Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Творчість І.Я. Франка -дітям

План

1. І.Франко - теоретик і критик дитячої літератури. Погляди Франка на освіту і виховання («Байка про байку», «Жінка - мати»).

2. Твори І.Франка для дітей.

 

 

Кожного, хто знайомиться з життям і діяльністю Франка, вражає і
захоплює багатогранний талант і дивовижна працьовитість цієї людини. Був
він і письменником, і вченим, і політичним діячем. Його творча спадщина
складає понад 50 томів. Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях
життя і боротьби, піднявся до ясних вершин людського життя і зайняв
почесне місце серед найвидатніших культурних діячів світу.

Колисковою майбутнього письменника було прикарпатське село
Нагуєвичі, де він народився в сім'ї сільського коваля 27 серпня 1856 року. Тут
минули його дитячі роки. Матір прищепила синові любов до народних
пісень, яка задушевно їх співала. Материні пісні вчили Івася любити народ,
ненавидіти кривдників, розуміти красу природи.

Батько віддає Івана у так звану «нормальну школу» при монастирі в місті Дрогобичі. Ще тоді в серці Франка зародилась непримиренна ненависть до будь-якої кривди, до будь-якого насильства людини над людиною.

В 1868 році, після закінчення «нормальної школи», Франко вступив у Дрогобицьку гімназію. Закінчивши гімназію, Іван Франко в 1875 році вступив до Львівського університету. У невтомній праці і боротьбі проходило життя Франка.

У 80-х роках побачили світ найкращі повісті його «Борислав сміється»,
«Захар Беркут», а також збірка віршів «З вершин і низин».

Починаючи з 1890 р. Франко активно працює в галузі літератури для
дітей. 28 травня 1916 року перестало битися серце письменника - борця.

Цінний внесок зробив письменник революціонер-демократ в
розвиток дитячої літератури. І.Я.Франко відомий як критик і теоретик дитячої
літератури. Він працював і як перекладач творів для дітей.

Діяльність І.Я.Франко охоплювала різні ділянки суспільно-політичного
життя. З революційно-демократичних позицій критикує І.Франко тогочасну
реакційну дитячу літературу, таку далеку від життя і правди, як небо від
землі. Дитині слід давати найкращі твори рідної чи світової літератури,
змалку привчаючи її вдумливо ставитися до них. В статті «Женщина - мати»
молодий письменник підкреслює необхідність керувати дитячим читанням,
відбираючи змістовні і доступні розумінню дитини книги: оповідання про
подорожі, народне і родинне життя. Ця стаття про роль матері в сімейному
вихованні. У статті «Женщина - мати» сформульовані також і вимоги до
художньої форми дитячих книг: в них повинні бути «уявлення живе і ясне»,
«спосіб вираження короткий, простий і зрозумілий». На його думку, дітям
потрібні такі твори, які «образують розум і дух і становлять, таким чином,
здоровий корм душі».

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. В останній збірці «Байка про байку» він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що «під лушпиною тої неправди» вона «криє звичайно велику правду». Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вчинках вгадуються людські стосунки, звички й хиби: «Говорячи ніби про звірів», казка «одною бровою підморгує на людей». «Байка про байку», на його думку, мала допомогти дитячому читачеві у сприйнятті змісту казок в контексті з суспільним і особистим життям. Іван Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них.

Корисними для розвитку дітей Франко Вважав народні казки. Змалку
він знав їх безліч, в шкільні роки записував почуті в колі товаришів народні
оповідання і казки, відтак протягом всього життя збирав і систематизував
казковий епос. Він сам написав чимало сатиричних і дидактичних казок.
Деякі призначалися дорослому читачеві, значна частина - дітям різного віку.

У малюків викличе і співчуття і посмішку побита кухарем киця з
однойменної віршованої казочки: вона так гірко плаче, «аж їй очиці
попухли», та з її виправдувань виходить, що сметану злизала все-таки вона.

