За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження

Види спостереження класифікують, спираючись на різні підстави.

За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам.

Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

За місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження.

Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо.

Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Таким є спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), коли спостерігач перебуває на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу, а також спостереження, мета якого — описати ситуацію в певній соціальній групі, наприклад соціально-психологічну атмосферу в студентській групі.

За включеного спостереження дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу. Ступінь такої включеності може мати досить широкий діапазон: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставитися. Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших — коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він спостерігає. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями — в ролі звичайного учасника. В інших випадках дослідник, не приховуючи своєї ролі, за згодою колективу спостерігає за його життям протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Незважаючи на форму, включене спостереження завжди мусить бути морально обґрунтованим. Не можна спостерігати за фактами, подіями, явищами, які люди спеціально приховують від сторонніх. Необхідно також уникати оприлюднення здобутої у спостереженні інформації.

За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження.

Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Вони можуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватися у встановлені терміни, наприклад, два рази на тиждень — у понеділок і середу.

Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося.

За метою, характером об'єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові, самоспостереження.

Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов'язаних соціальних явищ.

Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження.

Цікавою формою спостереження є самоспостереження, яке здійснює сам об'єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо. Воно є цінним методом, оскільки дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

Вибираючи для дослідження конкретний вид спостереження, враховують як загальні його особливості, так і позитивні та негативні риси.

Література:

1. Соціологія. – за ред. В.Г. Городяненка, 2008

2. Соціологія. – за ред. В.П. Андрущенка, 2000

3. Соціологія: навч. Посібник для студентів. – Харків, 2001. – Якуба О.О.

4. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. – К.,2004. – В.І. Волович.

5. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1996.

Дата добавления: 2013-12-11