Реабілітаційні соціально-педагогічні технології

Соціально-педагогічна робота з проституцією

Соціально-педагогічна робота з жертвами насильства

Соціально-педагогічна робота з дітьми-сиротами та безхатченками

Соціально-педагогічна робота з інвалідами та особами з обмеженими можливостями

Соціально-педагогічна робота з антисоціальними дітьми

Соціально-педагогічна робота з людьми суїцидальної поведінки

Соціально-педагогічна робота з дітьми адиктивної поведінки

Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Характеристика девіації.

Норма і відхилення від норми в соціальній педагогіці.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДЕВІАНТНИМИ ДІТЬМИ

ЛЕКЦІЯ 17/1

1. Норма і відхилення від норми в соціальній педагогіці

Людина народжується з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних взаємовідносин. У процесі розвитку людина вступає у різноманітні види діяльності, набуває відповідного досвіду, тобто соціалізується. У словниках для соціальних педагогів під редакцією Звєрєвої І.Д., Капської А.И., Пінчук І.М. Толстоухової С.В. визначено, що соціалізація — це процес входження людини у суспільство разом із її соціальними зв’язками та інтеграцією в різні типи спільнот, внаслідок чого відбувається становлення соціального індивіда; процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків та відносин. При цьому людина вносить у середовище щось своє і таким чином впливає на нього, змінюючи його, і в той же час, середовище впливає на людину, пред’являючи їй свої вимоги. Ставлення оточуючого середовища до людини визначається тим, наскільки її поведінка відповідає встановленим нормам.

Поняття «норма» і «відхилення від норми» широко використовується в медицині, психології, педагогіці, соціології, фізиці та інших науках. Актуальним це поняття є завжди і для соціальної педагогіки. Норма — це сукупність вимог, що пред’являє соціальна спільнота до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) установленого зразка.

Норма передбачає таку взаємодію людини з соціальним середовищем, яка адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку та соціалізації. Це модель прийняття людиною поведінки, яка створюється суспільством для самозбереження.

Норми можна умовно розділити на дві групи:

- універсальні, тобто такі, які стосуються всіх людей у суспільстві (Конституція, Конвенція про права людини та ін.);

- часткові, які регулюють певну сферу професійної діяльності (Етичний кодекс соціального педагога, посадові обов’язки фахівця та ін.).

За іншою класифікацією існують правові, моральні, політичні, релігійні та інші норми.

Соціальна норма розглядається як чинник виховання, в процесі якого відбувається входження в соціальне середовище, засвоєння соціальних норм та цінностей, соціальних ролей і соціального досвіду.

За твердженням польського соціолога Я.Щепанського нормальна особистість та, яка адаптувалася у соціумі і веде себе в межах встановлених соціальних норм.

Зокрема ознаками морально здорової дитини є:

- інтерес до зовнішнього світу, наявність сенсу життя, певної життєвої філософії;

- наявність ієрархії цінностей (чесність, віра в бога);

- адекватність реакцій на мінливі обставини;

- збалансованість основних нервових процесів (гальмівного і збуджувального);

- здатність до встановлення духовного контакту з оточуючими;

- відповідність поведінки до норм та правил встановлених у суспільстві;

- здатність до гумору та інші.

Кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб людина успішно соціалізувалася, зокрема оволодівала ролями жінки і чоловіка, створила сім’ю, отримала освіту і професію, була здоровою, стала законослухняним громадянином держави. Тобто була об’єктом соціалізації.

Людина стає повноцінним членом суспільства лише тоді, коли вона активно засвоює соціальні норми і культурні цінності, проявляє активність, задовольняє свій інтерес і потреби, саморозвивається і само-реалізується у суспільстві. Тобто є суб’єктом соціалізації.

Однак, якщо людина позбавлена можливості задовільняти свої потреби в достатній кількості і досить довгий час у неї виникає стан, який носить назву депривація. Депривація (з лат. — втрата, позбавлення чого-небудь) — це суспільне і психологічне явище, яке можна розглядати з позицій втрати, позбавлення чого-небудь. Таке визначення стану людини дали чеські дослідники Зденек Матейчик і Йозеф Лангмайєр.

Англійський психолог Дональд Хебб дав більш лаконічне визначення депривації: це стан, пов’язаний з біологічно повноцінним, але психологічно недостатнім середовищем.

Існує три види депривації:

- емоційна (тривала або постійна відсутність чуйності, людського і материнського тепла, розуміння — сімейна депривація),

- сенсорна (позбавлення одного або декілька видів сенсорної інформації — зорова, слухова депривація),

- соціальна (позбавлення або недостатність побутових умов, відсутність людського спілкування, ізоляція від людей).