Дітям дошкільного віку Франко «по-новому» розповів стару казку
«Ріпка». Зіставляючи народну казку і написану за тим самим сюжетом
«Ріпку» І.Франко, можна встановити, що нового вніс письменник. Дійові
особи дістали власні імена: дід Андрушка, баба Марушка, донечка Мінка і
т.д., завдяки чому розповідь набуває більшої конкретності і достовірності.
Франкова казка називає різні знаряддя праці і послідовно показує роботу, яку
слід виконувати, щоб виростити ріпку: «взяв дід рискаль та й мотику, скопав у
городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив,
зробив пальцем дірочку-дрібку - та й посадив ріпку». І далі: «Щодень ішов
дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав...» Сама ріпка,
завдяки метафорам, порівнянням, набуває об'ємності, відчутності І, здається,
росте просто на очах: "Зразу така, як мишка була, потому, як буряк, потому,
як кулак, потому, як два, а на кінці стала така, як дідова голова». У казці
І.Франка розповідь збагатилася подробицями, які характеризують трудові
зусилля діда та його помічників: «Узяв дід ріпку за зелений чуб, тягне руками,
зіперся руками», а потім разом з бабою вони: «працюють руками,
упираються ногами» і т.д. твір письменника зберігає ідею народної казки:
кожну справу краще виконувати колективно, тоді і маленька слабосила істота
стане у пригоді. Та ще дуже зримо показано у І.Франка, що трудові зусилля
увінчаються великим успіхом - добрим урожаєм.

У 1899 р. у Львові вийшла збірка казок І.Франка «Коли ще звірі говорили». Вона призначалася дітям від шести до дванадцяти років. Письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи.

Франко цікавився усною творчістю різних народів світу. Створюючи
казки про тварин, він використав російські, сербські, німецькі, грецькі,
індійські сюжети, проте обробив їх по-своєму, надаючи і характерам дійових
осіб, і місцю дії національного колориту. Точними соковитими фарбами
змальовані українські пейзажі. Так, дія в казці «Заєць і їжак», починається
ясним осіннім днем, саме коли «гречки відцвітали»: «Сонечко зійшло ясно на
небі, вітерець теплий проходжувався по стернах, жайворонки співали високо-
високо в повітрі, бджілки бриніли в гречанім цвіті.... Все, що жило,
радувалось милою дниною...» Радісне замилування рідною природою
викликає цей опис у читачів. А розповідь про те, як Лис Микита
(«Фарбований Лис») пробирається на торговище - лізе «поміж коноплі та
кукурудзи», йде городами, «перескакуючи плоти та ховаючись поміж
яриною», відсиджується у бур'янах, - викликає в уяві околиці українського
міста. У спілкуванні героїв відтворюються типові для українського народу
звичаї, в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки,
часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми.

Казка «Лисичка і Журавель» розповідає, що герої її «покумалися».
Лисичка запрошує Журавля: «Приходь, кумцю! Приходь, любочку!».
Журавель пригощає: «Чим хата багата, тим і рада».

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні
дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання
дійсності, щоб від «казкових фікцій» думки дитини спрямовувалися «на
дальший, ширший обрій життєвого змагання». Казка передасть малому
читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в
перемогу добра і правди. Вона «вводить в світ простих характерів і простих
відносин», де «все видно ясно і симпатії не потребують ділитися».
Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина
винесе звідси «перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності
і справедливості».

У багатьох казках І.Франка сильний, хижий і підступний звір стикається
з слабшим, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену
кару. Так, в казці «Вовк, Лисиця і Осел» чесний і довірливий Осел розгадує злі
наміри противників і врятовує своє життя, а злодії гинуть. Казка «Кролик і
Ведмідь» закінчується перемогою лісової дрібноти над сильними і хижими
мешканцями лісу. Розділяючи радість переможців, читач доходить висновку,
що завдяки єднанню, колективній мудрості може захистити правду і
справедливість.

В казках Франка сильні, наділені владою звірі часто постають у
смішному вигляді. Виявляється, що влада їхня тримається не на розумі і
справедливості, а на грубій силі, тому її легко заперечити. Так у казці «Осел та
Лев» Осел доводить, що він є царем, бо має царську печатку, показуючи як
доказ цього підкову. І Лев, грізний Лев пішов «похнюпившись та підібравши
хвіст». В казці «Фарбований Лис» Лис здобуває владу тільки тому, що вразив
звірів своїм неприродним виглядом. Іронічна характеристика порядків, які
запанували в звірячім царстві при новому царі, спрямована проти самої ідеї
«доброго царя», адже Лис Микита був «добрим царем, справедливим і
м’якосердим» тільки тому, що міг вже сам не ходити на лови: «все готове,
зарізане, навіть обскубане і обпатране, приносили йому услужні міністри».

