Поняття екологічного права

Визначаючи поняття екологічного права, перш за все слід порівняти цю дефініцію із закордонними положеннями. Англійські науковці С. Вольф та Н. Стенлі вважають провідною функцією екологічного права регулювання викидів, що забруднюють повітряне, водне та земельне середовища[37]. Н. Ф. Реймерс вважає, що право природоохоронне розробляє юридичні основи збереження природних ресурсів та середовища проживання[38]. Російські вчені стверджують, що це галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері взаємодії суспільства і природи[39]. Або ж акцентують увагу на досягненні гармонійних відносин між суспільством та природою[40] чи деталізують самостійність комплексної галузі права, яка регулює відносини в галузі взаємодії суспільства і людини з навколишнім середовищем або окремими її компонентами[41].

Українські вчені, екологи-юристи вважають, що екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв’язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища
з метою реалізації інтересів відповідних суб’єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах[42]. В. І. Андрейцев вказує на формування нормативно-правових засад комплексної галузі екологічного права – права екологічної безпеки як системи правових норм та інших засобів, які спрямовані на створення правових умов для реалізації суб’єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та захист його у разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою попередження погіршення екологічного стану, виникнення небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об’єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях[43].

Вказані два визначення екологічного права як галузі права поєднано у навчальному посібнику за редакцією О. О. Погрібного – комплексна галузь права, яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки[44]. Доповненням до цього визначення може бути заміна природних ресурсів на природні об’єкти. Також вважаємо за потрібне зазначити про існування підгалузей екологічного права: земельного, водного, гірничого, лісового тощо.

Екологічне право знаходить своє місце в системі екологічних функцій держави. Головне призначення екологічної функції держави полягає в тому, щоб забезпечити науково обґрунтоване співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства, створення необхідних гарантій для реалізації та захисту прав людини на чисте, здорове та сприятливе для життя людини навколишнє природне середовище[45].

Сучасне нормотворення характеризується подальшою «екологізацією» норм різних галузей права. Спільним використанням еколого-правових інститутів, наприклад, інституту права природокористування, який знаходить своє відображення в конституційному, кримінальному, цивільному, аграрному та інших галузях права.

Дата добавления: 2013-12-14