Багато авторів прирівнюють поняття емоційної депривації до терміну «відсутність материнської турботи». Однак останній термін носить більш загальний характер і, як правило, містить у собі поняття соціальної депривації, тобто результат недостатніх соціальних впливів: бездоглядності, блукання, ізоляції від людей і ін..

Найчастіше різні види депривації переплітаються. Наприклад, дитина виховується в дитячій установі: вона позбавлена не тільки материнського тепла, але і повноцінної турботи з боку обслуговуючого персоналу. Крім цього, вона одержує також мало соціальної інформації, у неї недостатній запас знань і ін., — усе це може створити складний комплекс відхилень.

Однак не слід думати, що тривалі емоційні та інші позбавлення обов’язково приводять до порушення психіки. Це залежить від ступеня виразності і тривалості дії цього фактора, від природних властивостей організму і багатьох інших причин. У більшості дітей, що знаходилися в умовах депривації, не буває тривалих розладів. Мільйони людей виховувалися в дитячих садках, були безпритульними, перенесли безліч психічних травм, але в них не було і немає ніяких наслідків цих нещасть. Лише в дуже незначного числа людей реєструються ті або інші відхилення. Усе це говорить про те, що однією тільки дією фактору депривації не можна пояснити походження відхилень — вони появляються при поєднанні зовнішніх впливів і біологічної схильності Але нерідко процес соціалізації ускладнюється, проходить в різних умовах, які негативно впливають на людину. Вона відчуває внутрішній дискомфорт, конфлікт між «Я» і суспільством, що заважає самореалізації і самоствердженню. Тобто людина стає жертвою соціалізації.

Людина, яка стала жертвою депривації називається депривантом.

У соціальному розумінні депривація — це наслідок бідності, яка передбачає відсутність матеріально-побутових благ. Жертвами такої депривації є ті, хто одержує значно менше благ, ніж більшість населення. Депривантом можна вважати людину, якщо вона опиняється у важкому становищі принаймні за чотирма позиціями із шести: робота, наявність житла, матеріальні умови, спосіб життя, стан здоров’я. Якщо ж особистість уражена за двома-трьома позиціями, її можна віднести до категорії клієнтів, які перебувають під загрозою депривації.

На сенсорному рівні — це депривація людини в умовах повної ізоляції або часткового обмеження життєвих умов (інваліди, які мають обмеження в пересуванні і соціальних контактах, певна група пенсіонерів; жінки-домогосподарки, безробітні та ін.)

Види жертв несприятливих умов соціалізації представлені різними категоріями людей. їх умов умовна можна розділити на три типи:

1. 1.Реальні — це інваліди, які з тих чи інших причин втратили працездатність, люди з психосоматичними відхиленнями і дефектами.

2. 2.Потенційні, але дуже реальні — це люди, схильні до психічних станів; мігранти; діти, які народилися і живуть в сім’ях з низьким освітнім, економічним і моральним рівнем.

3. Латентні — це високообдаровані люди.

Проблеми соціально-педагогічної підтримки різних категорій людей, які стали жертвою соціалізації вивчає віктимологія. Віктимологія (від лат. viktima — жертва)- це соціально-педагогічна галузь знань, яка розвивається на стику педагогіки, психології, кримінології, соціології та вивчає різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціалізації. Існують об’єктивні та суб’єктивні фактори перетворення людини в жертву.

Об’єктивними факторами виступають природнокліматичні, екологічні умови, суспільство і держава, в якому проживають люди у даний період (економічний, політичний устрій країни), інфраструктура району проживання та віддаленість його від центру, благополуччя сім’ї.

Суб’єктивні або індивідуальні фактори — це біологічні фактори. На кожному етапі соціалізації виділяються, як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори віктимізації. Віктимізація — це процес і результат перетворення людини або групи людей в один із типів жертв несприятливих умов соціалізації. Поняття віктимності характеризує схильність людини стати жертвою тих чи інших обставин.

Однак, чи стане людина конкретною жертвою соціалізації залежить і від об’єктивних, і від індивідуальних причин.

Кожному віковому періоду притаманні новоутворення, які при несприятливих умовах спричиняють відхилення в поведінці. У силу анатомо-фізіологічних особливостей перехідний період характеризується нерівномірністю фізичного розвитку, тимчасовими психологічними відхиленнями, а один із механізмів соціалізації дитини — ідентифікація ще недостатньо сформований.

Змінюється емоційно-вольова сфера дитини, що підсилює невміння контролювати власну поведінку, дотримуватися норм встановлених в суспільстві. Таке явище у науці називається девіацією.

На поведінку в соціумі впливають і особистісні реакції на важкі життєві ситуації. У дітей молодшого і середнього шкільного віку часто спостерігаються реакції:

1) протесту і опозиції (активного протесту — неслухняність, брутальність, агресивна поведінка, прагнення роботи все назло; пасивного протесту — інфантильна поведінка, псевдовтрата навички охайності, втечі із школи чи з дому, автоагресивна поведінка);

2) відмови (від їжі, спілкування з оточуючими);

3) імітації (лихослів’я, алкоголізм, паління, носіння певного одягу, зачісок);

4) тривожність і невпевненість.