Талановитий письменник, він виступав як майстер захоплюючих
сюжетів, збагатив дитячу літературу засобами психологічного аналізу. Його
твори допомагають дітям відчути красу рідної мови. Оповідання і казки Івана
Яковича Франка не тільки вводять у світ минулого, вони вчать і виховують
наших юних сучасників, прищеплюючи їм високі моральні поняття і
громадські почуття.

Всіма своїми критичними працями Франко підкреслював, що виховна
цінність художніх творів визначається їх високим ідейним і художнім
рівнем. Так само й від дитячої літератури він вимагав реалізму, народності,
глибокої ідейності. Зокрема, в «Передньому слові» до видання «Дрібної
бібліотеки» (яка видавалася головно для молоді та юнацтва) Франко писав,
що ця серія книг включає в себе «повісті видатного реального напрямку»,
«взірці новішої поезії з соціальною, научною та політичною підкладкою», а
також популярні наукові праці. Ця література має сприяти виробленню
передових переконань і власних поглядів на речі та явища, широких
поглядів на життя, а не «слимачного горизонту». Отже, загальні вимоги до
дитячої літератури мусять бути тими самими, що й до літератури для
дорослих.

І.Франко завжди підкреслював велике значення специфічних рис і якостей дитячої літератури. Вона має бути максимально дохідливою, цікавою, веселою. У творах дитячої літератури цілком правомірною є вигадка, домисел, фантастика. Неабияке значення має в дитячій літературі й сила емоційного впливу на читача, вміння викликати естетичні переживання, давати відчуття насолоди, викликати напруження, хвилювання.

Критичні виступи Івана Франка великою мірою впливали на літературне
життя України, в тому числі на розвиток дитячої літератури. Не менше
значення мала і його власна практика в галузі творчості для дітей.
Особливо плідно працював письменник у дитячій літературі протягом
десятиліття - з 1890 до 1900р.

Більшість творів, написаних Франком для дітей, становлять казки.
Письменник часто використовував у них сюжети, взяті з народної творчості
різних країн світу. Франка особливо цікавила в казках їх моральна
спрямованість, ідейний зміст, співзвучність з тими проблемами й справами,
якими жило тоді суспільство. Використані Франком сюжети набирали
глибоко актуального значення, відзначалися яскравим національним
колоритом, набували виразної виховної спрямованості.

Ряд творів І.Я.Франко написав для дітей - дошкільнят. Вони відзначаються глибоким знанням психології малят, їх уявлень та інтересів.

У них багато м'якого гумору, радісного почуття, дотепності. Поширений
сюжет казки «Ріпка» Франко зробив більш динамічним, дійовим особам
надав імена (дід Андрушка, баба Марушка, мишка Сіроманка і т. д.). В
казці відтворено ряд побутових подробиць, дається зображення процесу
праці, згадано ряд знарядь праці (мотика, граблі та ін.). Казка має ритмічну
будову й римування, вона насичена гумором, дотепними порівняннями й
характеристиками. Ось зразок: «Тішиться дід, аж не знає, де стати. - Час, -
каже, - нашу ріпку рвати! Пішов він у город - гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений
чуб: тягне руками, заперся ногами, добуває сил усіх, сопе, як ковальський
міх, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень».

Казка показує велику силу взаємопідтримки, колективних зусиль. Значним успіхом у малят користується й вірш Франка «Киця». Киця плакала на кухні, бо кухар сам сметану злизав, а вину на кицю звалив та ще й хотів побити: невинна киця просила її не бити, ніжно й з певним лукавством обіцяла спіймати зайчика, пташок, рибок. Високою художньою майстерністю відзначаються й віршовані казки Франка «Лисиця-сповідниця», «Ведмідь» та ін.

Визначним явищем в українській дитячій літературі був вихід збірки
казок Франка «Коли ще звірі говорили» (перше видання - 1899р., друге
видання - 1903р.). До і збірки Франко додав передмову, в якій писав: «Оті
байки, що зібрані в книжечці, - то старе народне добро... Бажаючи вибрати
для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я
зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів. Вони
найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, і заставляють їх
сміятися й думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи».

Франко підкреслює, що, видаючи цю книжку, він «мав на оці більше
педагогічну мету». Про характер цієї мети письменник говорив, що діти
«відси винесуть перші й! міцні основи замилування чеснотою,
правдивістю, справедливістю, велику любов до природи і охоту
придивлятися ближче до її творів».

