Та підприємства в цілому

Методичні засади оцінки ліквідності балансу

Як уже зазначалося, підприємство може бути ліквідним у біль­шій чи меншій мірі, оскільки до складу активів входять різ­норідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розпо­ділити на чотири групи:

Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це го­това продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнахо­дження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання ко­мерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебі­торська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підпри­ємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зо­крема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Оборотні активи взаємопов'язані в межах кругообороту кош­тів (рис. 2).

Рис. 2 Трансформація оборотних активів

Зв'язки, показані на рис. 2, відображують послі­довну трансформацію коштів з однієї групи активів у іншу:

• зв'язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію);

• зв'язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;

• зв'язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрика­тів стороннім організаціям.

Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із суті кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси си­ровини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак у даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгостро­кові вкладення, незавершене будівництво.

Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

1) характером і сферою діяльності підприємства;

2) швидкістю обороту коштів підприємства;

3) співвідношенням оборотних і необоротних активів;

4) «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;

5) сумою та строковістю зобов'язань, на покриття яких при­значені статті активів.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У зв'язку з цим усі зобов'язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) — найбільш строкові зобов'язання (креди­торська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) — середньострокові зобов'язання (коротко­строкові кредити банку).

Третя група (П3) — довгострокові зобов'язання (довгостро­кові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Схематично процедура порівняння статей активів з відповід­ними статтями пасивів подана на рис. 3.

Рис. 7.3. Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності

Так баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:

А1 ≥ П1;

А2 ≥ П2;

А3 ≥ П3;

А4 ≤ П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обов'язкові умови ліквідності А1 ≥ П1, А2 ≥ П2, А3 ≥ П3, тобто поточні активи пере­вищують зовнішні зобов'язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та під­тверджує наявність у суб'єкта господарю­ван­ня власних оборот­них коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по од­ній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов'язаннями і ко­роткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов'язаннями відображує перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність під­приємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.

Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспро­можності на основі зіставлення надходжень і платежів.

Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і па­сивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.

Наступним етапом аналізу виступає оцінка якості оборот­них активів — складу запасів, надійності покупців тощо.

З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику.

Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відно­сять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко ре­алізуються.

Активи з малим ступенем ризику — це дебіторська заборгова­ність підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.

До групи активів із середнім ступенем ризику належать неза­вершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди.

На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвід­ношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і ма­лий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих спів­відношень до зростання вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економіч­них умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або ін­фляції підприємство може збільшити вкладення коштів у вироб­ничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.

Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшу­ється величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефек­тивність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння зна­чень показників рентабельності багато в чому визначається наяв­ністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.

Основними причинами настання такої ситуації є:

а) низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;

б) невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реа­лізація продукції, обсягу її виробництва;

в) послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змо­ги скласти об'єктивну картину наявності та стану запасів матері­альних цінностей;

г) відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського від ділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та ві­дображення їх в облікових регістрах.

При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з'ясувати і уточними такі питання, як:

• свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предме­том застави);

• можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуаль­ним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);

• доступність активів для поточного розпорядження (напри­клад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);

• контрольованість активів (для кредитора важливо володіти ін­формацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з од­ного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);

• наявність умовних зобов'язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов'язання, що можуть виникнути внаслідок не­сприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зо­бов'язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балан­сі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов'язань в обов'яз­ковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності.

Продовжує аналіз ліквідності — дослідження відповідних фі­нансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основ.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідно­шенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань, характеризує достатність оборотних активів підприємства для пога­шення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань:

де ОА — оборотні активи;

КП — короткострокові пасиви.

Багаторазове перевищення оборотних активів над коротко­строковими зобов'язаннями дає змогу зробити висновок про те що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у пога­шенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприєм­ства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебітор­ську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення ко­ефіцієнта поточної ліквідності - від 1,5 до 2. Проте це лише орі­єнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точ­не нормативне значення.

Застосування такого нормативного значення коефіцієнта по­точної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоціль­ним Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли змі­на нормативного значення коефіцієнта є об'єктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємств, в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього по­казника, як правило, відносять:

а) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту, якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборот­ність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього ко­ефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

б) ефективність роботи підприємства відносно управління за­пасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи по­стачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до ниж­чого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;

в) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта по­криття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у резуль­таті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузь­кому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилуча­ють найменш ліквідну частку — виробничі запаси за формулою:

де ВЗ — виробничі запаси.

Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.

Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язано в основному зі збільшен­ням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то на­вряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.

Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємст­во самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсо­лютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов'язань:

де ГК — грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборго­ваності в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2—0,35. Це означає, що 20—35 % своїх короткострокових боргів підприємс­тво може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

При оцінці ліквідності платіжних засобів необхідно розрахо­вувати швидкість трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти і одержати дані про реальні те­рміни погашення кредиторської заборгованості.

Показники швидкості та щоденної суми трансформації дебі­торської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти ви­значають таким чином:

де Тп — середній термін трансформації платіжних засобів під­приємства у грошові кошти, дні;

Т, — термін для трансформації г-го виду платіжних засобів у грошові кошти, дні;

ПЗ, — величи­на /-го виду платіжних засобів;

ГЗ — сума грошових коштів, що може щоденно формувати підприємство з платіжних засобів.

Оцінка можливостей трансформації активів підприємства в платіжні засоби дає змогу всебічно охарактеризувати їх ліквід­ність.

3. Зміст та послідовність проведення аналізу платоспроможності підприємства

На відміну від ліквідності підприємства, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступ­ного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок на­стання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, у результаті їх не надходження за відвантажену рані­ше продукцію — з другого.

Таким чином, підприємство через фінансову недисциплінова­ність своїх дебіторів саме стає неплатоспроможним. Якщо затрим­ка з надходженням платежу має короткостроковий або випадко­вий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак не виключені та­кож інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особ­ливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через пев­ні причини не підтримують у достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.

Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспро­можності підприємства, необхідно розглянути причини фінан­сової скрути, частоту її виникнення та тривалість простроче­них боргів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути:

невиконання плану по виробництву і реалізації продукції,

підвищення її собі­вартості,

невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування.

Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборот­ного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тим­часово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплато­спроможності є не безгосподарність підприємства, а незамож­ність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб'єкта господарювання.

Тому з метою оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням кош­тів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованос­ті та іншими надходженнями грошових коштів, а також для конт­ролю за виконанням платіжних зобов'язань перед постачаль­никами, банками та іншими кредиторами складають платіжний календар, в якому, з одного боку, розраховують наявні та очіку­вані надходження грошових коштів, а другого — розмір їх витра­чань на той самий період.

Оперативний платіжний календар складають на основі даних про відвантаження та реалізацію продукції, закупівлю засобів вироб­ництва, документів про розрахунки з оплати праці, видавання аван­сів працівникам, виписки з банківських рахунків тощо (табл. 3).

Таблиця 3.

Оперативний платіжний календар на 15.03.09

Платіжні кошти	Сума, грн.	Платіжні зобов'язання	Сума, грн.
Залишок грошових коштів: у касі; на поточному рахунку		Виплата заробітної плати
Цінні папери із строком пога­шення до 15.03.09		Відрахування у фонд со­ціального захисту
Надходження грошових коштів до 15.03 від: реалізації продукції; іншої реалізації; фінансової діяльності		Платежі до бюджету та в державні цільові фонди
Аванси, отримані від покупців		Сплата рахунків поста­чальників
Кредити, позики		Сплата відсотків за кре­дит
Погашення простроченої дебітор­ської заборгованості		Повернення банківсько­го кредиту
Інше		Погашення іншої креди­торської заборгованості
		Усього
		Перевищення платіжних коштів над платіжними зобов'язаннями
Баланс		Баланс

Для визначення поточної платоспроможності слід платіжні кошти на відповідну дату порівняти з платіжними зобов'язан­нями на ту саму дату. Ідеальним є варіант, коли цей коефіцієнт буде становити одиницю або дещо більше (від 1 до 2).

Для з'ясування причин зміни рівня платоспроможності важ­ливе значення має аналіз виконання фінансового плану за дохід­ною та витратною частинами. Для цього дані Звіту про рух гро­шових коштів, а також Звіту про фінансовий результат порівню­ють з даними фінансової частини бізнес-плану. У процесі аналізу насамперед установлюють виконання плану щодо надходження грошових коштів, в основному від реалізації продукції, робіт та послуг, майна, з'ясовують причини зміни суми виручки та вияв­ляють резерви її збільшення. Особливу увагу приділяють викори­станню грошових коштів, оскільки навіть при виконанні дохідної частини фінансового плану перевитрати та нераціональне вико­ристання грошових коштів можуть призвести до фінансових труд­нощів.

