. Він синтезував у своєму вченні великий обсяг сучасних йому природно-історичних знань, розробив етичне вчення, яке справило згодом вплив на Епікура.

Софісти[ред. • ред. код]

У 5 столітті до н. е. філософська думка Греції концентрувалася в Афінах, які стали після греко-перських воєн економічним, політичним та культурним центром всієї Еллади. В цей час розвиток демократичних установ зумовив необхідність підготовки освічених людей, що володіють технікою політичного і судового красномовства, обізнаних у питаннях політичного життя. З'явилися вчителі таких знань, яких називали софістами. Софісти популяризували філософію, просунули вперед риторику (Горгій), граматику і стилістику (Продік), міркували про мораль у законах і політичних установах (Гіппій, Фрасімах та інші). Філософський напрям, який називають софістичним, характеризувався еклектизмом і скептицизмом. Це було пов'язано з тим, що попередні течії грецької філософії, вводячи першооснову сущого, в якій реалізується єдність космосу, приводили до думки про те, реальний світ зовсім не такий, яким людина його бачить і відчуває. Першоджерела ранніх грецьких філософів не давали можливості пізнання реальності. Пізнання мінливого світу явищ дає тільки враження, думку про світ. Софісти, які розглядали саме чуттєвий світ у його проявах, повинні були прийти до висновку про відносність уявлень людини про природу. Мірою всіх речей стає людина, її сприйняття і оцінка, як учив Протагор (5 століття до н. е.). Це призвело до скептичного ставлення до людського знання взагалі та до спроб еклектичного комбінування стародавніх космологічних систем.

Перший етап - охоплює VII-V стст. до н. є. і називається досократівським (натурфілософським). Філософи ж, які жили до Сократа, так і називаються -досократики. До них належать мудреці із Мілета (так звана Мілетська школа - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), Геракліт із Ефеса, Елейська школа (Парменід, Зенон), Піфагор і піфагорійці, атомісти (Левкіпп і Демокріт). У центрі ранньої - досократівської-грецької натурфілософії стояли проблеми фізики та Космосу.

Другий етап - приблизно із середини (V ст. до н. є. - до кінця IV ст. до н. є.) - класичний (або висока класика). Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Арістотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого і органічним формулюванням основних класичних проблем, найповніше узагальнює і відображає досягнення класичної епохи грецької античності.

Третій етап у розвитку античної філософії (кінець IV—II стст. до н. є.) - звичайно називають елліністичним. На відміну від попереднього, пов'язаного з виникненням значних, глибоких за змістом і універсальних за тематикою філософських систем, формуються різноманітні еклектичні конкуруючі філософські школи: перипатетики, академічна філософія (Платонівська Академія), стоїчна й епікурейська школи, скептицизм. Усі школи об'єднує одна особливість: перехід від коментування вчень Платона й Арістотеля до формування проблем етики, моралізаторською відвертістю в епоху присмерку й занепаду елліністичної культури. Тоді популярна творчість Теофраста, Карнеада, Епікура, Піррона та ін.

Четвертий етап у розвитку античної філософії (І ст. до н. є. -V-VI стст. н. є.) - римський період розвитку - період, коли вирішальну роль в античності став відігравати Рим, під вплив якого потрапляє Греція. Римська філософія формується під впливом грецької, особливо елліністичної. У римській філософії виділяються три напрямки: стоїцизм (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій), скептицизм (Секст Емпірик), епікуреїзм (Тит Лукрецій Кар). У III—V стст. н. є. в римській філософії виникає і розвивається неоплатонізм, визначний представник якого є філософ Плотін. Неоплатонізм значно вплинув не тільки на ранню християнську філософію, але й на всю середньовічну релігійну філософію.

Філософські школи в Стародавній Греції представляли собою невеликі співтовариства мислителів і їхніх учнів. Назва школи отримували по імені їх засновників або найбільш видатних мислителів, за місцем їх розташування та іншими критеріями.