За основу казок цієї збірки Франко використав ряд і, сюжетів із збірника
російських народних казок Афанасьєва, німецьких казок братів Грімм, ряд
сербських, грецьких та індійських казок, а також одну перську казку «Як
звірі правувалися з людьми» (цю казку Франко рекомендував для старших
дітей, вказуючи, що вона буде «не лише цікавою, а й пожиточною лектурою, даючи у казковій одежі немало фактів із історії розвою та культури людей і природи»).

Казкові прийоми, елементи фантастики й вигадки в цій збірці не
приховують життєвих взаємин людей, явищ реальної дійсності. Твори
спрямовані проти різних моральних пороків, проти негативного в людській
поведінці.

Казка «Заєць і їжак» малює два цілком різні характери: скромний і
розумний їжак та хвалькуватий і самозакоханий Заєць. Цей Заєць з
погордою дивиться на їжака, не відповідає на його добрі привітання, глузує
з його кривих ніг.

Їжак знайшов спосіб провчити цього хвалька. Казка закінчується мораллю: «А для вас, небожата, відси така наука: ніколи не піднімайте на сміх
бідного чоловіка, хоч би се був простий, нерепаний їжак».

Художня майстерність казки виявляється в умінні виразно окреслити
характер персонажа, у використанні багатої палітри прийомів і засобів
зображення. Заєць запитує їжака: «Ти чого так рано в полі волочишся?»
Вже це «волочишся» розкриває перед нами його прагнення показати свою
зверхність. В казці цікавий зачин, який часто зустрічається у фольклорних
творах, є яскраві деталі пейзажу, іронія («мої буряки» у їжака, «своя
капуста» у Зайця). Використовує письменник внутрішній монолог, що
поглиблює розуміння характеру, народні прислів'я («Про мене, Семене...»).
Жваво й дотепно будується діалог.

У казці «Королик і Ведмідь» показано, що Ведмідь, вважаючи себе
дуже могутнім і безкарним, ображав і принижував дітей маленької пташки
Королика. Однак Королик, зібравши пташок і комах, забезпечивши єдність
і добру військову тактику, перемагає хижаків, примушує Ведмедя
вибачатися перед тими, над ким він знущався.

Казка спрямована на захист гідності, вона таврує тих, хто, будучи
впевненим у своїй силі, пригноблює й ображає інших, зневажає рівність і
чулість. Взагалі всі казки збірки «Коли ще звірі говорили» в алегоричній
формі показують пороки класового суспільства з його визиском,
кар'єризмом, зловживанням владою й силою. В казках прославляється
честь і дружба, взаємопідтримка в обороні скривджених і слабих.

Характерно, що казки показують перемогу тих, хто обстоює справедливу
справу. Це відповідає народним переконанням.

Казка «Фарбований Лис» - одна з кращих у збірці. В ній показаний
хитрий і нахабний Лис, який вважав, що «нема нічого неможливого для
нього». Одного разу, ховаючись від псів, він вскочив у діжку з фарбою. Лис
використовує свій зовнішній вигляд для того, щоб здобути царську владу. А
ставши царем, зберігає звичайні царські порядки: «Та й справедливість
його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто
слабший, той ніколи не виграв справи. Жили собі звірі під новим царем
зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не
зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік,
той богу дякував, що жив». Зрештою тварини позбулися цього ошуканця й
крутія, і нічого не втратили.

Казка зривала ореол вищості з монархів, показувала їх як хижаків і
злочинців, байдужих до чужого горя.

В казці «Старе добро забувається» засуджується невдячність,
брутальність. Казка «Лисичка й Журавель» спрямована проти хитрощів,
егоїзму й нещирості. Дружба може ґрунтуватися лише на щирості, доброті.

Високий художній рівень казок Франка полягає в майстерному доборі
алегорій, що відповідають народному розумінню вдачі тварин (вовча
зажерливість, лисяча хитрість, ведмежа незграбність, осляча впертість і т.
д.). Перенесені на людей, ці якості влучно характеризують представників
різних соціальних прошарків серед панівних і привілейованих кіл
класового суспільства. Франко майстерно розкриває характери у вчинках
або через розмови, твори відзначаються лаконізмом, увагою І до
психологічних і побутових деталей.

Іван Франко уникає використання в казках складних метафор,
малодоступних дітям молодшого віку. Він вживає переважно епітети й
порівняння, зокрема такі, які образно розкривають психологічний стан
персонажів: «Наш Микита скрутився, мов муха в окропі», «Лев став, мов
чолом о стіну стукнувся», «Лев пішов, похнюпившись та підібравши хвіст,
немовби хто вилляв на нього бочку зимної-презимної води».

