Суверенізація України

Робота Верховної Ради УРСР нового складу надала нового імпульсу по­літичному життю республіки. Уперше за багато десятиліть із високої дер­жавної трибуни пролунала правда про становище, в якому опинився україн­ський народ, почалися дискусії про можливі варіанти виходу з кризи. Уперше у вищій державній установі УРСР відкрито заговорили про неза­лежність України. Нарешті, 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.

Склалася історична ситуація, коли за суверенітет проголосували не тіль­ки депутати-демократи, але й компартійна більшість. Це свідчило про до­мінування серед населення України прагнення до ліквідації диктату імперського центру, з яким депутати-комуністи не могли не рахуватись. Одночасно з цим комуністична більшість не погодилася надати Декларації про державний суверенітет статусу конституційного акта або закону.

Це викликало загострення ситуації восени 1990 р., що призвело до по­літичної конфронтації в суспільстві. У жовтні відбулося голодування сту­дентів, які поставили перед Верховною Радою УРСР низку радикальних вимог, реалізація яких повинна була сприяти наповненню Декларації про державний суверенітет України реальним змістом. Під тиском опозиції Верховна Рада погодилася розглянути вимоги студентів, хоча їх виконан­ня намагалася всіляко саботувати.

Непослідовність лінії Верховної Ради проявилася і в економічній полі­тиці. Прийнявши закон про економічну самостійність УРСР, виробивши власну концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки, вона, користуючись законодавчими повноваженнями, гальмувала роздержав­лення й приватизацію, своїми некваліфікованими діями стимулювала інфляцію й зростання цін.

В умовах різкого погіршення відносин між союзними республіками й центром 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум про збере­ження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Одночасно з референдумом були проведені республіканське й регіональ­не опитування про майбутній статус України. Незважаючи на супереч­ливі результати, вони показали, що вектор громадської думки в Україні повертається в бік незалежності. Некваліфікована та егоїстична політика центру тільки підсилювала ці настрої, збільшуючи число їхніх прихиль­ників не тільки серед демократів та безпартійних, але й серед комуністів. До літа 1991 р. Україна, як і весь Радянський Союз, переживала систем­ну кризу, пов'язану з найгострішим протистоянням між старими соціаль­но-політичними структурами та суспільством, що вже глибоко змінило­ся.

Дата добавления: 2014-01-04