Аналіз ділової активності підприємства

ЛЕКЦІЯ 9

Клас Д

Клас Г

Клас В

Клас Б

Клас А

• фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основ­ну суму кредиту та відсотків по ньому в установлені строки;

• не менш як п'ять років з часу державної реєстрації;

• не менш як один рік з часу останньої структурної реоргані­зації, зміни складу акціонерів;

• наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;

• наявність перспективного бізнес-плану;

• відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повер­нення позик;

• відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахо­ваних відсотків за позиками;

• прибуткова діяльність за останні три роки.

До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення пози­ки і відсотків за нею.

• фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає мож­ливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу;

• не менш як п'ять років з часу державної реєстрації;

• не менш як один рік з часу останньої структурної реоргані­зації, зміни складу акціонерів;

• наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;

• наявність бізнес-плану;

• відсутність фактів неповернення або несвоєчасного повер­нення позик;

• відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахо­ваних відсотків за позиками;

• прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулим роком зменшився.

До цього класу відносять позичальників, до яких щодо спро­можності до своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи тощо або зовнішні чинники (загальний стан галузі основної діяльності) не дають можливості віднести їх до вищого класу.

• фінансова діяльність задовільна, проте спостерігається чітка тенденція до погіршення;

• менше від трьох років з часу державної реєстрації;

• менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;

• наявність позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності;

• наявність бізнес-плану чи його розробки;

• наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею;

• чітко простежується поява негативних чинників щодо первіс­них джерел погашення позик.

До цього класу належать позичальники, якість джерел пога­шення позик (виручка від реалізації) яких більше не влаштовує банк унаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

• фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

• менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

• наявність частково негативного аудиторського висновку або відсутність аудиторського висновку;

• відсутність бізнес-плану;

• наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;

• наявність фактів несплати або несвоєчасної сплати нарахо­ваних відсотків за позиками;

• збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році;

• відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;

• нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значен­ня показників погіршується.

До цього класу відносять позичальників, які не можуть повер­нути повної суми позики в строк та на умовах, передбачених кре­дитним договором (відсутність повного забезпечення позики за­ставою, негативні фінансові результати тощо).

• фінансова діяльність свідчить про збитки і, очевидно, ні ос­новна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені;

• менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

• наявність негативного аудиторського висновку чи відсут­ність аудиторського висновку;

• відсутність бізнес-плану;

• наявність фактів неповернення або несвоєчасного повернен­ня позик;

• наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахова­них відсотків за позиками;

• відсутність повного покриття суми позики розміром застави або іншого забезпечення;

• позичальника визначено банкрутом або проти нього ведеть­ся справа в арбітражному суді;

• збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік.

До цього класу належать позичальники, подальше кредиту­вання яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації.

Слід зазначити, що наведена методика визначення класу кредито­спромож­ності підприємства не завжди дає змогу зро­бити однозначний висновок. Це зумовлено тим, що в результаті аналізу виникає ситуація, коли різні показники кредито­спроможності вказують на різні класи одного й того самого позичальника. У цьому зв'язку з метою усунення суперечнос­тей, що виникають, рекомендують клас кредитоспроможності клієнта визначати або за більшою кількістю показників, що потрапили до відповідного класу, або на основі рейтингової оцінки.

Сума балів по кожному показнику визначається множенням класу цього показника на його вагу, яка встановлюється залеж­но від його важливості та значення для конкретного бан­ку при оцінці кредитоспроможності. Значущість показника ви­значається індивідуально для кожної групи постачальників залежно від політики даного банку, особливостей клієнта, лік­відності їх балансу, положення на ринку. Наприклад, висока частка короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості по кредиторах і позиках та неплатежів постачаль­никам підвищує роль коефіцієнтів ліквідності, за допомогою яких оцінюють спроможність підприємства до оперативно­го вивільнення грошових коштів. Залучення ресурсів банку до кредитування постійних запасів, зменшення розміру влас­ного капіталу підвищує рейтинг показника фінансового левериджу.