До числа досократичній (існували до Сократа) шкіл античної філософії відносяться:

♦ Мілетська школа, зайнята в основному пошуком єдиного першооснови (субстрату) світу. Фалес вважав таким початком воду, Анаксимен – повітря, Анаксимандр – гіпотетичну сутність, названу їм «апейроном».

♦ Геракліт (вогонь і Логос).

♦ Школа Піфагора (число).

♦ Елейський школа. Парменід стверджував про тотожність мислення і буття («Одне і те ж є думка і буття …»), а також про те, що небуття немає. Зенон Елейський сформував кілька логічних паралоксов-апорії («Стріла», «Ахілл і черепаха» та ін.), В яких показав суперечливість процесу пізнання, неможливість логічно несуперечливий висловити рух.

♦ Школа атомистов в особі Левкіппа і Демокріта стверджувала, що в основі світу лежать атоми (неподільні частки) і порожнеча.

♦ Сократ і Платонівська Академія.

♦ Аристотель і школа перипатетиків (Лікей).

♦ Школа скептиків. Піррон з Еліди, Секст Емпірика закликали, щоб не зазнавати потім розчарування, утримуватися від категоричних суджень у пізнанні й оцінці людей.

♦ Школа стоїків. Представники давньогрецького стоїцизму – Зенон з Китіона, Клеанф, Хрисипп, Панецій і Посидоний. Сенека, Епіктет і Марк Аврелій – представники давньоримського стоїцизму. Головна етична ідея – з гідністю приймати свою долю. Людина вільна духовно, бо він вільний у своїх оцінках. Самі несприятливі обставини він може сприймати безпристрасно і мужньо.

♦ Школа Епікура. Акцент на етичної проблематики. Епікур навчав, що смерті не потрібно боятися, тому що поки ми є, смерті немає, а коли приходить смерть – нас уже немає. Тіт Лукрецій Кар, автор поеми «Про природу речей» – римський епікуреєць – викладав ідеї, ідентичні Епікура, але пафос його творів відрізняється песимізмом, не властивим грецькому філософу

♦ Школа неплатників. (Плотін, Прокл, Порфирій). Остання велика школа античної філософії, що стала попередницею християнського богослов’я. Вихідним початком буття визнавали Єдине (Благо), з якого виходять (еманація) Розум, Душа, окремі душі і тіла. Вважали, що Єдиний неможливо пізнати раціонально.

18. Філософські погляди[ред. • ред. код]

До історичного Сократа нас ведуть ранні діалоги Платона, які безпосередньо примикають до «Апології» — «Лахес», «Хармід», «Лізіс». Саме за цими творами Платона можна скласти уяву про те, якою була філософія і діалектика Сократа.

У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа — це етичний антропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питання етики — питання про те, як треба жити. Його мета — виховати в своїх учнях філософів. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Він виходив із фалесівського «Пізнай самого себе» і «Я знаю, що я нічого не знаю». Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії.

Сократ вважав: філософія збагачує людей, припускаючи, що правильні дії виходять із правильних знань, а чеснотам можна навчити. Намагався обґрунтувати моральність розумом, що ставило під сумнів святість традиційних норм. Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.

Головним завданням філософії він вважав раціональне обґрунтування релігійно-морального світогляду. Вважав зайвим і неможливим вивчення природи і пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества.

На відміну від попередніх йому матеріалістів, які шукали відповіді на питання, що стосуються людини, перш за все, в її ставленні до природи, Сократ підкреслював значення совісті, внутрішнього голосу, який він називав даймоніон і який був гарантією осягнення людиною істини. Даймоніон — не суб'єктивний елемент, він має божественне походження. Згідно з Сократом, за допомогою даймоніону боги виділяють людину і повідомляють сенс всьому у всесвіті. Сократ вважає людину метою всього у світі. Він відкидає натурфілософію з її причинно-наслідковими зв'язками. Сократ протиставляє їй телеологію (концепція доцільності), яка тісно пов'язана з його етичними принципами.

