В Чернівцях діють музей народної архітектури і побуту, картинна галерея, виставковий зал

Музей має два відділи — історичний музей у м. Хотин і краєзнавчий музей у м. Кіцмань, а також філії - літературно-меморіальні музеї Ю. Федьковича та О. Кобилянської.

В 1940 р. північна Буковина увійшла до складу радянської України.

У період румунського правління (1918-1940) були скасовані автономні права території, і Буковина перетворилась на румунську провінцію.

У 1786 р. Буковину приєднали до Галичини і з того часу розпочалась полонізація і латинізація краю.

Туристичні ресурси Буковини.

В м. Галичу 1994 р. створено національний заповідник «Давній Галич»на базі комплексу пам'яток давньоукраїнської історії і культури. Він включає Галицьке городище X—XIII ст. в с. Крилос, храм Св. Пантелеймона в с. Шевченкове — унікальну пам'ятку архітектури XII-XIІІ ст. Церква Св. Пантелеймонаспоруджена близько 1200 р. В середині XIV ст. вона була передана католикам і відтоді відома як костьол Св. Станіслава. Храм неодноразово зазнавав руйнувань. У 1926 р. його частково відремонтували, а в 1997-1998 рр. пам'ятка була відреставрована, набувши свого початкового вигляду. Біля храму стоїть дзвіниця (1611 р.). На території заповідника розташовані також музей історії давнього Галича і музей народної архітектури і побуту.

У 1774 р. північна частина Молдови, включаючи Буковину, була приєднана до Австрії. На цей момент 69% населення Буковини складали українці, 26% - румуни, 5% представники інших національностей (євреї, вірмени, греки, угорці, німці, поляки). Після анексії цих земель Австрією з Семигорода (Трансільванії) почався інтенсивний відтік румунського населення в напрямку Буковини. Наслідком цього процесу стало впровадження в буковинських школах румунської мови, призначення румунів на адміністративні посади.

В 1849 р. Буковина була перетворена на окрему провінцію, а в 1861 р. визнана «коронним краєм» Австрії, який здобув статус воєводства. Серед чиновників адміністративних установ практично не було українців: вони призначались переважно з числа румунів і німців. Надання Буковині автономії сприяло національному відродженню краю. З 1870-х років тут посилюється боротьба проти румунізації та германізації.

З березня 1917 р. посади губернаторів, комісарів повітів перебирає до своїх рук українська громада. Відновлюється сільське і міське самоврядування, створюються українські школи, кооперативи.

На державному обліку перебуває 738 пам'яток. В області є 5 музеів і 4 відділи і філіали. Чернівецьким краєзнавчий музей - один з найстаріших в Україні. В 1877 його колекція була передана Чернівецькому університету. З 1893 р. до початку Першої світової війни він функціонував як крайовий музей. Нині в його фондах налічується 83 тис. експонатів.

Комплекс резиденції буковинських митрополитів розташований на високому пагорбі в історичному центрі Чернівців. Висотні акценти ансамблю — семінарська церква і дзвіниця монастирського корпусу — є головними містобудівними домінантами. Споруди зведені на місці давньої резиденції архієпископа, яка поступово занепала і в 1794 р. була розібрана. Нова резиденція споруджена за проектом чеського архітектора Й. Главки в 1864-1882 рр. Комплекс включає три двоповерхові корпуси і ландшафтний парк, закладений у 1876-1878 рр. У 1944 р. в резиденції розмістились музей та філологічний факультет Чернівецького університету, а в 1956 р. весь комплекс переданий у розпорядження університету.

В області уцілів грандіозний комплекс Хотинської фортеці. Його ядром є замок, навколо якого пізніше були споруджені укріплення бастіонного типу. Замок зведений у 1230 р. на місці більш давніх дерев'яних укріплень. У другій половині XV ст., за молдавського господаря Стефана Великого, замок був суттєво перебудований і розширений, споруджені надбрамна і наріжні башти, збудовані два палаци з глибокими підвалами. Територія замку була ще більше розширена і укріплена в XVI ст. До наших днів дійшли могутні оборонні мури і п'ять башт, західний (комендантський) палац, замкова каплиця і казарми.

Туристичні ресурси Закарпаття. В національному складі переважають українці (77,6%), які представлені етнічними групами лемків (на північному заході) і гуцулів (на сході). Тут живуть також угорці (13%), росіяни (3%), румуни, словаки, німці, євреї, цигани та ін.

На кінець XIX ст. Закарпатська Україна була найбільш занедбаною з усіх українських земель. З 1830-х років почалась масова еміграція місцевого населення за океан.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України проголосив державну незалежність території. В той самий день Угорщина окупувала все Закарпаття, щойно призначений уряд Карпатської України емігрував за кордон.

Прихід радянських військ у 1944 р. більшість населення розглядала як визволення. З'їзд народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 в Мукачевому висловився за приєднання до радянської України. 26 червня 1945 р. між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом було укладено угоду про вихід Закарпаття зі складу Чехо-Словаччини. В 1946 р. створено Закарпатську область, до якої увійшла територія Закарпаття за винятком Пряшівщини, яка відійшла до Словаччини. До Закарпатської області було також включено смугу угорської етнічної території уздовж залізничного шляху Чоп-Хуст-Рахів.

В Закарпатській області на державному обліку перебуває 152 пам'ятки архітектури.

Дата добавления: 2014-01-04