На всю систему обраних показників розподіляють 100 пунк­тів, що становлять одиницю, відповідно до відносної важливості того чи іншого показника для прийняття рішення щодо кредиту­вання.

Загальну оцінку кредитоспроможності клієнта (його рейтинг) визначають як суму балів за кожним показником. Залежно від то­го, в яких межах знаходиться розраховане у такий спосіб значен­ня, позичальника на основі рейтингової шкали (табл. 2) відно­сять до певного класу (А, Б, В, Г, Д).

Таблиця 2

Рейтингова шкала кредитоспроможності позичальника

№ пор.	Значення інтегрального показника	Клас
	Понад 200	А
	160—200	Б
	135—160	В
	110—135	Г
	Менш як 110	Д

З підприємствами кожного класу комерційні банки по-різному будують свої кредитні відносини. На основі рейтингу, присвоє­ного позичальнику, кредитний інспектор приймає попереднє рі­шення про можливість надання позики та умови кредитування (табл. 3).

Таблиця 3

Залежність можливостей і умов надання кредиту від рейтингу позичальника

Клас	Кредитний рейтинг	Можливість і умови надання кредиту
А	Дуже високий	Пільговий відсоток за користування кредитом. Надання кредиту без забезпечення. Контроль за фінансовим станом необов'язковий
Б	Високий	Відсоток установлюється на рівні середньої ставки, що діє на ринку. Зменшення форм за­безпечення. Контроль за фінансовим станом необов'язковий
В	Задовільний	Кредит може бути наданий на загальних умо­вах. Здійснюється поточний контроль за фінан­совим станом
Г	Низький	Кредит може буди наданий за більш високою ставкою, що включає премію за ризик; під кіль­ка видів забезпечення, в обмеженій (розміром статутного капіталу) сумі. Здійснюється конт­роль за документооборотом угоди, що кредиту­ється
Д	Неприйнятний	Кредит не видається

Приклад встановлення банком значення класності показників залежно їх значень наведено в табл. 4.

Таблиця 4

Розподіл показників за класами

№	Показник	Нормативне значення	Розподіл за класами
3-ий	2-ий	1-ий
1.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2-0,35	0,2 і вище	0,1-0,2	<0,1
2.	Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,5-1	0,5 і вище	0,3-0,5	<0,3
3.	Коефіцієнт поточної ліквідності	2,0	2,0 і вище	1-2	<1,0
4.	Коефіцієнт оборотності активів	-	Прискорення	На одному рівні	Уповільнення
5.	Коефіцієнт автономії	0,5	0,5 і вище	0,3-0,5	<0,3

Рейтинг розраховують за формулою:

де Kk — фактичне значення класу k-ro показника;

dk — вага k-ro показ­ника.

Зазначимо низку проблем, які необхідно враховувати при роз­робці подібних методик.

1. Необхідний ретельний відбір основних оціночних критері­їв. У разі можливості ці показники не повинні бути тісно взаємо­зв'язані між собою.

2. Порогові значення оціночних показників мають бути об­ґрунтованими. На практиці необхідне використання розрахованих для конкрет­ного підприємства нормативних рівнів показників, які б урахо­вували його галузеву належність, специфіку, масштаби та ха­рактер діяльності.

3. Вага коефіцієнтів також має бути обґрунтованою.

1. Зміст та основні завдання аналізу ділової активності підприємства

2. Якісні та кількісні характеристики ділової активності підприємства

Питання для самостійної роботи:

1. Оцінка ринкової позиції підприємства: аналіз внутріш­нього та зовнішнього середовища.

2. Основні фактори розвитку підприємства, кількісна оцінка їх впливу.

1. Зміст та основні завдання аналізу ділової активності підприємства

В умовах дефіциту ресурсів, що склалися в Україні, проблеми ефективного розподілу та використання ресурсів підприємств виходять на одне з перших місць. Основним інструментом для оцінки ефективності використання ресурсів підприємства в умо­вах нестабільної економіки є оцінка й аналіз ділової активності суб'єкта господарювання, за допомогою якого можна об'єктивно оцінити результативність господарсько-фінансової діяльності під­приємства та визначити перспективи його розвитку. Від об'єктивності та точності оцінки й оптимізації ділової активності підприємства залежить якість важливих та відповідальних управ­лінських рішень, які дають змогу не пристосовуватися до змін на ринку, а активно реагувати та впливати на ринкову ситуацію, що постійно змінюється.