Для підлітків більш характерні реакції:

1) емансипації (перебільшення прагнення до самостійності, рятування від контролю батьків, вчителів);

2) групування з однолітками — утворення неформальних груп про-соціального (активно підтримують і захищають існуючі в суспільстві ідеали) і антисоціального (активно виступають проти пануючих у суспільстві ідеалів) типу;

3) заохочення, хобі-реакції (надмірне перебільшення захоплення чим-небудь);

4) реакції зумовлені сексуальним потягом (онанізм, раннє статеве життя тощо).

Відхилення від норми можуть носити як позитивний, так і негативний характер. До позитивних відхилень належить обдарованість, яка є відхиленням у розумовому розвитку дитини чи дорослого, проявляється через творчість. Такі негативні відхилення в поведінці, як злочинність, алкоголізм, наркоманія та ін. впливають на розвиток, становлення людини у суспільстві і на суспільство в цілому.

Умовно всі відхилення від норми можна розділити на чотири групи: фізичні, психічні, педагогічні та соціальні.

Фізичні відхилення від норми пов’язуються із здоров’ям людини і визначаються медичними показниками: антропометричні відхилення, відхилення пов’язані із втратою здоров’я (хвороби, які тимчасово обмежують життєдіяльність; хвороби, які обмежують виконувати якусь роботу в процесі життєдіяльності; хвороби, які приводять до недієздатності людини)

До відхилень у фізичному розвитку належать хвороби, порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату.

Міжнародна організація інвалідів розробила соціальну модель інвалідності, визначила поняття «порушення», «інвалідність». Порушення — це функціональне обмеження інвалідів, що спричинене фізичними, інтелектуальними чи сенсорними вадами. Інвалідність — втрата або обмеження можливості вести нормальне життя у суспільстві щодо реалізації рівних прав внаслідок фізичних чи соціальних бар’єрів. Вважається, що термін «порушення» більш точний, ніж «вада» і «розлад», тому що вміщує не тільки розлади і дефекти, а й інші аномалії — втрату органа, кінцівки, частини тіла.

Під соціальним відхиленням розуміється така вада інваліда, яка випливає із порушення чи обмеження життєдіяльності, через що людина не може виконувати в повному обсязі звичну для неї роль у житті.

Психічні відхилення від норми пов’язуються з розумовим розвитком дитини, його психічним недоліком. До цієї групи відхилень належать затримка психічного розвитку (ЗПР); розумова відсталість (олігофренія); порушення мови (заїкуватість, дефекти вимови, читання і письма); порушення емоційно-вольової сфери (аутизм, суїцид); обдаровані діти.

У наукові літературі до дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, хронічно хворих дітей та дітей з патологічними станами використовують терміни: «аномальні», «неповноцінні», «з особливими потребами», «із труднощами у навчанні», «з обмеженими розумовими і фізичними можливостями», «з обмеженими психофізичними можливостями» та ін. Така неоднозначність у дефініціях характеризує різні підходи до вирішення їх проблем.

Педагогічні відхилення — порушення стандартів отримання освіти. До цієї групи належать діти, які не отримали навчання і виховання відповідно віку (педагогічно занедбані); діти, які не отримали середньої загальної освіти; молодь, яка не отримала професійної освіти.

Соціальні відхилення пов’язуються із впливом макро-, мікро соціуму на процес розвитку, становлення особистості, її соціалізацію. При цьому чинниками розвитку відхилень є патології суспільства (алкоголізм, токсикоманія, наркоманія, проституція, втрата сім’ї та житла). Типовими жертвами соціальної невпорядкованості є бродяги, дармоїди, бомжі, алкоголіки, наркомани, сироти, безхатченки, кримінально карні особи та ін.

У цих випадках поведінка дитини не відповідає нормам і правилам, які прийняті суспільством.

Отже, у соціально-педагогічній діяльності поняття «норми» і «відхилення від норми» дозволяє виділити «ідеальну точку» відліку, відносно якої уточнюються причини, які викликають ті або інші відхилення, встановити, як вони впливають на процес соціалізації дитини, і на основі цього проектувати практичну соціально-педагогічну діяльність.

2. Характеристика девіацій

Девіація (від лат. deviation — відхилення) — це система дій і вчинків людини, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки. Сутністю девіантної поведінки є те, що людина не дотримується вимог соціальної норми в тій чи іншій ситуації, у неї зовнішні вимоги (санкції, норми) не сформувалися у потреби і звички.

