Філософська думка України в II половині XIX - XX ст

У П половині XIX - на початку XX ст. в Ук­раїні поширюються ідеї позитивізму, які підтримує та розвиває В. Лесевич, доповнюючи їх ідеями І. Канта. «Спеціалісти» по­ставили філософію на позиції служниці окремих наук. З цих позицій, зокрема, О. Потебня розробляє проблема філософії мова. Ряд українських учених - таких, наприклад, як політеконом М. Туган-Барановский, юрист Б. Кістяковський - розробляють проблеми методології, від яких дехто підійшов і до загальних проблем філософії. Зокрема, мінералог В.І. Вернадський розроб­ляв питання про роль живої природи в геологічних процесах, історик В. Липинський перейшов від історії до філософії історії.

Познайомившись з марксизмом, деякі українські письмен­ники - І. Франко (1856-1916 р.), Л. Українка (1871-1913 р.), П. Грабовский (1864-1902 р.), М. Коцюбинський (1864-1913 р.) сприйняли його ідеї соціального звільнення трудящих, але в той же час негативно поставилися до концепції диктатури пролетаріату. Така ж позиція була властива М. Драгоманову (1841. 1895 р.), який висунув ряд демократичних ідей, які випередила свій час. Так, відомо, що граф С. Вітте, укладаючи записка царю про земства, все списав у Драгоманова. Народовольці, працюючи над програмою, як свідчить Аксельрод, саме під впливом Драгоманова включили до неї ідею федералізму.

У 1908 році в Києві починає діяти «Українське наукове товариство» на чолі з М. С. Грушевським. Вперше виходять українською мовою роботи з медицини, техніки. Проте посилення реакції, пов'язане з початком першої світової війни, призвело до припинення діяльності україністів. Грушевського було заарештовано й заслано до Симбірська.

У післяжовтневий період, як відзначав В. Винниченко, - “ за 250 років перебування в спілці з Росією українство вперше в ці дні почувало себе в Росії вдома…”… Українська мова стає державною, у всіх вузах відкриваються кафедри української мови, історії, права. Наприкінці 1918 року організована Ук­раїнська Академія Наук, засновані Українська археологічні комісія, держархів, археологічний інститут. Все це відбувається в період діяльності Центральної Ради, розгром якої призвів і до закриття зазначених закладів.

Тільки з 1922 року починає відроджуватися наукове життя на Україні. Але 19 квітня 1930 року були засуджені за так звану «націоналістично-контрреволюційну діяльність 45 діячів української культури, що нібито належали до «Спілки звільнен­ня України». Почалася хвиля репресій. В таких умовах у середині 20-х років відбувається розмежування радянських філо­софів на «механістів» (Л. Аксельрод, А.В. Варьяш; К.А. Тімірязєв, I.I. Скворцов-Степанов) і «діалектиків» на чолі з А.М. Деборіним. Посилення закликів до спілки з природознавством обумовило поворот до механіцизму, в якому чітко виявилися тен­денції. які пізніше сприяли руйнації матеріалістичної діалекти­ки. Діалектико-матеріалістичну філософію було підмінено за­гальними висновками природничих наук, концепцію розвитку через боротьбу протилежностей було підмінено принципом рівно­ваги, яким вищі форми руху матерії зводилися до простих, у першу чергу до фізичних і механічних.

У соціальній філософії відбувається відхід від принципу ді­алектичної єдності, соціальної теорії й соціальної практики, підміна його принципом метафізичного, «силового» підгону практики під висновки теорії, поворот до філософії бюрокра­тичного централізму, командно-адміністративної системи уп­равління суспільством, до сталінізму. Філософія все більш стає служницею політики.

Дата добавления: 2013-12-14