У бесідах і дискусіях Сократ звертав основну увагу на пізнання сутності чесноти. Для Сократа мораль зливається зі знанням. Справжня моральність, за Сократом, — це знання того, що є благо і прекрасне і разом з тим, корисне для людини, що допомагає їй досягти блаженства і життєвого щастя. Чесноти, тобто пізнання того, що є благо, можуть досягти лише «шляхетні люди»:

Основними чеснотами Сократ вважає стриманість, мужність, справедливість. Ці чесноти людина набуває шляхом пізнання і самопізнання. Чесноти, а також моральні норми і закони, засновані на них, Сократ вважав вічними і незмінними.

Своє мистецтво пізнання правди Сократ називав мистецтвом допомоги народженню — майєвтика (тут дослідники проводять паралель із тим, що мати Сократа була повитухою, жінкою, що допомагає народженню). Мета майєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття; знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, «повиває» істину, обговорювану з установками того, хто намагається.

Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно, Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання. За допомогою сугестивних питань він деморалізує свого опонента, показуючи йому, що той нічого не знає («сократівська іронія»), для того, щоб побудувати наново його світогляд, який останній змушений визнавати вже без заперечень.

Головною метою методу Сократа було виявити моральну основу окремих випадків людської поведінки. Досягненню цієї мети служила специфічна індукція. Вона повинна була на основі виявлення загальних рис різних випадків людської поведінки показати те спільне, яке можна було б вважати загальною моральною основою людської поведінки. Загальне, отримане за допомогою індукції, фіксувалося дефініцією. Дефініцію слід було піддати новій іронії з метою виявлення суперечностей, а потім за допомогою майєвтики та індукції сформулювати нову дефініцію. Дефініція у Сократа служить понятійному впорядкуванням досягнутого знання, його видів і родів та їх взаємовідносин. Прагнення постійно виявляти суперечності у [твердження]х, зіштовхувати їх і таким шляхом приходити до нового знання є джерелом розвитку суб'єктивної діалектики. Саме тому метод Сократа був сприйнятий і розроблений Платоном і Гегелем.

Діалектика — метод питання та відповіді — не є сократівським винаходом, її винайшов Зенон Елейський. Проте Сократ суттєво розвиває діалектичний підхід всебічного розгляду предмету. Цікаво провести паралелі між Сократом та Рене Декартом, оскільки обидва вони стоять у витоках хвиль розвитку філософії. Обидва вони піддають все те критиці, що не можна логічно обґрунтувати, для того, щоб вибудувати світ за новими принципами, на нових засадах.

Античні філософи до Сократа називаються досократиками.

19. Більша частина робіт цього вченого дала розвиток самостійного напрямку філософії, в якому описується походження двох всесвітів - матеріальної та світу ідей. Так, філософія Платона увазі, що ейдоси (ідеї), являють собою основу всього матеріального світу.

Матерія не має здатності що-небудь породити, вона є тільки витратним матеріалом, з якого ейдоси формують світ речей.

Світ ейдосів не можна розглядати з точки зору звичних нам часу і простору, він поза цих понять. Чільної є ідея Блага, з якої походять і всі інші ейдоси.

Благо можна асоціювати з Початком, Красою і Творцем Всесвіту.

Ейдос будь-якого з істот є його найістотнішою і потаємної частиною. Так, в людині цією частиною є його душа.

З точки зору вченого, речі схильні до множинності, мінливості і спотворень, в той же час ейдосам властиво виключно єдність, стабільність і чистота.

Вчення про душу

У роботах давньогрецького вченого можна знайти детальну характеристику людської душі. Філософія Платона коротко представляє людську душу колісницею, в яку запряжені два коні - чорна і біла.

Управляє колісницею вершник, який виступає символом людського розуму. Коні символізують інстинкти, пристрасті, вищі і чисті якості душі.

Після потрапляння в інший світ людина отримує здатність нарівні з богами слухати вічних істин. Після переродження на Землі, у людей пізнання про істини трансформуються в спогади.