В казках маємо безліч веселих, комічних сцен і ситуацій, сповнених
щирого й доброзичливого сміху, почуття гумору. Позитивні герої казок,
носії кращих рис і якостей, теж бувають смішними Із своїми вадами, іноді
наївністю, іноді дотепністю й несподіваними хитрощами, які й
допомагають їм здобути перемогу.

Але по відношенню до хижаків автор користується засобами гострої
сатири, зображення їх носить викривальний характер. Особливе місце серед творів І.Франка займає велика віршована казка «Лис Микита», призначена для дітей середнього й старшого шкільного віку.

В казці «Лис Микита» Франко використовує поширений у фольклорі й
літературі різних народів сюжет, але надає йому сучасного звучання й нової
ідейної спрямованості, а також українського національного колориту. У
казці відтворена галицька дійсність кінця XIX ст., буржуазні порядки
Австро-Угорської імперії. У цьому царстві привільно почувають себе Лев,
Вовк, Ведмідь. Серед них здобув добре становище й хитрий та
винахідливий Лис Микита, який вдало використовує слабкості інших і
завжди виходить сухим з води, маючи до того ж значні вигоди. Сюжет казки розгортається динамічно, в ній багато гострих і напружених
епізодів, що викликають найрізноманітніші почуття - від веселого сміху до
гніву. Національний колорит казки виявляється, зокрема, у використанні суто
українських назв тварин (ведмідь Бурмило, вовк Неситий, кіт Мурлика та
ін.), широкому зображенні картин побутового характеру і вживанні понять
побутової лексики (жупан, сап'янці, війт тощо).

Мають поширення серед дітей, переважно середнього й старшого віку,
великі віршовані казки Франка «Абу-Касимові капці» та «Коваль Бассім».

Царська цензура перешкоджала поширенню казок І.Франка в Росії,
вважала небажаним ознайомлення з ними дітей. У передмові до видання
збірки «Коли ще звірі говорили» (1903) Франко писав: «Цю книжечку...
подавали наші київські земляки до російської цензури... І що ж ви скажете -
цензура заборонила її всю, від початку до кінця! От які-то небезпечні ті
звірячі історії...».

Народні казки являють собою, на думку Івана Франка, незамінну
цінність у вихованні дітей, зокрема в розвитку естетичних сприймань і любові до рідної мови: «Оті простенькі-сільські байки, як дрібні, тонкі
корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси,
простоти й чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих
хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до
смерті». Великого значення надавав І.Франко педагогічному керівництву
дитячим читанням. У читанні треба забезпечити систему, яка передбачала
б ознайомлення саме з найкращими творами, усвідомлення їх ідейного
багатства й художньої сили. Зразком такого вдумливого керівника є образ
учителя Міхонського з оповідання «Борис Граб», який добре знає
індивідуальні схильності й запити учнів, палко любить літературу.
Рекомендуючи в певному порядку читати кращі книги, ведучи розмови про
прочитане, він прагне виробляти в учнів власні погляди й переконання.
«Власна думка! Власна духовна праця - ось у чім властива ціль гімназії!» -
говорить Міхонський.

Крім казок, Франко написав для дітей також велику кількість оповідань. Окрему групу серед них становлять оповідання з елементами автобіографічного характеру.

І.Я.Франко щиро любив рідну землю. Україна, її природа та люди
живуть у його віршах, оповіданнях, повістях. З великою майстерністю
малює він чудові пейзажі Прикарпаття. Найулюбленіші для поета картини
весняного пробудження, коли тане сніг, скресає лід на річках, зацвітають
перші квіти. І ми розуміємо, що це не просто картини природи, а й
відтворення душевного стану людини, яку не зламали тяжкі життєві
обставини, що мужньо вистояла в боротьбі.

З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов'ю писав Іван
Франко про дітей. За словами Михайла Коцюбинського, він «наче спочиває
на дітях од моря сліз і горя, співцем якого він зробився». Сучасники І.
Франка розповідають, як тепло ставився письменник до малечі. Це була
любов, зіткана з найніжніших людських почуттів. Де б він не зустрічав
дітей, завжди знаходив час з ними поговорити, послухати їхні розповіді.

«Життя,— говорив Франко,— мені мало всміхалось, а діти були тим
весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце».