Виникнення девіації можуть спричинити різні фактори:

1) біологічні:

- генетичні відхилення, які передаються через спадковість (порушення розумового розвитку, слуху, зору);

- психофізіологічні, пов’язані з впливом на організм людини техногенних катастроф (атомної та хімічної енергії, землетрусів);

- фізіологічні — недоліки в конституційно-соматичній будові організму (дефекти мови, непривабливості);

2) психологічні, які включають наявність психопатології та акцентуації окремих якостей характеру;

3) соціально-педагогічні, викликані дефектами шкільного, сімейного і громадського виховання;

4) економічні, пов’язані з соціально-економічною кризою;

5) морально-естетичні, викликані соціально-культурними змінами у суспільстві, переорієнтацією цінностей.

У залежності від типу порушення норм, девіантну поведінку можна класифікувати за такими ознаками:

- за злочином (карне, адміністративне) і аморальними учинками (п’янство, проституція);

- за рівнем або масштабом відхилення (індивідуальні або масові);

- за орієнтацією відхилень на зовнішнє середовище (сімейні чвари, насильницькі злочини та ін.) або на самого себе (суїциди, алкоголізм та ін.);

- за належністю до тієї чи іншої соціальної групи, статево-віковими особливостями.

Девіація включає в себе делінквентну, девіантну і кримінальну поведінку.

Найпростішим типом девіації є делінквентна поведінка, яка характеризується психологічною схильністю до асоціальних вчинків, які не ведуть до кримінальної відповідальності. Тобто діти скоюють дрібні вчинки, які ґрунтуються на стереотипних діях. Здебільшого — це агресивні насильства вдома і в класі; утечі з дому, вимагання, татуювання, носіння сережок, блукання.

Утечі з дому для сучасних дітей — це реакція на неблагополучие середовище виховання із-за педагогічної некомпетентності батьків, підвищеній комунікативності дітей, впливу товаришів. Діти покидають дім через неправильно вибраний батьками стиль спілкування, емоційну депривацію, за компанію з товаришем.

Насильство у сім’ї — примусовий контроль одного члена сім’ї над іншими, реальна дія або погроза фізичної, психічної, економічної, сексуальної образи та застосування насильства. Найчастіше від сімейного насильства страждають жінки і діти, воно носить комбінований характер і негативно впливає на психічне та фізичне здоров’я. Результатом соціалізації дитини у такій сім’ї є виникає почуття провини, депресії, безпорадність, перебування у стані постійного стресу, фобії, зухвала поведінка неслухняність, втечі з дому.

Конформна поведінка. Конформність — це риса характеру, свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей або норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх обставин та всупереч власним переживанням. Людина — конформіст або жертва соціалізації повністю адаптувалася до середовища, але не здатна протистояти йому. При цьому людина прилаштовує свою поведінку під чужі еталони (негативні чи позитивні для суспільства).

Унаслідок різних стилів конформності можуть сформуватись різні стосунки і стати очевидними певні функціональні або ж дисфункціо-нальні ролі: «ініціатора», «спостерігача», «блазня», «цапа-відбувайла», «блокіратора» та ін.

Дидактогенна поведінка — це поведінка учня, викликана порушенням педагогічного такту з боку вихователя, вчителя, тренера. Дидактогенія виражається страхом (школофобія), пригніченим станом, що негативно відбивається на навчально-пізнавальній діяльності учня, здоров’ї, поведінці.

Татуювання — це мистецтво прикрашати своє тіло за допомогою «вічного малюнку» (пікти). Татуювання зародилося ще в первісному суспільстві. Жінки прикрашали себе тату, щоб захиститися від замовлянь, а чоловіки — щоб показати фізичну силу, мужність. Крім того, татуюванням таврували рабів, злодіїв, злочинців. Воно було знаком племені, вказувало на соціальний статус.

Сучасне татуювання можна розділити на дві категорії. До першої групи належать кримінальні символи і знаки відмінності (військові, морські). Друга категорія — це тату-прикраси, для яких використовують декоративні, любовні, патріотичні, сексуальні, релігійні зображення. Дуже часто символіка носить антихристиянський характер або окультний: перевертні, хрести, вампіри, демони, черепи тощо.

Найбільш схильні роботи собі татуювання молодь, люди мистецтва, ув’язнені. Одні — з метою виділитися з юрби, самовираження, інші

- як ритуал, а представники різних молодіжних субкультур (готи, панки, гомосексуалісти, трансвестити) — як особливий зовнішній знак. Часто татуювання роблять не задумуючись про наслідки. Нанесення тату — процес болючий і небезпечний для здоров’я, тату лишається на тілі на все життя і вивести його безслідно практично неможливо.