Великий вчений стверджує, що єдиний шлях до абсолютного знання для людини полягає в спробах згадати, виявити серед матеріального світу сліди ейдосів. Якщо комусь вдається зіткнутися з ідеями допомогою хороших справ, любові або краси, у людини після цього починають відростати колись втрачені крила.

Платон, антична філософія якого побудована на теорії існування ідей, на одне з чільних місць ставить Красу. Вчений підкреслює те, що Красу необхідно постійно шукати - в законах природи, людей, мистецтві, з часом вона сходить від фізичного стану до морального.

Другий силою, здатною перетворити людину, у нього виступає Любов. При розгляді з цього аспекту роботи великого філософа наближаються до вчення Ерота - він, не будучи володарем благ і краси, до них прагне, вважає себе посередником між невежественностью і мудрістю.

«Держава»

В одній з найвідоміших його робіт, в «Державі», міститься його трактат про елементи, складових людську душу. Так, у кожної частини є свої чесноти - вічно пожадливий початок відрізняється помірністю і поміркованістю, розумна частка - мудрістю, лютий дух - здатністю підкорятися розуму і мужністю.

Суть філософії Платона зводиться до проведення паралелей між типами людей і складовими душі. Вивчаючи його роботи, можна зрозуміти, як мислитель дійшов до того чи іншого умовиводу - він змушує читача переживати свої концепції так само, як і він.

На думку вченого, справедливим є держава з розвиненою соціальною мобільністю - таким чином, будь-який член суспільства може робити те, на що він найбільше здатний, і перебувати на своєму місці. Окреме місце в державі має приділятися вихованню вартою (воїнів).

20. Аристотель зробив безліч відкриттів не тільки в науці філософії.

Аристотель займався філософією як сукупністю взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють один з одним. Його погляди вплинули на майбутній розвиток таких наук, як соціологія, політика, логіка, природознавство.

У вченні Аристотеля філософія поділяється на три види, а саме: на теоретичну, практичну і поетичну. Теоретична вивчає питання буття, поява всього існуючого.

Практична займається вивченням діяльності людини і устрою держави. Принципом поетичної філософії є художня здатність.

Вважається, що мислитель вивів за фактом і ще один її вид - логіку.

Питання буття і матерії

В античній філософії Аристотеля дається визначення буття. Воно в його розумінні являє собою сутність, що володіє властивостями відносини і стану, місця і часу, кількості і якості, стану, дії і страждання.

Але людині часто дано зрозуміти тільки властивості буття. Вчений також поділяє його поняття на одиничне, яке існує в певний момент у певному місці, і загальне, що знаходиться в будь-якому місці і в будь-який час.

Згідно з його вченням загальне буття можливо пояснити, використовуючи виключно розум.

Питання матерії займають важливе місце у філософії Аристотеля. Матерія згідно з його вченням - це те, з чого складається річ і відповідно пасивне начало.

Форма її організовує - це активне начало.

Виходячи з цього, філософ робить певні висновки:

всьому притаманна матерія і форма;

внутрішній зміст предмета обумовлено зміною його матерії, форми (або чимось одним);

низка послідовних перетворень з матерії у форму і назад - це природа.

Ну, а Бог - це найвища форма усього, що існує, яка знаходиться за межами світу.

Душа як носій свідомості

Душа, згідно навчань філософа, має наступні ступені: рослинна, тваринна і головна, притаманна лише людині, розумна душа. Вона управляє функціями організму.

Рослинна душа несе відповідальність за розмноження, а також зростання, прожиток. Тваринна душа в добавок до перерахованих відповідає за почуття, прагнення.

Розумна душа виділяє людину, включає функції, зазначені вище, а також мислення, міркування.

Мислитель виділяє притаманну людині потребу перебувати в колективі. Вона сприяє появі суспільства, точніше групи людей, об'єднаних місцем проживання або роботи, культурою, мовою.

Вони виробляють матеріальні блага, займаються їх розподілом.

Кращий тип держави

Координуючим механізмом суспільства є держава, яка підтримує необхідний порядок, захищає від ворогів, сприяє економіці та багато іншого. Мислитель у своїх працях визначає наступні його типи: монархія, аристократія, тиранія, крайня олігархія, політія (поєднання помірної олігархії і помірної демократії), охлократія.