Оцінка ділової активності передбачає визначення результа­тивності діяльності суб'єкта господарювання шляхом застосу­вання комплексної оцінки ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів, що формують оптимальне співвідно­шення темпів зростання основних показників, а також зумовлю­ють проміжні та кінцеві результати діяльності.

Метою аналізу ділової активності підприємства є розраху­нок відповідних аналітичних показників, виявлення тенденцій і причин їх змін для дослідження досягнутого рівня ефективності виробничо-господарської діяльності та визначення потенційних можливостей підприємства щодо підвищення останнього.

Альтернативність цілей аналізу ділової активності підприємства визначають не тільки функціональні обов'язки управлінського пер­соналу підприємства різних рівнів. Вона залежить також від цілей, які ставлять перед собою зовнішні користувачі інформації.

Цілі дослідження досягаються в результаті вирішення низки аналітичних завдань. До них відносять:

• аналіз виробничо-господарської ситуації, що склалася на підприємстві в попередні періоди його функціонування, оцінка її відповідності рівням ділової активності;

• діагностика бізнес-середовища підприємства, виявлення ос­новних факто­рів впливу на зміни рівнів ділової активності суб'єкта господарю­ва­н­ня за період, що досліджується;

• аналіз темпів зростання основних результативних показни­ків; з'ясування причин їх відхилення від ідеальної моделі залеж­ностей, що існують між ними;

• оцінка ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів;

• визначення резервів підвищення ефективності виробництва та розробка оптимальних заходів їх використання з метою під­вищення ділової активності підприємства.

Оскільки результати аналізу ділової активності є підґрунтям та вагомою складовою в розробці заходів щодо забезпечення результативної діяльності суб'єкта господарювання, доцільно при оцінці його стану виділити рівні ділової активності та при­таманні їм виробничо-господарські ситуації, що зумовлюють певні результати фінансово-господарської діяльності підпри­ємства.

В умовах нестабільної економіки виділяють такі рівні ділової активності:

1) високий (достатній);

2) середній (задовільний);

3) низький (незадовільний).

Слід зазначити, що кожному рівню ділової активності відпо­відає характерна виробничо-господарська ситуація, у зв'язку з чим виділяють нормальну, проблемну і кризову ситуації

Нормальна ситуація властива високому рівню ділової актив­ності та означає такий збіг умов і обставин, коли створюються сприятливі умови для функціонування суб'єкта господарювання при яких формується стійка тенденція підвищення темпів зрос­тання оціночних показників.

Проблемна ситуація існує на підприємстві, рівень діло­вої активності якого відповідає середньому і визначається г господарських умов та чинни­ків, при яких формуєть­ся тенденція до погіршення стану підприємства та спостеріга­є­ться нестійка динаміка оціночних показників ділової активності.

Кризова ситуація характеризує низький рівень ділової актив­ності і виникає в разі відсутності оперативного реагування на стратегічні питання, які потребують термінового вирішення її можна визначити як збіг обставин, які формують стійку негатив­ну тенденцію оціночних показників ділової активності та погро­жують підприємству банкрутством.

Визначення проблемної, а тим більше кризової, ситуації при оцінці стану ділової активності викликає необхідність термінового регулювання виробничо-господарської діяльності через прийняття оперативних управлінських рішень. Характеристику рів­нів ділової активності підприємства та способів їх підвищення наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Характеристика рівнів ділової активності суб'єктів господарювання