Іван Франко написав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці оповідання постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міській школах і мають здебільшого автобіографічний характер. У них, як казав сам Франко, відтворені картини виховання сільської дитини «від перших проблисків власного думання, а кінчаючи найвищими ступенями середньої школи», формування її характеру, становлення особистості.

Найулюбленіший герой І.Франка — хлопчик Мирон. З ним ми
зустрічаємося в багатьох оповіданнях.

П'ятирічний герой оповідання «Малий Мирон» викликає наші симпатії
допитливістю, здатністю самостійно мислити. Дитина замислюється над
безліччю питань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи,
власним розумом доходить до невеликих, часом наївних, але важливих
для неї відкриттів. Яке ж майбутнє чекає цього розумного хлопчика? Чи
зможуть розвинутись його природні здібності в умовах злиднями
прибитого, забобонами затурканого села? Нічого втішного не може
відповісти на це питання письменник. Можливо, що стане малий Мирон
таким самим забитим, темним, згорьованим селянином, як і більшість його
односельчан. А якщо він здобуде освіту і присвятить своє життя допомозі
бідним людям то й тоді чекає на нього безрадісна доля: «Навістить він і
стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить
тим, що або загине десь у бідності, самоті та опущенні на якімсь піддашші,
або з тюремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом
зажене його в могилу, або, стративши віру в святу, високу правду, почне
заливати черв'яка горілкою, аж до цілковитої нестями. Бідний малий
Мирон!»

Сільський хлопчина, що виростав на лоні природи, під опікою
люблячих батьків, змалку привчений до праці, з радістю йде до школи
(«Грицева шкільна наука»). Вже на першому уроці вчитель «потягнув його
за понятливість різкою по плечах». А далі щоденна бійка, безглузді методи
навчання зовсім вбили в хлопця інтерес до шкільної премудрості,
перетворили його на переляканого, забитого «тумана вісімнадцятого».
Після року навчання «Гриць вертав додому якраз такий мудрий, яким був
перед роком». З усієї шкільної науки виніс він лише безглузде «А баба
галамага».

Тяжкою і безрадісною була шкільна наука і для малого Мирона, героя
оповідань «Олівець», «Під оборогом». Жорстокі, бездушні вчителі, які знали лише один засіб впливу на учнів — різку, зубрячка, далекі від живого життя шкільні предмети перетворювали роки навчання на справжню каторгу. Школа калічила дітей не тільки фізично, але й вбивала в них «всяку іскорку критики і власної ініціативи», перетворювала слабших на духовних калік. У серцях же сильніших духом проростало обурення і «вічна ворожнеча проти усякого поневолення та тиранства».

Багато радощів давало сільській дитині спілкування з природою. Герой
оповідання «Під оборогом» малий Мирон повертається з міської школи на
канікули до батькової оселі. Увесь тиждень працює він разом з дорослими
на полі, на косовиці, але вже в неділю — він вільний. «Для нього немає
більшого щастя, як самотою блукати по лісі — рано в неділю, коли там
нема ні живої душі... Він слухає шуму дубів, тремтить разом із осиковим
листочком на тонкій гілляці, відчуває розкіш кожної квітки, кожної травки,
що хилиться під вагою діамантового намиста роси...» Природа виховує в
душі хлопця розуміння краси навколишнього світу, вона для нього жива
істота, він прагне зрозуміти її голоси. Як з живою істотою стає він на двобій
з сліпою силою стихії. Розуміючи, що зловісна градова хмара несе загибель
полям і сіножатям, знищить наслідки великої щоденної селянської праці,
малий Мирон перемагає власний страх, заклинає хмару: «Не пущу! Вертай
назад!» І відбувається чудо — хмара обминає оброблені.поля, градова
злива падає на ліс.

Прекрасна жива природа буває безсилою перед людиною. Так легко
зірвати квітку, зламати гілку, позбавити життя тендітну пташку.

Майстерність Івана Франка така ж багатопланова, як і його талант та
діяльність. Як видатний майстер, він оновив образність і техніку поезії; він височить, як дороговказ, на магістральному шляху розвитку українського художнього слова. Саме тому його майстерність існує не тільки як внутрішня якість творів, але й як дійова традиція, що живить уже кілька поколінь
українських поетів.

 

 

Питання для самостійної перевірки:

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
І Я. Франко | Класифікація анемій. Залізодефіцитні анемії
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 24449; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.071 сек.