Пірсинг як і тату — назавжди. Дірочки для сережок у мочці вуха — це прекрасно, але пірсинг у носі, язику, пупку, сосках та інших інтимних місцях може бути шкідливими для здоров’я, особливо, якщо проведені без дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

При несприятливих умовах соціалізації дитини проходить перехід від делінквентної до девіантної поведінки. Девіанта поведінка — відхилення пов’язане з порушенням поведінки відповідно до віку, соціальних норм і правил, характерних для мікросоціуму. Цей тип девіації можна скоріше назвати антисоціальним. Проявом девіантної поведінки є ситуаційно обумовлені поведінкові реакції: викрадення автомобілів з метою отримати матеріальної допомоги; п’янство і наркотизація — адиктивна поведінка.

Адиктивна поведінка є наслідком прагнення втечі від дійсності шляхом штучної зміни свого стану засобами алкоголю, наркотиків чи певних видів діяльності. Поняття використовується для визначення опису поведінки того, хто вживає токсичні речовини і алкоголь на тому етапі, коли ще не сформована фізична залежність. У дітей до адиктивної поведінки приводить емоційне напруження, пов’язане з батьківською депривацією. Бажання ввійти в адиктивну поведінку спостерігається у людей, які втрачають ідеали у житті, життєві цінності та ціннісні орієнтації, сім’ю, близьких, розчаровуються у професії тощо.

Процес вживання деяких речовин або постійна фіксація уваги на деяких видах діяльності супроводжується розвитком інтенсивних емоцій, змінює психічний стан, який починає керувати людиною, робить її безпорадною, породжує кількісні зміни, приводить до залежності.

Галагузова М.А., Тетерський С.В, Максимова Н.Ю. та ін. подають різну класифікацію речовин, які викликають залежність і сприяють відхиленню у поведінці, порушенню функціонування систем і органів людини, а довготривале їх вживання приводить до деградації особистості. У загальному вигляді усі речовини можна представити як наркотичну субкультуру через шість виді наркотичних речовин:

1. Анальгетики (морфін, кодеїн, опійний мак, героїн та ін.), які використовуються в медицині як знеболюючі засоби, впливаючи на центральну нервову систему.

2. Депресанти — лікарські засоби, які використовуються в медицині як снодійні, заспокійливі, а при немедичному використанні викликають стан сп’яніння. До них належать алкоголь, барбітурати, транквілізатори.

3. Стимулятори (нікотин, кофеїн, кокаїн, амфетомін та ін.) збуджують центральну нервову систему, викликають підвищення розумової та фізичної активності, відчуття бадьорості, впевненості в собі.

4. Галюциногени — синтетичні засоби ЛСД (діетиламід лізергова-на кислота), мескалін (виробляють з бутонів кактуса), псилоцибін (отримують з грибів), буфотеін (отримують з отрути жаб) та ін. — змінюють емоційний стан людини. У медицині не застосовуються.

5. Психоделітики, отримують із коноплі, гашишу, маріхуани, анаші. У медицині не застосовуються.

6. Інгалінти — інгаляційні засоби для наркозу — закис азоту, ефір, хлороформ.

Враховуючи те, що залежність формується від вживання речовин, вчені пропонують розглядати такі види наркоманії:

1) нікотиноманія;

2) куріння індійської коноплі (гашиш, маріхуана, план)

3) алкоголізм;

4) токсикоманія;

5) наркоманія.

Існують такі форми введення наркотиків: — паління (гашиш, опій); — жування, поїдання і питво деяких препаратів гашишу, маку; — вдихання, закапування в ніс або в око; — введення у вену рук, ніг, статевих органів, під язик.

Куріння — це небезпечна хвороба, яка приводить до руйнування здоров’я. До певного часу нікотин діє на організм непомітно, приховано. Причин поширення куріння серед школярів є багато, зокрема негативний приклад батьків, реклама цигарок, перегляд кінофільмів, невміння організовувати дозвілля, займатися корисними справами.

П ’ янство і алкоголізм. Особливістю даної патології суспільного життя є те, що п’янство і алкоголізм взаємопов’язане з іншими відхиленнями: соціальним паразитизмом, аморальною поведінкою, правопорушеннями. Під п’янством розуміють систематичне та надмірне вживання алкоголю, яке приводить до втрати здоров’я і контролю над собою і є початковою стадією алкоголізму. У медичній практиці алкоголізм — це хронічне захворювання, яке характеризується нездоланним потягом до спиртних напоїв. З соціальної позиції алкоголізм — це форма девіантної поведінки, яка характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшою деградацією особистості.

Причинами вживання спиртних напоїв є: неблагополуччя в сім’ї, як необхідний атрибут проведення дозвілля, як компенсація психічних розладів, як засіб зняття напруги і самовираження.