На думку вченого, політія - найбільш прийнятна форма держави.

Аристотель нерідко у своїх працях спирався і на твори іншого відомого античного вченого - Сократа і його філософські погляди.

Спадщина філософа величезна, і значення його не можна переоцінити. Філософію Аристотеля, коротко викладену, слід розглядати нерозривно з навчаннями і теоріями Платона, хоч він і далеко не в усьому погоджувався зі своїм учителем.

Філософ поклав початок різним наукам. Масштаб його філософських і наукових пошуків вражає досі.

21. У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи: апологетика (I-II ст.); патристика (II-XI ст.); схоластика (XI - XV ст.);

Розпочинається становлення філософії Середніх віків періодом апологетики. За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли з нового вчення глузували, представники апологетики зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.

На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви, розпочався етап патристики. Одним з найвідоміших її представників вважається Аврелій Августин. На цьому етапі становлення філософії Середніх віків спостерігається обґрунтування положень християнського віровчення, розширення його серед людей. Пріоритет в осмисленні християнських догм віддається вірі, а не розуму.

Поступово у Середньовіччі з'явилась філософська схоластика. За уявленнями схоластів, світ існує не самостійно, а лише в причетності до Бога. Не слід шукати істину, оскільки її подано в божественному одкровенні. Філософія має за допомогою розуму лише обґрунтувати і викласти цю істину. У цілому, схоластичне філософствування було зосереджене на доведенні реального існування універсалій та буття Бога. Учасники дискусії з цих питань відповідали на них по-різному.

Одні, реалісти, доводили реальне існування тільки загального. Відповідно до кожної конкретної речі існує загальне поняття - універсалій, який існує поза нею, є її причиною, породжує її.

Інші, номіналісти, навпаки, заперечували реальне існування універсалій. Вважали, що справжніми є лише речі, що суттєво сприймаються, а не їх ідеї - універсалії.

22. Філосо́фія епо́хи Відро́дження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу), започаткований в Італії в XIV ст., що в XVII ст. стає загальноєвропейським явищем. Головна відмінність філософії Відродження — антропоцентризм та гуманізм.

Термін «відродження» свідчить про бажання людини повернути щось втрачене, віднайти в минулому відповіді на суттєві світоглядні питання.

Передумовами філософії Ренесансу була криза феодалізму, криза офіційної ідеології Середньовіччя — католицької релігії, а водночас і схоластичної філософії, які зумовили певні соціально-культурні трансформації, пов'язані з капіталізацією суспільства.

Людина стала центром філософських досліджень не лише як результат Божественного творіння, а й космічного буття, її аналізували не з погляду взаємодії з Богом, а з погляду її земного існування.

Основні характерні риси [ред. • ред. код]

Антропоцентризм — домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою всесвіту.

Гуманізм — домінування філософського принципу, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, її права на щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Пантеїзм — філософська позиція (світогляд), згідно з яким Бог і світ перебувають у нерозривній єдності.

Філософія Відродження характеризується також появою нової натурфілософії, інтересом до держави, індивідуалізмом, формуванням ідеї соціальної рівності та опозиційністю до церкви.

Гуманістичний напрям (XIV — XV століття)[ред. • ред. код]

У філософії Відродження гуманістичний напрям зливався з літературою й набував художньо-образної форми.

У центрі гуманістичних сентенцій стояла людина й пов'язані з нею проблеми природи, історії та мови. Саме поняття «гуманізм» походить від назви духовної течії «studia gumanitatis» («вивчення людської природи»), що була орієнтована на античне розуміння людини. При цьому гуманістичний контекст вивчення людини мав прагматичну мету — виховати нову людину з новими якостями, високим рівнем духовних та естетичних цінностей, багатогранністю проявів особистої культури. Рівень освіченості людини був показником її морального самовдосконалення.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-01-13; Просмотров: 842; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.089 сек.