Витратну частину фінансового плану аналізують за кожною статтею зі з'ясуванням причини перевитрат, які можуть бути ви­правданими і невиправданими. За результатами аналізу фінансо­вого плану мають бути виявлені резерви збільшення планомірно­го надходження грошових коштів для забезпечення стабільної платоспроможності підприємства в перспективі.

Певний науковий інтерес представляє французька методика оцінки платоспроможності. На основі дослідження 95 малих та середніх підприємств була розроблена модель, яка дає змогу оці­нити ймовірність затримки платежів фірмою залежно від значен­ня такого дискримінантного показника:

Імовірність затримки платежів, що мають різне значення по­казника Q, наведено в табл. 4.

Таблиця 4

Значення Q	+0,21	+0,48	+0,002	-0,026	-0,068	-0,087	-0,107	0,131	-0,164
Імовірність затримки платежів, %	100	90	80	70	60	50	40	30	20	10

У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспромож­ності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення (втра­ти) платоспроможності:

де К^пп_пл, К^кп_пл — фактичний коефіцієнт поточної ліквідності від­повідно на початок і кінець періоду;

К^н_пл — нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності;

Т — тривалість звітного пері­оду, міс.;

6(3) — період відновлення (втрати) платоспроможності, міс.; за період відновлення платоспроможності прийнято 6 міс., період втрати — 3 міс.

Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта Квв являє собою конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розраховано на перспективу, а в знаменни­ку — його нормативний рівень. Показник відображує наявність реальної можливості у підприємства відновлювати або втрачати платоспроможність протягом певного періоду.

Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним є виконання умов за якої коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше ніж 2;

Якщо вищевказана умова не виконується, оцінюється можли­вість відновлення платоспроможності підприємства. Для цього визначають прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець так званого «періоду відновлення платоспроможності», що дорівнює 6 міс., і зіставляють його з нормативним рівнем. Як­що значення показника Квв не менше за 1, підприємство протягом 6 міс. спроможне вийти на нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності та відновити свою платоспроможність. Якщо Кав < 1, то підприємство швидше за все не матиме такої можливості.

У разі відсутності підстав для визнання структури балансу не­задовільною досліджують імовірність втрати підприємством платоспроможності. У цьому випадку також розраховують про­гнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець пері­оду, але такого, що дорівнює 3 міс., і зіставляють його зі своїм нормативом. Якщо значення Kвв буде меншим за 1, то підприєм­ство найближчим часом не зможе виконувати свої зобов'язання перед кредиторами, якщо Kвв буде більшим за 1, то втрата пла­тоспроможності підприємству не загрожує.

Незважаючи на простоту розрахунку, алгоритм коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності не враховує ніяких за­ходів, яких кожне підприємство вживатиме в разі виникнення не­задовільної структури балансу.

Саме тому в практиці роботи внутрішніх аналітиків підприєм­ства часто виникає потреба в застосуванні певного комплексного показника, відповідні значення якого вкажуть на ступінь набли­ження фінансових труднощів. При цьому обов'язково врахову­ються особливості діяльності конкретного підприємства, його ве­личина, галузева належність. У свою чергу, специфіка діяльності підприємства визначає значущість різних коефіцієнтів у загаль­ній картині його фінансового благополуччя. Склад групи фінан­сових коефіцієнтів, який стане найкращим показником плато­спроможності, а також значення вагомих множників, які відображу­ють ступінь значущості кожного з коефіцієнтів, як правило, вста­новлюють експертним шляхом.

В якості комплексного індикатора фінансової стійкості деякі вчені пропонують таку комбінацію коефіцієнтів:

• коефіцієнт оборотності запасів:

R1 = Виручка від реалізації / Середня вартість запасів;

• коефіцієнт поточної ліквідності:

R2 — Оборотні активи / Короткострокові пасиви;

• коефіцієнт структури капіталу:

R3 = Власний капітал / Позиковий капітал;

• коефіцієнт рентабельності:

R4 - Прибуток звітного періоду / Підсумок балансу;

• коефіцієнт ефективності:

R5 = Прибуток звітного періоду / Виручка від реалізації.

Отже, формула для оцінки фінансової стійкості матиме вигляд

N = 25 R'1 + 25R'2 + 20 R'3 + 20 R'4 + 1025 R',

R' = Фактичне значення показника R / Нормативне значення цього показника

Нормативне значення коефіцієнтів установлюється підприєм­ством самостійно і є для нього оптимальним.