Наслідки п’янства і алкоголізму можна умовно розділити на чотири групи:

- соціально-економічні: зниження продуктивності праці, збільшення виробничого травматизму, передчасне закінчення навчання, витрати коштів на алкогольне відзначення подій тощо;

- соціально-психологічні: порушення сімейного благополуччя, розрив сімейних і професійних стосунків, конфліктність у соціумі тощо;

- кримінальні: хуліганство, крадіжки, вбивства, створення ситуацій, які сприяють криміналізації та ін;

- фізичні: порушення функціонування органів і систем, вади в здоров’ї і вплив на здоров’я майбутнього покоління.

Найактуальнішими проблемами алкоголізму є:

- жіночий алкоголізм (зростання кількості жінок, хворих на алкоголізм; відносна швидкість, порівняно з чоловіками, темпів зростання алкогольної залежності й великі труднощі, пов’язані з лікуванням; причини жіночого алкоголізму: самотність, особиста невпорядкованість, схильність до імітації та індукції, прийняття чоловічих форм поведінки, клімактеричні розлади, сексуальні дисгармонії);

- дитячий і підлітковий алкоголізм, перші ознаки якого з’являються до 18 років (злоякісність плину, що означає швидке прогресування основних симптомів, розвиток загального пияцтва, похмілля великими дозами алкоголю, низька ефективність лікування, розпад соціальних і сімейних зв’язків, виникнення психозу; чинники, що сприяють алкоголізації: алкогольне оточення й пов’язані з ним стійкі алкогольні традиції; хитливі та епілептоїдні типи акцентуацій і психопатій як характерологічні особливості; властива віку схильність до імітації й об’єднання з однолітками, коли неформальна група стає головним регулятором поведінки; природженість алкогольних синдромів, коли немовлята відчувають фізіологічну залежність від алкоголю в результаті вживання матір’ю спиртних напоїв під час вагітності);

- алкоголізм людей похилого віку, що виникає на основі відчуття своєї неповноцінності та непотрібності, розпаду сім’ї через смерть чоловіка (дружини), послаблення здоров’я, погіршення матеріального стану, зміни місця проживання, посилення ізоляції від дітей;

- сімейний алкоголізм, що є причиною сильних внутрішніх конфліктів у сім’ях, їх деградації й розпаду (проблема розлучень; погіршення харчування, що позначається на здоров’ї, передусім, дитини; явище співзалежності типу міжособистісних стосунків, коли все життя сім’ї зосереджене на алкоголі та стає згодом способом життя сім’ї; атмосфера непередбачуваності та двоїстих комунікацій, коли діти відчувають постійне почуття провини і приймають на себе неадекватну відповідальність за долю сім’ї; високий рівень насильства як між старшими членами сім’ї, так і між дітьми і стосовно них).

Наркоманія і токсикоманія. Наркоманія — пристрасть до речовин, які викликають ейфорію. Наркотик — засіб рослинного або синтетичного походження, який впливає на фізичний стан і психіку людини. Наркотики за силою наркотичної дії, інтенсивністю потягу не можна прирівнювати до алкоголю. Алкоголік, усвідомивши шкоду випивки на організм, здатний самостійно кинути пити, але випадків самостійно припинити вживання наркотиків практично неможливо. Є певні закономірності цієї пристрасті. До наркотичного звикання схильні всі люди, але у кожного воно проходить по-різному. Під наркоманією розуміють застосування наркотиків або прирівняних до них засобів без медичних показань, в наслідок чого проходить зміна життєвих стереотипів, фізичні і психічні розлади здоров’я.

Проблеми пов’язані з наркоманією:

- соціальна пасивність, поступова втрата трудових і сімейних функцій;

- зниження інтелектуального рівня;

- емоційна глухота, моральна і соціальна деградація.

Токсикоманія. Розрізняють токсикоманію двох видів: 1) токсикоманія, пов’язана із зловживанням стимуляторів; 2) токсикоманія, пов’язана з вдиханням летючих ароматичних речовин.

Зловживання стимуляторів, які не належать до наркотиків (кава, чай), гостре отруєння якими викликає уявну бадьорість, приплив сили, потяг до праці, ясність розуму.

При постійному вживанні стимуляторів виникає звикання і тому організм потребує збільшення дози, а припинення приводить до непрацездатності, з’являються втома, в’ялість, знижується настрій, виникають суїцидальні думки.

Небезпека токсикоманії полягає в тому, що в результаті інтоксикації (отруєння) парами летючих хімічних речовин (парів клею, бензину, побутових аерозолів, речовин для розведення фарби та ін.) приводить до серцевої недостатності, центральної нервової системи. Частіше всього токсикоманія виникає у бездоглядних, безпритульних дітей. Систематична інтоксикація викликає порушення поведінки, аутоагре-сивні дії.