Рівень ділової активності	Виробничо-господарська ситуація	Характеристика рівня ділової активності	Способи підвищення та стабілізації рівня ділової активності
Високий (достатній)	Нормальна	Стійкий фінансовий стан, ак­тивна інвестиційна та іннова­ційна політика, стійка тенден­ція зростання темпових показ­ників, підвищення рівня показ­ників ефективності викорис­тання ресурсів	Підвищення якості продукції, розробка нових її ви­дів, постійний пошук резервів зниження витрат усіх видів сировини та матеріалів, періодичне оновлення виробничої бази на новій технологічній основі, за­стосування безвідхідних технологій, формування за­пасів виробничих і фінансових ресурсів відповідно до оптимально необхідних потреб підприємства, оптимізація структури джерел фінансування, раціональ­не їх розміщення в майні
Середній (задовільний)	Проблемна	Нестійкий фінансовий стан, інертне (епізодичне) здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності, нестійка динаміка зростання оціночних показни­ків, суттєве зниження рівнів показників ефективності ви­користання ресурсів	Нейтралізація надмірно великих залишків запасів то­варно-матеріальних цінностей, реалізація продукції, що не користується попитом, за демпінговими ціна­ми, дослідження ринкового середовища, аналіз влас­них позицій і конкурентів, скорочення тривалості виробничо-комерційного циклу за рахунок неви­правданої тривалості основних його етапів, забезпе­чення ритмічної та злагодженої роботи підприємст­ва; ліквідація простоїв обладнання, збоїв у поста­чанні, постійне здійснення аналізу ділової активності на всіх рівнях, розробка й прийняття управлінських рішень з урахуванням результатів аналізу
Низький (незадовіль­ний)	Кризова	Кризовий фінансовий стан, від­сутність інноваційної діяльності, звужений тип виробництва, стій­ка негативна тенденція спаду оціночних показників, неефек­тивне використання ресурсів	Локалізація ризикової ситуації відповідно до дже­рел її виникнення, зміна стилю управління в умо­вах кризової ситуації, експрес-аналіз ділової акти­вності, оперативне реагування на виникнення проблемної ситуації

Оскільки вплив середовища на ділову активність підприємст­ва характеризується багатьма факторами, розглянемо дві к гру­пи, що відповідають складовим бізнес-простору. Так, до зовніш­ніх відносять фактори:

1) міжнародного рівня, які поєднують у собі загальноеко­номічні чинники, вплив міжнародної політики та конкуренції;

2) національні, що включають політичні, економічні, демо­графічні чинники;

3) ринкові, до яких належать конкурентні, науково-технічні та споживчі чинники.

До внутрішніх факторів відносять:

1) конкурентну позицію підприємства;

2) принципи діяльності;

3) ресурси та їх використання;

4) маркетингову ситуацію й політику;

5) фінансовий менеджмент (табл. 10.3).

Найбільш загальний перелік показників для оцінки внутрі­шньої ділової активності підприємства визначається наступною системою:

1. Абсолютних величин:

• чистого доходу від господарської діяльності;

• чистого прибутку;

• активів;

• основних засобів;

• чисельності працівників;

• чистих активів;

• доданої вартості.

2. Відносних величин:

• рентабельності: активів, чистих активів, чистого доходу, по­точних витрат;

• продуктивності праці;

• оплати праці за одну годину робочого часу;

• капіталовіддачі;

• витратомісткості чистого доходу.

Наведені показники дають різновекторну оцінку ділової активності, а для узагальнення аналітичних висновків вико­ристовують дослідження їх в динаміці і методи інтегральної оцінки.

Активність підприємства у зовнішньому економічному сере­довищі оцінюється за параметрами:

а) питомої ваги на ринку об'єктів господарської діяльності;

б) обсягів відносин з покупцями та постачальниками;

в) зовнішньоекономічного обороту;

г) доходів найманих працівників і власників;

д) інвестиційної привабливості.

Якісними параметрами ділової активності підприємства у зов­нішньому економічному середовищі можуть бути:

а) імідж підприємства (ділова репутація);

б) корпоративна соціальна відповідальність за зовнішніми і внутрішніми напрямами;

в) природоохоронна діяльність.

Рівень ділової активності підприємства оцінюється як за вели­чиною досягнутих показників, так і в стратегічному вимірі Роз­виток ділової активності дозволяє постійно підвищувати конку­рентоспроможність підприємства.

Дата добавления: 2017-02-01