Коефіцієнти 25, 25, 20, 20, 10 являють собою частку впливу кожного з факторів і пропонуються експертами.

Якщо N>100, то фінансова ситуація на підприємстві вважа­ється стабільною, якщо N< 100, вона викликає занепокоєння. Чим суттєвіше відхилення від значення 100 в менший бік, тим складніша ситуація і вища ймовірність того, що в підприємства протягом короткострокового періоду виникнуть фінансові труд­нощі.

Той факт, що внутрішні й зовнішні аналітики розраховують і досліджують показник Квв, свідчить про те, що кожне під­приємство потенційно несе в собі ризик зниження ліквідності і втрати платоспроможності. Враховуючи економічну сутність цих характеристик фінансового стану, а також методи розра­хунку їх основних показників, можна з упевненістю сказати, що такий ризик залежить від обсягів, структури та складу по­точних активів і пасивів, які, у свою чергу, формуються в ре­зультаті проведення обраної підприємством політики управ­ління активами та пасивами.

Відомо, що у фінансово-господарській діяльності підприємст­ва кожний із елементів поточних активів (виробничі запаси, дебі­торська заборгованість та грошові кошти) відіграє свою роль: за паси сировини й матеріалів використовуються для виробництва продукції, дебіторська заборгованість виникає в результаті існу­ючої практики продажу товарів за безготівковим розрахунком у кредит, грошові кошти — багатофункціональні. Для забезпечен­ня ритмічної й стабільної поточної діяльності підприємство по­винно мати у своєму розпорядженні необхідну величину поточ­них активів та їх елементів.

Однак суб'єкти господарювання по-різному підходять до ви­рішення цього завдання. Одні підтримують політику накопичен­ня достатньо великих запасів сировини та матеріалів, займають лояльну позицію відносно покупців, надаючи їм пільгове креди­тування, збільшують залишки вільних грошових коштів на своїх рахунках. Безумовно, така позиція підприємства має певні пере­ваги, наприклад, суттєво знижується ризик зупинки виробництва внаслідок несвоєчасного постачання сировини, збільшується кіль­кість покупців у результаті надання їм пільгових умов реалізації товару в кредит тощо. Однак таку політику управління оборот­ними активами не можна вважати виправданою і ефективною, оскільки вона супроводжується прямими і непрямими втратами: тривалий строк зберігання сировини на складі призводить до її старіння та псування, пільгові умови надання комерційного кре­диту сприяють зростанню частки сумнівної дебіторської заборго­ваності в загальній її величині, невикористання тимчасово віль­них грошових коштів, які є в розпорядженні підприємства, позбавляє його можливості отримувати додатковий дохід тощо. Іншими словами, надмірно велика величина оборотних коштів супроводжується зниженням ефективності та прибутковості ро­боти підприємства.

Інші підприємства обирають діаметрально протилежну полі­тику, сутність якої полягає в граничній мінімізації рівня оборот­них коштів. Остання досягається через налагодження ритмічного постачання сировини, що дає змогу скоротити до мінімуму її за­паси на складі, встановлення жорстких вимог по розрахунках за продукцію, що приводить до зменшення величини дебіторської заборгованості та ін.

З погляду підвищення ефективності діяльності підприємст­ва така політика є виправданою, але тільки теоретично. Так, У результаті мінімізації залишків основних елементів поточних активів зменшується величина коштів, що відволікаються з обороту, відповідно прискорюється оборотність оборотного капіталу, збільшується величина прибутку. Однак слід наголо­сити, що реалізація таких заходів на практиці дуже часто при зводить до небажаних наслідків. Так, можливі збої в постачан­ні сировини та матеріалів (при їх мінімальних запасах) можуть стати причиною різкого скорочення обсягів виробництва або призупинення виробничого процесу, жорсткі умови реалізації! товару в кредит можуть призвести до втрати покупців, відсутність резерву грошових коштів може ускладнити відносини кредиторами тощо.

Отже, облік ризикової складової ліквідності та платоспроможності з позиції управлінського персоналу підприємства зводиться до вибору оптимальної політики управління ве­личиною, складом і структурою оборотних активів, яка дає змогу привести до прийнятного значення ризик втрати ліквід­ності та за рахунок цього підвищити рентабельність діяль­ності.

Дата добавления: 2017-02-01