Сутність, критерії, рушійні сили економічного прогресу

Економічний прогрес – основа суспільного прогресу, що включає також соціальний, правовий, політичний, національний, культурний, духовний прогрес.

Економічний прогрес означає поступальний розвиток економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил, техніко-економічних відносин (одночасно технологічного способу виробництва), виробничих відносин, відносин власності, господарського механізму.

Прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, що заснований на ручній праці, до способу виробництва, що заснований на машинній праці, а в сучасних умовах – до способу виробництва, заснованому на автоматизованому виробництві.

Рух вперед в межах виробничих відносин свій концентрований вираз має в еволюції форм власності від індивідуальної до колективної, від колективної до державної і наддержавної (інтегрованої) форм власності.

Прогрес господарського механізму виражається в еволюції важелів управління економікою, поступовому переході його до державного, до раціонального поєднання ринкових і державних важелів, а в подальшому до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональних об’єднань.

Результат економічного прогресу – реальні досягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є критеріями соціально-економічного прогресу. Оскільки суспільне виробництво включає низку структурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Найбільш загальним критерієм економічного прогресу є розвиток продуктивних сил. З розвитком продуктивних сил зростає продуктивність праці, національне багатство, з’являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо. Отже, зростає життєвий рівень населення.

Конкретними критеріями економічного прогресу є: рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва тощо.

Оскільки розвиток продуктивних сил характеризує тільки один бік суспільного способу виробництва, тому визначають основний критерій прогресу – розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей.

Важливим критерієм економічного прогресу, що конкретизує його попередні критерії, є зростання додаткового продукту в наслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці.

Сутність закону економії часу полягає в економії живої та уречевленої праці: збільшенні випуску кінцевої продукції з кожної одиниці залучених до виробництва матеріальних, людських і фінансових ресурсів. Дія даного закону поширюється і на частину позаробочого часу (виконання сімейно-побутових обов’язків).

До критеріїв соціально-економічного прогресу, що відображають розвиток виробничих відносин відносяться:

­ відтворення відносин власності;

­ ступінь економічної волі безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу;

­ самостійність (відносна) підприємств;

­ участь в управлінні тих, хто створює матеріальні та нематеріальні блага;

­ частка доходів безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві;

­ розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів.

До критеріїв соціального прогресу, що відображають розвиток всієї системи суспільних відносин відносять:

­ ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливість впливати на ідеологію;

­ користування багатствами культури, мистецтва.

Критерії організаційно-економічного прогресу суперечать критеріями соціально-економічного і суспільного прогресу, тому розвиток суперечностей – джерело прогресу.

Суперечності (у т. ч. економічні) – це процес взаємодії протилежних боків і тенденцій в предметах, явищах, процесах; форма зв’язку між цими боками. Так, процес праці означає взаємодію людини і природи, особистих і речових факторів виробництва, завдяки яким створюються матеріальні блага.

Кожна суперечність проходить у своєму розвитку етапи: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв’язання суперечності, перехід її до вищої форми свого розвитку. Тому суперечності – джерело саморозвитку, його рушійна сила, а прогрес суспільства (у т. ч. економічний) – це діяльність людей, що ставлять перед собою мету і досягають її. В основі цілей людини знаходяться потреби та інтереси.

Економічний прогрес в цілому обумовлюється виникненням і розвитком системи економічних суперечностей, у тому числі між окремими її підсистемами та всередині цих підсистем, між окремими сферами суспільного відтворення. Розвиток суперечностей відбувається, як правило, завдяки дії більш активного елементу (у межах суспільного способу виробництва – продуктивні сили).

В системі продуктивних сил важливою рушійною силою є змагання між людьми в процесі їх спільної праці (конкуренція).

Найважливішим джерелом економічного прогресу виступає суперечність між досягнутим рівнем виробництва (а отже, задоволення певного рівня потреб людини) і зростаючими потребами людей щодо споживання нових матеріальних та духовних благ. Прагнення найбільш повно задовольнити зростаючі потреби наштовхується на необхідність розвивати виробництво, нарощувати його обсяги. Для цього необхідний розвиток, удосконалення самої робочої сили, засобів виробництва.

Серед рушійних сил економічного прогресу значну самостійну роль відіграють виробничі відносини, основу яких становлять відносини власності. Відносини власності розвиваються відносно самостійно в межах суспільного способу виробництва, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності, зокрема, суперечність між різними формами власності.

Виробничі відносини – відносно стабільний елемент способу виробництва, в той час як продуктивні сили постійно удосконалюються, тобто є найбільш рухливим його елементом. Тому суперечність між виробничими відносинами і продуктивними силами є неминучою і призводить до соціально-політичних революцій і зміни способів виробництва.

Матеріальні потреби

Економічні інтереси

Економічні стимули

Виробничо-економічна діяльність людей

Розвиток суспільно-економічної формації

Матеріальні потреби

Рис. 2.3. Рушійні сили суспільно-економічного прогресу.

Таким чином, завдяки взаємодії (боротьбі, взаємовпливу, взаємозаперечення) суперечливих сторін, пов’язаних з потребами та інтересами людей, процесом праці, економічні суперечності виступають джерелом економічного прогресу.

Методи розв’язання суперечностей:

- створення якісно нових форм руху суперечностей, що виникають;

- економічні кризи;

- зміна господарського механізму тощо.

В сучасній спеціальній літературі поняття «фактори економічного прогресу» і «фактори виробництва» розглядають досить часто як тотожні.

Фактори економічного прогресу – засоби виробництва (у т. ч. земля), діяльність підприємців з організації виробництва, прогрес знань щодо найбільш ефективного використання ресурсів, здійснення підприємцем різноманітних комбінацій щодо використання техніки і технології, освоєння нових джерел сировини тощо. Ті фактори виробництва, що пов’язані з працею (діяльність підприємців з організації виробництва і т. д.), одночасно є джерелами економічного прогресу, оскільки праця – єдине джерело вартості, у т. ч. додаткової вартості. Інші фактори (наприклад, засоби виробництва) не мають фізичної продуктивності, тобто без поєднання з працею людини вони не створюють ні вартості, ні додаткової вартості. В процесі поєднання таких факторів і праці людини виникає нова продуктивна сила, так званий синергичний ефект. Отриманий за таких умов приріст продуктивності праці, кількість створеної продукції не можуть бути досягнуті тільки працею людини без поєднання її з речовими факторами виробництва.

Таким чином, постійно відбувається поступальний розвиток, прогрес суспільства від менш досконалих до більш досконалих форм суспільного розвитку. Економічний прогрес має складну структуру, яка визначається будовою економічної системи. Стабільність та ефективність економічних систем, насамперед, залежить від їх орієнтації на людину, її потреби, інтереси, цілі, тому зростання ефективності виробництва розкриває зміст економічного прогресу.