Агресивна поведінка. Агресія (астенічна реакція) може бути спрямована проти інших, проти себе, агресія як забуття, як примітивна поведінка. «Агресія» — це стан, який включає залякування, бажання напасти, ворожість, жорстокість, вандалізм, грубість, задирикуватість, роздратованість. Аутоагресія тобто замах на цілісність свого організму, скоюється в стані афекту.

Суїцидальна поведінка — це девіантна поведінка, яка пов’язана з навмисним позбавленням себе життя (самовбивство). У вузькому медико-правовому смислі — це вид насильницької смерті з указанням її причини. У широкому розумінні суїцид — це вид самознищуючої поведінки, до якої належить п’янство, куріння, вживання наркотиків, об’їдання, альпінізм, мотогонки та ін.

Можна виділити три типи суїцидальної поведінки: демонстративна, афективна і справжня.

Демонстративний тип характеризується намаганням показати реальність суїцидних намірів, звернути на себе увагу, поспівчувати. Такі спроби здійснюються відкрито, артистично, але, нерідко в силу випадковості, можуть закінчитися трагічно. Афективний тип виражається здійсненням суїциду в стані піднесених емоцій. У даному випадку завжди присутня демонстративність. Справжня суїцидальна поведінка завжди обдумана і спланована, підкріплена бажанням покінчити з собою. Усі приготування проводяться приховано.

Самовбивство підлітків — це спосіб впливу на інших людей: демонстрування кохання, виклик допомоги, звільнення від депресії, сімейного конфлікту тощо. Піднімаючи на себе руку, дитина використовує останній аргумент у конфлікті з дорослими, бажає вмерти у нестерпній для неї ситуації, а в дійсності бажає жити. Дослідники суїцидальної поведінки вважають, що у діях дітей немає розрахунку і спроби шантажу, але є наївна віра: нехай хоч смерть переконає батьків, тоді закінчаться усі непорозуміння і вони знову заживуть в спокої та згоді.

На суїцидальну поведінку впливає сезонна закономірність: максимум самовбивств відбувається у весняно-літній сезон (березень-липень); мінімум — в осінньо-зимовий (вересень-грудень).

Незадоволення життєвих потреб дитини, зокрема позитивної оцінки дорослих, викликає негативні переживання, штовхає на пошук виходу із травмуючої ситуації. Ускладнюється вихід із складної життєвої ситуації відхиленнями в психічній діяльності у дітей, у яких яскраво виражені акцентуації характеру — емансипація, угрупування, захоплення, сексуальний потяг. Ці відхилення бувають тимчасовими, зумовленими органічними змінами підліткового віку, або ситуацією, яка зачіпає найуразливіше місце такого типу акцентуації.

Психічні розлади, пов’язані з психопатологією, внаслідок чого появляється вразливість до психогенних впливів. Реакція при цьому носить астенічний, шизоїдний, параноїдальний характер, так як вражається самосвідомість і емоційна сфера. З’являються особистісні розлади: синдром відчуження, деперсоналізація, роздвоєння особистості, дереалізація, апатії, депресії, скутість.

Фанатик або той, хто з винятковою наполегливістю присвячує служінню одній ідеї, справі, не залишаючи місця для інших інтересів. Особливу групу складають фанати почуттів, це ті, хто стає членом релігійних сект.

Найхарактерними особливостями етлепгоїдної групи є: надмірна дратівливість, що переростає в нестерпну лють; перепади в настрої та моральні дефекти. Прояви гніву провокують насильницькі дії, скандали. Вони вимагають від сторонніх (членів сім’ї) покірності, підкорення, не залишають без покарання найменшу провину, нестриманість у гніві робить їх хоробрими, агресивно жорстокими, морально неповноцінними.

Група істеричних осіб характеризується емоційним капризним життям. Перебіг подій супроводжується злопам’ятністю, помстою. Вони брехуни, розповідають про свої пригоди, яких ніколи не було. Такими є аферисти, шарлатани, шулери, які обманюють так майстерно, що викликають захоплення.

Важливе значення мають межові зони між нормою і відхиленням, внаслідок чого неможливо провести чітку межу між природним проявом характеру і його відхиленням.

Оскільки домінуючим видом діяльності у дітей є навчальна діяльність, тому найбільш характерними розладами даного віку є шкільні неврози і школофобія.

Проституція — це форма девіантної поведінки, яка проявляється в безладних, знеособлених, позашлюбних статевих стосунках, здійснених за плату. Проституція — це поведінка особи, яка вступає у статевий зв’язок за відповідну плату, веде безладне статеве життя. Розрізняють чоловічу (жиголо) і жіночу (повія) проституцію; дорослу і дитячу проституцію. Найбільш вивченою є жіноча проституція. При цьому суб’єкт (жінка, чоловік, дитина) стає товаром, а її тіло — об’єктом купівлі-продажу.

