Поняття суспільний прогрес

Суспільний прогрес — це такий напрям розвитку людського суспільства, що характеризується незворотними змінами людс­тва, тими чи іншими прогресивними змінами окремих соціальних спільностей людей, їх угруповань, верств або індивідів у резуль­таті здійснення переходу від нижчого до вищого, від менш до­сконалого стану до більш досконалого та ін. Механізм суспіль­ного прогресу в усіх економічних системах полягає в формуванні нових потреб та інтересів, цінностей у різних сферах суспільного життя та пошуках можливостей їх задоволення. Нові потреби, ін­тереси, цінності формуються як результат виробничо-матері­альної, духовної діяльності людини і пов'язані з пошуком і вина­ходом нових засобів праці, спілкування, організації суспільного життя, з розширенням та поглибленням масштабів наукових знань, ускладненням структури творчої і споживацької діяльності людини. Дуже часто виникнення, формування та задоволення су­спільних потреб здійснюються на основі відкритого конфлікту інтересів різних соціальних спільностей та соціальних угрупо­вань, верств, а також підпорядкування інтересів одних соціаль­них спільностей і угруповань іншим. У такому випадку соціальне насилля виявляється неминучим супутником соціального прогре­су. Суспільний прогрес як послідовне сходження до складніших форм суспільного життя відбувається в результаті вирішення, усунення суперечностей, що виникають, діють на попередніх етапах та фазах суспільного розвитку.

Що ж є джерелом суспільного, соціального прогресу? Джере­лом, першопричиною суспільного, соціального прогресу, що ви­значає бажання та дії мільйонів людей, виступають не зовнішні міфічні сили, а їх власні потреби та інтереси. Відповідно всі мір­кування про суспільний прогрес, не пов'язаний з його першопри­чиною — є міркування, що не мають матеріальної основи. Які ж потреби, інтереси, цінності людини обумовлюють суспільний, соціальний розвиток? Усі потреби, інтереси, цінності поділяють­ся на дві групи: природні та історичні. Природні — це всі соціа­льні потреби, цінності, інтереси людини, задоволення яких забез­печує збереження та вдоволення життя людини як природної, біологічної істоти. Природні потреби та інтереси людини обме­жені біологічною будовою людини, історичні ж — це всі соціа­льні та духовні потреби, інтереси, цінності, задоволення яких не­обхідне для відтворення і розвитку людини як соціальної істоти. Жодна з груп потреб, інтересів, цінностей не може задовольняти­ся за межами суспільства, поза розвитком суспільного, матеріа­льного та духовного виробництва. На відміну від природних по­треб, інтересів та цінностей людини історичні — породжені в процесі суспільного прогресу, необмежені в розвитку, тому й безмежним є суспільний соціальний і інтелектуальний прогрес. Проте суспільний прогрес— це не тільки об'єктивна, а й віднос­на форма розвитку. Протилежністю суспільного прогресу є сус­пільний регрес, тобто незворотна зміна, що йде по спадній лінії до деградації. Там, де відсутні можливості для розвитку нових потреб, інтересів та цінностей і їх задоволення, лінія соціального прогресу закінчується. В таких випадках історія конкретних сус­пільств та регіонів світу характеризується тупиковою лінією роз­витку, наступають періоди занепаду та стагнації. В минулому не­рідко спостерігалися випадки соціального регресу, загибелі культур та цивілізацій, що раніше сформувалися. Отже, соціаль­ний, суспільний прогрес у світовій історії йде зигзагоподібно.

Багато років, навіть десятиліть філософи й соціологи Заходу та Сходу вважали основним загальносоціологічним критерієм су­спільного прогресу розвиток продуктивних сил. Події 80-х — по­чатку 90-х років XX ст. показали, що доведеться розстатися з уявленням, за яким ключовим і, власне, єдиним джерелом розви­тку вважалися революційні зміни в продуктивних силах і вироб­ничих відносинах. Лінійна теорія суспільного прогресу, в основу якої покладено прогрес продуктивних сил, часто зазнає краху, а, отже, й не може служити надійним інструментом прогнозу. Чому ж так буває? Тому, що основою теорії є вимір суспільного прогресу ступенем влади людини над природою. А життя пока­зує, що безмежне збільшення матеріальних засобів життя, прийн­ятих за благо, обертається для людини згубними наслідками. Ще з часів переходу до машинного виробництва розвиток людства йшов під знаком безумовного пріоритету процесу індустріаліза­ції. В тій або іншій формі з тими або іншими особливостями про­цес індустріалізації неминучий для будь-якої країни. Саме тому тривалий період розуміння соціального прогресу поєднувалось із промисловим розвитком, з високими темпами економічного рос­ту і створенням великої машинної індустрії. Умови та форми створення економічного, політичного і соціального життя були підпорядковані розвитку техніко-економічних основ, досягнен­ням індустріальної технології.

Напередодні XXI ст. ейфорія індустріально-технократичного оптимізму спадає. Індустріальний розвиток не тільки створив за­грозу соціальним і культурним цінностям, а й підірвав власну ос­нову. На Заході заговорили про кризу індустріалізму, ознаками якої стало руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Спочатку XXI ст. велике занепокоєння ви­кликають зростаючі соціальні втрати індустріального зростання. Дедалі очевиднішим стає невідповідність рівня науково-технічного й економічного розвитку рівню задоволення потреб людини. Змінилось і саме поняття соціального прогресу. Основ­ним критерієм соціального прогресу стає приведення суспільного устрою у відповідність не лише з вимогами розвитку техніки, скільки, насамперед, із звичайною природою людини. Найважли­вішою ознакою нової цивілізації стають якісні зміни ролі людини в усіх сферах суспільного життя, її всебічна гуманізація. Звичай­но ж, піднесення продуктивних сил само собою ще не гарантує прогресу. Доводиться відмовитися від погляду на історію як про­цес закономірної зміни соціально-економічних формацій. Навіть якщо форми власності змінювали б одна одну саме в такій послі­довності, економічна вісь становить лише один із векторів суспі­льного розвитку, а розвиток продуктивних сил лише одне з його джерел. Увесь досвід XX ст. спростовує однофакторний підхід до розвитку сучасного суспільства. На формування тієї або іншої су­спільної структури впливає багато факторів: прогрес науки та тех­ніки, стан економічних відносин, устрій політичної системи, вид ідеології, рівень духовної культури, національний характер, між­народне середовище або існуючий порядок у світі та роль особи.

Дата добавления: 2014-01-04