Особливо турбує дитяча проституція. Дитяча проституція — це форма девіантної поведінки дітей, які вступають у статеві зв’язки до 18 років. У Конвенції ООН про права дитини (ст.34) зазначається, що держава зобов’язується захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації.

Причини виникнення проституції можна розділити на три групи.

1. Генетичні (вплив спадкових факторів).

2. Психологічні — теорії залежності, мотивації (потреба в грошах, самовираженні), закладання в дитячому віці такого способу життя.

3. Соціальні — неблагополучні сім’ї; сімейна депривація; сексуальна активність; недостатність інформації; безконтрольність зі сторони батьків і школи та ін.

Існує різна типологія проституції:

1) проститутки, які живуть самостійно в квартирі;

2) проститутки, які живуть за плату «господаря»;

3) вуличні проститутки. Серед сучасних вуличних повій можна виділити такі групи: елітарні, центрові, валютні, шарові (мають високий освітній рівень, постійних клієнтів і віддають себе за високу платню); разові (зовнішньо привабливі, обслуговують клієнтів на замовлення); сімейні (молоді люди, які мають сутенера); плечові або ті, які їздять з водіями трейлерів (працюють на заправках, придорожніх кафе); трасові або автомобільні; вокзальні; неповнолітні.

Соціальна небезпечність проституції полягає у створенні основи для злочинності та правопорушень. Тобто проституція — це один із механізмів перетворення аморальної поведінки у злочинну.

Злочин — протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, нанесення значних тілесних ушкоджень тощо). Злочинність — це форма девіантної поведінки, яка досягає найвищого рівня небезпеки, що визначається карним закон.

Кримінальна поведінка — протиправний вчинок, який карається кримінальним законом.

Отже, в категорію дітей, які мають відхилення від встановлених норм, входять діти, які знаходяться у важкій життєвій ситуації або мають проблеми у житті. Безпалько О.В., Звєрєва І.Д., Лактіонава Г.М., Харченко С.Я., Шакурова М.В. пропонують узагальнену класифікацію проблем:

1. Проблеми пов’язані із збереженням психічного здоров’я дітей, розвитком особистості, самовизначенням, порушенням прав дитини і насильством у сім’ї — психологічна дезадаптація, тривожність, страх, безпритульність дітей, алкоголізм і наркоманія батьків, сирітство, насильство та ін.

2. Проблеми пов’язані з неадекватною та девіантною поведінкою, дезадаптацією дітей і підлітків у соціальному середовищі — педагогічно занедбані діти, кримінальний контакт, перебування на обліку в міліції, вживання дітьми алкоголю, наркотиків, адаптація до нового середовища, дефіцит спілкування та ін.

3. Проблеми пов’язані з конфліктами і морально-психологічним кліматом у школі, мікро середовищі — агресивна поведінка, конфлікти, низька успішність, ухиляння від навчання, відсутність чітких орієнтирів вибору та ін.

Категорія людей, у яких соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які не можуть подолати труднощі в їхньому житті, належать до «групи ризику».

3. Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним.

Мета діяльності соціального педагога полягає у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на надання комплексної допомоги в розв’язанні особистісних проблем клієнта. Вона включає три аспекти:

1) соціальний — розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки;

2) культурний — ознайомлення з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою;

3) психолого-педагогічний — психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім’ї, у дитячому садку, школі.

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб’єкт-суб’єктної взаємодії, яка реалізується профілактичною, реабілітаційною, культурно-дозвіллєвою, просвітницькою, корекційною функціями.

1. Діагностична функція, яка спрямована на виявлення факторів ризику. Реалізується шляхом збору інформації про особливості особистість, негативні фактори, які провокують девіантну поведінку.

2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.

4. Правозахисна. Сопіально-педагогічна діяльність будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.

5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджає про можливі прояви рецидивів.

Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є:

- створення умов, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації;

- забезпечення діагностики, корекції і консультування з соціально-педагогічної проблеми;

- організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації;

- робота з проблемами клієнта (застосування власної методики);

- консультування і спеціалізована допомога у відповідних спеціалістів;

- культурно-просвітницька робота;

- організація дозвілля клієнтів;

- здійснення превентивних заходів, запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;

- організація допомоги і захисту клієнта.

Соціальний педагог повинен проводити такі напрями соціально-педагогічної діяльності як:

1. Профілактика причин і наслідків девіації, особливо з тими дітьми, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, характеризуються негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

2. Організацію вільного часу тому, що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику.

3. Посередницька діяльність щодо залучення до роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.

Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація.

Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи.

· Перший — вивчення дитини та її оточення.

· Другий — забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи тієї роботи.

· Третій — накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо, щоб дитини самостійно навчилася визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку.

· Четвертий — самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи.

Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитини.

Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу, спортивних секцій, технічних гуртків.

Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.

Дата добавления: 2014-01-04